Ян Крістіан Смутс (, 24 травня 1870 — 11 вересня 1950) — державний діяч Південної Африки та Британської Співдружності, воєначальник і філософ.
Перебував на різних посадах у кабінеті міністрів, був прем'єр-міністром Південно-Африканського Союзу у 1919–1924 і 1939–1948 роках. Британський фельдмаршал, учасник Першої та Другої світової війни.
Протягом більшої частини свого громадсько-політичного життя Смутс, як і багато інших африканерів, виступав за расову сегрегацію, а також протистояв звільненню і наданню рівних прав корінним жителям Південної Африки, побоюючись, що це призведе до втрати влади білих над цими народамиhttp://www.jstor.org/view/00028762/di951453/95p01174/0. Однак 1948 року уряд Смутса виступив з доповіддю, в якій заявив, що расова сегрегація у Південній Африці не мала практичної користі, а обмеження на африканську міграцію в міські райони повинні бути скасовані. При цьому уряд виступив проти більшості африканерів під політичним керівництвом Національної партії, що бажали поглиблення сегрегації і оформити її в систему апартеїду. Це призвело до втрати його рейтингу на загальних виборах 1948 року.
Командував загонами під час Другої англо-бурської війни в Трансваалі. Під час Першої світової війни він керував армією Південної Африки проти Німеччини, захопивши Німецьку Південно-Західну Африку. Також Смутс був командувачем британської армії у Східній Африці. З 1917 по 1919 р., він також був одним з п'яти членів британського військового кабінету, допомагаючи створювати військово-повітряні сил. Він став фельдмаршалом в британській армії в 1941 році і служив в Імперському військовому кабінеті під керівництвом Вінстона Черчилля. Він був єдиною людиною, яка брала участь у підписанні мирних договорів, що закінчували і Першу і Другу світову війну.
Одним з найвидатніших міжнародних його досягнень стало утворення Ліги Націй, точна розробка і утвердження якої покладалися на СмутсаCrafford p. 141. Пізніше він закликав до формування нової міжнародної організації для світу: Організації Об'єднаних Націй. Смутс написав преамбулу до Статуту Організації Об'єднаних Націй, і був єдиним, хто підписав статути і Ліги Націй, і ООН. Він прагнув перебудувати відносини між Сполученим Королівством та його колоніями, надав допомогу у створенні Британської Співдружності націй. Однак у 1946 році уряд Смутса був рішуче засуджений більшістю Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй за його дискримінаційну расову політику.
У 2004 році він був висунутий на конкурс «10 найвеличніших південно-африканців», що проводився Південноафриканською мовною корпорацією. Завершальні позиції десятки повинні були вирішуватися у другому турі голосування, але програма була знята з ефіру через політичні розбіжності, і Нельсон Мандела був проголошений першим у першому турі голосування. У першому турі, Ян Смутс посів шосте місце.
Дитинство і молоді роки
Він народився 24 травня 1870 р., у традиційній африканерській дуже шанованій сім'ї на родинній фермі Боффенплатц, біля Малмесбері, що у Капській колонії.
У дитинстві він часто гуляв наодинці, досліджуючи околиці. Так прокинулася пристрасть до природи, яку він зберіг на все життя. Після смерті старшого брата почав відвідувати школу неподалік від м. Рібек Вест. В школі він був надзвичайно здібним, а тому швидко надолужив пропущене. У 1886 р., у віці 16 років вступив у Вікторіанський коледж, що у Стелленбоші, де вивчав нідерландську, німецьку і давньогрецьку мови. Останніми роками життя в Стелленбоші, Смутс позбавився своєї сором'язливості і стриманості, і саме в цей час зустрів Айзі Кріге, з якою згодом одружився.
Після закінчення коледжу, Смутс виграв Ебденську стипендію на навчання і вирушив до Великої Британії, студіювати право у християнському коледжі у Кембриджі.
Будучи студентом, він переживав великі труднощі з грошима, але за допомогою вчителя вирішив їх. Під час навчання Смутс вирізнявся окремішністю власної позиції. Він написав книгу «Еволюція особистості», хоча вона не була опублікована. Її ідеї були покладені в доповнену ним філософську концепцію холізму.
Смутс закінчив навчання у 1893 р. За останні два роки він був нагороджений численними преміями та академічними нагородами, в тому числі Премією Джорджа Лонга в галузі римського права та юриспруденціїSmuts (1952), p. 23. Один з його викладачів, професор Мейтленд, провідна фігура серед англійських правових істориків, описав Смутс, як найблискучішого студента, якого він ніколи не зустрічавLetter from Maitland to Smuts, 15 June 1894; Hancock et al. (1966-73): vol. 1, pp. 33-34. Лорд Тодд, викладач християнського коледжу сказав в 1970 році, що «за 500-річну історію коледжу, зі всіх його членів минулого і сьогодення, троє були дійсно видатними: Джон Мільтон, Чарльз Дарвін і Ян Смутс»Jan Smuts — Memoirs of the Boer War (1994) Introduction, p. 19.
Просування кар'єрною драбиною Смутс почав займатися юридичною практикою в Кейптауні, але через його відвертий і різкий характер він мав мало друзів. Знайшовши малу фінансову вигоду в праві, він почав приділяти дедалі більше свого часу в політиці та журналістиці, дописуючи в газеті Cape Times. Смутс був заінтригований перспектива єдиної Південної Африки, і приєднався до африканерського Бонду. На щастя, батько Смутса знав лідера групи Яна Гофмаєра; Гофмаєр рекомендував Яна Сесілу Родсу, який володів добувною компанією «De Beers». 1895 року Родс найняв Смутса своїм особистим юрисконсультом.
Коли Родс зініціював Рейд Джеймсона 1895—1896 рр., Смутс був обурений. Після зради свого роботодавця, друга і політичного союзника, він звільнився з «De Beers», і зник з суспільного життя. Бачачи, що в Кейптауні немає майбутнього для нього, у серпні 1896 року він вирішив переїхати в Йоганнесбург. Однак він був розчарований, що не міг заробити достатню кількість грошей. Смутс знайшов притулок в столиці Південно-Африканської Республіки, Преторії.
З 1896 політичні погляди Смутса були повернуті з ніг на голову. Він перетвориться з найгарячішого прихильника Родса у найбільш непримиренного противника британської експансії. Наприкінці 1896 — на початку 1897 р., Смутс здійснив турне Південною Африкою, люто засуджуючи Сполучене Королівство, Родса і кожного, хто виступає проти президента Трансваалю Поля Крюгера.
Проти Крюгера було багато ліберальних елементів в Південній Африці, і, коли в червні 1898 р., Крюгер звільнив Верховного суддю Трансваалю, його давнього політичного суперника Джона Гілберт Котце, більшість юристів збунтувалися. Вловивши можливість, Смутс пише дисертацію, в якій з правової точки зору підтримую Крюгера, який потім призначив Смутса Генеральним прокурором. Вступивши на посаду, він звільнив тих, кого вважав неосвіченими старомодними, або зіпсованими. Його зусилля з омолодження республіки поляризували африканерів.
Після Рейду Джеймсона відносини між англійцями і африканерами погіршали. У 1898 р. війна здавалася неминучою. Президент Оранжевої вільної держави Мартінус Стейн скликав мирну конференцію у Блумфонтейні з врегулювання скарг кожної сторони. З глибоким знанням англійської, Смутс взяв під свій контроль делегацію Трансваалю. Сер Альфред Мілнер, голова британської делегації, заперечив проти його панування, і конфлікт між двома призвели до фіаско конференції та кидка Південної Африки на шлях війни.
Участь у Другій англо-бурській війні 11 жовтня 1899 р. бурські республіки вторглися в британські володіння у Південній Африці, розпочавши Другу англо-бурську війну. На ранніх стадіях конфлікту, Смутс був Крюгеру очима і вухами, завідуючи пропагандою, логістикою, зв'язками з генералами та дипломатами і всім іншим, що було необхідним.
На другому етапі війни Смутс служив під командуванням Кооса Де ла Рая, який керував загоном з 500 солдат у Західному Трансваалі. Смутс був дуже успішним у блискавичній війни, і його загін ухилився від переслідуванням британської армії, що перевищувала розміри загону у 40 разів. Президент Крюгер і депутації в Європі вважали, що є вагомі надії на захоплення Капської колонії. Вони вирішили послати генерала Де ла Рая і взяти на себе верховне командування, але потім вирішив діяти обережніше, коли вони зрозуміли, що генерал Де ла Рай навряд чи зможе утриматися у західному Трансваалі.
Як наслідок, Смутс вирушив з невеликим загоном (300 чоловік), а ще 100 осіб вирушили за ним. До цього моменту в ході війни, британці застосовували політику випаленої землі, чим залишили бурів без пасовищ. Одна сотня кавалерії, що приєдналася до Смутса була дуже слабкою, щоб продовжувати війну, й Смутс були змушений залишити цих люди з генералом Крітцінгером. За деякими винятками, Смутс зустрів усі загони у Капській колонії і знайшов близько 1400—1500 чоловік, озброєних рушницями, а не 3000 чоловіків, як передбачалося. До часу проведення мирної конференції у травні 1902 р. в Капській колонії діяло 3300 партизанів. Хоча люди з ентузіазмом сприймали ідею загального повстання, був великий брак коней, оскільки вони були забрані британцями. Не було фуражу, зерна, а це означало, що Смутс був змушений відмовитися від 9/10 тих, хто зголосився приєднатися до нього. Бурські сили провели рейд по лініях забезпечення і фермерських господарствах, поширювали африканерську пропаганду і залякування тих, хто виступає проти них, але їм так і не вдалося викликати загальне повстання проти уряду. Цей рейд був одним з найвпливовіших військових авантюр XX століття і мав безпосередній вплив на створення британських командос і сил спеціального призначення. За допомогою цих практичних розробок відбувся розвиток військової доктрини глибоких рейдів у тил ворога, асиметричної війни, а зовсім недавно, елементів четвертого покоління ведення війни.
Щоб покласти край конфлікту, Смутс прагнув взяти основну ціль, мідну копальню у місті Окіп. При практичній неможливості відкритого нападу, Смутс зібрав потяг з вибухівкою, і намагався проштовхнути його вниз, до міста, де був ворожий гарнізон, що мав загинути до ноги. Хоча це не вдалося, Смутс довів, що він не зупиниться ні перед чим, щоб перемогти своїх ворогів. Через нездатність приборкати Трансвааль, неуспіх у бойових діях Смутс вирішив, що немає іншого вибору, окрім як запропонувати перемир'я і провести мирну конференцію, яка відбудеться в Феріініхінзі.
Перед конференцією, Смутс зустрівся з лордом Кітченером на станції Кронштадті, де вони обговорили пропоновані умови капітуляції. Смутс взяв на себе провідну роль в переговорах між представниками всіх партизанів з Оранжевої Вільної держави та Південно-Африканської Республіки (15-31 травня 1902 р.). Хоча він визнав, що з суто військової точки зору, війна може тривати, він підкреслив, що важливо не жертвувати при цьому африканерським народом для цієї незалежності. Він добре розумів, що понад 20 000 жінок і дітей вже померли у концентраційних таборах ворога. Він відчував, що було б злочином продовжувати війну без гарантії допомоги від інших міст, і оголосив: «Товариші, ми вирішили стояти до кінця. Перейдемо тепер, як і чоловіки, до розуміння, що прийшов кінець для нас, прийти до найгіркішої думки, яка коли-небудь була». Його думку підтримала більшість представників конференції, яка потім проголосували 54 голосами на користь миру проти 6. Представники уряду зустрілися з лордом Кітченером, і о 11:15 31 травня 1902 р., виконувач обов'язків президента Бургер підписав мирний договір, а після нього члени його уряду, виконувач обов'язків президента де Вет та члени його уряду.
Смутс як політик і військовий