Соціоло́гія сім'ї́ — галузь соціології, що вивчає сім'ю. У сферу досліджень даної галузі входить: вивчення функціонування сім'ї як соціального інституту і малої групи, структури і функцій сім'ї, шлюбно-сімейні відносини, зразки сімейної поведінки, характерні для того чи іншого типу культури, тієї чи іншої соціальної групи .
Предмет соціології сім'ї Сім'я є об'єктом дослідження багатьох наук — історії, економіки, права, соціології, психології, педагогіки, антропології, демографії, етнографії, етики тощо. Кожна з них відповідно до свого предмета вивчає специфічні сторони функціонування і розвитку сім'ї. Об'єктом соціології сім'ї є шлюбно-сімейні відносини, сфера сімейного життя. Предметом вивчення соціології сім'ї є досить широке і різноманітне коло питань: загальні основи та принципи шлюбу і сім'ї; взаємозв'язок сім'ї і суспільства; типи соціальних відносин, характерні для сім'ї; фактори, що визначають чисельність і структуру сімейної спільності; суспільні функції сім'ї, її структура та особливості як соціального інституту і як малої соціальної групи; мотивація шлюбів і розлучень, а також соціальні та психологічні фактори, які сприяють плануванню сімейного життя, виникненню та подоланню внутрішньосімейних конфліктів; історичні типи та форми шлюбно-сімейних відносин, тенденції та перспективи їх розвитку; умови життя сім"ї, етапи життєвого циклу сім'ї та ін.
Дослідження з соціології родини ведуться у таких площинах:
Філогенез в сім'ї (різні форми сім'ї та розвиток сім'ї в історії) Онтогенетичне дослідження (конкретна сім'я, її розвиток, аналіз процесів) Внутрішньосімейні відносини Типологія сім'ї Сім'я та соціальні мікроструктури (яке місце займає сім'я серед інших структур, наприклад, сусіди, колеги по роботі) Сім'я як інституція та суспільні інституції (сім'я та школа, сім'я та телебачення) Сім'я та суспільна макроструктура (сільська сім'я та сім'я з міста, сім'я африканська та українська, сім'я в цивілізованій та не цивілізованій країнах) Сім'я та глобальний тип суспільства (різниця між культурами сімей, сім'я з цивілізованого сіспільства та ні) Патологія сім'ї (причини розпаду сім'ї, злочинність в сім'ї) Прогнози на майбутнє
Історія соціології сім'ї
Соціологія сім'ї як спеціальна область соціологічного знання бере свій початок у масштабних емпіричних дослідженнях Рілза і Ле Пле . У середині XIX століття вони незалежно один від одного роблять спробу вивчити вплив таких соціальних факторів, як структура сім'ї, економічні відносини в сім'ї, релігія в сім'ї та інші. З тих пір проблеми сім'ї та сімейно-шлюбних відносин постійно перебувають у центрі уваги соціології, оскільки родина являє собою унікальне утворення: мала група та соціальний інститут одночасно.
У СРСР одним з перших підрозділів, де в період «відлиги» стала розвиватися соціологія сім'ї, стала група дослідників під керівництвом З. А. Янковий (1923—1998) у складі сектора соціального прогнозування Інституту соціологічних досліджень АН СРСР.
У 1974 році був створений сектор соціальних проблем сім'ї та побуту Інституту соціологічних досліджень АН СРСР, який очолив А. Г. Харчів (1922—1987).
У 1970—1980 роки співробітники сектору активно співпрацювали з спільнотою соціологів сім'ї країн «соціалістичного табору», проводилися спільні міжнародні конференції та дослідження, в тому числі за участю західноєвропейських фахівців.
Сім'я Сім'я є клітиною суспільства дуже близькою до суспільства, в якому вона функціонує. Суспільні порядки, за яких живуть люди певної історичної епохи і певної країни, обумовлюються ступенем розвитку з одного боку праці, а з другого — сім'ї. Через сім'ю змінюються покоління людей, в ній людина народжується, через неї продовжується рід. За Арістотельем сім'я — це суспільство, яке побудовано згідно з природою для щоденного життя, це перший вид спілкування людей. Сім'я є первинним осередком, з якого виникла держава. Сім'я — соціальна система відтворення людини, заснована на кровній спорідненості, шлюбі чи об'єднуючу людей спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою. У первісної сім'ї допускалася повна свобода статевого спілкування всередині сім'ї, тобто між членами одного й того ж роду (стадна групова соціологія). Виділяють специфічні функції сім'ї, такі як подружжя, батьківство і спорідненість.
Об'єднання декількох сімей складали поселення, з яких потім виникли держави. З одного боку, сім'я — досить замкнуте об'єднання людей, які захищають свій внутрішній світ, свої таємниці і секрети, що протистоять зовнішнім впливам. Якщо сім'ю позбавити її внутрішнього світу, зробити все, що діється в ній, відкритим для суспільства, вона розпадеться. З другого боку, сім'я — об'єднання людей, відкрите для всього, що відбувається у суспільстві. Для неї характерні проблеми, якими живе суспільство. Відносини у сім'ї складаються не лише за волею її членів, а й під впливом зовнішніх умов, соціального життя суспільства. Тому форма сім'ї не може бути довільною. Водночас сім'я впливає на відносини у суспільстві, на характер процесів суспільного життя. Сім'я є початковий елемент в історії людства, бо
(а) вона є фундаментальним елементом суспільства з початку його історії;
(б) бо через сім'ю передається спадщина поколінь і таким чином будується цивілізація;
(в) бо у сім'ї відбувається становлення людської особи і в ній відбувається її еволюція.
Сім'я як соціальний зв'язок базується на інтернаціональності (народження), способі спілкування (сексуальність), нормативності (взаємини), культурних цінностях. Ці показники можуть у той чи іншій мірі бути зв'язані між собою. Сім'я — це зв'язок («соціальне місце»), яке дає початок особливій циркуляції інтерперсональних благ, що основані на довірі. Якщо розглядати сім'ю як соціальний зв'язок, то вона діє — через обмін між її членами (який не відкидає боротьбу та конфлікти); через солідарність поколінь (яка відсилає нас до джерел змагання між поколіннями). Сім'я — це джерело, яке ніякий інший людський зв'язок дати не може.
Функції сім'ї Сім'я як інституція має певні завдання і виконує певні функції в суспільстві. Завдання і функції треба розрізняти: завдання — це мета будь-якої діяльності, функція — це те, що необхідно для досягнення мети та її реалізації. Сім'я має два головних завдання: підтримка народжуваності і передання культури. Функції, які виконує сім'я, становлять 4 категорії:
Біопсихічні функції (народження, сексуальна функція) Екологічні функції: матеріально-економічна, виробнича, господарча; споживацька; опікунська Соціально-значучі функції (статус і місце людини в суспільстві) Соціо-психологічні функції (соціалізація, культура, відпочинок, емоційно-експресивна)
Зв'язки в сім'ї
Сімейні зв'язки складаються з внутрішніх і зовнішніх зв'язків.
Внутрішні зв'язки — основані на почутті взаємної любові та приналежності. Чоловік та дружина кохають один одного і це зумовлює особистий зв'язок.
Зовнішні зв'язки — обумовлюють стійкість сім'ї. В сім'ї обов'язково присутній зв'язок особистостей.
Сучасні підходи вивчення сім'ї Інституціональний підхід вивчає сім'ю як соціальну групу, яка має точну нормативну структуру і є затверджена суспільством. Цей підхід висвітлює мультифункціональний характер сім'ї: сім'я має виконувати низку завдань (репродуктивність, захист, соціалізація, релігійність, економічна кооперація), вона відповідає за забезпечення потреб і цінностей, як особистих, так і соціальних примітивного характеру, сексуальний розподіл праці є фундаментальним; сім'я охоплює всю людську істоту в її щоденному житті (хоча деякі стосунки можуть також розвиватися поза межами сім'ї); сім'я як «автономія» по відношенню до системи виступає: (а) як самодостатня (наприклад ізольована сільськогосподарська сім'я в феодальному типі суспільства); як самонормативна (аутонормативна, має своє власне керування структурою відносин). Структурно-функціональний підхід, розповсюджений, починаючи з 50-х років, розглядає сім'ю як соціальну систему і інтерпретує стосунки, які тримають разом членів сім'ї (соціальну конструкцію сім'ї), як продукт нормативних очікувань. Модель сім'ї має ієрархічну структуру: по вертикалі — найвища влада у батьків, найнижча у дітей, по горизонталі розподіл ролей між чоловіком, жінкою, дітьми. Інтеграція сім'ї у суспільство базується на її участі у домінуючих цінностях суспільства. Згідно з цим підходом, сім'я не є маленьким суспільством, як в попередньому підході, але є підсистемою, незалежною від зовнішнього суспільства, яка спеціалізується на контролю, що стосується сексуальності, соціалізації та піклування про дітей. Підхід обміну виходить з того, що структури сім'ї та родинні зв'язки приймаються як доказ вузьких чи широких форм соціального обміну. Е.Дюрхайм та М.Маус підкреслюють колективні та символічні аспекти обміну, які мають характер дару. Східно-американська традиція розглядає поведінку людини в сім'ї у відношенні до первинних потреб та до соціальних процесів. Для перших сім'я народжується з обміну, як вираз колективних і нормативних (структурних) потреб суспільства, для других поведінка в сім'ї має аналізуватися, як дія, яка надіється на компенсацію з боку суспільства. Згідно з цим підходом моральні норми сім'ї виведено з огляду на отримані винагороди та як «службу» з метою досягнення майбутніх винагород. Велика кількість вчених вважає, що механізм обміну лежить в основі формування та продовження сімейного життя так само, як і вибір партнера. Марксистський підхід розглядає сім'ю як моногамну соціальну інституцію, що народжується разом з приватною власністю на способи виробництва та має з боку держави гарант, щоб стати базою для соціальної нерівності: поневолення більш слабких соціальних класів з боку сильніших, та приниження в сім'ї жінки та дітей з боку чоловіка. Критичний підхід, пов'язаний з Франкфуртською школою (Т.Адоріо, М.Хоркхайм, Х Моркузе, Е.Фромм), розвивався у 30-х роках, і був продовжений Хабермасом та його наступниками. Сім'я, згідно з цим підходом, є соціальна форма, яка, з одного боку, виконує соціо-культурні функції (контроль), а з іншого виховні (формує індивіда). Ці два аспекти мають розвиватися в сімейних стосунках на основі діалогу, через що сім'я вважається чистим суспільством діалогу. Моке Хоркхаймер та Теодор Адоріо виходять з того, що сім'я спочатку була природно-спонтанними стосунками, а потім набула модерної моногамої форми. В модерному суспільстві, говорять ці автори, сім'я розуміється як острів, що знаходиться в потоці соціальної динаміки, що витриває в реалізації свого природного стану. Феноменологічно-герменевтичний підхід твердить, що все в сім'ї є символом чогось, що вимагає логічного пояснення, яке не може бути індивідуалістичним, але походить від культури та стає змістом діяння суб'єктів. Цей підхід розглядає сім'ю як «сімейний дискурс», який ми можемо зрозуміти через інтерперсональні стосунки, інтерактивне мовлення, кодифіковані та декодифіковані зображення. Сім'я для цих авторів, предмет для пізнання, який завжди є інтерсуб'єктивна реальність, яка виражається в суб'єктах, що діють, і через них. Вони вважають, що сім'я не лише загал зв'язків чи соціальних уз, колективно визначених, але спосіб проявити значення інтерперсональних зв'язків. Сім'я — це перший об'єкт з природною манерою поведінки, що будує спосіб життя як світ значущих стосунків, які ми спадкуємо з минулого, живемо в сьогоденні та знайдемо також завтра. Сім'я — це проект, більш конкретно інтерпретований проект, який ми робимо за допомогою слів, «практика описова», яка управляє дискурсом з якого бере початок організація, що дає пояснення тому, що ми називаємо «сімейне життя».