«Крик» () — американський слешер 1996 року режисера Веса Крейвена, знятий за сценарієм Кевіна Вільямсона. У головних ролях Девід Аркетт, Нів Кемпбелл, Кортні Кокс, Меттью Ліллард, Скіт Ульріх, Роуз Макгавен, Джеймі Кеннеді та Дрю Беррімор. Фільм розповідає про Сідні Прескотт, ученицю старшої школи у вигаданому каліфорнійському містечку Вудсборо, яка стає метою вбивці у масці, відомого як Примарне обличчя. Фільм поєднує в собі чорну комедію та слешер із детективними елементами, сатирично висміюючи кліше цього жанру, що став популярним завдяки таким фільмам, як «Хелловін» (1978), «П'ятниця 13-го» (1980) та «Кошмар на вулиці В'язів» (1984). На момент виходу «Крик» вважався зразком постмодернізму та унікальним явищем попкультури, оскільки персонажі картини були знавцями фільмів жахів і відкрито обговорювали різні кліше жанру, часто повторюючи помилки героїв, яких вони обговорюють.
«Крик» натхненний реальною історією та фільмами жахів, якими захоплювався Вільямсон — наприклад, «Хелловіном» Джона Карпентера. Сценарій, що спочатку мав назву «Страшне кіно» (), купила компанія Dimension Films і перейменували брати Вайнштейни незадовго до закінчення зйомок. Фільм зіткнувся із цензурою в Американській асоціації кінокомпаній та запереченнями з боку жителів міста, де відбувалися зйомки. Картина вийшла на екрани 20 грудня, отримала позитивні відгуки критиків і мала фінансовий успіх, заробивши 173 мільйони доларів по всьому світу, та ставши найкасовішим фільмом жанру слешер до виходу «Хелловіну» (2018). Фільм отримав кілька нагород та номінацій на премії. Саундтрек Марко Бельтрамі був високо оцінений критиками і названий одним із «найцікавіших музичних супроводів для фільмів жахів, написаних за останні роки». З того часу він набув «культового статусу».
Фільм «Крик» позначив зміни у жанрі, оскільки в ньому знімалися вже відомі та успішні актори, що допомогло йому знайти ширшу аудиторію, серед якої було чимало жінок. З успіхом «Крика» також пов'язують відродження у 1990-х роках жанру слешерів, який вважався майже мертвим після напливу фільмів, знятих спеціально для домашнього перегляду, та численних продовжень відомих хорор-франшиз 1970-х та 1980-х років. Ці сиквели користувалися все меншим фінансовим і глядацьким успіхом, оскільки експлуатували одні й ті ж самі кліше жанру. Успіх «Крика» породив та : «Крик 2» (1997), «Крик 3» (2000), «Крик 4» (2011), «Крик» (2022) та «Крик 6» (2023); вони досягли такого ж комерційного успіху та позитивних відгуків критиків. Наступні роки після виходу «Крика» та його сіквелів франшизу звинувачували у тому, що вона надихає й навіть провокує вбивства та жорстокі злочини.
Сюжет
Учениця старшої школи міста Вудсборо проводить вдома вечір на самоті та чекає приходу свого хлопця Стіва Орта. Лунає телефонний дзвінок, на який дівчина відповідає. Починається грайлива розмова з незнайомим чоловіком, з яким Кейсі обговорює фільми жахів. Чоловік запитує «Який твій улюблений фільм жахів?», а потім каже, що хоче дізнатися ім'я дівчини, на яку дивиться. Ситуація швидко набуває зловісного обороту, і незнайомець починає загрожувати дівчині. Кейсі виявляє на ґанку внутрішнього дворика зв'язаного Стіва — незнайомець каже, що вб'є його, якщо Кейсі неправильно відповість на питання знання фільмів жахів. Кейсі помиляється у питанні про ім'я вбивці у першому фільмі «П'ятниця 13-го», і маніяк вбиває хлопця. Вбивця у масці привида вривається до будинку Кейсі і починає шукати дівчину, котра ховається. Зрештою, маніяк наздоганяє свою жертву та вбиває — батьки Кейсі, повернувшись додому, знаходять її випотрошений та повішений на дереві труп.
Починається розслідування вбивства. Місто заповнюють репортери. Учениця старшої школи Сідні Прескотт намагається впоратися зі своїми переживаннями: наближається річниця смерті її матері Морін, яку зґвалтував і вбив рік тому її молодий коханець Коттон Вірі. Наступного дня після вбивства Кейсі вбивця дзвонить Сідні, а потім нападає на неї. Дівчина ховається у своїй кімнаті, коли у вікно залазить її хлопець Біллі Луміс. З його кишені випадає стільниковий телефон, тож Сідні вирішує, що це він напав на неї — Біллі затримує прибула поліція. Коли Сідні та її подруга Татум Райлі, сестра помічника шерифа Дьюї Райлі, виходять із поліцейської дільниці, на них чекають репортери, серед них журналістка Ґейл Везерс, яка написала книгу про вбивство матері Сідні, Морін Прескотт. Коттона звинуватили виключно на підставі показань Сідні — тієї ночі, коли дівчина знайшла тіло матері, вона бачила, як із їхнього будинку вибігала людина в куртці Коттона. Але вона не бачила обличчя нападника. У книзі Ґейл висловлює думку, яка мучить саму Сідні: вбивцею міг бути зовсім не Коттон. Сідні при всіх б'є Ґейл по обличчю, після чого Татум забирає подругу до себе додому.
Тієї ж ночі в будинок Татум дзвонить убивця і каже Сідні, що «бідний Біллі незаслужено потрапив за ґрати», і радить Сідні задуматися про винність Коттона. Біллі відпускають із ділянки, тому що перевірка дзвінків його стільникового довела, що не він дзвонив Сідні. Поліція встановила, що дзвінок надходив із телефону батька Сідні, Ніла Прескотта, який напередодні поїхав у відрядження — поліція не може визначити його розташування. Згодом на Сідні безуспішно нападають у шкільному туалеті, що змушує владу Вудсборо закрити старшу школу на деякий час і ввести у місті комендантську годину. Після того, як учні покидають школу, маніяк вбиває директора Гімбрі. Тим часом, друг Біллі, Сідні та Татум — Стю Мейхер — влаштовує у себе вдома вечірку.
Сідні приходить на вечірку з Татум та їхнім другом-кіноманом Ренді Міксом, закоханим у Сідні. Туди ж заявляється Ґейл, яка впевнена, що наступні напади відбудуться саме під час вечірки. За своєю сестрою та її друзями наглядає Дьюї — він і Ґейл постійно фліртують. Тим часом маніяк вбиває Татум у гаражі. Сідні стикається з Біллі і вирішує, що має поговорити з ним — молоді люди усамітнюються і зрештою займаються сексом. Тим часом, інші гості вечірки дивляться внизу фільм жахів «Хелловін», і Ренді розповідає присутнім, що для того, щоб вижити у фільмі жахів, потрібно дотримуватися низки правил. Наприклад, не можна пити, курити, вживати наркотики і займатися сексом — все це атрибути гріха, за якими послідує розплата. Хтось дзвонить до будинку Стю і каже, що на шкільному подвір'ї знайдено труп директора Гімбрі — практично всі підлітки йдуть із вечірки щоб побачити його. Тим часом, Ґейл і Дьюї ходять неподалік будинку, поки оператор журналістки Кенні Джонс веде стеження за будинком зі свого фургону. Крім того, Ґейл встановила у вітальні приховану камеру.
Коли Біллі та Сідні одягаються, з'являється вбивця і нападає на хлопця. Сідні вдається вибратися з дому через вікно на горищі. Вона намагається врятуватися у фургоні Кенні, але його теж убивають. Ґейл і Дьюї знаходять неподалік будинку машину батька Сідні Ніла і впевнені, що він і є вбивцею. Ґейл вирішує поїхати на їхньому з Кенні фургоні, де виявляє мертвого колегу — жінка намагається виїхати геть, але злітає в кювет, коли на дорозі несподівано з'являється Сідні. Дьюї тим часом досліджує будинок і теж зазнає нападу вбивці (пізніше він виживе). Сідні повертається до будинку, де забирає у поліцейського пістолет, а потім натикається на Стю та Ренді, які звинувачують один одного у вбивствах. Дівчина замикається в домі та знаходить живого Біллі. Вона дає йому пістолет, і той, впустивши Ренді, стріляє в нього, після чого показує, що його рани не справжні, а «кров» — лише кукурудзяний сироп.
Стає очевидно, що він і є вбивцею. З'являється Стю, який виявляється напарником Біллі. Вштовхнувши Сідні на кухню, вони розкривають мотив: мати Сідні вела розпусний спосіб життя, з нею зраджував батько Біллі, і через це мати хлопця пішла із сім'ї. Рік тому Стю та Біллі вбили Морін і підставили Коттона. З'ясовується, що Ніл Прескотт весь цей час перебував у хлопців у заручниках. Підлітки збираються розіграти спектакль — вони вб'ють Сідні та Ніла, виставивши все так, ніби вбивцею був саме чоловік, а Стю та Біллі «чудом виживуть у різанині». Для достовірності вони завдають один одному ножових ударів. Біллі, не стримуючи себе, ранить Стю надто сильно. У цей момент у справу втручається Ґейл: вона спрямовує на вбивць пістолет, який Стю залишив без нагляду. Однак Ґейл забула зняти запобіжник, і Біллі вирубує її. Він готується вбити Ґейл, але Стю помічає, що Сідні зникла.
У цей момент лунає дзвінок: Сідні, знущаючись, пародіює самих убивць. Біллі починає панікувати, а Стю втрачає сили через крововтрату. Сідні повідомляє, що вже викликала поліцію, а Біллі просить Стю говорити з нею. Під час розмови з'ясовується мотив Стю — він «легко піддався впливу» однолітка. Біллі шукає Сідні, але вона несподівано нападає на нього, встромляючи вістрям парасольки. Їй вдається заволодіти пістолетом. У цей момент на дівчину накидається Стю — в сутичці Сідні оглушує його, скинувши на голову телевізор. З'являється живий Ренді, але на них нападає Біллі і починає душити Сідні, однак в нього стріляє Ґейл, яка прийшла до тями. Потім усі троє дивляться на тіло хлопця. Ренді каже, що зазвичай у цей момент у фільмі вбивця несподівано повстає, щоб завдати останнього удару. Так і відбувається — але Сідні стріляє йому в голову, після чого вимовляє: «Не в моєму фільмі». У фінальних кадрах над будинком піднімається сонце, біля входу стоять машини поліції та швидкої допомоги, а Ґейл веде свій репортаж.
У ролях
Ранній етап
Сценарій
Спочатку Кевін Вільямсон написав сценарій під назвою «Страшне кіно» (), яка через кілька років стала офіційною назвою кіно-пародії «Дуже страшне кіно», центральна сюжетна лінія якої обігрує сюжети фільмів «Крик» та «Я знаю, що ви скоїли минулого літа», написаних Вільямсоном. За словами автора, великого шанувальника фільмів жахів, він «написав сценарій фільму, який би сам хотів подивитися. Тоді жанр був просто мертвий».
Відправною точкою для створення історії послужив репортаж новин «Turning Point» 9 березня 1994 року, який був присвячений серійному вбивці Денні Роллінґу на прізвисько «Ґейнсвіллський потрошитель». Характерною рисою його злочинів було те, що він розташовував тіла таким чином, щоб підкреслити криваві звірства, для чого маніяк встановлював у кімнатах дзеркала і обезголовлював і/або розкладав тіла своїх жертв у певні пози — усього він убив вісім людей. Якось Вільямсон виявив у себе в будинку відчинене вікно, хоча був упевнений, що останні кілька днів жодного разу його не відчиняв. Сценарист подзвонив другу і, озброївшись кухонним ножем, обшукав будинок з трубкою в руці, впевнений, що за ним хтось спостерігає, але в будинку нікого не було. Щоб відволікти Вільямсона під час телефонної розмови, його друг Девід Бланшард запитав, який його улюблений фільм жахів. Вражений цим випадком, Вільямсон приступив до роботи над текстом — перший нарис сценарію об'ємом 18 сторінок охоплював вступну сцену фільму. Він розповідає про жінку, яка залишилася вдома і відповіла на дзвінок вбивці. Після цього Вільямсон відклав чернетку і зосередився на сценарії картини «Провчити місіс Тінґл», який 1995 року був викуплений невідомою компанією, але потім ліг на полицю.