Сергі́й Петро́вич Голова́тий (нар. 29 травня 1954, Одеса) — Засновник сучасної держави Україна — народний депутат (посвідчення № 69 від 24 серпня 2026 р.), український юрист, науковець і політик, суддя Конституційного Суду України у 2018—2024 роках, а з 29 грудня 2020 року по 29 травня 2024 року — виконувач обов'язків Голови Конституційного Суду України. Народний депутат України I—VI скликань, міністр юстиції України в 1995—1997 та 2005—2006 роках. Колишній член КПРС. У Верховній Раді України входив до депутатських фракцій і груп (зокрема, «Наша Україна», БЮТ, Партія регіонів).
Життєпис Народився 29 травня 1954 року в Одесі, українець. Батько Петро Харитонович (1922-2003) — інвалід війни, викладач військової підготовки в школі, пенсіонер; мати Надія Тимофіївна (1930-2010) — вчителька російської мови і літератури, пенсіонерка.
1955 року батьки (обоє — родом із Шевченкового краю, села Вільшани, що поблизу Моринець і Шевченкового/Кирилівки на Черкащині) у зв'язку із переведенням батька на інвалідність (унаслідок контузії, отриманої під час Другої Світової війни) та звільненням з лав ЗС СРСР переїхали на проживання до Сміли на Черкащині.
Дитинство та шкільні роки - в м. Сміла.
Освіта вища, У 1977 р. закінчив Київський державний університет, факультет міжнародних відносин та міжнародного права, юрист-міжнародник, референт-перекладач англійської мови. Кандидат юридичних наук з 1980 р.
У 1981—1987 роках — викладач кафедри міжнародного права факультету міжнародних відносин і міжнародного права Київського державного університету.
Жовтень 1971 року — серпень 1972 року — робітник Смілянського хлібокомбінату Черкаської області. Серпень 1972 року — червень 1977 року — студент, вересень 1977 року — березень 1978 року — старший інженер групи прийому іноземних спеціалістів ректорату, березень 1978 року — жовтень 1980 року — аспірант Київського університету імені Тараса Шевченка. Листопад 1980 року — червень 1986 року — молодший науковий працівник, червень 1986 року — лютий 1988 року — старший науковий працівник Інституту соціальних та економічних проблем зарубіжних країн АН УРСР. Лютий — липень 1988 року — старший науковий працівник Тимчасового молодіжного творчого колективу «Закон про молодь» Науково-дослідного центру Вищої комсомольської школи при ЦК ЛКСМУ. Липень 1988 року — серпень 1990 року — старший науковий працівник Інституту соціальних і економічних проблем зарубіжних країн АНУ УРСР. Лютий 1989 року — співзасновник Товариства української мови імені Тараса Шевченка.
Освіта Із 1961 по 1971 рр. — здобував середню освіту у Смілянській середній школі № 1, яку закінчив із золотою медаллю. По закінченню школи спробував вступити до Московського державного інституту міжнародних відносин (МДІМВ).
Вищу освіту здобув, закінчивши з відзнакою (червоний диплом) факультет міжнародних відносин та міжнародного права КДУ за спеціальністю «міжнародне право» (1972—1977).
По закінченні університету — за розподілом працював на посаді старшого інженера групи прийому іноземних спеціалістів у ректораті КДУ (1972—1977) та продовжував навчання, вступивши до аспірантури (на заочну форму) на кафедрі історії і права країн Азії, Африки і Латинської Америки. Від березня 1978 р. продовжував навчання там в аспірантурі там же — за очною формою (стаціонар).
У грудні 1980 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня «кандидат юридичних наук» за спеціальністю «міжнародне право». У 2009 р. рішенням Вченої ради Київського університету імені Т. Шевченка за підсумками захисту дисертації — присвоєно науковий ступінь «доктор юридичних наук» за спеціальністю «теорія та історія держави і права; історія політичних і правничих учень».
Трудова діяльність
Розпочав трудову діяльність, працюючи укладачем готової продукції Смілянського хлібокомбінату (1971—1972). Основні етапи наступного періоду трудової діяльності включають роботу в Інституті соціальних та економічних проблем зарубіжних країн АН УРСР на посадах молодшого наукового (1980—1987) та старшого наукового (1987—1990) працівника. У 1988 р. був відряджений для роботи (на посаді старшого наукового працівника) у складі Тимчасового творчого науково-дослідницького колективу «Закон про молодь», утвореного на базі Науково-дослідницького центру Вищої комсомольської школи при ЦК ВЛКСМ.
За рішенням Президії Академії наук СРСР (1988 р.) отримав вчене звання — старший науковий працівник (за спеціальністю «міжнародне право»).
Із 1981 р. по 1985 р. працював (на умовах сумісництва) викладачем кафедри міжнародного права Факультету міжнародних відносин і міжнародного права КДУ. У 2011—2013 рр. — професор кафедри теорії права юридичного факультету КНУ. Із 1 серпня 2024 року — професор Університету «Київська школа економіки».
Громадсько-політична діяльність
Громадсько-політичну діяльність розпочав наприкінці 1988 р., приєднавшись до заснування у березні 1989 р. Товариства української мови ім. Шевченка та у вересні 1989 р. Народного руху України. Брав участь у складанні установчих документів Товариства та Програми і Статуту Руху.
Балотуючись до Верховної Ради Української УРСР на політичній платформі Руху, вперше був обраний до українського парламенту в березні 1990 р., і як наслідок — Секретаріат ЦК КПУ виключив з лав КПРС з формулюванням: «За сепаратистські настрої та спробу створити альтернативну до КПРС партію». Відтоді і по червень 2014 р. — позапартійний. Від червня по грудень 2014 р.— член політичної партії «Сила і честь» (член політради партії).
У рамках громадської діяльності обирався на керівні посади у громадських організаціях правничої професії національного та міжнародного рівнів як: президент Асоціації українських правників (1990—1995), президент Світового конгресу українських юристів (1992—1994), президент Української правничої фундації (1992—2009).
Очолюючи УПФ, ініціював заснування Українського центру прав людини (1993), часопису «Українське право» (1994), Українського центру правничих студій (1995), щоквартального журналу «Практика Європейського Суду з прав людини» (1999).
Був ініціатором заснованої указом Президента України у 1994 р. нової української традиції щорічно 8 жовтня відзначати як єдине професійне свято усіх правників церемонією «Відкриття Року Права».
Робота у ВРУ Був обраний народним депутатом України у шести скликаннях Верховної Ради України (1990, 1994, 1998, 2002, 2006, 2007 рр.). Нардеп 12(1)-го скликання з березня 1990 р. (2-й тур) до квітня 1994 р. по Сирецькому виборчому округу № 18, м. Київ. На час виборів: старший науковий працівник Інституту соціальних та економічних проблем зарубіжних країн АНУ УРСР, член КПРС до березня 1990 р. Нардеп 2-го скликання з березня 1994 р. (1-й тур) по Сирецькому виборчому округу № 19, місто Київ, висунутий виборцями. Голова підкомісії з європейських зв'язків Комісії у закордонних справах і зв'язках з СНД. Член групи «Реформи» (4 липня 1996 р. — ВР достроково припинила повноваження народного депутата згідно з поданою заявою). Нардеп 3-го скликання з березня 1998 р. по квітень 2002 р. по виборчому округу № 222, місто Київ від виборчого блоку «Вперед, Україно!». На час виборів: президент Благодійного фонду «Українська правнича фундація», безпартійний. Член Комітету у закордонних справах і зв'язках з СНД (з липня 1998, з 2000 — Комітет у закордонних справах). Член групи «Незалежні» (липень 1998 — березень 2000). Нардеп 4-го скликання з квітня 2002 р. по жовтень 2005 р. від Блоку Тимошенко, № 12 в списку. На час виборів: народний депутат України, безпартійний. Член фракції Блоку Юлії Тимошенко (травень 2002 — вересень 2005), позафракційний (вересень — жовтень 2005). Голова підкомітету з питань Конституції, конституційності законодавчих актів та конституційного судочинства (з конституційних питань) Комітету з питань правової політики (з червня 2002). Склав депутатські повноваження 20 жовтня 2005. Нардеп 5-го скликання з квітня 2006 р. по листопад 2007 р. від Блоку «Наша Україна», № 43 в списку. На час виборів: Міністр юстиції України, безпартійний. Член фракції Блоку «Наша Україна» (з квітня 2006). Член Комітету з питань правосуддя (з липня 2006). Нардеп 6-го скликання з листопада 2007 р. по грудень 2012 р. від Партії регіонів, № 93 в списку. На час виборів: народний депутат України, безпартійний. Член фракції Партії регіонів (з листопада 2007). Член Комітету з питань правової політики (з грудня 2007), голова підкомітету з питань Конституції, Конституції АР Крим, конституційності законодавчих актів та конституційного судочинства (з січня 2008). З 1992 р. по 1996 р. був членом Комісії з опрацювання проєкту нової Конституції України, а з лютого 2008 р. — член Національної конституційної ради З весни 2015 року член Конституційної Комісії. 2 лютого 2016 року був призначений заступником члена Європейської Комісії «За демократію через право»
Роботи Співавторство (1990). (Проєкт авторства С. Головатого було взято за основу разом із проєктом, що його внесла Президія Верховної Ради УРСР. Понад 50 відсотків авторського тексту проєкту С. Головатого увійшло до остаточно ухваленого Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року тексту Декларації. Зокрема, текст Розділу І Декларації, де зазначено право української нації на самовизначення та захист і охорону національної державності українського народу, ухвалили майже без змін авторського проєкту С. Головатого.) Один із трьох співавторів проєкту (два інші — Левко Лук'яненко, Дмитро Павличко) Акта проголошення незалежності України (1991). (Однією з ключових до проєкту, що його підготував Левко Лук'яненко, є правка авторства С. Головатого у вигляді фрази: "продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні".) Ідея «малої конституції» та спосіб її практичного упровадження шляхом укладання Конституційного договору між Президентом та Верховною Радою (1995). Опрацювання як авторських та ухвалених ВРУ — Закону України «Про правонаступництво України» (1991) і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» (2006). Ініціювання декриміналізації наклепу, схвалене в рамках нового Кримінального кодексу України (2001). Ініціювання заборони смертної кари в України шляхом підготовки і внесення відповідного подання до Конституційного Суду та обстоювання його в Суді (рішення КСУ № 1999 р.). Авторство ухвалених у 1996 р. формул статті 8 (частини першої: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права») та статті 10 (частини третьої: «В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України») Конституції України. Співавторство нового Цивільного кодексу України (2003), Кодексу адміністративного судочинства (2004). 2012 р. подав до ВРУ законопроєкт «Про функціонування української мови як державної та застосування інших мов в Україні» (реєстр. № 11075 від 13.08.2012; нова редакція — реєстр. № 1233 від 10.01.2013). Від 30 червня 2015 р. по квітень 2017 р. — радник Голови Верховної Ради України (з конституційних питань). Від 24 вересня 2025 р. — науковий консультант Робочої групи з рекодифікаціі (оновлення) цивільного законодавства України
Робота в Кабміні України Працював на посаді міністра юстиції у складі трьох урядів (1995—1996; 1996—1997; 2005—2006). З 27 вересня 1995 року — Міністр юстиції України (указ Президента № 886/95). З 12 липня 1996 року — Міністр юстиції України (указ Президента № 542/96). З 27 вересня 2005 року — 4 серпня 2006 року — Міністр юстиції України (указ Президента № 1425/2005). На посаді міністра юстиції ініціював заснування Української кодифікаційної комісії (1995 р.) та Української комісії з питань правничої термінології (1995).
Робота в Конституційному Суді 27 лютого 2018 року призначений суддею Конституційного Суду України. 2 березня склав присягу і приступив до виконання суддівських обов'язків. Голова Постійної комісії з правничої термінології Конституційного Суду України.