Окса́на Стефа́нівна Забу́жко ( 19 вересня 1960, Луцьк, Волинська область, Українська РСР) — українська письменниця, феміністська літературознавиця, поетеса, есеїстка, публіцистка, викладачка та політична активістка (зокрема, в часи Помаранчевої революції). Ключовими у творчості Оксани Забужко є теми української національної ідентичності і гендеруUilleam Blacker. Nation, Body, Home: Gender and National Identity in the Work of Oksana Zabuzhko. The Modern Language Review 105.2 (2010): 487—501.
Твори Забужко перекладені понад 20 мовами в Австрії, Болгарії, Італії, Ірані, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, США, Угорщині, Франції, Хорватії, Чехії, ШвеціїPrzegląd Polityczny. W stronę nowej Ukrainy . Роман «Польові дослідження з українського сексу» (1996), перший бестселер незалежної України, дав старт українському книжковому ринку, є найширше перекладеним у світі українським прозовим твором. Інтелектуальний нонфікшн «„Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій“» (2007) осмислює українську культурну історію через Лесю Українку як «Іншого», через чий лицарський дискурс вписує Україну у систему європейських міфологій, досліджуючи українську шляхту. «Музей покинутих секретів» (2009) в орієнтованому на західну аудиторію деколонізує українську історію, зокрема, УПА з застосуванням жіночого письма та .
Оксана Забужко є лауреаткою народних та іноземних премій, стипендіаткою Фулбрайта, викладачкою українських студій у Гарвардському та Піттсбурзькому університетах та популяризаторкою України на міжнародній арені. Її тексти адаптують численні театри України, Європи і Північної Америки.
Життєпис Народилася 19 вересня 1960 року в місті Луцьку, у шістдесятницькій родині з давніми історичними традиціями.
Батько, Стефан (Степан) Іванович Забужко (1926—1983) — педагог, літературний критик і перекладач (вперше переклав українською чеські оповідання Іллі Гурніка, у сталінські часи був репресований і відбував заслання в Забайкальському краї). Мати, Надія Яківна Обжирко-Забужко (1926—2014) — родом з м. Білилівка Бердичівської округи, вчителька української літератури, авторка методичних розробок і популярних літературознавчих творів для школярства. За словами Євгена Сверстюка, Забужко вихована на «кращих естетичних традиціях». Змалечку складала вірші, які записував і збирав її батькоЛідія Маркович, Віктор Демидик. Інопланетянка — УТ-1, 1993..
За словами письменниці, свою філологічну освіту вона отримала вдома. Розпочаті у вересні 1965 р. репресії проти української інтелігенції змусили родину покинути ЛуцькЗабужко О. З незнищенного // На полі чести. Кн. ІІ. Наш сучасник Євген Сверстюк / Упор. Василь Овсієнко. — К., 2015. — С.140-158, і з 1968 р. Оксана Забужко мешкає в Києві.
Закінчила філософський факультет (1977—1982) та аспірантуру з естетики (1985) Київського університету імені Тараса Шевченка. Вступила до КПРС не пізніше 1985 рокуЗабужко О. Травневий іній: Поезії. — Київ: Видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь», 1985. — 4 стор. обкладинки.. 1987 року прийнята до Спілки письменників СРСР. Захистила кандидатську дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва» (1987). Викладала естетику й історію культури в Київській державній консерваторії ім. П. Чайковського (1986—1988), з 1989 р. — старша наукова співробітниця Інституту філософії НАН України.
Тривалий час працювала викладачем. Лекції з естетики Оксана Забужко читала не лише в українських вишах, а й у Єльському та Колумбійському університеті.
1992 року викладала українську культуру в Університеті штату Пенсільванія як запрошена письменниця. У 1994 отримала стипендію Фонду Фулбрайта і викладала українську літературу й культуру у Гарвардському та Піттсбурзькому університетах. 2001 року викладала літературну майстерність у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
Літературна діяльність
Хоча в дитинстві Забужко мріяла бути кінорежисеркою, життя пов'язала з літературною діяльністю. Віршувати Оксана почала, за власними словами, «з дописемного віку». Поетично дебютувала в періодиці в 9 років, на 1973 р. у видавництві «Молодь» планувалась до друку її перша поетична збірка «Весняна акварель» (передмова Михайла Стельмаха). Але під час репресій 1972 року батьки потрапили в «чорні списки» і готову до друку «Акварель» знімають з виробництва. Тих ранніх віршів Забужко ніколи не публікувала, а першу поетичну книжку, уже іншого змісту («Травневий іній»), змогла видати тільки 1985 року. Про ці події в «Автобіографії» (1997) згадувала: «Якщо я завдячую радянській владі чимось добрим, то це тим, що вона вчасно поклала край моїй „літературній кар'єрі“ — на цілий брежнєвський період, — інакше я вельми швидко навчилась би, як приподоблятися дядям і тьотям з редакцій, і, либонь, так і не докопалась би до власного голосу…». Основні теми творчості письменниці — національна ідентичність і гендер. Перший роман Забужко, «Польові дослідження з українського сексу», один із «засадничих текстів української літератури пострадянського періоду»Oleksandra Shchur (Wallo). Post-Soviet Women Writers and the National Imaginary, 1989—2009. Ph.D. Dissertation. University of Illinois, Urbana-Champaign, 2013 , вийшов 1996 року і викликав бурхливі та суперечливі реакції критики і читацтва. Письмо Забужко — стилістично новаторське й інтелектуально провокативне — не зрозуміли деякі вітчизняні критики, незнайомі зі здобутками світової критичної думки і фемінізму зокрема. У той же час за деякими оцінками він став першим бестселером незалежної України. За соціологічним опитуванням агенції «Еліт-профі» 2006 року роман був визнаний «книжкою, що найбільше вплинула на українське суспільство за 15 років незалежності». Нині це найширше перекладений у світі твір нової української прози (15 мов), включений до багатьох обов'язкових списків та рейтингів сучасної східноєвропейської класики.
Філософ і культуролог за фахом, Забужко пише есеї і працює у жанрі нонфікшн. Вона також звертається до української історії ХХ століття. Її роман «Музей покинутих секретів» (2009), перекладений шістьма мовами, — це родинна сага, де присутні три ключові для української історії епохи — Друга світова війна, 70-ті роки, ранні 2000-ні. Зокрема, авторка приділяє багато уваги епосу УПА, демонізованої радянською історіографією. Важливою рисою письма Оксани Забужко є його зверненість до світу, спрямованість не лише на внутрішню аудиторію, доступність для західної аудиторіїТамара Гундорова. Післячорнобильська бібліотека: український літературний постмодернізм. Київ: Критика, 2013.
Дослідники аналізували прозу Забужко за допомогою постколоніальних теорійVitaly Chernetsky. Mapping Postcommunist Cultures: Russia and Ukraine in the Context of Globalization. Montreal: McGill-Queen's University Press, 2007. У компаративістських студіях «Польові дослідження…» порівнюють із творами Джамайки КінкейдNatalia Monakhova. National Identity in the Postcolonial Situation: A Comparative Study of the Caribbean and Ukrainian Cases―Jamaica Kincaid and Oksana Zabuzhko. The Atlantic Literary Review Quarterly (Special Issue on Postcolonial Feminist Writing) 4.4 (2003): 173-98, Ассії ДжебарOksana Lutsyshyna. Postcolonial Herstory: the Novels of Assia Djebar (Algeria) and Oksana Zabuzhko (Ukraine): a Comparative Analysis. Master's Thesis, University of South Florida, Tampa, FL, 2006 ., Анджели КартерІнна Стешин. Художнє втілення феміністичної ідеї в найновіший британській і українській прозі (А. Картер, О. Забужко). Кандидатська дисертація. Тернопільський державний педагогічний університет. Тернопіль: 2002, Ніколь БроссарAmy Elizabeth Moore. Feminism and Nationalism in the Works of Nicole Brossard and Oksana Zabuzhko. Ph.D. Dissertation. University of California, Berkeley, 2009.. Письменниця має надзвичайно виразний стиль, де «поетичний» та «інтелектуальний» голоси переплітаються і витворюють складну структуру. На думку деяких дослідників, у ньому присутнє жіноче письмо, écriture féminine, зокрема, письмо «з тіла» або «про тіло».
Найвідоміша книга Забужко у жанрі нон-фікшн — «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» (2007). У цьому творі, по-перше, українська культурна історія осмислена через Лесю Українку, жіночу постать, як «Іншого», з постколоніальної точки зору. По-друге, Забужко пише про роль і свідомість української шляхти, яку, якщо скористатися образами самої Лесі Українки, можна назвати «великопанською» (на противагу «глибокохамській» радянській) спільнотою. Ця спільнота в різні часи включала братчиків Кирило-Мефодіївського братства, членів Громади, зокрема Олену Пчілку — «матір українського націоналізму», мецената Євгена Чикаленка, саму Лесю Українку та багато інших, нині забутих або недооцінених, визначних постатей. Оксана Забужко доводить, що чимало етичних та естетичних «кодів», вироблених шляхтою, стали неприступними сучасному читачеві. По-третє, Забужко вважає лицарський («єретичний», гностичний) дискурс у Лесі Українки знаковим і таким, що вписує Україну у систему європейських міфологій.
Громадська діяльність
Упродовж 1995—2010 рр. була віцепрезидентом українського відділення ПЕН-клубу. Восени 2004 року багато зробила для привернення міжнародної уваги до президентських виборів в Україні. Напередодні Помаранчевої революції опублікувала у WSJ статтю Українська Солідарність, у якій передбачила масові протести у Києві, після чого в ЗМІ її стали називати «Помаранчевою Кассандрою».
28 листопада 2005 року виступила на Перших Президентських слуханнях «Виклики, породжені свободою» з доповіддю «Гуманітарна політика і державна незалежність». Доповідь викликала широкий суспільний резонанс, а також деякий вплив на політику тодішнього уряду. За наслідками слухань створено Громадську гуманітарну раду при Президентові України.
Забужко було запропоновано балотуватись у Верховну Раду України на виборах 2006 року від Блоку «Наша Україна», але вона відмовилась — і відтоді незмінно відмовляється від співпраці з будь-якими політичними партіями.
Книжка розмов із варшавською публіцисткою Ізою Хруслінською «Український палімпсест» початково вийшла польською мовою і взимку 2013—2014 рр. стала для польських еліт важливим джерелом знань про Україну, допомігши визначитися з політичною підтримкою Майдану.
У червні 2018 року підтримала відкритий лист діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів виступити на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова й інших політв'язнівAn appeal to the representatives of countries who are expected to travel to the World Cup football games in Russia Open Democracy, 06.06.2018.
У 2023 році потрапила до списку 100 жінок року за версією BBC.
Критика
Невдовзі після виходу в світ «Шевченкового міфа України» популярна тоді газета «Вечірній Київ» опублікувала брутальний відгук на книжку і її авторку в супроводі непристойної карикатуриШелест Ю. Сто гривень і Оксана Забужко у колі Тараса Шевченка // Вечірній Київ, 7.03.1998. На цю публікацію відреагували, з одного боку, Євген Сверстюк, обурений її антикультурним політичним підтекстом, а з іншого — Олександр Сизоненко, який звинуватив Забужко в службі американському імперіалізмуОлександр Сизоненко. І на сторожі коло нього поставимо свою любов… // Вечірній Київ, 20.03.1998.
Спалахнула дискусія, що тривала до початку 2000-х. Питання стояло про ревізію колоніального спадку в погляді вже не тільки на Шевченка, а й ширше — про те, чи можна, як Забужко, говорити про українську культуру не лише в локальному (для українців), а й у загальнолюдському значенні. На захист Забужко та її концепції виступили Вадим Скуратівський, Василь Лісовий, Вілен Горський, Юрій Барабаш, Дмитро Наливайко, Володимир Ричка та ін. вчені.