Водо́хреще (Водо́хрещіВодохрєщи // Словник староукраїнської мови XIV—XV ст.: У 2 т. / Укл.: Д. Г. Гринчишин та інш. — Т. 1: А — М. — Київ: «Наукова думка», 1977. — С. 184., Водо́хрищаВодохреще // Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 247. «на Водохрище пописала, скотину покропила. Г. Барв. 337. Иногда во мн. ч. водохрища. Водохрищ…. дождать. О. 1862. IV. 89.», Водо́хрище, Водохре́стя, Водосвя́ття, Водоосвя́ченняВодосвяття, водоосвячення // Кишеньковий словник атеїста (укр). — Київ: Політвидав України. — 1978. — С. 48-49., Водохрищі, Йордан, Єрдань, Ордань) — традиційна назва народних святкувань, що проходять у день Богоявлення та Хрещення Господнього 6 січня, яке в Україні завершує різдвяні святки; християнський церковний обряд освячення води шляхом триразового занурення хреста, читання молитов і співу.
Вода може освячуватись у храмах, будинках, природних водоймах, джерелах, колодязях тощо.
Православна церква розрізняє так звані велике та мале Водохреща. Перше провадиться двічі: напередодні церковного свята богоявлення і в саме свято на річках та джерелах, для чого організовується процесія, яку називають «ходом на Йордан». Друге провадять теж двічі на рік: дні храмових свят та в будь-який час вдома, за бажанням віруючих.
Про церковне святкування
Хрещення Господнє — хрещення Іваном Хрестителем Ісуса Христа на річці Йордані на старовинній паломницькій переправі «Віфавара», а також велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке християни відзначають 6 січня щороку. Це збігається зі святом Богоявлення (6 січня), однак ці свята слід розрізняти, хоча дві події двох свят відбувалися на одному місці з тими ж самими особами.
Богоявлення, або Явлення, Епіфанія — подія під час хрещення Ісуса Христа в річці Йордан, у якій Христос об'являє себе людям як Месію і Спасителя. Святкується частиною православних церков і греко-католиками 6 січня щороку.
Свідчить при Хрещенні, як каже Євангеліє, сам Бог-Отець голосом із неба: «Ти єси Син мій любий, у тобі — моє уподобання» (Мр. 1. 11). Про це свідчить Святий Дух, що у вигляді голуба сходить на Нього. Про це свідчить також Іван Хреститель, вказуючи на Нього:
Народні обряди Свято Водохреще увібрало в себе багато язичницьких і християнських обрядів, центральне місце серед яких займали обряди, пов'язані з водоюШаповал Л. І. Словник етнографічних (етнологічних) понять і термінів: Довідник /. Л. І. Шаповал. — Полтава, 2009. — c.182.
В Іспанії і багатьох іспаномовних країнах саме на свято Богоявлення, а не на Різдво чи на день святого Миколая діти отримують подарунки. Вважається, що їх розносять волхви (іспанською «Los Reyes Magos» — королі-маги).
Голодна кутя
Напередодні Водохреща православними християнами святкується «Голодна кутя», або другий Святий Вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять — постять. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подають пісні страви — смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутю та узвар. Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху — хлібину, «щоб хліб родився».
На другий день зранку ходять до церкви святити воду. Цією свяченою водою починається трапеза, нею ж кожний господар кропить усіх членів сім'ї, хату, інші будівлі, криниці. На вечерю цього дня подають пісні страви: вареники з картоплею або капустою, гречані млинці на олії, кутю, узвар.
Освячена вода
В Україні, Росії, ГреціїГреция отмечает праздник Богоявления или «Фота» — ana-mpa і Болгарії на свято Богоявлення, або Водохреща, освячують воду. Іноді освячення проводиться прямо на водоймах у спеціально пробитих ополонках, які називають «йордань», в спогад хрещення Христа в Йордані.
Церемонія освячення води відбувалася просто неба, на берегах річок, струмків, озер. Напередодні з льоду вирубували великий хрест («йордан») і ставили його поруч з ополонкою. Скульптурне зображення хреста встановлювали вертикально і нерідко обливали буряковим квасом, від чого воно набирало червоного кольору. Було прийнято також прикрашати хрест барвінком і гілками сосниЙордан, або Водохреща // Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара». Літературознавець Леонід Білецький писав: «Хто був на Йордані або після проїздив через села, то бачив на ставках, річках, чудове мистецьке зображення з льоду великого хреста, престола й інших споруджень, потрібних для водосвяття. У цій роботі виявляється мистецько-різьбарський хист селянина, і зображення ці, що пофарбовані звичайною селянською фарбою — буряковим „борщем“, ще довго після того хизуються, немов які монументи»Білецький Леонід. Історія української літератури. — Авґсбурґ: Накладом українського церковного видавництва в Авґсбурзі, 1947. — Т. І. Народня поезія. — С. 62..
Віряни стають в чергу, щоб набрати святої води на наступний рік, і вона зберігається протягом цього часу, не псуючись. За народними віруваннями, присутні під час освячення води зцілюються від хвороб. Цілющу воду можна також набрати зі звичайного джерела або вже після свят, адже, за переказами, у ніч на Водохреще і звичайна вода отримує цілющу силу. Вважається, що така вода не псується і не має запаху, вона зберігається цілий рік і довше.
У католицьких храмах на свято Богоявлення освячують воду, крейду та ладан. У низці країн існує традиція писати на дверях церков і будинків латинські літери «», що іноді інтерпретують як перші літери імен трьох волхвів — Каспара, Мельхіора й Бальтазара, а іноді як перші літери латинської фрази «Christus mansionem benedicat», що означає «Хай благословить Христос цей дім».
Купання на Водохреще
Україна
В Україні була поширена традиція купання в ополонці на Водохреще, яка відродилася наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. Здавна вірили, що хворі зможуть одужати від води під час купання. В давнину українці вважали, що вода у Водохресну ніч набирає цілющої сили. Митрополит Іларіон (Огієнко) писав: «Вода мала магічну силу особливо під час загальних Свят, коли вона надто очищальна, плодюча й цілюща. Обряди купання, обливання, збирання роси й т. ін. дуже старі й різноманітні.
Християнство спочатку сильно боролося з цим шануванням води, але не змогло його перемогти, і в кінці прийняло й освятило його, і в нас тепер ставлять каплички над криничками, джерельцями, потоками й т. ін., і власне тут часто появляються чудотворні Ікони. Хресні ходи до таких капличок особливо популярні в нас в Україні.
На Святах сонця шанувалася й вода, і це перейшло й до Християнства. На Святі народження сонця (пізніше Різдво) вода мала цілющу силу, і охочі в ній купалися, що робиться на Водохреща (на Йордані) й тепер.
Богоявленська вода взагалі дуже цілюща, — нею окроплюють усі домові будинки і всю домову худобу, бо ця вода береже від злих сил. Цю воду зберігають звичайно круглий рік, аж до нової»Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Історично-релігійна монографія. — Вінніпег: накладом Видавничої Комісії при Товаристві «Волинь»; Інститут дослідів Волині, 1965. — С. 46.
Свідчить про такий звичай і видатний етнограф Степан Килимник: «Після відправи освячується вода опусканням хреста та вогнем — горящими свічками. Після цього вода вважалася освяченою й кожний поспішав чимдуж набрати скорше, а навіть першим, чи в складі перших. Це тому, що збереглося повір'я, що хто скорше набере, то та вода має міцніші цілющі й чарівні властивості. Кожний по освяченні води п'є її „на здоров'є й видалення лихих сил“. В окремих місцевостях також окремі особи купаються, опустившись у воду, швидко одягаються, щоб не застудитися… Є звичаї пускати в річку дерев'яного хреста, а молоді хлопці намагаються скорше його зловити на воді»Килимник С. Український рік у народніх звичаях в історичному освітленні. — Вінніпеґ-Торонто: Український Національний Видавничий Комітет, 1964. — Том перший (Зимовий цикль). — С. 146.
«Ілюстрований Калєндар канадийського русина» на 1917 рік сповіщав про звичаї цього дня: «Купають ся в полонках. Страсну або Богоявленську сьвічку засьвічують в часї бурі (громовицї)»Народний Калєндар. Народні звичаї, повірки і приповідки, привязані до рокових сьвят // Ілюстрований Калєндар Канадийського Русина на звичайний рік 1917-ий.— Вінніпег: Накладом і друком Канадийсько-Української видавничої спілки, 1916. — С. 10.
Наприкінці ХІХ ст. на Перемишльщині освяченою водою умивалися від різних хвороб, а молодь жартома штовхала одне одного у водуKolberg Oskar. Przemyskie: zarys etnograficzny. — Kraków: Muzeum im. Dzieduszyckich, drukarnia. Uniw. Jagiellońskiego, 1891. — S. 33.. На Північній Лемківщині, за словами Миколи Сивіцького, «люди набирали води додому, ще раз кропили нею хижі, будинки й худобу, решту залишали як лік на випадок хвороби. Дехто, навіть, роздягнувшись, вскакував у воду та швидко біг додому, прикритий кожухом. Кажуть, що ніхто ніколи від того не простудився. А людей на водосвятті збиралося стільки, що грубезний лід осідав і вкривався водою»Сивицький Микола. Духова культура // Лемківщина: Земля — люди — історія — культура. — Нью-Йорк-Париж-Сидней-Торонто: видано коштом і заходами Організації Оборони Лемківщини в ЗСА, Перший Відділ у Нью-Йорку, 1988. — Том ІІ. — С. 116..
Етнограф Федір Потушняк так коментував звичай купатися на Водохреща на Закарпатті: «Ті, что мають нечистого духа, зараз по освяченю води на Водощі скачуть і купаються в той річці, потоці і п., бо та вода по освяченю зараз дуже сильна. Нечистий дух опустить тіло. (Она єго палить. Он єсть негативною стороною святого). Також скачуть тогди до води і дівчата, что не можуть отдатися, бо се також запричинили чари, або якась друга темна сила, нечистий дух і п.»Потушняк Ф. Вода, земля и воздухъ (въ народнѣм вѣрованю). — Унгваръ: Выд. Подкарпат. О-ва Наукъ, 1942. — С. 4.
Такий же звичай широко побутував на Гуцульщині. Одним з перших його описав відомий австрійський письменник Леопольд фон Захер-Мазох у новелі «Опришок» (1882):
Народний учитель, дослідник Гуцульщини Антін Онищук, який народився в Коломиї, зі слів місцевого дяка описує, як гуцули у селі Зелениця Надвірнянського повіту, стояли у воді під час відправи на Водохреще: «Буде тому до 25 рік. На Ордан вішли ми на місци, де є вітправа. То дивлю сї, а то ни один залїз у воду по колїна и так стоїт цалу вітправу. Але дивлю сї, а то один ґідо — він був на войнї спляйзирований — залїз у ріку и прикльик у воду и держит у руках свічку; так кльичів цалу вітправу. А то такий мороз, по я заложую губу долонев, шо кишко дихати — а той залїз у воду и прикльик… Но, гадаю, по из сего буде? Дес я сї сходжу из ним: „А шо, ґіду, нога?“ — „Ой, — каже, — болит, тече“. „Ну, а то, — кажу, — не помогло, шос-те робили на Ардан?“ — „Ай, на разу, — каже, — виґіло сї, шо помогло, а далї заболїло знов та й типерь шо раз гірше та й гірше…“ И вітак — палцї відпали, так нога розболїла сї и умер»Онищук Антін. Народний калєндар. Звичаї й віруваня привязані до поодиноких днів у році, записав у 1907-10 р. в Зеленици, Надвірнянського пов. // Матеріяли до української етнольоґії. — Львів: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1912. — Том XV. — С. С. 28..
Василь Ґренджа-Донський в оповіданні «На Бабин вечір» (1934) теж писав: «А там прийде гарне свято Водохреща! Баби ворожать, щоб худібка велась, а при водосвятті нема такого легіня, щоб до коліна не забрив до річки, бо народна повірка велить, „як хочеш бути сильним, як дуб, то на Водохрещі забреди у воду“. Парубки миються в холодній воді, підкрадуться до дівчини і в гарний фартушок обітруть лице, аби були файні, аби їх дівчата любили… Ой, що за гарне свято!»Твори Василя Ґренджі-Донського. — Т. VII. Оповідання і переклади. — Вашінґтон: Видання Карпатського Союзу, 1986. — С. 133.
У селі Шевченковому Долинського району Івано-Франківської області після здійснення обряду вмивалися «на здоров'я», а деякі відчайдухи купалися у студеній купелі. Потім люди поверталися до своїх домівок, і кожен намагався прийти першим, бо казали, що «останній до другого Водохреща не доживе»Квасниця І. Ю. Традиції та звичаї українців: у 2 т. — К.: Гнозіс, 2007. — Т. 1. Зима. — С. 315.