Украї́нсько-молдовські відно́сини — міжнародні стосунки між Україною та Республікою Молдова. Хоча новітні офіційні міждержавні стосунки між Україною та Молдовою були започатковані у 1991, вони ґрунтуються на 600-річних культурних, церковних та наукових зв'язках українців (русинів) та молдован.
Історія українсько-молдовських союзів сягає своїм корінням другої половини XVI ст., коли у 1563 невдалу спробу зайняти трон господаря Молдови здійснив Дмитро Вишневецький. У 1577 господарем Молдовського князівства став Іван Підкова.
Під час Національно-визвольної війни українців проти Речі Посполитої у 1652 р. Богдан Хмельницький змусив господаря Молдови Василя Лупула погодитися на одруження своєї дочки Розанди Лупул на сині українського гетьмана Тимоші Хмельницькому — після цього Молдовське князівство стало союзником України у її боротьбі з Річчю Посполитою. Богдан Хмельницький протягом кількох років невдало намагався реалізувати масштабний «молдовський проєкт»: він включав породичання з монаршими родинами Європи через шлюб сина Хмельницького з донькою господаря Молдови, зближення у відносинах з Семигородом та Волощиною, схилення на свій бік Януша Радзивілла, фактичного володаря Великого князівства Литовського, який був одружений з іншою дочкою Василя Лупула — Марією. «Молдовський проект» Б. Хмельницького перестав бути актуальним після смерті Тимоша в 1653 р. у битві під Сучавою.
Гетьманом (володарем) Правобережної України у 1681–1683 р.р. османським султаном Мехмедом IV був призначений грек за походженням, господар Молдовського князівства Георге Дука (саме під час його правління у Північному Причорномор'ї з'явилися молдовські поселенці). Деякі румунські джерелаРумуни в Україні . також називають чотирьох інших господарів Молдови — Іоана Воде Лютого (), Стефана Могилу (), Думітрашку Кантакузіна () та Міхая Раковіце () — володарями українських земель, хоча українськими джерелами це не підтверджується.
На території Молдови, а саме у місті Бендери, 5(16) квітня 1710 р. було прийнято першу українську конституцію «Пакти і Конституцію прав і вольностей Війська Запорозького» ().
Окремою сторінкою відносин Української Народньої Республіки та Молдовської Демократичної Республіки були 1917–1918, коли, всупереч існуючому на той час розподілу населення та не зважаючи на рішення українських громад«Етнічні межі і державний кордон України». В. Сергійчук. «Українська видавнича спілка», Київ, 2000, 431 стор. (наприклад, Буковинського народного віча 3 листопада 1918 р. про возз'єднання Північної Буковини з УНР; Селянського з'їзду Аккерманського повіту Бессарабії 10 січня 1918 року про приєднання повіту до України; рішення земських зборів у березні-квітні 1918 р. п'яти з восьми повітів Бессарабії — Аккерманського, Бендерського, Ізмаїльського, Сороцького та Хотинського — про приєднання до України), вся територія Бессарабії, а також Північна Буковина були окуповані Румунією та включені до її складу (українці компактно проживали у Північній Буковині, Північній Бессарабії та в Південній Бессарабії або у Буджаку). До УНР хотіли приєднатися і болгари, які компактно проживали в Південній Бессарабії.
Україна визнала незалежність Республіки Молдова 21 грудня 1991. Дипломатичні відносини між Республікою Молдова та Україною були встановлені 10 березня 1992 р. Перший офіційний візит президента України Л.Кравчука до Молдови відбувся 23 жовтня 1992 р. Під час візиту був підписаний «Договір про добросусідство, дружбу та співробітництво між Україною і Республікою Молдова».
Послом України в Молдові є Іван Гнатишин. Довжина кордону між Молдовою та Україною — 985 км. Українці є другою за величиною етнічною групою у Молдові після молдован (442.346 осіб, що становлять 11,2% від усього населення). Молдовани є четвертою за чисельністю національною меншиною в Україні (станом на 2001 р. в Україні налічувалося 258.600 молдован, тобто 0,5% всього населення країни).
З моменту утворення Молдовського князівства і до сьогодні багато молдован проживали в Україні, а українців у Молдові. Найвідомішим молдованином, що мешкав у Києві та зробив надзвичайно важливий внесок до української культури, був Петро Могила (1596–1647 р.р.).
У 1870–1885 р.р. у Сучаві (Північна Молдова — Південна Буковина) мешкав Микола Устиянович, український поет і громадський діяч, організатор Собору руських учених, автор слів пісні «Верховино, світку ти наш». У місті Ґурагумора (Північна Молдова — Південна Буковина) народилася Ольга Кобилянська.
З сучасників у Молдові народилися Сергій Тігіпко (Синжерейський район)Тігіпка запрошують бути президентом Молдови. , Анатолій Кінах (Єдинецький район) та Кіра Муратова (м. Сороки).
Громадянами України — етнічними молдованами з Чернівецької області є Софія Ротару, Іво Бобул та Лілія Сандулеса. З молдованами пов'язані місцевості в Одесі «Молдованка» та в Києві «Бессарабка».
Громадянином Румунії етнічним українцем (що народився на території історичної Північної Молдови — Південної Буковини) є відомий румунський художник-імпресіоніст Василь Хутопила. Етнічною українкою (у родині були також росіяни і молдовани) є відома сучасна румунська співачка Анна Леско (), яка народилася та мешкала до 17 років у Кишиневі в Республіці Молдова. Етнічним українцем з Одещини (с. Марківка), що мешкає у Республіці Молдова, є відомий молдовський, радянський і російський футболіст та головний тренер збірної Молдови з футболу в 2006–2009 р.р. Ігор ДобровольськийУкраїнці в Молдові — їх мало, зате вони у «смужку» . Про українців-футболістів, які грають у Молдові. .
Історія Україно-молдовські відносини до сер. XVII ст. Значна частина території сучасної Республіки Молдова до XIV століття була заселена українцями та входила до складу Русі та Галицько-Волинського князівства. У «Повісті врем'яних літ» є відомості про населення Дністровсько-Прутського межиріччя в IX-XIII ст. слов'янськими племенами (тиверцями, а також уличами та білими хорватами), які згодом стали складовою частиною української нації.
Територія сучасної Республіки Молдова була заселена румуномовними переселенцями з Трансильванії у XIV столітті (після 1359 р. або 1352 р., коли румуномовні переселенці з Марамурешу заснували перші поселення біля м. Сучава у Південній Буковині), коли виникло окреме Молдовське князівство. . Українське населення значною мірою було асимільоване (це полегшувалося спільністю релігії — православного християнства), хоча є свідчення, що на початку історії Молдовського князівства українці складали не менше третину населення країни.
У період XIV-XVII століття в українського та молдовського народів формувалася самобутня культура«Молдово-українські культурні та наукові зв'язки: історія та сучасність» («Независимая Молдова», 04.12.2008). . Можна відзначити ряд спільних рис у книжній культурі, на яку великий вплив мала релігія. Православ'я як пануюча релігія у молдован і українців була об'єднуючим чинником для двох народів. У молдовської церкви, як і в українській, у богослужінні та писемності вживалася старослов'янська мова в українському (київському) ізводі; до кінця XVI століття українська і молдовська церкви залежали від константинопольського патріарха. Сталі зв'язки розвивалися й надалі: тривав обмін предметами церковного вжитку, книгами; церковні діячі приїжджали на час або назавжди з України до Молдови або з Молдови в Україну. Обмін сприяв формуванню численних спільних рис як у мистецтві, так і в освіті Молдови та України.
Одним з найвизначніших церковних діячів Молдови та України у XV столітті був болгарин за походженням Григорій Цамблак. Більшу частину свого життя він провів у Молдові, проживаючи в монастирі Нямц (). Церковну і літературну діяльність він продовжив в Україні, ставши київським митрополитом (1414–1418 р.р.). У роки османського панування молдовська культура прийшла у занепад. Так, у XVII ст., коли з'явилася потреба в досвідчених художниках, їх стали шукати за межами Молдовського князівства, в тому числі і в Україні.
Тісні культурні контакти відзначалися між Молдовою та деякими українськими містами Галичини, Волині та Поділля. У багатьох з них ще в XV ст. при соборах були організовані православні братства. З кінця XVI ст. вони почали вести просвітницьку роботу. На межі XVI-XVII століття провідна роль належала Львівському братству.
Тісні зв'язки з українськими братствами сприяли розвитку молдовської культури. Зв'язки між Молдовою та Львовом були давніми. Зі Львова до Молдови привозили книги, в той же час Львівське братство з Молдови отримувало матеріальну допомогу на будівництво церков і на потреби друкарні. У 1628 р., коли згоріла львівська друкарня, на її відновлення велику суму грошей виділив господар Молдови Мирон Барновський-Могила ().
Іноді молдовські бояри та заможні городяни для отримання освіти посилали своїх дітей до українських шкіл — на Волинь та Поділля. У свою чергу, в нечисленні школи Молдови запрошувалися вчителі з України.
Особливу роль у розвитку молдовської культури відігравав Київ, звідки приїздили вчителі, архітектори. Великий внесок у зміцнення культурних зв'язків між Молдовою та Україною вніс брат господаря Молдови київський митрополит Петро Могила. На початку XVII ст. він переселився в Україну, потім, ставши митрополитом київським, розгорнув широку духовно-культурно-просвітницьку діяльність. З його ім'ям пов'язана організація Києво-Могилянської академії і друкарні в Києво-Печерській лаврі. Піклуючися про розвиток культури та освіти в Молдові, Петро Могила у 1640 р. відправляє до Ясс свого сподвижника Софронія Почаського. За його участю в Яссах, за прикладом Київської академії, було засновано Слов'яно-греко-латинську академію та створено першу молдовську друкарню (1641 р.), де була видана перша книга — «Казання» (збірник церковних повчань) молдовського митрополита Варлаама.
Один зі слов'янських оригіналів «Казання», з якого Варлаамом був зроблений переклад, був доставлений йому, ймовірно, з України. У ній є 55 гравюр, з яких 17 були виконані відомим на той час українським гравером Іллею, ченцем Києво-Печерської лаври. Таким чином, одні й ті ж друкарські дошки з прикрасами для церковних книг використовувалися в друкарнях як в українських землях, так і в Молдовському князівстві, художники розміщували в книгах однакові малюнки.
«Молдовський проєкт» Богдана Хмельницького Див. також Сучавська кампанія Тимоша Хмельницького (1653), Облога Сучави.
Період українсько-польської війни під проводом Богдана Хмельницького став часом розвитку української козацької дипломатії. Головною метою зв'язків з іноземними державами був пошук потенційних союзників у боротьбі за здобуття та відстоювання козацьких привілеїв. Якщо з більшістю країн, з якими Богдан Хмельницький підтримував міжнародні зносини, Військо Запорозьке «загравало», то деяким, насамперед Молдовському князівству, воно намагалося диктувати свої умови.
Молдова, яка була васалом Османської імперії, безпосередньо межувала з новоутвореною державою Богдана Хмельницького, а отже могла бути потенційним союзником чи ворогом. Для забезпечення необхідної «лінії поведінки» молдовського господаря Богданом Хмельницьким було здійснено три походи на територію князівства, які в історію увійшли під назвою «Молдовських».
Такий розвиток відносин неодноразово розглядався вітчизняними та зарубіжними істориками. Дехто вбачав в них і просто грабіжницькі напади, і намагання здобути відданого союзника, і шляхом династичного шлюбу підняти авторитет козацької держави, і крок до встановлення монархії, шляхом породичання з молдовським господарем (формально «монархом») тощо. З впевненістю можна лише стверджувати лише, що Молдовське князівство становило в планах Богдана Хмельницького окремий проект.
Перший молдовський похід