Могилі́в-Поді́льський — місто в Україні, центр Могилево-Подільської громади Вінницької області Відстань до обласного центру становить 121 км (автошляхом /). У місті розташовані пункти пропуску Могилів-Подільський — Отач (автомобільний) та Могилів-Подільський — Вовчинець (Велчінец) (залізничний) на кордоні з Молдовою.
Історія
Середньовіччя Географічне положення, кліматичні умови та родючі землі краю завжди були сприятливі для проживання та діяльності людини. То ж не дивно, що заселення земель в низинах Дністра почалось ще в сиву давнину.
Як свідчать археологічні пам'ятки різних історичних епох і культур, перші поселенці в околицях Могилева з'явились в мустьєрську добу в період «неандертальців» (150-40 тисяч років до н. е.). Пізніше, в епоху верхнього палеоліту (40 тис. років до н. е.), край був густо заселений колективами «кроманьйонських людей».
Таким чином із давніх часів територія нинішнього Могилів-Подільського району була зручним місцем для проживання первісних людей. Придністровські тераси з масними чорноземами, численні долини плато вздовж таких річок як Лядова, Немія, Мурафа та інші, у поєднанні із сприятливими природними факторами створювали всі умови для розвитку сільського господарства, промислів, ремесел. Заселеність краю помітно зросла в часи, коли в широкий вжиток увійшло залізо.
Такі пам'ятки, як Григорівське городище, Мервинецькі кургани і Бернашівський могильник, дали важливий матеріал для розуміння тогочасних соціально-економічних процесів. Могилів-Подільський регіон був одним із тих, через який здійснювалися інтенсивні багатосторонні контакти населення лісостепового Буго-Придністров'я з районами Подунав'я, а також західними та східними сусідами. Це було горнило, «у якому переплавлялись і виходили у світ в нових проявах визначальні риси матеріальної культури».
Результати проведених археологічних досліджень свідчать, що рівень матеріальної і духовної культури східнослов'янського населення Подністров'я кінця 5-8 ст., його соціально-економічний і політичний статус були, як на ті часи, досить високими. Економічні і культурні зв'язки подністровського населення були досить активними не тільки у східнослов'янському середовищі, а й серед фракійського населення Дністро-Дунайського межиріччя і центральної Європи в цілому.
У часи Київської Русі по Дністру (грецька назва річки Тирас) селились слов'янські племена уличів і тиверців. Про це нам говорить найдавніший писемний документ «Повість минулих літ». Греки називали їх «Велика Скіфь». Близькість до грецьких колоній Північного Причорномор'я і постійні контакти з ними сприяли тому, що жителі цих місць знали грецьку мову, а тому в похід на Цареград 907 року київський князь Олег узяв із собою тиверців як перекладачів; у період розквіту Галицько-Волинського князівства землі, що лежали в низинній частині лівих приток Дністра, іменувались Пониззям і входили до його складу.
У середині 13 ст. сюди вторглись орди Батия, 60-тисячне військо Куремси і Бурундая спустошило подністровські землі. Татаро-монгольська навала негативно відбилася на розвитку економіки краю, а за територією саме тоді закріпилась назва Поділля.
Великий князь Литовський Ольгерд прийшов сюди зі своїм військом, і в 1362 році на річці Сині Води розбив золотоординців. Із тих пір територія увійшла до складу великого князівства Литовського. Після Кревської унії 1385 року, згідно з якою, Польща об'єдналась з Литвою, на Поділля прийшли польські феодали. У 1434 році утворилось Подільське воєводство, що розташовувалося поряд із Брацлавським і межувало по річці Мурафі.
Перші згадки про поселення на місці сучасного Могилева-Подільського датовані 1450 роком. Місто було засноване в 1595 році. Засновником міста вважається Могила Ієремія, що побудував на цьому місці свій замок і що пізніше подарував ці землі своєму зятеві, Стефану Потоцькому. У подяку за це і на згадку тестеві останній назвав місто Могилевом. Надалі місто мало назву Могилів на Дністрі і лише за радянських часів одержало свою теперішню назву — Могилів-Подільській.
П'ять століть Могилів-на-Дністрі був одним із важливих центрів середнього Подністров'я. За цю епоху місто і Могилівщина зазнавали злети і падіння, опинялися у вихорі визвольних війн, народних рухів. Чудодійна природа цього краю, розташованого вздовж «річок життя» — Дністра та Мурафи, приваблювала різних за своїм соціальним станом та родом занять людей. З історичних документів відомо, що в першій половині 15 ст. на місці теперішнього Могилева, при гирлі річки Дерло, існувало село Іваниківці. Належало воно подільським землянам (землевласникам) Сімі та Берлу Буцням, які отримали від великого князя литовського Вітовта і польського короля Владислава II Ягайла пожалування на общинні землі Подністров'я.
У другій половині 16 ст. сюди приїхав волоський феодал, скинутий із трону Єремія Могила, який на правах приватної власності придбав Іваниківці і заклав в 1595 році основу майбутнього міста. , і він вирішує заволодіти молдавськими землями. По допомогу він звернувся до брацлавського воєводи Стефана Потоцького. У 1600 році зведений на молдавський трон за особливої підтримки і силою військ польських воєначальників Яна і Стефана Потоцьких, Єремія Могила висловив свою прихильність до поляків тим, що . І одну з них, Марію, за Стефана Потоцького (1568—1631), брацлавського воєводу, а як посаг за неї подарував засноване ним містечко на березі Дністра. С. Потоцький побудував тут замок і назвав місто на честь тестя — град Могилів. Тоді брацлавський воєвода граф Стефан Потоцький звернувся до польського короля Сигізмунда III Вази з проханням надати місту магдебурзьке право. Такий привілей королівською милістю було ухвалено, що дозволяло «місто звести і заселити людьми різних національностей, торг мати раз у неділю і двотижневі ярмарки на рік. Міщанами ставали всі люди, що по своїй волі до цього міста прийшли і добровільно поселились».
Як прикордонний замок польської держави на перетині торговельних шляхів, Могилів стає важливим пунктом, через який йшли з Києва та Галичини до Молдавії та Волощини всі купецькі каравани. Із верхів'їв Дністра до узбережжя Чорного моря сплавлявся ліс, проходили судна з хутром, шовками, зерном, фруктами та іншими товарами в Константинополь, на Балкани, у всі країни Причорномор'я. 1643 року на Могилівській переправі було відкрито митницю. Зацікавлені вигодою, цілими колоніями селились у Могилеві іноземні купці — греки, італійці, вірмени, турки, серби, босняки, трохи пізніше — євреї. Будувались купці дворами, ізольованими від вулиці. За національними ознаками населення кварталів називали і вулиці міста (Грецька, Вірменська). Дерев'яні, у східному (азійському) стилі, будинки відрізняли місто навіть із зовнішнього боку від інших міст Поділля. У першій чверті 17 ст. Могилів став значним торговельним і ремісничим центром та був найлюднішим містом Подільського краю, тому що за кількістю мешканців він перевершив навіть Кам'янець.
Невдовзі на ці землі посилюються напади татарських орд, які перебували у південних степах Криму. Розбійницькі напади степових кочівників завдали великої шкоди цій землі. Вони розоряли край під час проникнення на Волинь і Галичину в 1615 і в 1626 роках. Існувало три шляхи проникнення татарських орд на Поділля: Чорний, Кучманський і Волоський. Саме Волоським шляхом здійснювали грабіжницькі наскоки на південні землі Подільського краю татари, які входили до Білгородської орди. Цим шляхом ординці досягнувши с. Атак, бродом переходили річку і вступали в місто Могилів.
Могилівський замок слугував прикриттям для польського війська, яке було надіслане для підтримки повсталого проти султана молдавського господаря Граціані. На так званих Цецорських полях у 1620 році відбулася невдала для Польщі битва з турками. Польське військо було розбито, а гетьман Станіслав Жолкевський загинув у бою і був похований біля села Березівка. Багато шляхти було взято в неволю. Один тільки Шенберг, начальник артилерії, із 200 піхотинцями і кількома десятками кавалеристів і артилеристів устиг пробитись крізь ряди ворогів і врятуватись в Могилеві «під захистом укріпленого замку».
Улітку 1621 року 40 тисяч запорожців під проводом гетьмана Якова Бородавки біля Могилева переправилися через Дністер і майже три тижні стримували просування об'єднаної турецько-татарської армії Селіма III, рухаючись вгору правим берегом річки. А далі битва розгорнулась з новою силою під Хотином, де козаки на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним разом із польськими військами розгромили ворога. Значний вплив на життя краю мала визвольна війна проти Польщі в 1648—1657 роках. Син одного з ремісників міста Максим Кривоніс став козацьким полковником. Після перемог під Жовтими Водами, Корсунем, Батогом Кривоніс розбив польські загони і увійшов до рідного міста. Як повідомляє літопис, поляків і євреїв вирізали, а ксьондзам забивали цвяхи в голови.
Через місто в 1650 році їхав спочатку на заручини, а потім на весілля у Молдову Богдан Хмельницький зі своїм сином Тимошем, що одружився з дочкою молдавського господаря Василя Лупу Розандою у місті Ясси.
Друга половина 17 ст. стала для Могилева та всього середнього Подністров'я періодом чи не найважчих випробувань за всю історію. Могилівці брали активну участь у подіях Національної революції. У 1657 році в Могилеві відновлено Придністровський козацький полк на чолі з Остапом Гоголем. Після приходу до влади Петра Дорошенка Гоголь зразу ж перейшов на його бік.
У грудні 1666 року козаки з Придністров'я у складі української армії вели бої проти коронного війська під Брацлавом і Браїловом. Восени 1667 року українські війська за підтримки татар здійснюють похід в Галичину. Ситуація на Правобережжі загострилася, коли Петро Дорошенко прийняв протекторат Туреччини, а уманського полковника М. Ханенка запорожці проголосили альтернативним гетьманом. У вересні 1670 року він уклав угоду з Річчю Посполитою. Польською армією у 1671 році командував один із найвидатніших воєначальників, коронний гетьман Ян Собеський. 1 жовтня вона вирушила з табору з-під Бару на Могилів. Частина жителів Могилева з козацьким гарнізоном відступила на молдавський бік Дністра, а міська влада вислала посольство, що передало про їхню готовність капітулювати. Ян Собеський оголосив амністію всім мешканцям Могилева, а польському гарнізону було заборонено їх зачіпати. Влітку 1672 року велетенська турецька армія за підтримки загонів П. Дорошенка вторглась на Поділля та заволоділа його столицею — Кам'янець-Подільським. Згідно з умовами укладеного в жовтні цього ж року мирного договору між Туреччиною і Польщею в місті Бучач, Подільське воєводство мало відійти до Туреччини. З Поділля була утворена особлива адміністративна одиниця Турецької імперії — ейялет або пашалик «Ейялет Каманїче». У січні 1673 року в Андріанополі видано берат (султанський привілей), за яким Могилів та його околиці передавались у пожиттєве володіння Дорошенку. Комендантом Могилева на той час був Остап Гоголь, який зі своїм полком перебував у таборі Дорошенка. Але того ж року він починає шукати контакти з польським військовим керівництвом. У квітні 1674 року Гоголь із Могилева до турецького гарнізону в Кам'янець відправляє близько 300 возів із продовольством, а у травні впускає до міста польське військо.