Ка́мінь-Каши́рський (колишні назви: до XVII століття — Камінь, у XVII—XX століттях — Камінь-Коширський) — місто в Україні, адміністративний центр Камінь-Каширської громади та Камінь-Каширського району Волинської області.
Назва
Етимологія Найбільш ймовірно що назва означує територію, де знаходилося багато каменю, скажімо, кремнію або окремих валунів — твердої гірської породи, принесеної колись льодовиком.
Інша версія, яка є сумнівною, трактує слово «камінь» так — збудована в цих місцях дерев'яна оборонна споруда була такою міцною що відповідала камінній стіні.
Друга частина назви — Каширський (Коширський, Кошерський) — походить від того що місто певний час перебувало у власності князів Сангушків — Кошерських, які йменували себе Кошерськими від назви свого родиного гнізда Кошера. Коли останій із роду Сангушків — Кошерських Адам — Олександр помер без спадкоємців по чоловічій лінії, то Красицькі, нові власникі Каменя, почали йменувати його Каменем-Коширським, щоб відрізнити від інших поселень з такою назвою. Зміна «о» на «а» в слові «Коширський» відбулося внаслідок русифікації.
Професор Олександр Цинкаловський пояснює що «кошера» — це будівля для війська при замках, або для худоби, тобто таке визначення вказує на те що тут була розміщена військова сила.
М. Теодорович пише у своїй книзі, що на місці сучасного Каменя — Каширського існувала фортеця для північного захисту рубежів Володимир — Волинського князівстава й називалося Каменем, а саме містечко навколо нього — Кошером. Ці назви згодом об'єдналися.
Географія Поліське місто Камінь-Каширський розташоване на річці Цир. До обласного центру існує можливість дістатися автошляхом міжнародного значення , який згодом переходить в автошлях територіального значення (до 2006 року не можна було потрапити через автошлях ).
Історія
Заснування Першими згадками міста Камінь-Каширська, а тоді ще просто Камінь чи Камень, про що дізнаємося з Галицько-Волинського літопису:У рік 6718 . У той же рік прийшов до Белза Лестько, [князь лядський], якого переконав Олександр [Всеволодович], — бо Олександр не сприяв обом Романовичам, а хотів [їм] зла, — і забрав Белз [у Василька], і дав Олександрові. Але бояри не зрадили [Романовича], а пішли всі з князем Васильком у Каменець.Хоча через форму «Кам'янець», а не «Камінь» та значну поширеність подібних назв міст у Волинській землі тяжко сказати точно, чи мова тут за Камінь-Каширський. У Королівстві Руському тоді було декілька міст із назвою Кам'янець — Кам'янець-Волинський зараз у складі селища Миропіль на Житомирщині, Кам'янець-Литовський (нині — місто Кам'янець), Берестейської області Білорусі, Кам'янець/Камінь-Каширський (нині — місто Камінь-Каширський). Утім, наведена нижча цитата як за контекстом подій, так і за формою назви міста більше нагадує Камінь-Каширський:У рік 6770 …Припом'янув Миндовг [також], що Василько-князь із богатирем [Бурондаєм] пустошив землю Литовську. І послав він рать на Василька, і пустошили вони довкола [города] Каменя 316. Але князь Василько не поїхав услід за ними, тому що сподівався він другої раті. Він послав за ними [воєвод] Желислава та Степана Медушника. І гонили вони вслід за ними аж до [ріки] Ясольди 317, але не догнали їх, бо рать [литовська] була мала, — вони тільки набрали були здобичі, і тому й одійшли спішно.Та також наступна:У рік 6784 …А після цього Тройден, пославши свого брата Сирпутія, пустошив довкола [города] Каменя 340. Володимир же за це, пославши [рать], узяв у нього Турійськ на ріці на Німані і села довкола нього забрав.Отже, імовірно, засноване у XIII столітті місто Камінь, уже точно з початку XV ст. фіксується у джерелах з назвою близькою до сучасної «до имєнья князя Коширского, Каменіа» (1537), «в Камєни княза Кошєрського» (1545), Камінь-Кошарський (1629) [Шульгач 2001, 60].
Галицько-Волинське князівство Князь Роман Мстиславович правив Волинською землею з 1173 по 1205 роки. Його турботою став захист рубежів Волинської землі, зокрема і північних кордонів. Він будує переважно дерев'яні фортеці, які утворюють ланцюг міцної оборони. Зокрема на рубежі Берестьє, Пинск, Чорторийськ, Корчеськ, очевидно частиною цього обороного рубежу стали укріплення в Камінь-Каширському, Ратному та інші.
1196 року київські князі разом із найнятими вояками «чорними клобуками» у міжусобній боротьбі, попустошили та попалили волость князя Романа довкола Каменця, набравши здобичі у вигляді людей та худоби.
1262 року Литва воювала із Польшою. Литовський князь Миндовг згадавши якісь старі образи посла війська на Волинь, де вони опустошили все «довкола (города) Каменя». Князь Василько послав на нападників дружиників на чолі з воєводою Желиславом, та Степаном Медушником, які далеко гнали литовців, що поспішно втікали.
у 1276 році литовський князь — Тройден, мстячись Володимиру — сину Василька, поповнивши своє військо прусами, знову грабував довкола Каменя. Володимир послав свої війська на Тройдена, захопив його міста. Після цього підкреслюється в літописі, «… вони обидва замирилися і стали у великій приязні».
Велике князівство Литовське Після смерті останнього Волинсько — Галицького князя Юрія II (Болеслава) сусідні ятвязькі та литовські племена, а особливо польські королі стали об'єктом експансії на Волинь. 1340 року на Волині став князювати Любарт — син великого князя Гедиміна. Любарт став волинським князем за правом спадковості, тому що був одружений з волинською княжнею Бушею (Богуслава), прийняв православ'я та ім'я Дмитрій. Литовці того часу мали нижчий рівень культури тому переймали як віру, так і мову якою писали литовські статути. Любарт шанував і захищав інтереси українських родів. 1366 року внаслідок військових дій польського короля Казимира частину Волинської землі відійшло до Полші, зокрема і Ратне, тому Камінь — Каширський хоч і лишається як частина Волинської землі проте стає прикордонним містом.
Аби укріпити кордони Любарт почав відновлювати фортецю, закінчити вдалося 1366 році. Фортецю було оточено земляним валом, змінив дерев'яні стіни на кам'яні, і збудовано бійниці, склади для амуніції та провіанту.
У писемних джерелах згадується місто як володіння литовських князів Сангушків-Каширських. Оскільки ще наприкінці XIV ст. по 1392 році існувало удільне Кошерське князівство назву якого дістало від столиці Кошер так і місто Камінь у підлеглості до цього князівства отримало прикметник Каширський. Рід Сангушків М. С. Грушевський називає українізованим, які дотримувалися православної віри. Цей рід належав до хоругвових панів, тобто мали виставляти певне число воїнів під своєю «фамільною» хоругвою, а не під загальною хоругвою повіту. Сангушко був вірний королю, проте під впливом всезагальної на Волині симпатії до Свидригайла пристає до нього і з 1438 року підтримує його. У відповідь на це у 1441 році Казимир відбирає у Сангушка Ратне, тому той напав на замок і вбив там королівського намісника, на що той відповів тим що забрав у Сангушка Камінь — Каширський і передає Дереславу — старості холмському. Вигнанцеві, у якого відібрали маєтності змушений був покоритися королеві, після чого той повернув Ратне та Камінь — Каширський. 1430 року через те, що в місті йшла жвава торгівля, розвивалися ремесла Камінь — Кашиську був наданий привілей яким він переводився із права польського, руського на тевтонське, магдебурзьке (підтверджене згодом у 1600 році). Цим правом забезпечувалась самоуправність міста. В центрі була збудована невелика ратуша. Місто мало проводити тижневий ярмарок. Біля міста, на мосту через річку Цир, брали подать — мостове. Через те що сусіднє місто Ратне було забране поляками, торгівля в місті підупала. купці не користувалися цими шляхами у зв'язку із забороною литовських князів, які воліли збирати податки у своїх містах, а не платити його полякам. Проте з часом ці торгові шляхи відкрилися.
1540 році Андрій Сангушко одружується на Ганні Василівній Хребтович, за що отримав посаг золотом, сріблом, загалом тисячу кіп грошей литовських і записав ці кошти «жінці моїй милій на замку моєму родиному в Камені». Імовірно цей замок постав на місці де раніше була давня фортеця яку будував ще Роман Мстиславович. Було зроблені додаткові насипи землі на цей раз матеріалом для фортеці стала цегла під назвою «литовка» довжиною — 30 см, шириною — 16 см, висотою — 10 см. Навколо оборонної споруди височів цегляний мур. Сама фортеця мала не так вже й багато 12 бійниць. Тут же були кліті з боєприпасами та продовольством, з північного боку перед муром глибокий колодязь.
Міжусобні війни між князями ставалися дуже часто, за те хто буде збирати податки із земель. 1544 року була спроба владнати суперечки із Сангушками — Ковельськими, проте конфлікти так і не припинялися. 1559 року Андрій Сангушко придбав у власність поселення Любешів. 1565 року князь Чарторийські, не владнавши суперечки із Сангушками — Кошерськими, напали на місто, вбивали мешканців, завдали руйнувань.
Річ Посполита За Люблінською унією 1569 року Камінь-Каширський і навколишні території переходять під владу Польщі.Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 5 czerwca 1926 r. wydane w porozumieniu z Ministrem Skarbu w sprawie zastosowania do gminy wiejskiej Kamień Koszyrski, tegoż powiatu, województwa poleskiego, przepisów ustawy z dnia 11 sierpnia 1923 r., dotyczących gmin miejskich. Було утворене Волинське воєводство.
У 1570 році в поселенні налічувалося 48 селянських дворів та 288 жителів.
Селяни Полісся особливо відчули тягар повинностей у новому державному утворенні — Речі Посполитій. Князі Сангушки були після князів Острозьких і Збаразьких найбільшими землевласниками на Волині. Правове становище рядового селянина визначалося Литовським статутом, а вже після Люблінської унії законами Речі Посполитої. Відповідно до нового законодавства, власником землі міг бути лише шляхтич. В «Уставі на волоки» зазначалося що не тільки майно селянина належить феодалові, а й сам селянин. 1573 року Польський король Генріх Валуа ввів необмежену панщину у маєтках, а в Литовському статуті 1588 року повністю закріпачувалося селянство.
Під час перепису 1583 року міський перепис показав, що в місті знаходилося 76 дворів, 69 з них були селянськими і мешкало 456 жителів. Також у місті було дві корчми. Корчма на той момент була не тільки місцем розваг, а й готелем.
Часто землі і цілі поселення здавалися в оренду, що ставило поселення ще в гірші умови. Орендатор витягував з селян кошти не тільки для оплати за оренду власникові, а ще й для власного збагачення. Так у 1596 році Камінь-Каширський був відданний в оренду єврею А. Шмойловичу, в інших джерелах Пейсаху на 5 років за 5 тисяч злотих. Становище простого люду було катастрофічним і він утікав у інші маєтки, або подавався на південь на Запоріжжя до козаків. Були такі, які втікали в глиб болотистої пущі, де їх було важко виявити і там разом із сім'ями господарювали. Проте таких відшуковували, та й в документах Сангушків ми знаходимо справу, де ті вимагали повернути втікачів назад.
Втікачі від феодального свавілля поповнювали загони козацьких повстанців. Саме в 1595 році розгорілося повстання яке очолив Северин Наливайко та Григорій Лобода. Сотні Наливайка в одному із походів на Волинь пройшли і Каменем, де поповнили свої ряди за рахунок місцевих жителів, котрі вбачали порятунок у цій боротьбі.
1607 року місто спіткала ще одна трагедія, велика пожежа знищила практично все місто. За свідченням Івана Жуковецького, який перебував тоді у князівстві Кошерському і все бачив на власні очі, пожежа розпочалася від удару блискавки та великого вітру, який роздмухував полум'я. В акті Жуковецького зазначається, що згоріло 65 будинків, також 9 будинків ринкових, згоріло три церкви і три попівські будинки. Вперше зустрічаємо навчальний заклад — «школа жидовская згорела». Це був великий удар по місту і лише через 20 років відновилася попередня чисельність.
Після Берестейської унії 1596 року посилилося окатоличення населення. Останній із роду — волинський та подільський воєвода князь Адам Олександр Санґушко у 1628 році заснував у місті домініканський монастир.