Ка́рл Ліннéй (, , після отримання дворянства у 1761 році — Carl von Linné; 23 травня 1707 — 10 січня 1778) — шведський природознавець: ботанік, зоолог та лікар — видатний науковець XVIII століття, перший президент Шведської королівської академії наук. 1735 року у 28 років він став доктором медицини. Цього ж року опублікував свою основну працю під назвою «Система природи» («Systema Naturae»), що уславила його ім'я. Ця праця за життя Ліннея витримала 12 видань; щоразу автор доопрацьовував її, уточнював та доповнював.
У своїй «Системі природи» Карл Лінней вперше запропонував наукову класифікацію відомих тоді рослин та тварин. Свого часу давньогрецький науковець Арістотель описав 454 види тварин. Відтоді минуло два тисячоліття. Науковці виявили та вивчили велику кількість нових видів тварин. Карл Лінней описав 4200 видів тварин та розділив їх на шість класів: ссавці, птахи, земноводні, риби, черви та комахи. Рослини він розділив на 24 класи.
Лінней — найвідоміший шведський науковець-натураліст. У Швеції його цінують також як мандрівника, який відкрив для шведів їхню власну країну, вивчив своєрідність шведських провінцій та побачив, «як одна провінція може допомогти іншій». Цінність для шведів становлять навіть не стільки роботи Ліннея з флори й фауни Швеції, як описи ним власних подорожей; ці щоденникові записи, повні конкретики, багаті протиставленнями, викладені ясною мовою, досі перевидають та читають. Лінней — один з тих діячів науки й культури, з якими пов'язане остаточне становлення літературної шведської мови у її сучасній формі.
На момент своєї смерті він був одним з найвідоміших науковців у Європі. Французький філософ Жан-Жак Руссо надіслав йому повідомлення: «Скажіть йому, що я не знаю видатнішої людини на Землі». Німецький письменник Йоганн Вольфганг фон Гете писав: «За винятком Шекспіра та Спінози, я не знаю більш нікого, хто вплинув на мене так сильно». Шведський автор Август Стріндберг писав: «Лінней був насправді поетом, який випадково став натуралістом». Посеред інших компліментів Ліннея також називали «принцом ботаніків», «Плінієм Півночі» та «другим Адамом»Broberg (2006), p. 7.. Його також вважають одним із засновників сучасної екології.
Член Шведської королівської академії наук (1739, один із засновників академії), Паризької академії наук (1762) та ряду інших наукових товариств та академій.
Життєпис
Ранні роки Карл Лінней народився 23 травня 1707 року в Південній Швеції — у селі Росхульте провінції Смоланд. Його батько — Нільс Інгемарссон Лінней (швед. Nicolaus (Nils) Ingemarsson Linnæus, 1674—1748) — сільський священник, син селянина, мати — Христина Лінней — до шлюбу Бродерсонія (швед. Christina Linnæa (Brodersonia), 1688—1733), дочка сільського священника. Прізвище Лінней (Linnæus) — латинізована шведська назва липи (Lind): коли Нільс Інгемарссон пішов вчитися у Лундський університет, він за звичаєм того часу замінив своє справжнє прізвище латинським псевдонімом, вибравши в ролі нього слово, пов'язане з родовим символом Інгемарссонів — великою тристовбуровою липою, яка росла на землях його предків у парафії Хвітавріда в Південній Швеції. У Швеції Ліннея зазвичай називають Carl von Linné — за тим іменем, яке він став носити після надання йому дворянства; у традиції літератури англійською мовою — називати його Carl Linnaeus, тобто латинізованим іменем, яке йому дали при народженні.
Карл був у сім'ї первістком (пізніше у Нільса Інгемарссона та Христини народилося ще четверо дітей — три дівчинки і хлопчик).
У 1709 році родина переїхала в Стенбрухультшвед, розташований за кілька кілометрів від Росхульте. Там Нільс Лінней посадив біля свого будинку невеликий сад, за яким з любов'ю доглядав; тут він вирощував овочі, фрукти й різноманітні квіти, при цьому знав усі їхні назви. Змалку інтерес до рослин виявляв і Карл, до восьми років він знав назви багатьох рослин, які траплялися в околицях Стенбрухульта; крім того, в саду йому було виділено невелику ділянку для його власного маленького саду.
Початкове навчання Батько Ліннея почав змалку навчати сина основам латинської мови, релігії та географії. Коли Карлу було сім років, батько вирішив найняти для нього репетитора. Батьки вибрали Йогана Теландера, сина місцевого йомена. Лінней не любив його, писав у своїй автобіографії, що Теландер «умів швидше пригнічувати таланти дитини, аніж розвивати їх»Blunt (2004), pp. 15–16..
У 1717 році, через два роки після того, як він розпочав займатися з репетитором, він вступив до нижчої граматичної школи у місті ВекшеStöver (1974), p. 5.. Лінней часто пропускав заняття, натомість мандрував сільською місцевістю у пошуках рослин. Під час останнього року навчання, коли йому було п'ятнадцять років, у нього був вчителем директор школи Даніель Ланнерус, який цікавився ботанікою. Ланнерус зауважив інтерес Ліннея до ботаніки та дозволив йому досліджувати свій сад.
Він також представив його доктору Юхану Стенссону Ротману (1684—1763), окружному лікарю, який викладав у школі у Ліннея логіку та медицину. Ротман поглибив інтерес Ліннея до ботаніки та допоміг йому розвинути інтерес до медициниBlunt (2004), p. 16.Stöver (1974), pp. 5–6.. У 17 років Лінней уже добре ознайомився з наявною ботанічною літературоюCarl von Linnés betydelse såsom naturforskare och läkare: skildringar utgifna af Kungl. Vetenskapsakademien i anledning af tvåhundraårsdagen af Linnés födelse .
У 1724 році Лінней розпочав навчання у гімназії Векше, де він переважно вивчав грецьку мову, іврит, теологію та математику, навчальна програма була призначена для підготовки хлопчиків до священстваStöver (1974), p. 6.Blunt (2004), pp. 16–17.. Під час останнього року навчання батько Ліннея відвідав гімназію, щоб дізнатися про успіхи сина; його жахнуло те, що більшість професорів сказали, що хлопчик ніколи не стане науковцем. Ротман вважав інакше та прогнозував, що Лінней може мати майбутнє у медицині. Лікар запропонував, щоб Лінней жив у його сім'ї та індивідуально займався з ним медициною, фізіологією та ботанікою. Нільс прийняв цю пропозиціюBlunt (2004), pp. 17–18.Stöver (1974), pp. 8–11..
Навчання у Лунді та Уппсалі Лунд був найближчим до Векше містом, у якому був вищий навчальний заклад. 1727 року Лінней склав іспити та був зарахований до Лундського університету, де почав вивчати природну історію та медицину. В університеті він був зареєстрований як (латинське написання його повного імені), яке він також використовував пізніше у своїх публікаціях латинською мовоюBlunt (2004), p. 171.. Найбільший інтерес у Ліннея викликали лекції професора Кіліана Стобеуса (1690—1742). Лінней оселився у професора в його будинку; саме за допомогою Стобеуса він значною мірою упорядкував ті відомості, які ним були почерпнуті з книг та власних спостережень.
У серпні 1728 року Лінней за порадою Юхана Ротмана перевівся у більший та старіший, заснований ще у 1474 році, Уппсальський університет: тут було більше можливостей вивчати медицину.
Ротман відрекомендував Ліннея двом професорам, які викладали на медичному факультеті в Уппсалі: Улофові Рудбеку (молодшому) та Ларсу Рубергу. Хоча Рудбек та Руберг, безсумнівно, були хорошими професорами, проте на той час вони були вже немолоді та не дуже зацікавлені у навчанні студентів. Рудбек більше не читав публічних лекцій, за нього це робили інші науковці. Лекції з ботаніки, зоології, фармакології та анатомії викладалися не на найвищому рівніBlunt (2004), pp. 23–25.. В Уппсалі Лінней зустрів свого нового благодійника Улофа Цельсія, який був професором богослов'я та ботаніком-аматором.Blunt (2004), pp. 31–32.. Він запросив Ліннея до свого будинку та дозволив йому використовувати власну бібліотеку, яка була однією з найбагатших ботанічних бібліотек у Швеції на той часStöver (1974), pp. 19–20..
У 1729 році Лінней написав дисертацію про статеве розмноження рослин. Це привернуло увагу Рудбека; у травні 1730 року він вибрав Ліннея для читання лекцій в університеті, хоча молодий чоловік був тільки студентом другого курсу. Його лекції були популярні, в аудиторії Ліннея часто набиралося до 300 слухачівBlunt (2004), pp. 32–34.. У червні Лінней переїхав з будинку Цельсія до Рудбека, щоб стати вихователем його трьох молодших дітей. Загалом у Рудбека було 24 дітей. Проте дружба з Цельсієм не послабшала, вони продовжували свої ботанічні експедиціїBlunt (2004), p. 34–37.. Протягом цієї зими Лінней почав сумніватися у системі класифікації Турнефора та вирішив створити свою власну. Його план полягав у тому, щоб класифікувати рослини залежно від кількості тичинок та маточок. Він почав писати кілька книг, які згодом після їхнього завершення, вилились у публікацію наприклад, та . Також він підготував книгу про колекцію рослини ботанічного саду Уппсали, Blunt (2001), pp. 36–37..
У березні 1731 року колишній помічник Рудбека Нільс Розен повернувся до університету зі ступенем з медицини. Розен почав надавати лекції з анатомії та спробував взяти на себе лекції ботаніки Ліннея, але Рудбек не дозволив цього. До грудня Розен надавав Ліннеєві приватні лекції з медицини. Але у грудні між Ліннеєм та дружиною Рудбека виникла «незгода», і через це він змушений був залишити будинок свого наставника; від цього його відносини з Рудбеком не постраждали. То був час Різдва, і Лінней повернувся додому у Стенбрухульт відвідати своїх батьків вперше за три останні роки. Його мати не схвалювала те, що він не став священником, але була рада дізнатися, що Лінней викладав в університетіAnderson (1997), p. 40..
Експедиція у Лапландію
Під час відвідин батьків Лінней розповів їм про свій план експедиції у Лапландію; Рудбек здійснив таку поїздку у 1695 році, але детальні результати його дослідження були втрачені у пожежі сім років по тому. Лінней сподівався знайти нові види рослин, тварин та, можливо, цінні мінерали. Він також цікавився звичаями місцевих мандрівних скотарів — саамів. У квітні 1732 року Лінней отримав грант від Королівського наукового товариства в Упсалі для своєї подорожіAnderson (1997), pp. 42–43.Blunt (2001), p. 38..
12 травня 1732 року Лінней розпочав свою експедицію з Уппсали, якраз перед тим, як йому виповнилося 25 років. Він подорожував пішки та верхи, несучи з собою свій журнал, ботанічні та орнітологічні рукописи та листки гербарного паперу. Поруч Євле він знайшов велику кількість Campanula serpyllifolia, згодом відому як Ліннея північнаBlunt (2001), pp. 42–43.. Іноді він спішувався на шляху, щоб дослідити квітку або каміньAnderson (1997), pp. 43–44., особливо цікавився мохами та лишайниками, які складали основну частину раціону північних оленів, економічно важливих тварин у ЛапландіїAnderson (1997), p. 46..
Лінней подорожував навколо узбережжя Ботнічної затоки за годинниковою стрілкою, відвідав Умео, Лулео та Торніо. Він повернувся із своєї піврічної експедиції у жовтні. За час подорожі він подолав понад 2000 км, зібрав багато зразків рослин та мінералівBlunt (2001), pp. 63–65.Blunt (2004), pp. 39–42.Broberg (2006), p. 29.. Хоча Лапландія була регіоном з обмеженим біорізноманіттям, Лінней описав близько 100 раніше невідомих науці рослин. Вони стали основою його книги Quammen (2007), p. 2.Stöver (1974), pp. 38–39.. Однак в експедиції у Лапландії Лінней використовував латинські назви для опису організмів, тому що тоді він ще не створив біноміальної системи..
У Лінней вперше використав на практиці ідеї про номенклатуру та класифікацію. Ботанічний історик Едвард Лі Ґрін схарактеризував як «найбільш класичну та чудову» працю ЛіннеяFrodin (2001), p. 27..
Також під час цієї експедиції Ліннеєві прийшла осяйна ідея щодо класифікації ссавців. Під час дослідження нижньої щелепи коня на узбіччі дороги Лінней зауважив: «Якби я знав, скільки зубів і якого типу має кожна тварина та скільки сосків і де вони розміщені, я, можливо, зміг би виробити абсолютно природну систему класифікації чотириногих»Blunt (2001), p. 54..