Дойба́ни II (; ) — село в Дубоссарському районі Молдови, у Придністров'ї. Входить до складу Дойбанської сільської ради (центр у селі Дойбани I). Розташоване у північній частині району при впадінні річки Тростянець в річку Ягорлик за 20 км від районного центру міста Дубоссар та за 62 км від залізничної станції Рибниці. Станом на 1 січня 2011 року в селі мешкало 517 осіб, було 214 дворів. Площа становила 1,28 км².

Історія Землі на північ від річки Ягорлика у Лівобережному Придністров'ї після остаточного об'єднання за Люблінською унією 1569 року Королівства Польського та Великого князівства Литовського стали складовою частиною Речі Посполитої і входили до складу Брацлавського воєводства. Територія села була заселена, ймовірно, наприкінці XVII століття. Тоді тут налічувалося всього кілька дворів. Але в околицях села є кургани, які являють собою стародавні поховання зі зведеними над ними земляними насипами. У таких курганах було виявлено зразки крем'яних виробів та зразки найдавнішого глиняного посуду.

Спочатку територія села простягалася північніше від нинішньої, біля підніжжя Середньої гори. У лісі, розташованому поруч із Циканівськими полями, було кілька хутірських господарств. Це лісове урочище місцеві жителі називали на честь одного з хуторян — Одайя Йова. І зараз на цих місцях ще можна знайти занедбані криниці.

У 1845—1850 роках у селі налічувалося 71 господарство. Перші згадки про школу в селі датуються 1905 роком. Це була початкова школа з українською мовою навчання, на той час у ній навчалося 105 учнів.

Радянська доба З середини 1920-х село входило до Дубоссарського району Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки. До колективізації в ньому налічувалося 120 дрібних господарств. Основна маса — селяни—бідняки. У селі було шість заможних господарств. Пізніше їхні будинки були перебудовані на ферму, бригаду, дитячі ясла, кузню, майстерню з обробки деревини. До 1929 року в селі мешкав дрібний поміщик — Бучацький. Він утримував млин, мав орні землі. Досі збереглися залишки його маєтку: невеликий будиночок трохи вище стадіону та великий — неподалік від Будинку культури, а землі, що належали йому, досі називаються «Панські городи». У селі мешкають і його нащадки.

Наприкінці 1929 року мешканці села на зборах вирішили об'єднатися й вести своє господарство колективно. У 1930 році колгосп об'єднував 40 дворів. Серед експонатів шкільного музею можна побачити акт на вічне користування землею, за яким закріплювалися за сільськогосподарською артіллю «Молода гвардія» у безстрокове та безкоштовне користування 5441 га землі. Першим головою колгоспу став Зайченко Степан. З 1934 року головою був Кожухар Степан. Після визволення села від румунських та німецьких окупантів головою став Гіля Петро Іванович. У 1951 році відбулося об'єднання колгоспів сіл Дойбани I, Дойбани II та Койкове в один великий колгосп «Молода гвардія». З 1953 року по 1971 рік головою колгоспу працював Доскач Мефодій Іванович.

Також селі у 1930-х роках було створено винний завод, що спеціалізувався на переробці місцевих сортів винограду, згодом перейменований у цех Кишинівського вино-коньячного комбінату виробничого об'єднання «Арома» і спеціалізувався на виробництві коньячних спиртів для високоякісних коньяків, зокрема знаменитого «Білий лелека».

З середини 1950-х років населення села збільшилося за рахунок мешканців села Ягорлика, яке опинилося в зоні затоплення після запуску Дубоссарської ГЕС.

Станом на кінець 1970-х у селі містилася центральна садиба колгоспу «Молода гвардія». У колгоспі у 1979 році вироблено валової продукції на 3,0 мільйони карбованців, реалізовано — на 2,7 мільйона карбованців, у тому числі (тисяч карбованців): продукції тваринництва — на 902, технічних культур — на 628, фруктів і винограду — на 417, зерна — на 352, овочів — на 306. Чистий дохід склав 292 тисячі карбованців, основні фонди — 5,3 мільйона карбованців. Колгосп обслуговувався технікою районного об'єднання з механізації та електрифікації сільськогосподарського виробництва. У господарстві було 23 вантажні автомобілі (на 1 січня 1980 року). Діяли восьмирічна школа, Будинок культури з кіноустановкою, бібліотека, дитячі ясла, їдальня, магазини, відділення зв'язку. Був споруджений пам'ятник радянським воїнам, які загинули у німецько-радянській війні.

Доба незалежності Село газифіковане, забезпечене водою та електроенергією, підключене до телефонного зв’язку. Станом на 2004 рік у селі проживало 56,4 % українців.

Примітки

Література