Ви́ра — грошовий штраф за вбивство вільної людини у Київській Русі.
Походження слова вира остаточно не з'ясоване: здебільшого воно пояснюється як германізм і порівнюється з дав.-в.-нім. і сер.-в.-нім. wërgēlt , («вергельд»), утвореними від wēr («чоловік») і geld («відплата, вартість»); М. Фасмер вважав слово питомо слов'янським і виводив від *virъ («чоловік», пор. , , ).
Виру сплачував убивця на користь князя, якщо йому вдавалося уникнути кровної помсти. За «Руською правдою» помста зі сторони родичів убитого могла бути замінена сплатою 40 гривень. За вбивство ж представника княжої адміністрації потрібно було сплатити подвійну виру (80 гривень). Піввира (20 гривень) сплачувалася за нанесення тяжких тілесних пошкоджень (покалічення) і вбивство невірної жінки. За раба не було вири, а тільки платили кару за пошкодження чужої речі. «Руська правда» знає також поклепну виру й подає способи, як звільнитися від наклепу. У випадку, якщо вбивцю не знаходили, «дику» виру платила вся община — верв, на території якої було знайдено труп вбитого. Після скасування кровної помсти (дивіться Закон Руський), вира — єдина кара, що накладалася державою на злочинця або на верв (громаду), якщо не викривали вбивцю. Виру для князя збирав княжий урядовець — вирник, який діставав під час служби утримання від верві, так званий вирний поклон.
Від вири слід відрізняти головщину — гроші, виплачувані родичам вбитого.
Див. також Архаїчне право Вергельд Гоніння сліду Кровна помста Усобиця
Джерела Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000. Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К.: Генеза, 1993.
Посилання Т. Л. Вілкул. Вира // Вира // Головництво, головщина //
Майнові покарання у «Руській Правді»