Бури́нь () — місто в Україні, у Конотопському районі Сумської області, центр Буринської міської громади.
Розташоване на річці Чаша, за 86 км від обласного центру (автошлях ).
Населення — 9 134 ос. (2022).
Географія
Місто Буринь знаходиться на березі річки Чаша, яка через 8 км впадає в річку Сейм.
Вище за течією на відстані 2 км розташоване село Михайлівка, нижче за течією на відстані 1 км розташоване село Червона Слобода.
На річці та її притоках зроблено кілька великих загат.
Через місто проходить залізниця, на якій знаходиться станція Путивль Південно-Західної залізниці. З моменту побудови вона мала назву Красне (за назвою близького села Красна Слобода).
До Бурині ведуть автомобільні дороги , , і .
Етимологія Походження назви міста Буринь невідоме, хоча існують деякі припущення.
Дехто асоціює давньоруське місто Бирин, що згадується у «Списку руських міст далеких і близьких» XIV століття, із Буринню, проте археологічними знахідками ця теорія не підтверджена.
Існує також версія, що Буринь була заселена у XVII столітті переселенцями з селища Бориня (нині смт Турківського району Львівської області), адже і нині у Борині та Бурині живуть представники давніх родів: Гайдуки (Гайдукови), Сипливі, Бойки тощо.
Історія Перша письмова згадка про село Боринь (у деяких інших рукописних джерелах відома також як Баринь) датована 1688 роком, про що свідчить «Географический энциклопедический словарь» під редакцією А. Ф. Трьошнікова. Вона була осаджена вільними черкасами (так тоді московити звали українців) на землях пустоші Часького та Ослецького городищ і належали попам путивльської церкви Миколи Чудотворця Великорецького.
У 80-ті роки XVII століття село перебувало у володінні церкви, а з 1769 року належало різним поміщикам. Населення Бурині в основному займалось землеробством та тваринництвом. Розвивались гончарство та млинарство, а також торгівля.
Згідно з даними 6-ї ревізії 1811 року у церковному поселенні мешкало 1 080 осіб чоловічої статі.
Згодом Буринь стала слободою та центром волості Путивльського повіту Курської губернії.
У середині XIX столітті землі Буринської волості належали поміщикам Черепову, Головіну, графу Апраксіну. Місто було волосним центром, а в 1926 році стало центром району.
За даними на 1862 рік у казенному та власницькому селі Путивльського повіту Курської губернії мешкало 2 893 особи (1 412 чоловіків та 1 481 жінка), налічувалось 360 дворових господарств, існували православна церква та училище.
Велике значення для розвитку Бурині мало будівництво в середині XIX ст. залізниці.
У 1869 році було побудовано залізничну станцію Красне (нині має назву Путивль).
Станом на 1880 рік у колишньому державному та власницькому селі, центрі Буринської волості, мешкало 3 011 осіб, налічувалось 479 дворових господарств, існували дві православні церкви, школа, поштова станція, 5 лавок, 5 постоялих дворів, 47 вітряних млинів, вівчарний завод та цегельний завод.
Наприкінці XVIII століття в Бурині проживала 1 001 особа, в 1860 р. — 2893, в 1895 р. — 4 192, а напередодні Першої світової війни — 5 911 осіб.
Не раніше 1935 року до села приєднано селище ШилівкаДАСО_Р-7720-2-120.
У 1926 — село, районний центр Буринського району Конотопської округи, має 5 960 мешканцівАдминистративно-территориальное деление Союза и список важнейших населенных пунктов с хронологическимперечнем постановлений об изменении границ губерний, областей и республик с 1917 до 1929 г. / Народный комиссариат внутренних дел, Статистическое бюро. ‒ М.: Издание НКВД, 1929. ‒ 322 с..
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 90 жителів.
У 2008 році Буринський цукровий завод припинив функціонувати. Надалі підприємство почали розбирати на металобрухт. А вже 12 грудня 2009 року Господарський суд Сумської області визнав завод банкрутом.
06 липня 2017 року місто став центром новоствореної Буринської міської громади, до складу якої увійшли 18 навколишніх сіл.
27 жовтня 2018 року Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет в Бурині звершив чин освячення новозбудованого храму на честь святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії.
25 лютого 2021 року відкрився ЦНАП.
З 24 лютого 2022 року місто перебувало під окупацією частин складу 1-ї танкової армії та 2-ї мотострілецької дивізії російських військ.
З 3 квітня 2022 року місто звільнене бійцями 93 окремої механізованой бригади ЗСУ «Холодний Яр».
18 вересня 2022 року над містом пройшов буревій. За свідченням очевидців, вітер сягав шквальних поривів до 25-30 м/с. 8 людей травмовано, одна загинула. Пошкодженно 273 будівлі, 1 АЗС та територію ФГ «Едельвейс 2007».
18 квітня 2023 року завершилась процедура перейменування топонімії населених пунктів Буринської територіальної громади.
Населення
Чисельність +Зміна чисельності міста Буринь1926193919591970197919892001 5 960 7 688 8 596 10 001 11 591 12 893 11 6782003200420052006200720082009 11 429 11 121 10 818 10 496 10 262 9 927 9 6662010201120122013201420152016 9 456 9 319 9 222 9 134 9 031 8 920 8 836201720182019202020212022 8 787 8 724 8 591 8 476 8 359 8 197
Національний склад Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року: НаціональністьВідсотокукраїнці94,68 %росіяни4,17 %білоруси0,40 %роми0,28 %інші/не вказали0,47 %
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваЧисельність, осібДоляУкраїнська11 06595,33 %Російська4704,05 %Білоруська280,24 %Ромська110,10 %Вірменська90,08 %Румунська30,03 %Болгарська20,02 %Єврейська10,01 %Інші/Не вказали180,14 %Разом11 607100 %
Економіка Серед провідних підприємств міста — ВАТ «Буринський завод сухого молока», продукція якого відома не лише в Україні, а і в Росії, Грузії, Вірменії.
На Буринському елеваторі можна розмістити 124 тисячі тонн продукції. Це одне з найбільших підприємств району, яке працює стабільно.
Пам'ятки природи
«Віковий дуб у Бурині» — ботанічна пам'ятка природи «Гайдукова криниця» — гідрологічна пам'ятка природи
Відомі люди
Народилися Анохін Василь Сергійович (1915–1975) — український прозаїк, драматург, педагог. Іноземцев Георгій Іванович (1877–1962) — живописець, графік, педагог. Випускник Одеського художнього училища, викладач Ярославського художнього училища. Каніщенко Леонід Олексійович (1929–2023) — український вчений-економіст, педагог, громадський діяч. Колесник Раїса Самсонівна (нар. 1939) — українська оперна, камерна співачка, лірико-колоратурне сопрано. Кравченко Віталій Миколайович (1976–2015) — капітан Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Кривопишин Володимир Іванович (1959–2012), шоумен, гуморист, активіст КВК, науковець. Закінчив Сумське музичне училище та Сумську філію Харківського політехнічного інституту. 17 років викладав у рідному виші, займався науковою роботою. Автор 12 наукових публікацій та 14 винаходів. Працював також в гімназії № 1 м. Суми. Лавошник Юрій Миколайович (1977–2014) — капітан Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Овчинников Михайло Михайлович (1930) — проректор з навчальної роботи, декан лісоінженерного факультету, завідувач кафедри водного транспорту лісу та гідравліки Санкт-Петербузької лісотехнічної академії з 1991 р.; випускник Ленінградської лісотехнічної академії 1954 р., доктор технічних наук, професор; академік РАЕН (1995); член Всеросійського бюро секції наук про ліс РАЕН, голова Північно-Західного відділення РАЕН по секції наук про ліс; нагороджений срібною медаллю РАЕН «Автору наукового відкриття» (1996). Павлов Йосиф Володимирович (1866 – ?) — генерал-майор імператорської армії, народився у родині місцевого поміщика підпоручика Володимира Павлова та його дружини Єлизавети Петрівни. Хрещеними батьками були поміщик с. Червоної Слободи губернський секретар Никанор Масалітінов та вдова колезька радниця Єлизавета Полякова. Таїнство хрещення здійснив священник буринської Вознесенської церкви о. Симеон Коренський за участі дячка Андрія ЄмельяноваДАСО, фонд 1191, опис 1, справа 1, аркуш 433/зворот. Павлов Всеволод Володимирович (1898–1972) — радянський вчений-єгиптолог. Педан Адольф Мелентійович (1936–1999) — український художник-мультиплікатор.
Навчалися Богопольський Арнольд Олександрович (?—?) — випускник СДПІ ім. А. С. Макаренка, талановитий викладач фізики, заслужений вчитель України (1991), автор посібника «Електрика та магнетизм», який нині живе в Ізраїлі.
Галерея
Див. також Буринський Буринський цукровий завод
Примітки
Джерела Облікова картка Буринь Географический энциклопедический словарь под редакцией А. Ф. Трёшникова, Москва, «Советская энциклопедия», 1989 ДАСО, фонд П-394, опис 1, справа 26, арк.30-31
Посилання Бажан О. Г.. Буринь // Новаченко О. С.. Буринь //