Кривичі () — одне з численних східнослов'янських племен (союзів племен) 6-9 століття, згадуваних у давньоруських літописах. Жили у верхів'ях Дніпра, Західної Двіни, Волги, у частині Озерного Краю, у басейні Німанустор. 1172, том. 3, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1994 р. ISBN 5-7707-4052-3 та в південній частині басейну Чудського озера. Відомі їхні міста: Смоленськ, Полоцьк, Ізборськ, численні селища «Кривичі» (топоніми), Торопець і, можливо, Псков. Відгалуженням кривичів були ільменські слов'яни. Міграція кривичів відбулася у згаданий регіон у VI ст. н. е. з півдня Карпат-Волині та з заходу у VIII ст. Наприкінці 9 століття земля кривичів увійшла до складу Київської Русі. Вважається, що останній племінний князь кривичів Рогволод разом із синами був убитий у 980 новгородським князем Володимиром Святославичем. Кривичі разом з радимичами, дреговичами, ятвягами утворили білоруський народстор. 2446, том. 7, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1998 р. ISBN 966-7155-02-1, пізніше значна частина увійшла у формування росіян.
Етимологія Етнонім «кривичі» різні історики пояснюють по-різному. За одною з версій, назва походить від імені легендарного прародителя слов'ян-кривичів Крива (у творі Костянтина Багрянородного кривичі названі Κριβιτσηνοι), за другою — від імені первосвященика балтів Криве-Кривейте. Пов'язують етнонім також зі слов'янськими лексемами «кров» (тобто «кровні родичі»), «кривий»Славянизация балтов..
Плем'я кривичів могло залишити свій слід у назвах поселень. Це Кривичі, історична Віленщина, сучасна Мінська область, Кривчиці (район Львова), Кривичі (Львівщина), Кривичі (Рівненщина), Кривецьке (Чернігівщина)Коваль А. П. Знайомі незнайомці: походження назв поселень України — Київ «Либідь», 2001 ISBN 966-06-0183-2.
Історія Під 869 роком літопис описує ареал розселення кривичів наступним чином:
Літописець несхвально відгукувався про них: .
Основні заняття кривичів це землеробство, а також скотарство і ремесла (залізоробне, ковальське, ювелірне та ін.). На землях кривичів утворилися Смоленське і Полоцьке князівства, а північно-західна частина їхньої території увійшла до складу володінь Новгорода.
Останні писемні згадки про кривичів у літописі належать до XII ст.: так кривичі згадуються у 1128, а після цього полоцьких князів ще двічі названо кривицькими у 1140 і 1162 роках. Надалі назва етноніму більше не зустрічається у східнослов'янських літописах. Проте племінне ім'я кривичі ще досить довго вживалося в іноземних джерелах (аж до кінця XVII ст.). У латиську мову слово krievs увійшло для позначення русі взагалі. У латиській мові досі росіяни називаються krievi, Росія — Krievija, а Білорусь — Baltkrievija.
Антропологія Для кривичів був характерний високий зріст, доліхокефалія, вузьке обличчя, виступаючий хвилястий ніс, окреслене підборіддя — тип характерний для валдайського типу і нордичної раси в цілому. Віктор Бунак у 1932 р. прийшов до висновку про подібність доліхоцефальних кривичів з алеманами, як представниками північного типу, а східних кривичів — з сублапоноїдним населеннямАлексеева Т. И., «Этногенез восточных славян». — : МГУ, 1973 р. — C.4..
Походження Згідно з академічними джерела, зокрема від Інституту етнології та антропології РАН, фіно-угорські групи (меря, мурома, мещера, чудь, весь) передали свої риси кривичам, а також словенам новгородським та в'ятичам, які згодом стали основою росіянАлексеева Т. И. К происхождению антропологического облика русских // Русские / отв. ред. В. А. Александров; РАН, Институт этнологии и антропологии им. Н. Н. Миклухо-Маклая. — : Наука, 1997. — С. 73—74. — 828 с: ил. — (Серия «Народы и культуры»). — ISBN 5-02-010320-9..
Згідно «Кривицької концепції» предками білорусів є кривичі і, завдяки їхній самобутності, сучасні білоруси відрізняються від росіян і українців. Автори концепції вважали за потрібне називати білорусів кривичами, а Білорусь — Кривія (Кривь). Прихильники Кривицької концепції: Вацлав Ластовський, .
Про кривичів як племінний союз, сформований унаслідку поступової асиміляції (слов'янізаціїАляксандр Краўцэвіч, «Стварэнне Вялікага княства Літоўскага». 2-е выд. — Жэшув, 2000. ISSN-1230-512X — С. 73—74, 82.) сторонніми слов'янами місцевих балтських і західнофінських племен, переконливо свідчать дані археології.
До того ж уточнюється, що спочатку кривичі прийшли на Псковщину (VI століття: ), рухаючись через середню течію ріки Німан, а пізніше частина з них просунулася на південь і заселила Смоленщину та східну Білорусь. Рання дата появи кривичів саме в районі Пскова пояснюється меншою щільністю заселення теренів місцевим населенням порівняно з південним ареалом їхнього майбутнього поширення.
Щодо розв'язання питання про походження слов'янських предків кривичів існують різні точки зору.
Лютичі та неври Чеський історик Павло Шафарик предками кривичів вважав лютичів і неврів:
Карпати На користь гіпотези походження з карпатського регіону свідчать літописи, що вказують на походження кривичів, зокрема — полочан (поряд з древлянами, полянами-дніпровськими і дреговичами) від осідлих на території Білорусі племен білих хорватів, сербів і хорутан, які мігрували в верхів'я р. Дніпра в VI—VII століттях.
Північ Польщі Друга гіпотеза ґрунтується на працях сучасних лінгвістів. Зокрема, порівняльний аналіз Володимира Топорова, зроблений за результатами досліджень Андрія Залізняка мови новгородських берестяних грамот і давнього кривицького діалекту, проведеного Сергієм Ніколаєвим, засвідчує вихідну приналежність діалекту кривичів до північно-західної слов'янської діалектної групи.
Археологічна культура Відмінною рисою поховань кривичів є — валообразні земляні насипи. Усі довгі кургани містять поховання за обрядом трупоспалення. Кривицька курганна культура відрізняється від синхронних слов'янських культур Подніпров'я. Іншими кривицькими артефактами є бронзові серпоподібні скроневі кільця, скляні намиста, ножі, вістря списів, серпи, кераміка (пряслиця і виготовлені на гончарному крузі горщики). На територіях розселення кривичів переважали селища з будинками стовпової конструкції з вогнищами, заглибленими в підлогу, розташовані в центрі житла«К истории градообразования на территории Древней Руси, VI — первая половина XI века» / М. А. Сагайдак (при участии В. В. Мурашевой, В. Я. Петрухина) // История русского искусства: в 22 т.; отв. ред. А. И. Комеч. — : Сев. паломник, 2007. — Т. 1: Искусство Киевской Руси. — С. 81-108..
Мова Кривицька племінна мова була мовно роздробленою й протиставлена всім іншим пізньодніпрослов'янським діалектним формуванням. Племінна мова кривичів ділилася на:
псковський діалект, що ділився на північнопсковський, центральнопсковський та південнопсковський: похідними від північнопсковського є онежські говори й багато північно-східних (вятські, уральські, сибірські) російські говірки на територіях нового заселення; давньоновгородський діалект (давньоновгородського койне), що склався при взаємодії псковських та ільменсько-словенських (не кривицьких) говорів; смоленський діалект, до якого сходить частина російських і північно-східних білоруських говірок; верхньоволзький діалект, до якого сходить частина селігеро-торжковських говорів; полоцький діалект, на основі якого сформувалися північні й північно-західні білоруські говірки; західний діалект, до якого сходить частина білоруських говірок північної Гродненщини.
Давньокривицькі говори (в основному південнопсковські та смоленські) взяли участь й у формуванні багатьох російських говірок на схід і захід від Московії (так званий «кривицький пояс»)Николаев С. Л., Раннее диалектное членение и внешние связи восточнославянских диалектов (I. Кривичский племенной язык) // «Вопросы языкознания», 1994 г., Вып. № 3..
Цікаві факти Ще у XIX ст. частина населення Віленської губернії використовувала екзонім «кривичі» для самоназви — згідно перепису населення 1859 року, 23 тис. жителів губернії назвалися кривичами, 150 тис. — білорусамиГринблатт М. Я., «Белорусы»: Очерки происхождения и этнической истории. 1968 г. — С.134..
Примітки
Джерела
А. Г. Плахонін, Кривичі // Гайдай Л., Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000. Радянська енциклопедія історії України. т.2 — , 1969.
«Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., 591 с. — ISBN 5-308-00052-2 «Энцыклапедыя гісторыі Беларусі» Штыхаў Г. В., «Крывічы: па матэрыялах раскопак курганоў ў паўночнай Беларусі» / Г. В. Штыхаў. — Мінск. 1992. Штыхов Г. В., Формирование Полоцких Кривичей / Г. В. Штыхов // Iš baltų kultūros istorijos. — Vilnius: Diemedis, 2000. — С. 209—218. Дермант А., Кривичи (историко-этногенетический очерк) // Предыстория беларусов с древнейших времен до XIII века / Составление, перевод, научное редактирование А. Е. Тараса — Минск: Харвест, 2010. — С.211—241.
Седов В. В., Длинные курганы кривичей / В. В. Седов. — , 1974, С. 36-41.
Шмидт Е. А., Кривичи Смоленского Поднепровья и Подвинья (в свете археологических данных) / Шмидт Е. А. — Смоленск, 2012.
Посилання
Півторак Г. П. Проблеми етно- і глотогенезу кривичів та новгородських словенів у контексті ранньої історії слов'янських племен // Мовознавство. — 2013. — № 2/3. — С. 3–17. Восточные славяне (кривичи, поляне, северяне…) Кривичи. Историко-этногенетический очерк Кривичи Кривичи и словене Жих М. И. К вопросу об этнической принадлежности кривичей