Церква Святої Трійці — дерев'яний храм у селі Станків Стрийського району.
Історія церкви Із найперших документальних згадок можна зробити висновок, що у Станкові була маленька капличка-церква. Хто і коли саме збудував її, які були перші священики, цього нині достеменно ніхто не скаже. Але назва місцевості у Станкові, яку досі називають Попівщина, свідчить про цю церкву.
Розповідали, що фалиський пан купив у місцевого пана ділянку землі над річкою Жижава. На горбі новий господар побудував церкву (бо тоді був закон, що спочатку будували церкву, а потім житло для себе). З того часу мешканці і Фалиша, і Станкова ходили до церкви у Фалиш. Тут, у Фалиші, було побудовано також резиденцію для священика. Проте за якийсь час церква згоріла.
Ситуація змінилася 1850 року, коли станківчани закінчили будувати у своєму селі дерев'яну церкву Пресвятої Трійці. Керував будівництвом парох села Фалиш. Церкву будували на пожертви селян. Князь Пузина купив образ Матері Божої, який знаходиться у церкві і досі.
До 1911 р. церква була спільною для Станкова і Фалиша. У 1911 р. громада Фалиша збудувала свою власну. Тому в церковних документах початок церкви у с. Станків датується 1911 роком. У 1916 p., під час Першої світової війни, церква була дуже зруйнована, і її перебудували під керівництвом місцевого пароха отця Гошовського. Господарі Йосип Булат і Вікентій Бучковський офірували під церкву частину своєї землі.
До 1950-х років священики, які працювали у Станківсько-Фалиській парафії, відправляли у церквах позмінно. Наприклад, у неділю вранці у Фалиші Служба Божа, а пополудні у Станкові -Вечірня. На наступну неділю вранці у Станкові Служба Божа, а пополудні у Фалиші — Вечірня.
Кількість парафіян Про кількість парафіян у Станкові подаємо дані разом з даними щодо інших конфесій — католиків і євреїв: 1832 р. — 522 греко-католики, 33-католики, 14-євреїв, 8 інших; 1921 р. — 867 (усіх разом); 1924 р. — 750 греко-католиків, 70 католиків, 13 євреїв; 1927 р. — 806 греко-католиків, 50 католиків, 13 євреїв; 1931 р. — 961 (усіх разом); 1932 р. — 832 греко-католики, ЗО католиків; 1935 р. — 780 греко-католиків, 124 католики*, 16 євреїв, 1 протестант; 1941 р. — 754 греко-католики, 35 католиків, 4 євреї.
Священики 1788 — парохом у с. Станків був о. Стефан Корчинський (згідно з Йосифинською метрикою). 1830-1850-их — парохом у с. Станків був о. Микола Вашкевич (*1781-†?). 1870-их — парохом у с. Станків був о. Омелян Косевич 1880-1891 — парохом у с. Станків був о. Михайло Мармурович (*1848-†?). 1891-1901 — парохом у с. Станків був о. Омелян Білинкевич (*1864-†?). 1901-1907 — парохом у с. Станків був о. Михайло Горчинський (*1873-†?). 1907-1937 — Фалисько-Станківську парафію обіймав отець Микола Гошовський (*1875–†15 лютого 1937), колишній парох міста Стрия. Він народився 1875 p., був почесним радним Митрополичої консисторії і Стрийським деканом. о. М. Гошовський був одним з перших будівничих національної свідомості Стрийщини, редактором журналу «Господар і промисловець», що виходив у 1909—1911 pp. у Стрию як орган Крайового господарсько-молочарського союзу (пізнішого «Маслосоюзу»). Він помер 1937 p., похований у Фалиші.
З інших священиків треба згадати Володимира Нижанківського — колишнього пароха Фалиша, який помер 1908 році. Він хотів присвятити себе сцені. Його брат О. Нижанківський, священик у Братківцях, помер 1906 р. У юності він мріяв студіювати медицину. Про свої молодечі поривання брати казали:
1937—червень 1939 роках у Станкові був парохом священик Іван Ганицький (*1895–†1950). У 1916 році закінчив Львівську академічну гімназію. У часи першої світової війни (1914-1918) був січовим стрільцем, а згодом 1918-1920 роках брав участь у українсько-польській війні та визвольних змаганнях у складі Української Галицької Армії. З 1922 по 1926 навчався у Львівській духовній семінарії. Отримав священицькі свячення у 1927 році, а 1928 року — призначення на парохію у с. Звижень. Його доля, як і долі інших греко-католицьких священиків після ліквідації УГКЦ 1946 року на Львівському соборі, склалася трагічно: він був репресований 27 лютого 1950 року і закатований в концтаборі у с. Брошневі. Похований у м. Долина.
У червні 1939 р. до Фалисько-Станківської парафії прийшов священик Богдан Семигин. Це якраз отець Семигин зберіг списки січових стрільців у церкві, щоб ніхто не знайшов їх. Він перед смертю віддав ці списки голові церковного комітету Степанові Грицаку. Отець Семигин був стрижнем у боротьбі за національну свідомість, за духовне воскресіння людей. Він своїм прикладом навчав застосовувати християнську науку до суспільного життя. Багато людей пам'ятає, як з церковної каси позичали парафіянам гроші без процентів. Отець Богдан Семигин похований у Фалиші.
1993 р. у Станківську парафію прийшов отець Філарет Кушнір, який пропрацював тут до своєї смерті — до жовтня 2001 р. Отця Філарета поховали у його рідному селі Добрянах.
Після смерті отця Філарета парафію очолив отець Ігор Гілецький родом з Журавна. Перед цим він правив в Стрийській Успенській церкві, пізніше в с. Стриганцях та с. Піщани. Під його опікою проводиться реконструкція церкви, благоустрій церковної території для просвітницько-рекреаційної зони парафіян і багато інших започатковано ідей. Засновано від жовтня 2014 року, щорічно в неділю після свята Покрови Богородиці свято села- парафії Станків де було встановлено перший пам'ятник на Стрийщині «Небесної Сотні». В червні 2022 року у зв'язку з неодноразовими зверненнями громади села та голови Моршинської ОТГ щодо неналежної діяльності як пароха, отця Ігора Гілецького було знято зі Станківської парафії.
Церковна власність Церковну власність у Станкові складали поля і сіножаті, якими володів священик. До 1900 року кожний священик мав 24 морги поля і 8 моргів сіножаті, а з 1900 року — 44 морги сіножаті. Кожний священик наймав слуг, які обробляли поля, доглядали за худобою, працювали у домашньому господарстві. Усі ці поля і сіножаті належали до двох сіл: Станкова і Фалиша. Тоді це була одна парафія. Священик І. Галецький свої поля давав у оренду за третій ряд картоплі чи буряків.
За радянських часів церковні землі перейшли у власність колгоспу. Священик міг користуватися лише городом як присадибною ділянкою.
Дзвіниця та дзвони Дзвіницю у селі побудували пізніше, ніж церкву. Будували дзвіницю громадою у 1934 р. Купили три дзвони: два великі і один малий. Малий дзвін забрали до Фалиша. Найбільший дзвін охрещений Данилом на честь Данила Огородника, який пожертвував найбільшу суму грошей. Хрестили цей дзвін десять кумів, які дали посильні вклади. Другий дзвін названо Василем на честь святого Василія і охрещено у 1937 р. На вимогу німців здавати дзвони для переплавки на зброю Михайло Паранчишин повіз два дзвони на контингент. Скинувши лише один дзвін, Михайло, ризикуючи життям, утік з другим дзвоном додому, а Василь Крочак, Ярослав Крочак, Дмитро Бенюх і Михайло Дмитречко надійно заховали його. Доля останнього старовинного дзвона стає невідомою з 2009 року. Під виглядом реконструкції тогочасний парох села отець Ігор Гілецький вивіз дзвін з села, замінивши його на менший та неякісний.
Церква за радянської влади Колгосп «Дружба» об'єднав чотири сусідні села: Довге, Станків, Фалиш і Братківці. Станків і Фалиш з'єднали в одне село і вирішили, щоб і церква була одна. Таким чином, Станківську церкву закрили. Але ніхто не наважувався торкатися церковних речей. Тоді голова колгоспу І. Шафран закликав циган, які все познімали зі стін. Образи і рушники забрали люди. Євангеліє заховала Ольга Ковалів. Образ Матері Божої, подарований князем Пузиною, віддали у музей «Олеський замок». А в церкві відкрили музей «Художня виставка колгоспу „Дружба“». Спочатку іконостасу не розбирали. І. Шафран купив 40 метрів сірого полотна. Василь Хома із Довгого у майстерні пошив фіранку на цілий іконостас і заслонив його, щоб не було видно. У церкві проводилися екскурсії для школярів, з райкому привозили людей на різні наради. Ніхто не звертав уваги на іконостас.
Згодом мешканці Фалиша Петро Огородник, Петро Ковальський разом із отцем Романом Василівим розібрали іконостас. Допомагав їм Бабич із Братківців. Він розкручував руки, які були на краях іконостасу. Одна рука впала на підлогу — і луною розлігся дзвінкий, голосний звук. Усі присутні замовкли, з острахом переглянувшись між собою. Ці руки дали отцеві Роману. Усі речі зі Станківської церкви передали у Фалиську.
У 1985 році отець Богдан Семигин, умираючи, сказав присутнім: «Мені на совісті є Станківська церква, вона старша і закрита, а відкрита Фалиська церква». Громада села, почувши останні слова отця Богдана, вирішила відкрити свою церкву. Ініціаторами справи стали Микола Ковальчук, Володимир Бенюх, Степан Грицак, Ганна Огородник. Спочатку вибрали двадцятку — уряд церкви, куди ввійшли Микола Ковальчук, Степан Грицак, Ганна Огородник, Марина Овод, Ярослав Богдан, Рузя Гусак, Корнелія Налисник, Володимир Бенюх, Корнелія Булат, Розалія Дунець, Володимир Налапший, Дмитро Чобич.
Двадцятка пішла з проханням до відповідального у справах церкви 3. Віщинського, щоб відкрити церкву. Але він відповів: «Якщо прийде указ із Москви, ми відкриємо вам церкву». Два роки Розалія Богдан писала скарги, а делегація їздила зі скаргами то до Стрия до 3. Віщинського, то до Львова до уповноваженого у справах церкви Решетила. А вони відповідали одне: «Маєте одну церкву, так і моліться». Кілька разів їздили гуртом Ганна Огородник, Ярослава Вороб'як, Дмитро Чобич, Степан Грицак, Микола Ковальчук, Марія Овод, Ярослав Богдан, Корнелія Булат. Окремо їздили Ганна Огородник, Марія Булат, Люба Пітух.
По образ Матері Божої, подарований князем Пузиною, члени двадцятки Ганна Огородник, Корнелія Булат, Корнелія Налисник, Ізидор Попович, Степан Грицак, Микола Полян їздили автобусом в Олеський замок. В Олеську образ віддали, бо вважали, що він не є оригінальним. Але перед тим Ганна Огородник і Корнелія Налисник їздили до Києва — в кабінет відповідального у справах церкви (прізвища не пам'ятають), щоб узяти дозвіл і номер образа Матері Божої.
Відкриття церкви У 1986 році Станківську церкву відкрили офіційно. Коли відкрили церкву, то 4 години дзвони дзвонили безперервно. Із сіл Довгого, Фалиша приходили люди питатися, що сталося у Станкові. Люди з радості плакали і довго не розходилися. Молодь і діти принесли під церкву багато квітів. Але церкві був потрібен ремонт. Дерев'яні стіни були запущені чорним вогнетривким бальцом. Розібраний іконостас стояв у стодолі Степана Ковальчука. Деякі його частини були поломані. Отець Роман забрав кадильницю і 5 малих дзвінків, а кивот продав і весь час твердив усім: «У Станкові церква залишиться закритою».
У клубі скликали збори, на яких поставили питання: «Чи потрібно у Станкові відкривати церкву?» Громада не мала одностайної думки. Почалися крики, сварки. Одні кричали: нехай буде музей, інші проти — вимагали відкрити церкву. Громада розділилася на дві половини: одна складала гроші на ремонт церкви, а друга їздила по райкомах, щоб залишити «Художню виставку», збирала підписи і писала різні петиції за збереження у Церкві музею. Щоб збільшити число підписів, включали у списки навіть дітей із садочка. Коли на Різдво по хатах ходила коляда, то ті, хто хотів церкви, давали по 30-50 руб., а ті, хто не хотів, — по 1-2 руб. або навіть 50 коп., щоб їх гроші не пішли на ремонт церкви.
Великодні свята 1986 року