Епіорнісові (Aepyornithidae) — вимерла родина нелітаючих птахів. Родина складалася з родів епіорніс (Aepyornis), Vorombe та муллерорніс (Mullerornis). Епіорнісові близькі до страусів і моа.
Загальна характеристика
За різними оцінками включає два − чотири роди з 7 −9 видами. Взаємовідносини ряду Епіорнісоподібні з іншими рядами птахів чітко не зрозумілі.
Великі страусоподібні або птахи з еоценових-олігоценових відкладів Північної Африки та плейстоценово-голоценових відкладів Мадагаскара. Найбільший за розміром є слоновий птах (Aepyornis maximus Geoffr.). Ет'єн де Флакурт, французький губернатор Мадагаскару в 1640 — 1650, залишив записи спостереження слонового птаха. Епіорніс (Aepyornis) був найбільшим у світі птахом, заввишки більше 3 метрів і вагою близько 400 кг (880 фунтів)Davies, S. J. J. F. (2003). Знайдені рештки дорослого епіорніса і його яйця, які були дуже великі: (34 х 22 см) об'ємом 9 − 12 л та мали довжину окружності більше 1 метра.
Для епіорнісів характерні важкі довгі трипалі задні кінцівки з широкою пласкою цівкою, широкий таз, широка грудина без слідів кілю, широко розставлені коракоїди, дуже сильно редукований скелет крила тощо. Сильніше, ніж у інших страусоподібних птахів, виражена пневматичність стегна та, ймовірно, хребців. Ймовірно, подібно до казуарів, жили у вологих тропічних лісах.
Біогеографія
Подібно до казуара, страусів, нанду, ему та ківі, Mullerornis і Aepyornis були безкілевими, вони не могли літати. Через те що Мадагаскар та Африка відокремилися дуже давноYoder, A. D. & Nowak, M. D. (2006), можна зазначити що Aepyornis втратили здатність польоту і зазнали гігантизму вже на островіvan Tuinen, M. et al. (1998). Сухопутний міст з іншими теренами Гондвани Мадагаскар втратив ймовірно близько 85 мільйонів років тому.Hay, W. W., et al. (1999) На початок 2010 ще не було розшифровано мтДНК Aepyornis.Cooper, A., et al. (2001)
Знайдені останки яєць «aepyornithid» на сході Канарських островів є біогеографічною загадкою. Ці острови, ймовірно, не були пов'язані з материковою Африкою, за часи існування слонових птахів. За часів регресії моря, можливо, існував сухопутний міст, принаймні протягом деякого часу, то, ймовірно, було між архіпелагом Фуертевентура/Лансароте і Африканським узбережжям. Це дозволило б нелітаючим птахам дістатися на сьогоденні острови. Тим не менше, немає ніяких ознак того, що епіорнісові розвивалися поза Мадагаскаром, і сьогодні, шкаралупу з Канарських островів відносять до вимерлих північноафриканських птахів, які були не безкілевими (Eremopezus/Psammornis), або навіть не Pelagornithidae.
Біологічна класифікація
Рід Aepyornis (Geoffroy Saint-Hilaire 1850)
Aepyornis gracilis (Monnier, 1913) Aepyornis hildebrandti (Burckhardt, 1893) Aepyornis mulleri (Milne-Edwards & Grandidier, 1894) Aepyornis maximus (Hilaire, 1851) Aepyornis modestus (Milne-Edwards & Grandidier, 1869) Aepyornis medius (Milne-Edwards & Grandidier, 1866) Aepyornis grandidieri (Rowley, 1867) Aepyornis cursor (Milne-Edwards & Grandidier, 1894) Aepyornis lentus (Milne-Edwards & Grandidier, 1894)
Рід Mullerornis (Lamberton 1934)
Mullerornis betsilei (Milne-Edwards & Grandidier, 1894) Mullerornis agilis (Milne-Edwards & Grandidier, 1894) Mullerornis rudis (Milne-Edwards & Grandidier, 1894)
Рід Vorombe (Hansford & Turvey, 2018) Vorombe titan Andrews 1894
Вимирання Судячи з залишків кісток та яєць, які носять сліди обробки людиною, епіорніси слугували об'єктом полювання корінного населення Мадагаскару.
Вимерли у історичний час: на думку деяких дослідників, у XVIII, а можливо навіть у XIX ст. Вимиранню, ймовірно, сприяло не тільки пряме переслідування з боку людини, але і дуже інтенсивне винищення тропічних лісів.
Існує чотири теорії причин вимирання:
Через полювання людини та споживання в їжу їхніх яєць. Через захворювання які вони перейняли від завезених людиною курей та цесарок Через зміни клімату Або, що найімовірніше, всі три причини в комплексі.
Див. також Список викопних птахів Острів епіорніса
Посилання Епіорніс у Великій радянській енциклопедії Найжорстокіший хижак на Землі Епіорніс Епіорніс
Примітки
Джерела