Луїс Альберто Корвалан Лепе (; 14 вересня 1916, Пуерто-Монт — 21 липня 2010, Сантьяго) — чилійський політик, Генеральний секретар Комуністичної партії Чилі у 1958—1989.
Початок політичної діяльності Батько Корвалана був учителем, мати — селянкою. У 1931 Корвалан вступив до педагогічного училища міста Чильян. У 1932 вступив у Комуністичну партію. Після закінчення училища пропрацював за фахом трохи більше року і був звільнений за політичними мотивами.
У другій половині 1930-х років працював у Спілці комуністичної молоді, потім став партійним журналістом. З 1940 працював у центральному друкованому органі компартії — газеті «Сігла». У 1946 призначений головним редактором газети.
З 1948 по 1958 компартія перебувала поза законом, в підпіллі. У 1948 році Корвалан очолив відділ пропаганди ЦК КПЧ, керував випуском нелегальних партійних видань. У 1950 був заарештований і відправлений на кілька місяців у заслання. З 1952 член ЦК КПЧ. У 1956 знову заарештований і ув'язнений у концтаборі Пісагуа. У 1958—1989 роках — Генеральний секретар ЦК КПЧ.
Ув'язнення Після військового перевороту генерала Аугусто Піночета 11 вересня 1973 Корвалан був заарештований разом з багатьма іншими супротивниками режиму. Утримувався спочатку в одиночному ув'язненні, потім у різних концтаборах, у тому числі на острові Досон. Після вбивства Віктора Хари він став найвідомішим чилійським політв'язнем. Під час ув'язнення в 1975 був удостоєний Міжнародної Ленінської премії Миру.Большой энциклопедический словарь. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: «Большая Российская энциклопедия», 1997. С. 571 1456 с. ISBN 5-85270-160-2.
Обмін політв'язнів СРСР очолив міжнародну кампанію за його звільнення, а в 1976 Андрій Сахаров запропонував обміняти Корвалана на відомого радянського політв'язня, дисидента Володимира Буковського. Обмін відбувся, після чого Корвалан одержав у СРСР політичний притулок.
Нелегально повернувся в Чилі в серпні 1983, змінивши за допомогою пластичної операції зовнішність. Після закінчення періоду диктатури, 10 жовтня 1989, «повернувся» в країну офіційно. У травні 1989 року залишив пост Генерального секретаря компартії.
Останні роки життя Корвалан разом з родиною провів у Сантьяго. Написав кілька книг, зокрема, мемуари, працю про правління Сальвадора Альєнде і роботу «Крах радянської влади» (El derrumbe del poder sovietico). Незважаючи на крах соціалістичної системи в СРСР, Корвалан продовжував дотримуватися комуністичних поглядів і боротися за соціалізм у Чилі.
Виноски
Посилання
Секретні в минулому документи, що стосуються операції з обміну Корвалана і Буковського: , , , з «Радянських архівів» зібраних Буковським. «Товариш Лучо знову з нами»! Фото Володимира Мусаельян // «Радянське Фото» № 01, 1978. Про книгу Л. Корвалана «Крах радянської влади» // «Дзеркало тижня» № 3 22.10.1994. Інтерв'ю Олегу Ясинському, 06,2007. Луїс Корвалан і Сергій Ковальов відповідають на питання Олега Ясинського, 09.07.2007. Інтерв'ю представнику РІА «Новости» 13.09.2006. Луїс Корвалан «Соціалізм не винен, що немає ковбаси!» // Аргументи і факти, № 44 (1305), 02.11.2005. Роберт Івон. Пам'яті «Лучо дона» // «Спецназ Росії» від 01.09.2010 Олена Сазанович. «Промінь світла товариша Лучо в темному царстві» (до 95-річчя Луїса Корвалана) //журнал «Геополітика», 10.09.2011. Обміняли хулігана, Олена С'яново. 2011-07-14, «Аргументи Тижня», № 27 (268). Рік тому помер Луїс Корвалан