Чемпіонат світу з футболу 2006 (, ) серед чоловічих національних збірних відбувся з 9 червня по 9 липня 2006 року в Німеччині. Виступали 32 національні збірні, усього відбулося 64 гри. Чемпіоном стала збірна Італії, перемігши у фіналі збірну Франції в серії післяматчевих пенальті. 19 листопада 2002 року було оголошено девіз змагань: «Світ у гостях у друзів» (). Він повинен висловити прихильність німців до спорту та їх гостинність. Емблемою турніру було обрано «Святкові обличчя футболу» ().
Вибір господаря За право проведення чемпіонату 2006 року змагалися Німеччина, Південно-Африканська Республіка, Англія та Марокко. Крім того, заявку на проведення турніру подавала Бразилія, проте вона зняла свою кандидатуру за три дні до початку голосування. Саме голосування відбулося в липні 2000 року в Цюриху, а перемогу у фінальному раунді здобула Німеччина. +Результати голосуванняКраїна1-й раунд2-й раунд3-й раунд10116111152–3–– Звинувачення у корупції У жовтні 2015 року, у ході розгортання кримінального розслідування корупційної складової при наданні прав ЧС-2018 та ЧС-2022, у німецькому футбольному суспільстві та національних ЗМІ з'явилися свідоцтва та визнання щодо таємної купівлі керівництвом Футбольного союзу Німеччини у керівництва ФІФА прав на проведення ЧС-2006 у Німеччині. Звинувачуються тодішній президент DFB Франц Бекенбауер, його заступник та спадкоємець на посаді Вольфганг НірсбахDer Spiegel: Skandal um deutsche Bewerbung: Schwarze Kasse - Fußball-WM 2006 mutmaßlich gekauft . 16.10.2015.
Учасники Кваліфікація
У кваліфікаційному турнірі взяли участь 198 національних збірних із 6 конфедерацій ФІФА. Господарі чемпіонату, збірна Німеччини, здобули автоматичну путівку до фінальної частини. Ще 31 місце було розподілено між континентальними конфедераціями. Уперше з 1934 року чинний чемпіон світу, збірна Бразилії, втратив право на автоматичну кваліфікацію і був змушений брати участь у відбірковому турнірі на загальних підставах. Також уперше з 1982 року у фінальній частині чемпіонату світу були представлені збірні з усіх шести конфедерацій.
Вісім країн уперше вибороли право зіграти на чемпіонаті світу: Ангола, Гана, Кот-д'Івуар, Того, Тринідад і Тобаго, Україна, Чехія, а також Сербія та Чорногорія. При цьому Чехія та Україна вперше взяли участь у фінальній частині чемпіонату світу як самостійні збірні — раніше вони виступали у складі збірних Чехословаччини та СРСР. Збірна Австралії подолала відбір уперше з 1974 року.
Особлива ситуація склалася зі збірною Сербії та Чорногорії. 3 червня 2006 року — за кілька днів до початку турніру — Державний Союз Сербії та Чорногорії припинив існування через проголошення незалежності Чорногорією. За рішенням ФІФА збірна виступала на чемпіонаті під єдиним прапором як об'єднана команда двох уже незалежних держав.
АФК (4)
КАФ (5)
КОНКАКАФ (4)
КОНМЕБОЛ (4)
ОФК (1)
УЄФА (14)
Склади команд Кожна збірна могла заявити на турнір 23 футболістів, серед яких мали бути троє воротарів. Гравцям присвоювались номери від 1 до 23, причому номер 1 мав належати воротареві.
Остаточний список належало подати до ФІФА не пізніше ніж за 14 повних днів до матчу-відкриття. Після його подання заміна гравця дозволялася лише через серйозну травму, підтверджену Спортивно-медичним комітетом ФІФА, і не пізніше ніж за 24 години до першого матчу відповідної збірної.
До заявки на кожний матч входили всі 23 футболісти — 11 гравців основного складу та 12 запасних; протягом матчу дозволялося провести не більше трьох замін.
Арбітри
31 березня 2006 року Комітет арбітрів ФІФА відібрав 23 арбітрів із 44 кандидатів. Остаточний склад сформували після тестування 80 асистентів арбітрів, проведеного 18—21 квітня у Франкфурті-на-Майні та Ной-Ізенбурзі. До нього увійшли 23 арбітри з 21 країни та по два асистенти для кожного з них; окремо було створено резервну групу з п'яти арбітрів і десяти асистентів.
Перед початком чемпіонату Італійська федерація футболу відкликала Массімо Де Сантіса через його причетність до розслідування футбольного скандалу, а ямаєць Пітер Прендергаст вибув через травму коліна. Заміни їм не призначили, тому матчі турніру обслуговувала 21 бригада арбітрів. КонфедераціяАрбітрАсистентиАФК Тору Камікава Йошікадзу Хірошіма Кім Де Йон Шамсул Майдін Прача Пермпаніч Іса ГулумКАФ Коффі Коджія Абду Адероджу Селестен Нтагунгіра Ессам Абдель Фаттах Драман Данте Мамаду НдоєКОНКАКАФ Беніто Арчундія Хосе Рамірес Ектор Вергара Марко Родрігес Хосе Луїс Камарго Леонель Леаль КОНМЕБОЛ Орасіо Елісондо Даріо Гарсія Родольфо Отеро Карлос Сімон Арістеу Таварес Еднілсон Корона Оскар Руїс Хосе Навія Фернандо Тамайо Карлос Амарілья Амеліо Андіно Мануель Берналь Хорхе Ларріонда Вальтер Ріаль Пабло Фандіньйо ОФК Марк Шилд Нейтан Гібсон Бен Вілсон УЄФА Франк де Блекере Петер Германс Вальтер Вроманс Грем Полл Філіп Шарп Гленн Тернер Ерік Пуля Ліонель Дагорн Венсан Тексьє Маркус Мерк Ян-Гендрік Зальвер Крістіан Шреєр Роберто Розетті Алессандро Станьєллі Крістіано Копеллі Валентин Іванов Микола Голубєв Євгеній Волнін Любош Міхель Роман Слишко Мартін Балко Луїс Медіна Канталехо Вікторіано Хіральдес Карраско Педро Медіна Ернандес Массімо Бузакка Франческо Бурагіна Маттіас Арнет
Cтадіони Матчі чемпіонату відбулися на 12 стадіонах у 12 містах Німеччини. Берлін, Мюнхен, Дортмунд і Штутгарт прийняли по шість матчів, решта вісім міст — по п'ять. Усі арени перед турніром спорудили, перебудували, розширили або модернізували. Найбільшим за турнірною місткістю був Олімпійський стадіон у Берліні, розрахований на 72 000 глядачів, найменшим — Франкенштадіон у Нюрнберзі на 41 000 місць.
Регламент ФІФА передбачав проведення матчів на стадіонах із виключно сидячими місцями, тому стоячі сектори на трибунах були замінені на сидіння. Через це турнірна місткість частини стадіонів була нижчою за звичайну. Не пізніше ніж за десять днів до першого матчу стадіони також мали бути звільнені від комерційних позначень, крім реклами партнерів ФІФА. Через це сім арен зі спонсорськими назвами на час чемпіонату отримали нейтральні назви за зразком «Стадіон чемпіонату світу ФІФА в [місті]», а нюрнберзький «Ізікредит-Штадіон» використовував свою попередню назву «Франкенштадіон».
БерлінМюнхенДортмундШтутгартОлімпійський стадіон Альянц АренаЗігналь Ідуна ПаркГоттліб-Даймлер-ШтадіонМісткість: 72 000Місткість: 66 000Місткість: 65 000Місткість: 52 000ГельзенкірхенГамбург Фельтінс-АренаAOL ArenaМісткість: 52 000Місткість: 50 000ФранкфуртКайзерслаутернКоммерцбанк-АренаФріц-Вальтер-ШтадіонМісткість: 48 000Місткість: 46 000КельнГанноверЛейпцигНюрнбергРейн Енергі ШтадіонАВД-АренаЦентральний стадіонІзікредит-ШтадіонМісткість: 45 000Місткість: 43 000Місткість: 43 000Місткість: 41 000
Груповий етап Група A
Група B
Група C
Група D
Група E
Група F
Група G
Група H
Плей-оф
Турнірна сітка
1/8 фіналу
Чвертьфінали
Півфінали
Матч за третє місце
Фінал
Чемпіон Переможець чемпіонату світу з футболу 2006 року:ІталіяЧетвертий титул Статистика Бомбардири
Розподіл місць Нижче наведено підсумкове становище всіх учасників турніру за методикою ФІФА. Матчі, переможця яких визначили в серії післяматчевих пенальті, зараховано як нічиї.
№ Команда Група Фіналісти 1 E 7 5 2 0 12 2 +10 17 2 G 7 4 3 0 9 3 +6 15 Учасники матчу за третє місце 3 A 7 5 1 1 14 6 +8 16 4 D 7 4 1 2 7 5 +2 13 Вибули у чвертьфіналах 5 F 5 4 0 1 10 2 +8 12 6 C 5 3 2 0 11 3 +8 11 7 B 5 3 2 0 6 2 +4 11 8 H 5 2 1 2 5 7 −2 7 Вибули в 1/8 фіналу 9 H 4 3 0 1 9 4 +5 9 10 G 4 2 2 0 4 0 +4 8 11 C 4 2 1 1 3 2 +1 7 12 A 4 2 0 2 5 4 +1 6 13 E 4 2 0 2 4 6 −2 6 14 B 4 1 2 1 3 4 −1 5 15 D 4 1 1 2 5 5 0 4 16 F 4 1 1 2 5 6 −1 4 Вибули на груповому етапі 17 G 3 1 1 1 3 4 −1 4 18 B 3 1 0 2 2 2 0 3 19 C 3 1 0 2 5 6 −1 3 20 E 3 1 0 2 3 4 −1 3 21 A 3 1 0 2 2 4 −2 3 22 F 3 0 2 1 2 3 −1 2 23 D 3 0 2 1 1 2 −1 2 24 H 3 0 1 2 3 6 −3 1 25 D 3 0 1 2 2 6 −4 1 25 E 3 0 1 2 2 6 −4 1 27 B 3 0 1 2 0 4 −4 1 28 F 3 0 1 2 2 7 −5 1 28 H 3 0 1 2 2 7 −5 1 30 G 3 0 0 3 1 6 −5 0 31 A 3 0 0 3 3 9 −6 0 32 C 3 0 0 3 2 10 −8 0
Посилання Офіційна сторінка Виноски