Степа́н Васи́льович Процю́к ( , с. Кути, Бродівського району Львівської області) — сучасний український письменник, прозаїк та есеїст. Автор понад 30-ти книг; лауреат низки літературних нагород, зокрема володар відзнаки «Золотий письменник України». Член Українського ПЕН, заслужений діяч мистецтв України. Степан Процюк є одним із найпопулярніших сучасних українських письменників-інтелектуалів.
Почав свою літературну діяльність як поет у ранніх 1990-их років, був співзасновником і членом літгурту «Нова деґенерація». У кінці 1990-их років перейшов до написання прозових творів та есеїстики. У 2002 році вийшов перший роман Процюка «Інфекція», який був номінований на Шевченківську премію і є одним із найвідоміших творів Процюка.
У своїх творах Процюк висвітлює соціальні проблеми, з якими стикається Україна сьогодні («Інфекція») та в минулому («Десятий рядок», «Травам не можна помирати», «Пальці поміж піском»), а також екзистенційні проблеми, як-то індивідуальне і колективне буття («Руйнування ляльки») чи взаємини між батьками і дітьми («Бийся головою до стіни»).
Також Процюк є автором кількох творів для підлітків; його повість для підлітків «Аргонавти» входить до шкільної програми (рекомендована до прочитання учням сьомого класу). Із 2019 року він веде YouTube-канал «Письменник про письменників»«Письменник про письменників» .
У кінці 2022 року вийшли романи Степана Процюка «Руки і сльози» про Івана Франка та «Місяцю, місяцю» про Григора Тютюнника. Вони були номіновані на Шевченківську премію 2024 року та увійшли у короткий список номінантів. У 2025 році Степан Процюк став лауреатом восьмої щорічної літературної премії імені Івана Корсака за роман «Пан» про Євгена Чикаленка; роман «Пан» також увійшов у короткий список Шевченківської премії 2026 року.
Літературний критик Богдан Пастух зазначає:
Життєпис Степан Процюк народився 13 серпня 1964 року в селі Кути, Бродівський район (нині — Золочівський район) на Львівщині у родині політв'язня. Через декілька років родина переїхала до Івано-Франківської області. Степан Процюк закінчив Івано-Франківський педінститут та аспірантуру Інституту літератури НАН України. Кандидат філологічних наук. До лютого 2020 року викладав сучасну українську літературу в Прикарпатському університеті Івано-Франківська. Одружений, має двох синів. З 1995 до 2017 року був членом Національної спілки письменників України. Член Українського ПЕН.
Творчість
Рання творчість Літературна біографія Степана Процюка розпочалася 1991 року з літгурту «Нова деґенерація», куди він входив разом із Іваном Андрусяком та Іваном Ципердюком. Наступного року була надрукована їх перша поетична збірка «На вістрі двох правд» (з передмовою Юрія Андруховича). На думку літературознавців, на початку 90-х літгурту «Нова деґенерація» вдалося стати одним із небагатьох руйнівників літературної стагнації. Згодом з'явилася збірка віршів «Апологетика на світанку» (Ужгород, 1996) та збірка поем «Завжди і ніколи» (Львів, 1999). Згодом автор припинив писати вірші, перейшов на прозу й есеїстику. 17 січня 1995 року Степан Процюк став членом Національної спілки письменників України.
Перші прозові твори 1996 року вийшла збірка есеїв Степана Процюка «Лицарі стилосу і кав'ярень» (Київ), а також перша книжка прози «Переступ у вакуумі». 2001 року тернопільське видавництво «Джура» друкує збірку повістей «Шибениця для ніжності», що викликала різні відгуки та рецензії. У повісті «Шибениця для ніжності» домінує єдина оповідна форма — сповіді головного героя Дем'яна. Приводом для її розгортання став лист колишньої коханої, написаний через двадцять років після того, як їх стосунки завершилися. Структурно повість складається із двох частин та епілогу. Композиція повісті традиційна для ранньої творчості Степана Процюка: колажність, фрагментарність картин, репортажність, полеміко-публіцистичні авторські відступи.
«Серафими і мізантропи» У 2002 році івано-франківське видавництво «Тіповіт» друкує збірку повістей «Серафими і мізантропи». У ній, за спостереженнями критиків, посилюються декадентські кольори, а також інтерес до зображення межових невротичних станів людини. Стильово повісті Степана Процюка поєднують творчі практики експресіонізму й екзистенціалізму, містять посутні постмодерні вкраплення. Для автора характерний тип героя — рефлексуючого інтелігента з сильною потребою ідеалу, в якій упізнається туга за Богом.
«Інфекція» 2002 року Степан Процюк дебютує як романіст — львівська «Піраміда» друкує «Інфекцію». Як зазначено в анотації, це книга «про нас, нинішніх українців, і про нашу історію хвороби». Олег Соловей твердить, що «Інфекція» стала заявкою на опанування рідкісним нині жанром соціально-психологічного роману. Центральною в цьому творі є ідея інфікованості українства чужою мовою, культурою, способом життя. Композиційно роман складається з восьми частин, переважає оповідний наратив зі вставними критичними відступами. Автор об'єднує в одне ціле кілька сюжетних ліній. Оцінки критиків варіювалися — від тверджень про появу роману «національної честі» до роздратування, що справжній українець не має так жорстко критикувати національні негаразди й ментальні недоладності. 2003 року за цей роман Степан Процюк був номінований на здобуття Шевченківської премії. З того часу роман був кілька разів перевиданий.
«Жертвопринесення» Другий роман «Жертвопринесення» (надрукований спочатку в журналі «Кур'єр Кривбасу», а в 2007 року у видавництві «Тіповіт») став своєрідною відповіддю на питання, чому Степан Процюк припинив писати поезії. Головне у романі — дослідження хворобливих зламів людської психіки, оголення й вивчення таємниць свідомості. Складна психологічна партитура, плетиво натяків та алюзій висвітлює основний філософський аспект — болісне усвідомлення нікчемності буття Поета в нашій державі. Зображена ситуація мимоволі проектується на сучасну суспільну атмосферу, в якій некомфортно почуваються неординарні, талановиті люди.
«Тотем» У 2005 році вийшов третій роман «Тотем» (видавництво «Тіповіт»). У цьому творі помітне посилення інтересу до онтологічних питань: смерть і страх, фетишизація й неврози, відчай і пошуки можливих рецептів гармонії. Актуальні проблеми роману: ідолопоклоніння, фальшивий патріотизм, деградація особистості під впливом психотропів, нездорова фетишизація пристрасті. Від «великої антинебесної імперії деградації» люди прагнуть сховатись у приватне життя, поведінкою персонажів керує єдиний справжній тотем — пошук любові.
Як вказує літературознавиця Ірина Фотуйма: «Написаний у 2003 році роман Степана Процюка «Тотем» спричинив бурю різноманітних емоцій, змістив спектри бачення нової літературної епохи і представив світові максимально натуралістичний образ травмованої та психологічно нестабільної нації».
«Канатоходці» У 2007 році івано-франківське видавництво «Тіповіт» видало збірку есеїв Степана Процюка «Канатоходці». «Найважливіша прикмета нашого часу — це відсутність, майже повсюдна і хронічна, справжнього життя». Ці слова — лейтмотив збірки «Канатоходці». Туга за справжнім проглядає у всій книжці. Автор веде боротьбу проти напівправди і симулякрів. Противагою штучності виступає безпафосна героїка, позбавлена гламуру й позірної вишуканості. Рефлексії над життям і смертю юнаків з УПА, без усілякого зайвого компліментаторства, оживлюють ці фрагменти історії. Есеї Степана Процюка поєднують достовірність життєвих фактів (притаманну щоденнику); узагальнення, що межують із філософією; образність, пластичність, що безпосередньо пов'язані з белетристикою. Канвою сюжетних ліній письменник вибирає щоденник, тому в тексті відчувається потужний автобіографічний струмінь, що об'єднує й підживлює цікавість читача.
Книги для дітей та підлітків Ще одна грань письменницького таланту Степана Процюка — література для підлітків. У 2008 році в київському видавництві «Грані-Т» побачила світ трилогія про кохання «Марійка і Костик», «Залюблені в сонце» (Друга історія Марійки і Костика), «Аргонавти» (Третя історія Марійки і Костика). Події книги розгортаються в маленькому українському місті Старомихайлівка. Герої живуть своїм цікавим життям: зустрічаються, ведуть романтичні розмови, зізнаються в коханні. У цьому ж році і в цьому видавництві в серії «Життя видатних дітей» вийшла книга «Степан Процюк про Василя Стефаника, Володимира Винниченка, Архипа Тесленка, Карла-Густава Юнга і Ніку Турбіну». Повісті для підлітків Степана Процюка критика вважає одними із найчитаніших у цій жанровій ніші. У київському видавництві «Грані-Т» вийшла повість для старшокласників «Вітроломи». У 2016 році у вінницькому видавництві «Теза» вийшло три повісті для старшокласників: повість про кохання «Полянами і хмарочосами», повість 70-ті роки в Україні під радянською окупацією — «Варвари» і психологічний детектив «Сорок цистерн любові».
«Аналіз крові» 2010 року у видавництві «Грані-Т» була видрукувана збірка есеїв «Аналіз крові». Книжка складається із 20 замальовок-роздумів на різноманітні екзистенційні, літературні та політичні теми. Єднає їх застосування класичного психоаналізу. Цей текст є втіленням концепції письма як психотерапії.
Есеї Степана Процюка насичені численними літературними, філософськими алюзіями й ремінісценціями. Як приклади чи авторитети в збірці фігурують Е.Гемінґвей, А.Камю, Ж. П. Сартр, В.Стефаник, Ж.Батай, М.Уельбек, М.Монтень, П.Тичина, С.Далі, Т.Шевченко, О.Олесь, А.Тесленко, П.Куліш… Центральними є три великі есеї, присвячені психоаналітичній тематиці: «Наодинці з порожнечею», «Terra incognita», «Нарцисизм і страждання». «Аналіз крові» — гідна вдячності й прочитання розмова на теми, що торкаються рушійних сил розвитку людини, її страхів і неврозів, які можуть підштовхнути і до творення, і до руйнування.
«Троянда ритуального болю» 2010 року у видавництві «Академія» вийшов роман «Троянда ритуального болю»; друге видання вийшло у 2021 році. Це одна з перших спроб серйозного художньо-психологічного осмислення постаті Василя Стефаника як людини й творця.
Образ Стефаника подано в нестереотипних для українського літературного канону життєвих ситуаціях. У першу чергу письменника цікавили особливості психотипу героя, його загадковий внутрішній світ, трагедія душі.
Створюючи образ Стефаника, Степан Процюк експериментує, подає свій творчий підхід до зображення основних віх життя видатної особистості, її світовідчуття, стосунків з оточенням. У романі щільно переплетені реалістичні й алегорично-символічні картини й образи.
Ірина Славінська переконує, що разом із романом Степана Процюка «Троянда ритуального болю» в Україну прийшов новий жанр — міфобіографія, тобто текст-біографія, в якому переважає образ, а не точність відтворення історичних і культурних реалій, не «археологічна» історія.
У контексті української біографічної прози роман «Троянда ритуального болю» — твір нетрадиційний, новаторський. Степан Процюк виходить за рамки традиційної моделі біографічного роману.
«Руйнування ляльки» Наприкінці жовтня 2010 року у видавництві «Ярославів вал» вийшла остання частина «психіатричної тетралогії» Степана Процюка — роман «Руйнування ляльки». Це специфічний зразок філософської прози, не роман дій, а роман ідей. Описані Процюком психічні стани розкривають екзистенцію з різних сторін. Герої цього роману живуть на помежів'ї. Екзистенційний вибір, кардіограма людських шукань, самотність людини, її скутість спрутами комплексів — це осердя Процюкових персонажів. Але на тлі інфернального, загуслого гріхом людського існування іноді все ж проростає квітка чистоти, вдягнена в шати любові. На цих контрастах автор формує психоландшафт людського буття, показуючи енергетику гніву й любові. Степан Процюк — письменник, який має сміливість показувати найдальші закутки людської душі, найглибші провалля людського розпачу, заплутані лабіринти людського життя.
«Маски опадають повільно»