Джуліус Ньєрере (; — ) — танзанійський політичний діяч, антиколоніальний активіст, перший прем'єр міністр (1961—1962) та перший президент (1963—1964) Танганьїки, перший президент Танзанії (1961—1985).
Народився в Танганьїці в родині Ньєрере Буріто (1860—1942), вождя Занакі, також відомий як Мваліму (мовою кісуахілі — вчитель). Ньєрере називали також батьком нації — Baba wa Taifa.
1961 року Ньєрере став першим прем'єр-міністром Танганьїки, а після здобуття незалежності в 1962 році, першим президентом країни. В 1964 році, Танганьїка об'єдналась із Занзібаром і змінила назву на Танзанію. У 1965 році, на однопартійних виборах Ньєрере повернувся до влади, і через два роки він видав Декларацію Аруша, в якій виклав соціалістичну концепцію уджама, яка стала домінувати в його політиці.
Африканський націоналіст і африканський соціаліст, пропагував концепт політичної філософії, відомий як «соціалізм Уджамаа». Голова партій Національна спілка африканців Танганьїки (TANU; з 1954) і Чама Ча Мапіндузі (Революційна партія; з 1977).
Ньєрере пішов у відставку в 1985 році, але залишився на посаді голови Чама Ча Мапіндузі. Помер від лейкемії в Лондоні в 1999 році. Лауреат Міжнародної Ленінської премії (1987) та Премії Нансена (1983). У жовтні 2009 року був нагороджений званням «Світовий Герой з соціальної справедливості» Генеральної Асамблеї ООН.
Раннє життя
Дитинство: 1922—1934 Джуліус Камбараге Ньєрере народився 13 квітня 1922 року в тодішній тоді британській колонії Танганьїка, регіон Мара, село Бутіама (на східному березі озера Вікторія), етнічна територія невеликої народності занакі. Батька Джуліуса звали Буріто. Він був місцевим племінним вождем, мав 26 дітей від 22 дружин. Мати Джуліуса звали Мугая Нянг'омбе, була п'ятою жінкою Буріто.
При народженні Ньєрере було присвоєно особисте ім'я «Мугенді» (що означало «Ходак» із мови Занакі), але воно незабаром було змінено на «Камбараж», ім'я жіночого дощового духу, за порадою місцевого віщуна.
Ньєрер був вихований у політеїстичній системі вірувань Занакі і жив у будинку своєї матері, допомагаючи по господарству. У ранньому віці Джуліус зазнав традиційного обряду обрізання Занакі.
Раннє навчання: 1934—1942 Усі здібні діти вождя отримали порівняно якісну в Африці освіту. Це підтримувала британська колоніальна адміністрація, яка заохочувала освіту синів вождів, вважаючи, що це допоможе увічненню системи вождів і запобігатиме розвитку окремої освіченої корінної еліти, що може кинути виклик колоніальному правлінню.
З-поміж усіх дітей Буріто, особливо виділявся Джуліус. За бажанням батька, Ньєрере розпочав освіту в Школі управління адміністрацією в місті Місвенж, Мусома, в лютому 1934 року. Джуліус уникав занять спортом і вважав за краще читати книжки у вільний час.
У школі Ньєрер почав захоплюватися римо-католицизмом, хоча спочатку був стурбований відмовою шанувати традиційних богів Занакі. Початкову освіту завершив у 1936 році з найвищими іспитовими балами у провінції Озера та Західній провінції Танганьїки.
Далі Джуліус продовжив навчання в середній школі в Таборі. Там він створив організацію хлопців-скаутів, також покращував свої знання з англійської. Вчителі рекомендували Ньєрере на посаду головного префекта школи, проте директор наклав вето, адже вважав хлопця «занадто добрим» для цієї посади. Відповідно до звичаю Занакі, Ньєрер уклав шлюб з дівчиною на ім'я Магорі Ватіха, якій тоді було лише три-чотири роки, але її обрав батько. У той час вони продовжували жити окремо.
У березні 1942 року під час останнього року навчання в Таборі помер батько Джуліса. Тоді хлопець прийняв католицизм; при хрещенні він прийняв ім'я «Юлій», хоча згодом заявляв, що дивакуватим є те, що католики під час хрещення повинні обирати неплемінне ім'я.
Коледж Макерере, Уганда: 1943—1947
У жовтні 1942 року Ньєрере закінчив середню освіту і вирішив навчатися в коледжі Макірере в столиці Уганди Кампала. У Макерере він навчався поряд з багатьма найталановитішими учнями Східної Африки. Проте Джуліус мало часу спілкувався з іншими, замість цього зосереджувався на читанні. Він обрав курси з хімії, біології, латинської та грецької мов; також, вже як католик, вивчав папські енцикліки і читав роботи католицьких філософів Жака Маритена і британця-ліберала Джона Стюарта Мілла. Ньєрер створив відділення Католицької Акції в університеті та став активним членом місцевого Товариства дебатів.
У липні 1943 року Джуліус написав листа до англомовної газети «Танганьїцький стандарт». У листі він висвітлював проблему Другої світової війни і стверджував, що капіталізм чужий Африці і що континент повинен перейти до «африканського соціалізму»; за його словами, «африканець за своєю природою є соціалістичною істотою». Дослідники стверджують, що лист є певним позначенням початку політичного дозрівання Джуліуса. У 1947 Джуліус закінчує коледж з відзнакою.
Раннє викладання: 1947—1949 Закінчивши коледж, Ньєрере повернувся додому, щоб побудувати будинок для своєї матері-вдови. Йому пропонували викладацькі посади як у державній школі хлопців Табора, так і у школі Святої Марії. Джуліус обрав останню, незважаючи на нижчу заробітну плату. Він брав участь у публічній дискусії з двома вчителями з школи хлопців Табора, в якій він виступав проти твердження, що «Африка виграла більше, ніж Європа, з часів поділу Африки»; після перемоги в дебатах йому заборонили повертатися до школи.
Джуліус також давав безкоштовні уроки англійської мови для старших місцевих жителів. Він працював і урядовим інспектором цін: заходив в магазини, щоб перевірити, за що вони стягують плату. Пропрацював недовго, адже звільнився після того, як влада проігнорувала його повідомлення про помилкове ціноутворення. Жінку, з якою Джуліус мав одружитися, Магорі Ватіху, було відправлено жити з ним для здобуття початкової освіти, але він посилав її жити з матір'ю. Натомість він почав залицятися до Марії Габріель, вчительки початкової школи в Мусомі. Хоч вона і була з племені Сімбіті, вона доєдналася до Джуліуса та побожного католицизму. Він запропонував їй одружитися, і вони неофіційно заручилися на Різдво 1948 року.
У Таборі він активізував свою політичну діяльність, приєднавшись до місцевої гілки Африканської асоціації Танганьїки (TAA) і ставши її скарбником. У квітні 1946 року він взяв участь у конференції організації в Дар-ес-Салаамі, де ТАА офіційно заявила про прихильність незалежності Танганьїки. Джуліус працював над переписом конституції ТАА.
Директор школи та ірландський священник, отець Річард Уолш, закликав Ньєрере розглянути можливість додаткової освіти у Сполученому Королівстві. Уолш переконав Ньєрера скласти атестаційний звіт Лондонського університету. Джуліус подав заявку на фінансування з колоніальної схеми розвитку та добробуту і з другої спроби у 1949 році отримав грант. Він погодився вчитися за кордоном, хоча висловив певне небажання, оскільки це означало, що він більше не зможе забезпечити свою матір та братів і сестер.
Единбурзький університет: 1949—1952
У квітні 1949 року Ньєрере перелетів із Дар-ес-Салаама до Единбурга. Там він розпочав короткий курс хімії, фізики та англійської мови. У жовтні 1949 його прийняли на ступінь магістра мистецтв на факультет мистецтв університету Единбурга.
У 1949 році Ньєрере був одним із лише двох темношкірих студентів з британських східно-африканських територій, які навчаються в Шотландії. Під час навчання Ньєрере пройшов курси англійської літератури, політичної економії, соціальної антропології, економічної історії, британської історії, конституційного права та моральної філософії.
У Великій Британії Ньєрере близько познайомився з соціалістичними ідеями і принципами фабіанства, захопився марксизмом і став послідовним противником будь-яких форм расової дискримінації.
Ньєрере познайомився з багатьма друзями в Единбурзі, там і сформував свою віру в рівність рас. Також він підтримував матеріально свою сім'ю в Танганьїці. У 1951 року він написав статтю для журналу The Student, в якій розкритикував плани щодо включення Танганьїки до Федерації Родезії та Нясаланда. У липні 1952 року Ньєрере закінчив університет із звичайною ступенем магістра мистецтв і продовжив свою педагогічну діяльність на батьківщині.
Політичний активізм
Заснування Африканського національного союзу Танганьїки: 1952—1955 Повернувшись на землі Занакі, Джуліус побудував для себе та своєї нареченої Марії будинок; вони одружилися 24 січня 1953 року. Незабаром вони переїхали до Пугу, ближче до Дар-ес-Салаама, коли Ньєрера був найнятий для викладання історії в коледжі Святого Франциска. У 1953 році пара народила свою першу дитину — Ендрю.
Ньєрере все активніше займався політикою; у квітні 1953 року його обрали президентом Африканської асоціації Танганьїки (ТАА). На його можливість зайняти посаду вплинули його хороші ораторські здібності та те, що він був Занакі; якби він походив з однієї з великих етнічних груп, він, можливо, зіткнувся з більшою опозицією з боку членів суперницьких племен.
За Ньєрере ТАА набирала все більш політичного виміру, присвяченого прагненню незалежності Танганьїки від Британської імперії.
7 липня 1954 року Ньєрере за підтримки Оскара Камбони перетворив TAA на нову політичну партію — Танганьїцький африканський національний союз (TANU). Губернатор колонії призначив Ньєрере на вакантну посаду законодавчої ради. Перша його промова на законодавчій раді розглядала потребу в більшій кількості шкіл у країні.
На засіданнях TANU Ньєрере наполягав на необхідності незалежності Танганьїки, але стверджував, що європейська та азійська меншини не будуть прогнані після незалежності. Він дуже захоплювався індійським лідером незалежності Махатмою Ганді і схвалював його підхід до досягнення незалежності шляхом ненасильницького протесту. Колоніальний уряд уважно стежив за його діяльністю; уряд побоювався, що Ньєрере буде розпалювати насильницький антиколоніальний бунт, подібний повстанню Мау Мау у сусідній Кенії.
У серпні 1954 року ООН надіслала місію до Танганьїки, яка згодом опублікувала звіт, в якому рекомендувала 20-25-річний графік для досягнення незалежності колонії. ООН мав намір обговорити це питання на Раді з Опіки в Нью-Йорку, а TANU направила Ньєрере як представника. Там Ньєрере заявив, що «з допомогою міжнародної спільноти та Британського адміністративного управління, ми би керували собою задовго до 20-25 років». Це здавалося дуже амбітним для всіх у той час.
До кінця 1950-х років TANU розширила свій вплив на всю країну і отримала значну підтримку. У 1955 році в TANU було 100 000 членів, які до 1957 року зросли до 500 000.
Тур по Танганьїці: 1955—1959 Ньєрере повернувся в Дар-ес-Салам у жовтні 1955 року. З тих пір він гастролював по країні майже постійно. Британський колоніальний губернатор Танганьїки Едвард Твінінг відчував неприязнь до Ньєрере, вважаючи його расовим діячем, який хотів накласти корінне панування над європейськими та південноазійськими меншинами. У грудні 1955 року Твінінг створив «багаторасову» об'єднану партію Танганьїки (UTP) для боротьби з африканським націоналістичним посланням TANU. Проте, Ньєрере заявив, що «ми боремося проти колоніалізму, а не проти білих». Ньєрере закликав членів партії уникати участі в насильстві. Він також піддав критиці двох окружних комісарів країни, звинувачуючи їх у спробі підірвати діяльність TANU. У відповідь уряд порушив три кримінальні справи за наклеп. Суд тривав майже три місяці. Ньєрере був визнаний винним, і заплатив штраф у розмірі 150 фунтів стерлінгів.