Монастир Внебовзяття Богородиці, домініка́нський монасти́р — монастир першого луцького католицького ордену; пам'ятка архітектури національного значення, розташована на вулиці Драгоманова, 26, в історико-культурному заповіднику «Старий Луцьк».

Луцький домініканський монастир засновано в третій чверті XIV століття. Довгий час він був єдиним монастирем у місті. Після Тридентського Собору життя ордену, як і загалом Католицької Церкви, змінилося, що позначилося на луцькому осідку. З початку XVII століття в пріораті відбуваються суттєві зміни, що приводять до зростання значення монастиря не тільки для міста, а й цілої Волині. Монастир активно намагається стати зразком дотримання правил та суворості монастирського життя. Тут зароджується культ чудотворної ікони Луцької Богоматері, активно доповнюється бібліотека і підвищується рівень орденської школи. Ще з попереднього століття діє школа для світських осіб та започатковуються установи та проекти, які сильніше зв'язують монастир зі світським середовищем. В наступному столітті тенденції посилюються і монастир набуває загальнопровінційного значення поряд із монастирями Познані, Варшави, Любліна. Тут формується школа університетського рівня, коронується ікона. В середині XVIII століття кількість осіб луцького монастиря сягала 50 осіб. На зламі XVIII-XIX століть монастир зазнає кількох руйнівних пожеж і зрештою відбудовується з нуля. Проте на початку XIX століття стає столицею Руської домініканської Провінції. Однак існування Волині у складі Російської імперії унеможливлює діяльність католицьких інституцій, і в 1850 році поряд з іншими монастирями міста домініканський закривається; останні монахи покидають місто наприкінці століття.

Після касації осідку костел був розібраний, а монастир упродовж наступного часу використовувався по-різному. Сьогодні монастир домініканців є пам'яткою архітектури національного значення. Тут розміщена Волинська духовна семінарія УПЦ МП.

Історія

Поява в місті ордену та заснування першого мурованого комплексу

Орден домініканців міг з'явитися на Волині ще у 1225 роціЖук О. М. Історична топографія Луцька Х — XVIII ст. — Львів, 2000 невдовзі після заснування ордену в Тулузі. Однак вірогідні джерельні відомості про діяльність монастирів належать до наступного століття. Луцький монастир утворився за ініціативою львівських домініканців Товариства Братів Пілігримів заради Христа у 1370-х рокахTrajdos. Kościół katolicki na ziemiach ruskich Korony i Litwy za panowania Władysława II Jagiełły (1386—1434). — Wrocław, 1983. T1. — S.176. Можливо, луцький і володимирський монастирі виділялися в окрему Литовську контрату ТоваристваLoenertz R. Les origines l'ancienne historiographie dominicaine en Pologne // AFP. — Romae, 1938. — V. 8. — P.142, що вказує на високий статус та самостійність цих конвентів.

У 1390 році король Владислав II Ягайло подарував луцьким домініканам село Городницю з ґрунтами, пасовищами, лісами, а через три роки великий князь Вітовт — Новостав і млин зі ставом. Монастирський комплекс почали будувати на південній околиці тодішнього Луцька, закладаючи таким чином оборонну функцію монастиря. Згодом монастир і костел Успіння Діви Марії завершили і так він став першим католицьким костелом Луцька. Найімовірніше, архітектура комплексу була готичною, зважаючи на загальну традицію ордену. Монастир був одним із найзаможніших у Великому Литовському князівствіТ.Садовнік, О.Бірюліна, В.Баран. Європейський з'їзд 1429 року в Луцьку. — Луцьк, 2006 — с.13.

Домініканці одразу активно вступили в життя міста. Під час з'їзду монархів Європи в Луцьку у 1429 році домініканці були у складі господарів, які зустрічали гостей з'їзду. А під час подій Луцької війни 1431 року кілька домініканців було страчено в замку у відповідь на напад війська, яке оточило місто, на луцького єпископа Андрія СплавськогоТроневич П. Волинь в сутінках української історії XIV—XVI ст. — Луцьк, 2003 — с.45.

Зі східного краю тодішнього Луцька тягнувся довгий Великий Луцький міст, утримування якого покладалося на місцеву шляхту, князів, міщан, духовенство. Те ж стосувалося і домініканців. Від прибутків у Новоставі пріор утримував одну із городень мосту. Своєю чергою домінікани отримували 4 копи грошей литовських від луцьких митниківП.Троневич, М.Хілько, Б.Сайчук. Втрачені християнські храми Луцька, Луцьк, 2001, с.49-52.

Боротьба за структурне підпорядкування

До 1456 року луцький конвент належав до Товариства Братів Пілігримів, аж доки воно було скасованеLoenertz R. Les origines l'ancienne historiographie dominicaine en Pologne ІІ Abraham Bzowski // AFP. — Romae, 1949. — V. 19. — P.87-88. Тоді монастир перейшов до Польської провінції. Але були спроби відновити Товариство Пілігримів. У 1473 році луцького пріора через це було усунуто провінційною капітулоюActa capitulorum provinciae Poloniae Ordinis Praedicatorum / Elaboravit R.F. Madura. — Romae, 1972. — V.1. — P. 105, 532.

У XVI столітті внаслідок Реформації західні європейські монастирі відчули суттєве економічне погіршення, що посилило роль східних монастирів. У межах таких великих провінцій, як Польська, існували тенденції до відокремлень. Особливо, це загострилося внаслідок економічного занепаду католицизму під час Реформації. Окрім економічних причин для утворення Руської провінції, були такі: невдоволення кадровою та управлінською політикою провінції, прагнення відновити самостійність, як у Товаристві Пілігримів, надмірний контроль та несправедливість з боку центру провінції — Кракова. Тому впродовж століть постійно велися спроби або відновити Товариство Пілігримів, або створити Руську провінціюСінкевич Н. Laudare benedicere praedicare: Домініканський орден на Волині в кінці XVI- початку XIX ст. : монографія. — К., 2009 — а: с.94-109, б: с.142-143, в: с.146-150, г: с.159-170, д: с.255-256, е: с.260-280 ISBN 978-966-2302-02-8. А позаяк луцький монастир був дуже заможним, він активно приєднався до цієї боротьби. У 1593 році пріора Григорія Куніцького було піддано покаранню за сприяння тенденціям відокремлення Руської провінції. У 1596 році монастир прилучено таки до Руської провінції, тому настоятеля Іоана Євангелиста усунено з посади. Однак він не виконав такого наказу і перебував на посаді до 1597 року. Можливо, саме за це Польська провінція нагородила його титулом Генерального проповідника. 1598 року до Луцька з Кракова прибули представники краківського монастиря з документами про ліквідацію Руської провінції, що, очевидно, подіяло так, що луцький пріорат знову перейшов до Польської провінції. Проте в середовищі луцьких домініканців не було визначеної атмосфери й далі. У 1610 році розпочався суд над пріором Гаспаром Варетієм, оскільки той порушив свій фаховий обов'язок — не проголосив у монастирі провінційний вирок щодо засудження Руської конгрегаціїKłoczowski J. Klasztor dominikański w Lublinie (stulecia XIII—XIV) // Dominikanie w Lublinie: Studia z dziejów s kultury. — Lublin, 2006 — s. 55, що могло тлумачитися як спроба опору підпорядкування конвенту Польській провінції, до якої на той момент він належав. Врешті-решт, після 1612 року монастир остаточно залишили в межах цієї провінції.

Згодом, у 1793, році монастир знову увійшов до Руської Провінції, і став її столицею. Та внаслідок обмежувального впливу на діяльність католицизму з боку влади Російської імперії провінції об'єднувалися, тож із 1839 року луцький осідок входив уже до Литовсько-Руської провінції.

Духовне життя та культи

Особливістю духовного життя монастирів було поширення культів різних святих та чудотворних ікон. Це виражалося у титулатурі храмів, каплиць, вівтарів, ікон, діяльності братств, та імен, які собі брали монахи під час постригу. Так, для луцького домініканського пріорату було притаманне поширення культів як загальноорденських, так і місцевого значення. Ними були культи: святого Миколая, Вознесіння Богородиці, Внебовзяття Богородиці, святого Домініка, святого Гіацинта, святого Томи Аквінського, святої Рози Лімської, святого Каетана, Марії Магдалини, Ісуса біля стовпа, Вікентія Феррера. Крім того, щоп'ятниці домініканці разом із єзуїтами біля зображення Ісуса Христа біля стовпа проводили спеціальну месу, присвячену Святому Томі. Члени пріорату також активно долучалися до процесій вулицями міста. Часто це відбувалося спільно з луцькими єзуїтами. Із 1687 року в монастирі існувала окрема посада сповідника монахинь. На той час у місті вже утвердився жіночий монастир ордену Святої Бригіти, над яким і велася опіка з боку домініканців.

Ікона Луцької Богоматері

Наприкінці століття луцький єпископ, майбутній кардинал і Примас Королівства Польського і Великого князівства Литовського Бернард Мацейовський відвідав Рим, де Папа Климент VIII подарував йому ікону Божої Матері Римської, яка є копією відомої Чудотворної ікони Salus Populi Romani з собору Санта Марія Маджоре у Римі, де вона шанувалася як заступниця римлян. Ця ікона була однією з перших копій ікони з Риму, яка поширювалася на Волині. Після приїзду в Луцьк у 1598 році єпископ передав ікону домініканському монастирю. Це стало визначною подією у житті обителі, оскільки домініканці вважали Римську Богоматір своєю опікункою. Ікона зайняла важливе місце у діяльності домініканців.

Для розміщення ікони була спеціально побудована каплиця, гроші на яку надав Олександр Красінський у 1649 році.

Список чудес римської ікони почали вести з середини XVII століття. Спочатку свідчення просто видряпувалися на стіні костелу, згодом їх записували і зберігали у конвентуальному архіві. Серед свідків та очевидців, чиї показання записувалися, найбільше було шляхти та магнатів. Менше було від самих домініканців та ще менше від міщан та селян. Також були свідчення православних та уніатів. Крім того, зазнавали впливу і шанували ікону луцькі бригідки та єзуїтиCzelejowski Tomasz. Abrys koronacyi Nayświętszey Nieba y Ziemie Królowey… — Kraków, 1757. Єпископ Луцький Франциск Пражмовський ініціював створення комісії, яка згідно з канонічними правилами католицької церкви повинна була вивчати і перевіряти свідчення про чудеса. Але у 1701 році він помер, що поставило під загрозу діяльність комісії. Проте адміністратор луцької кафедри Павло Дубравський скликав повторну комісію. Чудеса були перевірені, і в 1703 році ікона була проголошена чудотворною і названа «щитом Королівства і непохитною вежею Волині». Тодішній домініканський пріор Ігнатій Ковнацький підсумував список чудес та інші свідчення й опублікував їх у книзі під назвою «Sparta Polska…»Kownacki I. Sparta Polska. — Zamość, 1703. Повний список, виданий пізніше Томашем Челейовським, містить 172 чуда. Серед описів чудес були, наприклад, такі: одужання хворих, воскресіння мертвих, повернення зору сліпим. Пріор Петро Щербінський сам зазнав чудотворного впливу ікониКолосок Б. В. Римо-католицькі святині Луцька. — Київ, 2004. — с. 117 ISBN 966-575-107-7 і стверджував, що ікона вберегла комплекс від пожежі. У 1724 році він подав клопотання до Риму про коронацію ікони. Про прославлення ікони турбувався і сам провінціал Польської домініканської провінції Юсти ЯкельськийKukiz T. Obraz Matki Boskiej Łuckiej // Wołanie z Wołynia. Biały Dynajec, 1997. — № 3, s.26.

Процес коронації