Є́жи Владислав Ґе́дройць, князь гербу Гіпоцентавр (; 27 липня 1906, Мінськ — 14 вересня 2000, Мезон-Лаффітт) — польський публіцист, політик і громадський діяч, засновник і головний редактор (1947—2000) культового часопису Kultura (Париж), який був найвпливовішим польським часописом у вигнанні XX ст..

Активний прихильник польсько-української співпраці, супротивник взаємних територіальних та інших претензій.

Біографія Навчався у Варшавському університеті — на юридичному (1924—1929) та історичному (1930—1931) факультетах.

У студентські роки був головою організацій «Корпорація Патрія» і «Міжкорпораційне коло», діячем студентської організації «Державницька думка», міжнародного відділу Центрального комітету Спілки студентської молоді, редактором часописів «Академічний день» і «Бунт молодих» (з 1936 року «Політика»).

На початку другої світової війни опинився в Румунії (1939—1940).

Воював у складі Окремої Бригади Карпатських Стрільців, був учасником лівійської військової кампанії і боїв у Тобруку (1942), керував відділом військових часописів і видавництв Бюро пропаганди 11 Польського корпусу (1941—1944), працював у Центрі підготовки танкістів у Галліполі (Італія) (1944—1945)

З 1945 року — директор Європейського департаменту Міністерства інформації Польської Республіки (Лондон).

Засновник Літературного інституту в Римі (1946), з 1947 року — видавець та головний редактор часопису Kultura. У жовтні 1947 року переїздить до Мезон Ляффіт під Парижем, де розгортає широку видавничу діяльність, співпрацює з видатними польськими еміграційними публіцистами та письменниками: Юзефом Чапським, Єжи Стемповським, Константином А. Єленським, Юліушем Мєрошевським, Чеславом Мілошем, Вітольдом Ґомбровичем, Ґуставом Герлінгом-Ґрудзінським.

Українські еміграційні діячі, що співпрацювали з «Культурою»: Богдан Осадчук, Юрій Лавріненко, Юрій Шевельов, Іван Лисяк-Рудницький, Борис Левицький, Іван Кедрин, Іван Кошелівець та ін.

З 1953 року — ініціатор видання «Бібліотеки Культури», з 1962 року видає «Історичні зошити», присвячені новітній історії Польщі та країн Центрально-Східної Європи. До вересня 2000 року вийшло 511 томів «Бібліотеки Культури», серед яких — 132 числа «Історичних зошитів» і 636 видань «Культури».

Входив до складу редакційної колегії російського дисидентського часопису «Континент», був членом редакційної ради українського квартальника «Віднова», брав активну участь у акціях на захист свободи творчості і вільного культурного розвитку.

1982 — за його ініціативою був заснований Фонд допомоги незалежній польській літературі і культурі.

Протягом 50 років прагнув до формування добросусідських взаємин Польщі з її східними сусідами: Литвою, Білоруссю, Україною (так звана ідея «ULB»), у чию перспективу здобуття державної незалежності він завжди вірив.

Український вектор «Культури» З ініціативи і коштом Єжи Ґедройця у Бібліотеці «Культури» з'явилася друком антологія української літератури 1917—1933 років «Розстріляне відродження», що її на замовлення Ґедройця підготував Юрій Лавріненко. «Розстріляне відродження» як пропозиція назви книжки вперше прозвучала у листі Ґедройця до Лавріненка від 13 серпня 1958 року: «Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: „Розстріляне відродження. Антологія 1917—1933 etc.“ Назва тоді звучала би ефектно. З другого боку, скромна назва „Антологія“ може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. Що Ви думаєте?» Після виходу книжки Єжи Ґедройць коштом редакції надіслав рецензійні примірники антології до Спілки Письменників у Києві та до українських радянських журналів, а також використовував кожну можливість, легальну й нелегальну, аби переправити книгу «за залізну завісу».

Термін Ґедройця «розстріляне відродження» набув значного поширення в українському публічному вживанні. Сама антологія справила суттєвий вплив на формування українського шістдесятництва.

У 1969 році у бібліотеці «Культури» з'явилася друга українська антологія — «дисидентська», яку на замовлення Ґедройця впорядкував Іван Кошелівець: «Україна 1956—1968».Бібліотека «Культури»

Ідея незалежності України в поглядах Єжи Ґедройця

Погляди Єжи Ґедройця щодо українського питання дещо еволюціонували. Вперше вони були сформовані у 1918 році, на базі концепції Пілсудського про майбутню федерацію Польщі, Білорусі, України і Литви.Осадчук Б. Мрія Єжі Гедройца // День. — № 122. — 15 липня. — 2004. Попри це слід розуміти, що ключовою для Єжи була ідея об'єднання і примирення трьох народів, а не власне концепція. Зрештою, як ідеться у статті М. Сенич, Ґедройць згодом відмовився від федералістських концепцій як нової форми польського імперіалізму, зважаючи на те, що подібні ідеї асиміляції та федералізації викликали спротив і нерозуміння суспільства.Сенич М. Погляди Єжи Ґедройця на польсько-українське примирення // Проблеми словянознавства. — 2010. — № 59. — С. 237.

Висловлення ідеї про те, що Європа не закінчується на межі кордонів українців і поляківПоліковська Ю. Україна на шпальтах паризької «Культури» в 1950-х роках // Мандрівець. — 2014. — № 2. — С. 43, знайшло відображення в очевидно одному з найвдаліших проєктів Ґедройця у журналі «Культура» (започаткований у 1947 році в Парижі), на сторінках якого велась ідеологічна боротьба з комуністичною ідеологією та пошук порозуміння поляків з українцями та білорусами. Головною тезою Ґедройця, як зазначає дослідниця Морозова, була: «не буде насправді вільних поляків, чехів чи угорців без вільних українців, білорусів чи литовців».Морозова О. С. Ідея незалежної України в діяльності Єжи Ґедройця // Наукова праці: науково-методичний журнал. — Вип. 262. — Т. 274: Історія. — Миколаїв: Вид-во ЧДУ імені Петра Могили, 2016. — С. 75. З перших випусків журналу «Культура» на його сторінках ішлося про створення нових історичних і геополітичних умов, що передбачали завдання ширшого масштабу: необхідність міжнаціонального примирення народів ЦСЄ, спільної боротьби за незалежність, подолання тоталітаризму та формування нової архітектури безпеки регіону. Серед локальних завдань — необхідність польсько-українського примирення, в основу якого мало б бути покладене вирішення таких проблем, як питання української державності, кордонів, національних меншин та подолання міжнаціональних стереотипів. Звідси можемо говорити про цілковито проукраїнську позицію Єжи Ґедройця і його чітке усвідомлення України як незалежної держави.

Демократичність поглядів Ґедройця у той час, здається, не мала меж. Він виступив за концепцію «Не може бути вільної Польщі без вільної України».Морозова О. С. Ідея незалежної України в діяльності Єжи Ґедройця // Наукова праці: науково-методичний журнал. — Вип. 262. — Т. 274: Історія. — Миколаїв: Вид-во ЧДУ імені Петра Могили, 2016. — С. 76. Варто зазначити, що висловлення подібної тези у межах Польщі або на теренах Радянського Союзу тоді просто не можна було уявити. Очевидно, що фактор перебування в еміграції неабияк сприяв розгортанню демократичних (заборонених і не популярних на теренах Польщі і СРСР) ідей щодо української справи. Попри це, звісно, слід віддати належне Ґедройцю за висловлення і плекання ідей щодо примирення українців і поляків, яким він залишався вірним до кінця життя, при цьому неодноразово наражаючи себе на небезпеку, зокрема з боку польських шовіністів.

Важливим і болючим для України було питання про кордони. Ще у 1977 році одним з найбільших досягнень Ґедройця і його однодумців стало підписання «Декларації щодо української справи», надрукованої у «Культурі» в 1977 р. У ній представниками польської, російської, чеської й угорської еміграцій піднімалося питання про нагальну необхідність відновлення української державності, задля визволення інших країн комуністичного табору, і говорилося про страждання українців не тільки від російського, але й від польського іга. Наступним кроком був відхід від так званої ягеллонської концепції про природність перебування українських, білоруських й литовських земель під крилом Корони Польської. Ґедройць різко засудив її, виступивши за відмову Польщі від претензій на «східні креси» та визнання сучасних кордонів.Морозова О. С. Ідея незалежної України в діяльності Єжи Ґедройця // Наукова праці: науково-методичний журнал. — Вип. 262. — Т. 274: Історія. — Миколаїв: Вид-во ЧДУ імені Петра Могили, 2016. — С. 77.

Роль України Ґедройць визначав як Основу нової системи міжнародної безпеки ЦСЄ, що змінить невигідний геополітичний устрій регіону, ослабить російський імперіалізм і сприятиме подоланню радянського поневолення і тоталітаризму. Добрим прикладом слідування своїм переконанням є заклик Ґедройця до Польщі визнати щойно здобуту незалежність України. Це започаткувало процес польсько-українського примирення.

Погляди та ідеї Ґедройця чималим чином посприяли розвалу СРСР, зближенню та подальшій співпраці між поляками та українцями у перші роки незалежності України, й у період Євромайданів. Окрім того, важливою є концепція Ґедройця, що передумовою успіху боротьби за незалежність і демократичні перетворення у Польщі та Україні було і залишається досягнення міжнаціонального примирення та координація спільної антитоталітарної боротьби проти Росії. Отже, польсько-українське зближення є запорукою стримування спроб нової російської експансії у ЦСЄ та гарантією безпеки інших народів регіону.Сенич М. Погляди Єжи Ґедройця на польсько-українське примирення // Проблеми словянознавства. — 2010. — № 59. — С. 236.

Книги Простір свободи. Україна на шпальтах паризької «Культури». Підготувала Богуміла Бердиховська. — К.: Критика, 2005 Єжи Ґедройць та українська еміґрація. Листування 1950—1982 років. — К.: Критика, 2008 Ґедройць Є. З нотаток Редактора / За заг. ред. Л. Івшиної; перекл. з пол.: С. Гірік; передм. І. Гирича. — К.: ПрАТ «Українська прес-група», 2013. (Бібліотека газети «День» «Україна Incognita», серія «Підривна література»). Ґедройць Є. Автобіографія у чотири руки / Упорядкування і післямова Кшиштофа Пом'яна. — Київ: Дух і літера, 2015. — 408 с. (рецензія )

Вшанування пам'яті 29 листопада 2018 року Київська міська рада перейменувала вулицю Тверську на вулицю Єжи Ґедройця.

2 грудня 2025 року у місті Києві відкрили меморіальну дошку Єжи Ґєдройцю.

Примітки

Джерела

Genyk Mykoła Ukraińska recepcja «Kultury», w: Giedroyc a Ukraina. Ukraińska perspektywa Jerzego Giedroycia i środowiska paryskiej «Kultury», Studia pod red. Magdaleny Semczyszyn i Mariusza Zajączkowskiego. — Warszawa, 2014. — S. 164—184. Ґеник М. А. Взаємовідносини Єжи Гєдройця і української еміграції. [Рец.:] Jerzy Giedroyc — Emigracja ukraińska. Listy 1950—1982 / Wybrała, wstępem i przepisami opatrzyła Bogumiła Berdychowska. Listy autorów ukraińskich przełożyła Ola Hnatiuk / Archiwum Kultury. — T. 8. — Warszawa: Czytelnik, 2004. — 830 s. // Галичина. — 2006—2007. — № 12-13. — С. 458—461. Ґеник М. Роль «Декларації в українській справі» 1977 року в досягненні польсько-українського примирення // Україна–Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. Збірник наукових праць. — Випуск 3—4. — Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, 2010——2011. — С. 212—221. Гнатюк О. Сто років самотності. У липні минає сто років від дня народження Єжи Ґєдройця. У вересні минає шість років від дня його смерті // Дзеркало тижня. — № 26. — 7—14 липня. — 2006. Олійник Н. In memoriam. Єжи Ґєдройць // Польське радіо для закордону, 14.09.2010 Осадчук Б. Мрія Єжі Гедройца // День. — № 122. — 15 липня. — 2004. Портников В. Вересень. Гедройць // Дзеркало тижня. — № 38. — 29 вересня—6 жовтня. — 2000. Портников В. Жовтень. Гедройць // Дзеркало тижня. — № 39. — 5—12 жовтня. — 2001. О. С. Рубльов Ґедройц Єжи // О. С. Рубльов Ґедройц Єжи // Сняданко Н. Простір свободи. Україна на шпальтах паризької «Культури» // Львівська газета Шаповал Ю. Пан Редактор. Єжи Ґєдройць та його спадщина // Історична правда.

Література Ґеник М. А. Польсько-українське примирення у діяльності Літературного інституту в Парижі // Українознавчі студії. — Івано-Франківськ, 2010—2011. — № 12. — С. 242—253.