Печера Ласко́ () у Франції — одна з найважливіших палеолітичних пам'яток за кількістю, якістю і збереженням наскельних зображень. Ласко часом називають «Сікстинською капелою первісного живопису». Живописні та гравійовані малюнки, що знаходяться там, не мають точного датування: вони з'явилися приблизно в 18-15 тисячолітті до н. е. Довгий час їх приписували стародавній Мадленській культурі, але останні дослідження показали, що вони скоріше належать до більш ранньої Солютрейської культури.
Географія Печера розташована в історичному регіоні Франції Перигор на території комуни Монтіньяк (департамент Дордонь), приблизно за 40 км на південний схід від міста Періге. Вона розташована на лівому березі річки Везер у вапняковому пагорбі. На відміну від багатьох інших печер регіону, Ласко — це «суха» печера. Шар непроникного мармуру захищає її від просочення води й перешкоджає утворенню кальцитових відкладень.
Історія
Відкриття Печера була випадково відкрита 12 вересня 1940 року чотирма підліткамиЗа однією версією вони шукали зниклого собаку, за іншою — підземний хід або скарб.. Вони натрапили на вузький отвір, що утворився після падіння сосни, в яку влучила блискавка. Марсель Равіда, Жак Марсаль, Жорж Аньєль і Симон Коенка повідомили про це відкриття своєму вчителеві Леону Лавалю.
Фахівець з історії первісного суспільства Анрі Брейль, який переховувався в регіоні під час німецької окупації, став першим дослідником, що відвідав печеру Ласко 21 вересня 1940 року разом з Жаном Буїссонні, Андре Шейна, потім з Дені Пейроні та Анрі Бегуеном. А. Брей першим встановив справжність наскельних малюнків, описав і вивчив їхBreuil H. Découverte d'une remarquable grotte ornée, au domaine de Lascaux, Montignac (Dordogne)/ / CR de l'Acad. des Inscr. et Belles-Lettres. Séance du 11 oct. 1940. Р. 387—390.. З кінця 1940 року він зробив безліч вимірювань і провів кілька місяців на цьому місці, вивчаючи первісний живопис, який він відніс до Перигорської культури.
Кілька років А. Брейлі провів у Іспанії, Португалії та Південній Африці, а потім 1949 року повернувся до Франції і почав розкопки Ласко разом з Северином Бланом і Морісом Бургонем. Він розраховував знайти там поховання, але замість цього відкрив безліч нових наскельних зображень. А. Брей пізніше дав таке визначення Ласко:
У 1952—1963 роках на прохання Брея Андре Глорі провів нові розкопки на поверхні площею 120 м ² і виявив 1433 зображення (сьогодні в описі значиться 1900 найменувань).
Потім наскельний живопис Ласко вивчали Аннет Ламінг-Амперер, Андре Леруа-Гура та з 1989 до 1999 року — Норбер ОжуляAujoulat N. Lascaux — Le geste, l'espace et le temps. Seuil, 2004..
Класифікація Печера Ласко була класифікована як історична пам'ятка Франції практично відразу після її відкриття, з 27 грудня 1940 року.
У жовтні 1979 року Ласко ввійшла до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО разом з іншими доісторичними стоянками й печерами з наскельним живописом у долині річки Везер.
Туризм і проблеми збереження
У 1948 році вхід у печеру було обладнано для туристичних відвідувань, яких ставало з кожним днем дедалі більше, що з часом стало загрожувати збереженню наскельних зображень. Було проведено серйозні земляні роботи, які дозволили змінити рівень та властивості ґрунтів у печері. Крім того, було встановлено електричне освітлення і побудовано спеціальні сходи, щоб спростити доступ до «зали биків». Вхід у печеру був закритий важкими бронзовими дверима.
У 1955 році було помічено перші ознаки пошкодження зображень. Вони виникли внаслідок надлишку вуглекислого газу, що з'явився від дихання відвідувачів. Вуглекислий газ і водяні випаровування вступили в реакцію зі склянистою шкоринкою кальцитних солей, що покривала зображення і захищала їх як шар лакуЗбігнєв Г.ru / l / Lascaux.html Варвар у саду.. — К.: 2004. С.29.. У результаті утворився добре розчинний гідрокарбонат кальцію — Ca (HCO 3 ) 2 , що роз'їдає й ушкоджує наскельні малюнки. 1957 року в Ласко встановили першу систему, яка повинна була відновлювати атмосферу й стабілізувати температуру та вологість. Проте відвідування тривали, й кількість туристів збільшилася до 1 000 чоловік в день. У результаті в день вироблялося близько 2 500 літрів вуглекислого газу і близько 50 кг водяних випарів, в той час як печера має досить маленький розмір — близько 1 500 м³Roussot A. Breuil et Lascaux/ / Lascaux, premier chef d'œuvre de l'humanité. Les Dossiers d'Archéologie, 1990. № 152.. А. Глорі, який займався в цей час розкопками в Ласко, мав працювати ночами, аби не заважати потоку відвідувачів.
У 1960 році в Ласко з'явилася так звана «зелена хвороба»: надлишок вуглекислого газу, надто висока температура й штучне освітлення стали причиною поширення колоній водоростей на стінах печери. Потім збагачення середовища діоксидом вуглецю стало причиною «білої хвороби», кальцитного покриву, який осів на стінах і на деяких художніх творах. 1963 року мікроорганізми продовжували швидко поширюватися, попри те, що було встановлено систему озоновой фільтрації. У квітні 1963 року Андре Мальро, міністр у справах культури, ухвалив рішення заборонити доступ у Ласко для широкої публіки.
У 1965—1967 роках системи, що регулюють теплові та гігрометричні процеси, змогли, нарешті, відновити колишні умови циркуляції повітряних мас, які раніше дозволяли Ласко зберігатися протягом тисячоліть. Принцип цієї статичної охолоджувальної системи полягав у природній конвекції з метою конденсації водяних випарів в певному місці.
На початку 1970-х років почалося створення репродукції частини печери. Вона була відкрита для широкої публіки в 1983 році й отримала назву Ласко II.
У 2000 році апаратуру з регулювання кліматом в печері замінили. Навесні 2001 року Брюно Деплой і Сандрін ван Соліна, службовці, уповноважені стежити за печерою, помітили появу цвілі в тамбурі печери. Ґрунт вкрився грибами Fusarium solani . Цей процес був пов'язаний з встановленням нової системи гідротермічного регулювання. Штами Fusarium solani, що з'явилися в печері, були стійкі до формальдегіду, який використовувався десятиліттями для дезінфекції підошов взуття відвідувачів. Гриби поширилися на зображення, які незабаром були покриті білим шаром грибниці. Гриб існував у симбіозі з бактерією Pseudomonas fluorescens , яка зводила нанівець використовуваний до тих пір фунгіцид. Тому його стали комбінувати з антибіотиком.
У 2002 році міністерство культури створило «Міжнародний дослідницький комітет печери Ласко», який мав вирішити цю проблему. У 2006 року зараження було майже повністю придушене, але кожні два тижні спеціальна команда, одягнена в захисні комбінезони, повинна вручну очищати стіни від грибних волокон, оскільки вони, незважаючи ні на що, продовжують з'являтися зновGraff J. ,13005,901060515-1191806, 00.htmlSaving Beauty / / Time. 2006. Vol. 167. № 20. Р. 36-42Lascaux toujours victime du Fusarium solani , стаття з Hominidés. comSire M.-A. Lascaux: la rechute .
П'ятнадцять років активних туристичних відвідувань порушили крихкий баланс, завдяки якому Ласко зберігалася протягом тисячоліть, і поставили унікальні наскельні зображення під загрозу зникнення.
Опис печери Печера Ласко порівняно невеликого розміру: сукупність галерей має довжину приблизно 250 м при середній висоті 30 м. Розписана частина печери знаходиться переважно у верхній частині системи.
Сучасний вхід відповідає доісторичному, попри те, що зараз він забезпечений системою тамбурів. Первісний вхід мав бути трохи довшим, але стеля в давні часи там завалилася й утворився скат, яким зараз спускаються відвідувачі печери.
Щоб спростити опис, печеру за традицією розділили на декілька зон, так званих зал у певній кольоровій гамі. Ці образні назви, що існують зараз, запропонував А. Брей.
Перший зал — це «зал биків» або «ротонда» (): довжина — 17 м, ширина — 6 м і висота — 7 м. «Зал биків» переходить в так званий «осьовий прохід» (), більш вузьку галерею, що йде в той самий бік і має приблизно таку саму довжину. Із «залу биків» праворуч від «осьового проходу» можна потрапити до «пасажу» (), галереї завдовжки 15 м. За «пасажем» знаходиться «неф» (), він має більшу висоту й довжину 20 м. Сам «неф» переходить в частину, де немає наскельних зображень, а за ним знаходиться «котячий лаз» (), вузький коридор завдовжки 20 м. «Апсида» () — це круглий зал, який знаходиться на сході в місці з'єднання «проходу» і «нефа». За «апсидою» знаходиться «шахта» або «колодязь» (). Щоб потрапити туди, необхідно спуститися на 4-5 м практично до початку нижньої системи.
Археологічні знахідки Багато археологічних знахідок було зроблено Андре Глорі під час обладнання тамбурів біля входу до печери, й самих залів, а потім при методичніших розкопках, які були особливо плідними у «шахті». До археологічних знахідок належать предмети, зроблені з каменю (403 знаряддя), з кістки (28 знарядь), рослинного походження (113 фрагментів), прикраси (10 мушель), численні вуглинки й залишки барвників.
У «нефі» було знайдено світильники, фарбувальні речовини й залишки їжі. У «апсиді» також було знайдено велику кількість важливих предметів: вістря дротиків, шкребки, різці і світильники. У «шахті» було виявлено залишки барвників, вістря дротиків, просвердлені мушлі й світильники.
Знайдені барвники вивчалися під електронним мікроскопом. Чорні барвники відповідали оксиду марганцю, а жовті, помаранчеві та червоні — оксиду заліза. Всі вони використовувалися в чистому вигляді без будь-яких мінеральних домішок і без теплової обробкиChalmin E., Menu M., Pomiès M.-P., Vignaud C., Aujoulat N. et Geneste J.-M. Les blasons de Lascaux/ / L'Anthropologie, 2004. T. 108. Р. 571—592..
Наскельні зображення
У «залі биків» знаходиться найбільша живописна композиція Ласко. Її кальцитові стіни погано підходили для гравірування, тому були прикрашені живописними зображеннями великих розмірів: деякі з них сягають 5 м у довжину.
Два ряди зубрів розташовані один навпроти одного, два з одного боку й три з іншого. Двох зубрів з північної стіни супроводжують десяток коней і велика загадкова тварина, на лобі якої зображено щось на кшталт рога, за що він і отримав назву «єдиноріг». На південній стіні три великих зубра зображено поруч із трьома маленькими (червоного кольору), шістьма оленями і одним ведмедем в печері, намальованим на животі одного із зубрів і тому нерозбірливим.
В «осьовому проході» також зображені бики і коні, оточені оленями і кам'яними баранами. На малюнку видно що обриси коня, намальовані марганцевим крейдою на висоті 2,50 м від рівня ґрунту. Деякі тварини зображені на стелі, так ніби вони перебігають з однієї стіни на іншу. До цих зображень, виконання яких вимагало будівництва риштовань, слід додати численні знаки (палички, точки і прямокутники). У «пасажі» багато зображень було сильно ушкоджено, особливо через рух повітряних мас. «Неф» налічує чотири групи фігур: відбитки, чорна корова, плаваючі олені і бізони. Ці зображення доповнені численними загадковими геометричними символами, в тому числі кольоровою площиною, розділеною на рівні квадрати. А. Брей назвав їх «гербами». Існують також інші гіпотези: наприклад, що це пастки для тварин або курені або одяг з розфарбованих шкур. «Котячий лаз» зобов'язаний своїм ім'ям зображенню групи тварин родини котячих. Одна з тварин, судячи з усього, мітить територію. У цю галерею досить складно потрапити, але там можна побачити гравіювання диких тварин, виконаних у досить примітивному стилі. Зокрема там є кінь анфас, досить незвичайний приклад палеолітичного мистецтва, оскільки зазвичай коней зображали в профіль або за допомогою прийому «кривої перспективи». У «апсиді» представлено близько тисячі гравійованих зображень, деякі з них накладені на мальовничі малюнки. Тут є як тварини, так і символи, в тому числі єдине зображення північного оленя в Ласко.