Led Zeppelin (Лед Зе́ппелін, походить від — «свинцевий дирижабль») — англійський рок-гурт, який вважається одним із засновників хардроку та хеві-металу .
Попри своє фактичне розформування 40 років тому внаслідок смерті ударника Джона Бонема у 1980 році, Led Zeppelin досі високо шанується за музичні досягнення, нестандартність, комерційний успіх і широкий вплив. Гурт продав понад 300 мільйонів альбомів у світі , включно із 112 мільйонами в США. Усі їхні студійні роботи, що не були компіляціями, потрапили в Top-10 часопису Billboard (США)Australian Broadcasting Corporation — Triple J Music Specials — Led Zeppelin (first broadcast 2000-07-12). Led Zeppelin є першими у списку 100 найвизначніших хардрокових виконавців від VH1. Журнал Rolling Stone визначає Led Zeppelin як «найважчий гурт усіх часів» і «найвизначніший гурт 70-х»«Led Zeppelin: The Legend, the Classic Reviews, a Selection of Hot Photos and More», Rolling Stone . 1995 року Led Zeppelin уведені до Зали слави рок-н-ролу, 2005-го отримали Греммі () за значний внесок у розвиток музики, а в травні 2006-го — Polar Music Prize (музичний аналог Нобелівської премії).
Історія гурту
Заснування Рішення Джеффа Бека організувати власний колектив спричинило остаточний розпад «The Yardbirds» вісім місяців потому — 7 липня 1968 року. Отож гітарист Джиммі Пейдж, який мав усі права як на бренд гурту, так і на його концертні зобов'язання, мусив хутко віднайти нових побратимів. Разом із , який до цього також працював із квінтетом, який розбігся, він розпочав пошук. Пейдж мав тоді репутацію сесійного гітариста. Його вже бачили в таких командах, як The Who, The Kinks, Donovan та багатьох інших, тож заклик музиканта не залишився поза увагою. Першим, кого запросили, став бас-гітарист Джон Пол Джонс (Пейдж познайомився з ним у квітні 1968 року під час співпраці з Donovan). Він прочитав статтю в журналі Disc і за порадою дружини зателефонував Пейджу.
Перший кандидат на роль вокаліста — (він, як з'ясувалося, вже був пов'язаний контрактом із менеджером Міккі Мостом) порекомендував Пейджу молодого бірмінгемського співака Роберта Планта, відомого за участю в гуртах Band of Joy та Obs-Tweedle. Побувавши влітку того самого року на концерті останніх у Волсоллі, Ґрант та Пейдж були в захваті. Джиммі найбільше вразило виконання солістом «» з доробку Jefferson AirplaneStephen Davis Power, Mystery And The Hammer Of The Gods The Rise and Fall of Led Zeppelin Rolling Stone.Від цих первісних завивань мені зробилося моторошно. Це був той самий голос, який я шукав. Він співав уже кілька років і при цьому лишався практично невідомим. Як таке могло статися, мені досі невтямкиМайкл Ґілмор The Long Shadow Of Led Zeppelin Rolling Stone.— згадував він. Компаньйони мигцем надіслали співакові запрошення до складу нового гурту. Плант нараз погодивсяBillboard.com: біографія Led Zeppelin .
Незабаром Пейдж запросив Планта на власний катер. І пливучи Темзою, молодики ділилися один з одним своїми музичними вподобаннями. Виявилося, Плант глибинно знає американський кантрі-блюз (його улюбленими виконавцями були , Букка Вайт, Мемфіс Мінні) та закоханий у міфологію «Володаря перснів» (звідси й назва гурту «Obs-Tweedle»). Це приємно здивувало Пейджа. Він зіграв на гітарі «Babe I'm Gonna Leave You», пісню з репертуару американської бардки Джоан Баез і розповів, що волів би в цій пісні показати світлі й темні боки — гранично контрастно, у геть новому контексті. Ми ніби користувалися однією колодою карт. Одразу-бо відчувається, коли перед тобою людина, що прочинила найзаповітніші двері трохи ширше од інших. Такою людиною був Джиммі. Як він убирав у себе ідеї, як при цьому тримався, — усе це було незрівнянно вищим за все, з чим мені доти доводилось стикатись. На мене він справив якнайсильніше враження.
Опісля, вдома в Пейджа, вони продовжили вивчати смаки один одного, прослуховуючи записи Бадді Гая, та Мадді Вотерса Офіційна біографія Led Zeppelin.
Тепер хлопцям потрібен був драмер, на місце якого Пейдж розглядав різних сесійних перкусіоністів: Клема Каттіні (), Ейнслі Данбара (), Бі Джея Вілсона з Procol Harum, Джинджера Бейкера з Cream. Серед інших кандидатур був і такий собі Пол Френсіс (). Новоспечений фронтмен радив свого товариша із Band of Joy — молодого ударника з Реддіча Джона Бонема. У червні 1968 року Пейдж і Ґрант, захоплені виступом Бонема в складі гурту Тіма Роуза на концерті в Гампстеді, запропонували йому співпрацю. Барабанщик, який вважав The Yardbirds «гуртом із минулого, що не має майбутнього», попервах був скептичний; окрім того, він уже отримав цікаві пропозиції від Джо Кокера й Кріса Фарлоу. Планту довелося надіслати 8 телеграм у волсоллський паб «Three Men in a Boat», де Бонем частенько бував; 40 телеграм туди ж скерував і Ґрант. Урешті-решт ударник пристав на пропозицію, вирішивши, що музика нового гурту набагато цікавіша за все, що виконували на той час Кокер і Фарлоу.
У вересні 1968-го четвірка відбула свої перші репетиції в невеличкій кімнатці квартири, розташованій під музичною крамницею на Джерард-стріт у лондонському Сохо. Пейдж запропонував зіграти «Train Kept A-Rollin'», — трек із репертуару Yardbirds, популярний у рокабілі-версії .Ледве-лишень заграв Джон Бонем, як ми дібрали: гряде щось видатне. Із ним ми негайно зімкнулись у єдине ціле.— згадував Джон Пол Джонс. Часопис Kerrang! так змальовував першу репетицію гурту:
Перші виступи За три тижні після тієї доленосної репетиції колектив під назвою «The New Yardbirds» дав свій перший концерт у копенгагенському клубі Gladsaxe Teen. Пітер Ґрант підписався на восьмиконцертний тур Скандинавією ще до того, як The Yardbirds розпалисьПерший виступ гурту , і тепер він та Джиммі Пейдж вирішили не касувати виступи, а використовувати їх з тренувальною метою. Водночас гітарист згодом зізнавався, що дуже нервувався: «Ми дійсно були збентежені, маючи за спиною лише близько 15 годин спільних репетицій».
Повернувшись додому, хлопці допомогли Пі Джею Пробі в останній студійний день роботи над його альбомом.Я просто попрохав їх зіграти що-небудь, поки не придумаю текст. Тоді вони не були ще Led Zeppelin. Вони називались The New Yardbirds і збирались стати моїм гуртом.— згадував Пробі. Справді, в альбомі співака «Three Week Hero» (1969) є попурі «Jim's Blues/George Wallace Is Rollin' In This Mornin'», де йому акомпанують усі учасники Led Zeppelin, включно з Плантом на губній гармоніці. Уже за 12 діб по завершенні скандинавського туру квартет у лондонській Olympic Studios став до запису дебютного альбому.
Назва «Led Zeppelin» Вважається, що свою нову й всесвітньо відому назву «Цеппеліни» отримали з легкої руки ударника The Who Кіта Муна. Якось він пожартував, що новий проєкт Пейджа «полетить, як „свинцевий дирижабль“ ()Led Zeppelin The Story of a Band and their Music 1968—1980. — 2005. — С. 36, ISBN 978-0-87930-871-1.». Джиммі, не довго мудруючи, змінив назву команди на «Led Zeppelin» (літеру «а» прибрали за порадою менеджера гурту — Пітера Ґранта — оскільки, за його словами, «ці тупі американці () прочитають назву гурту як Лід Зеппелін»Hammer of the Gods (LPC). — 1995. — С. 32, 44, 64, 190, 225, 277 ISBN 0-330-34287-8.Jimmy Page Online ). Однак пізніше Джон Ентвілст, басист того самого ансамблю, стверджував, що ця історія — не більш як легенда: ідея насправді належала йому, причому він планував так назвати власний сольний проєкт, про що розповів Річардові Коулу, гастрольному менеджеру (спочатку The Who, а відтак The Yardbirds), який, власне, переказав це Пейджу.
Журнал Kerrang!, уточнюючи хронологію подій та імена учасників, Ентвістла згадував мигцем, ніяк не підтверджуючи його версію:
Сам Пейдж на питання Дейва Шулпса з Trouser Press про те, хто ж із двох усе ж запропонував назву, відповідав:Мун, без сумніву, хоч би що щодо цього каже Ентвістл… Ба більше, я цілковито переконаний у тому, що спитав у Муна дозволу на використання назви. Просто Ентвістл був засмучений тим, що ті, перші «Led Zeppelin»Йшлося про вище згаданий Kerrang! склад, який планували в часи запису „Beck's Bolero“: Пейдж, Мун та Нікі Гопкінс; Пейдж твердив, що в числі претендентів, опріч Ентвістла, розглядались Стів Марріотт та Стів Вінвуд. так і не злетіли.
Контракт з Atlantic Records
15 жовтня 1968 року в Університеті міста Гілфорд, що в графстві Суррей, відбувся перший концерт, на афішах якого був напис «Led Zeppelin». Гонорар за виступ становив 150 фунтів стерлінґів. В організацію першого британського турне гурту Пейдж вклав власні заощадження (вельми скромні), зароблені в Yardbirds, а персонал який мав обслуговувати їх, як він згадував, налічував одну людину. Концерт у лондонському клубі «The Roundhouse» 9 листопада став святковим: він був присвячений весіллю Роберта Планта.
У листопаді 1968 року Ґрант виклопотав для своїх протеже величезний аванс у розмірі 200 000 доларів у компанії Atlantic Records (нечувана на той час сума для музикантів-початківців). Доти лейбл надавав перевагу виконавцям блюз-року, джаз-року та соул, але вже наприкінці 60-х років звернув увагу на прогресивний рок. Поширена думка, що з Led Zeppelin ця корпорація зв'язалася за порадою Дасті Спрінґфілд, дуже популярної співачки 60-х. Проте Джиммі Пейдж стверджував, що Atlantic давно мріяли переманити їх до себе:
Перше американське турне
Невдовзі Пітер Ґрант вирішив, що його підопічним необхідно виступити в Америці. Він скористався тим, що скасували тур на підтримку Vanilla Fudge (гурту, що також записувався на Atlantic Records), зателефонував організаторам концертів і запропонував натомість новий гурт, а заручившись згодою, доручив провести це міні-турне. 23 грудня Коул зустрів гурт у Лос-Анджелесі, розмістив гастролерів у готельному номері «Шато-Мормон» на Сансет Стрип і негайно влаштував концерти в кількох популярних клубах, зокрема, у «Whiskey a Go Go». 26 грудня Led Zeppelin офіційно дебютували на американській сцені в Денвері, центральному місті штату Колорадо (їх запросив промоутер Баррі Фей), зігравши з Vanilla Fudge, Taj Mahal як гурт, що відкриває концерт. Місцеву пресу виступ не вразив; несхвальною була й реакція часопису Rolling Stone.
Гурт вилетів до Каліфорнії і там зчинив фурор концертами в сан-франциській залі Filmore Auditorium, де, виступивши на розігріві, затьмарив визнаних зірок, Taj Mahal та . На фінальному концерті туру в залі Filmore East 31 січня навіть відмовилися після Led Zeppelin виходити на сцену. Пейдж згадував, як «…зі сцени відчував, що з публікою відбувається щось надзвичайне… Немовби в залі перед тим був вакуум, і ми з'явилися щоб його заповнити».
Ранні кроки (1968—1970)
Робота над дебютним альбомом почалася восени 1968 року у лондонській студії ще за старої назви колективу. Для Планта це був перший досвід роботи у професійній студії звукозапису. «Звук був напрочуд важким і снажним… Мій голос тоді був поганеньким, проте наш ентузіазм у поєднанні з відмінним звучанням гітари Джиммі… це було просто забійно», — згадував вокаліст.
Гурт успадкував кілька пісень від The Yardbirds: «Dazed and Confused» та «How Many More Times». «Babe, I'm Gonna Leave You», за пропозицією Роберта Планта, таки запозичили в Джоан Баез. Це породило безліч пересудів про плагіат Пейджа, але останній був одним з авторів цих пісень. А, оскільки, гурт розпався, він мав повне право включати ці композиції до свого репертуару. Окрім цих пісень до лонґ-плею увійшли ще 6 речей, які були створені під час запису в студії. Пейдж говорив, згодом, що навмисно склав альбом із матеріалу, добре обіграного під час скандинавських гастролейПевні речі з виконаних тоді, виявилися незаписаними, зокрема, «Flames» Елмера Ґантрі й «As Long As I Have You» Ґарнетт Міммс, відома в інтерпретації Дженіс Джоплін. До пісенних аранжувань ввійшли деякі студійні імпровізації, але обшири їхні свідомо вирішили звести до мінімуму.
Альбом нарекли просто — Led Zeppelin. Він вийшов 17 січня 1969 року в США та 28 березня 1969 року у Великій Британії.