Домініка́нці — члени католицького чернечого О́рдену пропові́дників (; O.P.), більш відомого як О́рден домініка́нців. Орден заснований 1215 року в Тулузі іспанським монахом Домініком де Гусманом. Схвалений 22 грудня 1216 року Папою римським Гонорієм III, буллою «Religiosam vitam». Членами ордену є католицькі священники (отці-монахи), а також брати-монахи, монахині, а також миряни-помічники. Покликаний проповідувати Євангеліє й протистояти єресям всередині Церкви. Відомий завдяки розбудові європейської освіти у середньовіччі, витворенню схоластики; захисту Церкви від єретичних вчень та постанню інквізиції в ранньомодерну добу. З лав Ордену вийшли видатні мислителі такі як Тома Аквінський, Томмазо Кампанелла, Майстер Екгарт та інші. Найбільший освітній заклад домініканців — Папський університет святого Томи Аквінського в Римі, Італія. В Україні домініканці присутні з 1233 року. У Києві діє філія Папського університету Інститут релігійних наук святого Томи Аквінського. Девіз — «Прославляти, Благословити, Проповідувати» (). Також — брати проповідники.

Організація Традиційним символом домініканського ордену був чорний із білими плямами собака, що тримав у зубах палаючий смолоскип — вогонь істини. Цей образ виник завдяки грі латинських слів: монахів часто називали домініканцями (), що означало послідовники Домініка; однак їхню назву можна перекласти і як «пси Господні» (). На терені України цей символ побутував на печатках деяких міст і містечок, що за часів Речі Посполитої були осередками згаданого ордену (Мрина на Чернігівщині, Козина на Волині, Давидова на Львівщині тощо).

Основні сфери діяльності домініканців — проповідь Євангелія, вивчення наук, освіта, боротьба з єресями, місіонерська діяльність.

На чолі ордену стоїть генеральний магістр. З вересня 2010 року генеральним магістром домініканців є Брюно Кадоре, француз, а з 2019 року — Герард Тімонер, філіпінець. Генеральний магістр Ордену вибирається Генеральним капітулом терміном на 9 років, з можливістю переобрання один раз. Кожну провінцію ордену очолює провінційний пріор, якого обирая Провінційний капітул терміном на 4 роки з можливістю переобрання на другий термін, кожну більшу чернечу громаду, що має статус "конвенту" — конвентуальний пріор, якого вибирає Капітул конвенту на 3 роки, з можливістю переобрання на другий термін, а меншу, яка має статус "дому" — настоятель, якого призначає Провінційний пріор. Вони несуть відповідальність перед загальними зборами — Конвентуальним, Провінційним або Генеральним капітулом. На чолі чину стоїть генерал Ордену, який підпорядковується Папі. Домініканці займають важливі державні пости у Ватикані. Сьогодні домініканці — один з найвпливовіших католицьких монаших чинів.

Домініканський орден має третю гілку — терціаріїв, людей що приносять обітниці, але залишаються у світі і живуть духовним життям ордену. Це домініканці-миряни. Сам Домінік заснував під ім'ям «Міліції Ісуса Христа» союз мирян обох статей для захисту церкви і з метою прагнення до моральної досконалості.

Одяг ордену — біла відлога, шкіряний пояс з вервечкою, біла пелерина з відлогою і чорний плащ з чорною пелериною і відлогою.

Історія

У 1214 році навколо Домініка де Гусмана в Тулузі утворилася перша громада. Статут був затверджений двома роками пізніше папою Гонорієм III. Орден швидко поширився у Франції (тут домініканці спочатку називалися якобитами, тому що перша резиденція ордену в Парижі була при церкві св. Якова), Іспанії і Італії. Найважливішим напрямом діяльності домініканців було поглиблене вивчення теології з метою підготовки грамотних проповідників. Центрами ордену стали Париж і Болонья — два найбільших університетських міст Європи. У 1221 році домініканці мали 70 монастирів, у 1256 році в ордені було 7000 ченців.

Домініканці заснували власні навчальні заклади (у Болоньї, Кельні, Оксфорді та ін), очолювали богословські кафедри в університетах Парижа, Падуї, Праги та інших. З XIII століття домініканці розгорнули широку місіонерську діяльність, заснували безліч монастирів (зокрема, під Києвом, в Ірані, Китаї). У 1318 році домініканці зуміли організувати в Персії, яка перебувала під владою монголів, архієпархію.

На першому генеральному капітулі в Болоньї, в 1220 році, домініканський орден був оголошений жебручим: на його членів покладено обов'язок відмовитися від будь-якого майна і доходів і жити милостинею. Ця постанова дотримувалася не повністю, тож 1425 року була скасована папою Мартіном V. У 1227 домініканці здобули право повсюдної проповіді і сповіді. Третій генеральний магістр ордену, святий Раймунд де Пеньяфорт, видав у 1238 році збірку його статутів.

На чолі ордену стоїть магістр, який обирався спочатку довічно, а потім на фіксований термін. У кожній країні є провінційний пріор, у кожному окремому поселенні, що має не менше 12 осіб — конвентуальний пріор. Над ними головує капітул, тобто загальні збори, які скликаються один раз на три роки. Головне завдання нового ордену полягало в місіонерській діяльності серед невірних, але разом з тим він ревно займався церковними проповідями і богослов'ям.

До домініканців належали видатні філософи-схоласти (Альберт Великий, Тома Аквінський) і містики (Майстер Екгарт, Джироламо Савонарола, Йоганн Таулер).

З XIII ст. домініканці розгорнули широку місіонерську діяльність у багатьох країнах світу, в тому числі в Україні. У 1233 заснував монастир під Києвом чернець Яцек Одровонж (, , . Домініканські монастирі існували в Україні у ХІІІ–XVII ст., а на західно-українських землях до 1939.

Вибравши шлях жебручих проповідників Євангелія, для боротьби з альбігойцями (катарами), домініканці згодом і далі бути охоронцями основ віри. У 1232 році для боротьби проти єретичних рухів у відання ордену була передана інквізиція. Magister sacri palatii, який завжди обирався з домініканців, керував вищою цензурою.

В епоху найбільшого розквіту орден домініканців налічував до 150 000 членів в 45 провінціях (з них 11 поза Європою) і 12 громад під управлінням самостійних генерал-вікаріїв. Пізніше домініканці були відтіснені єзуїтами від шкіл та проповіді при дворах, а почасти й від місіонерської діяльності. На кінець XIX століття вони існували в Італії, Іспанії, Австрії, їхні місії були в Америці і Ост-Індії.

Жіночі домініканські монастирі, числом до 300, на кінець XIX століття існували в Італії, Австрії, Бельгії, Америці, Польщі. Згоромадження сесер Домініканок у Польщі заснувала 1861 року Колумба Білецька родом з Львівщини. Черниці займалися рукоділлям. Одяг їх білий, з чорним плащем і велоном. Відома з сестер цього ордену — свята Катерина Сієнська.

У XVI столітті домініканські проповідники з'явилися в Латинській Америці. Багато домініканців, наприклад, Бартоломе де Лас Касас, виступали на захист прав індіанців у колоніях.

У XVII–XVIII століттях діяльність ордену істотно обмежувалася як світською, так і церковною владою. Сильний удар по домініканських монастирях в Північній Європі завдала Реформація.

У XIX столітті становище ордену стабілізувалося, домініканські монастирі розвивалися в Європі, Латинській Америці та на Філіппінах. Бурхливо розвивається орден у США й Канаді.

У XX столітті орден зазнав нових потрясінь — вигнання в 1910 році з Мексики, масові вбивства домініканських ченців під час громадянської війни в Іспанії, гоніння в комуністичних країнах. Однак до кінця XX століття стан ордену знову стабілізувався — у 1980-х роках домініканці володіли монастирями в 50 країнах світу.

Теперішній стан

У 2010 році орден нараховував 5906 ченців (з них 4456 священиків). Вони служать в 607 парафіях.

Святі домініканці

Домінік де Гусман (1170—1221) — засновник ордену проповідників Реймунд де Пеньяфорт (1175—1275) — богослов і каноніст Яцек Одровонж (1183/1185-1257) — місіонер, згідно з переказом, що досягав у ході місії берегів Дніпра (м. Києва) Альберт Великий (бл. 1193—1280) — філософ-схоласт, богослов Тома Аквінський (1225/1226-1274) — середньовічний філософ і богослов Інокентій V (бл. 1225—1276) — папа римський Маргарита Угорська (1242—1270) — принцеса з династії Арпади Бенедикт XI (1240—1304) — папа римський Генріх Сузо (1295/1297-1366) — поет і філософ-містик Катерина Сієнська (1347—1398) — учитель церкви, терціарка Вікентій Феррер (1350—1419) — філософ, богослов і проповідник Фра Анджеліко (1400—1455) — видатний художник епохи Раннього Відродження Пій V (1504—1572) — папа римський Мартін де Поррес (1579—1639) — лікар, перший темношкірий американець, канонізований католицькою церквою (в 1962). Павло та 90 сподвижників Катерина Которська

Видатні домініканці

Святі й блаженні Жуана Португальська, блаженна.

Інші

Джіамбаттіста Аудіфреді, (1714 −1794) — астроном і бібліограф Вінсент із Бове (1190—1264) — теолог, енциклопедист, філософ і педагог Маргарета Ебнер — (бл. 1291—1351) — візіонерка і містична письменниця Майстер Екгарт (1260—1328) — теолог і філософ, один з найбільших християнських містиків Яків Ворагинський (1230—1298) — духовний письменник Петрус де Дація (1235—1289) — перший шведський письменник Андре де Лонжюмо (XIII століття) — дипломат Йоганн Таулер (1300—1361) — містик і проповідник Торквемада Томас (1420—1498) — перший великий інквізитор Іспанії Якоб Шпренгер (1436—1495) — вважається співавтором книги «Молот відьом» Фелікс Фабер (1441—1502) — мандрівник, історик Джироламо Савонарола (1452—1498) — флорентійський проповідник та громадський реформатор Йоганн Тецель (бл. 1465—1519) — став відомим поширенням індульгенцій, виступив зі спростуванням 95 тез Лютера Антоніо де Монтесінос — монах, який був першим з духовенства, хто публічно засудив усі форми поневолення корінних народів Америки. Педро де Кордова — (1460—1525), пріор домініканського монастиря, який підтримував діяльність Лас Касаса і Монтесиноса Фра Бартоломео (1469—1517) — художник, один з представників флорентійської школи живопису Бартоломео де Лас Касас (1484—1566) — захисник прав індіанців, противник рабства; єпископ Себастьян де Фуенлеаль (бл. 1490—1547) — єпископ Санто-Домінго, виконував обов'язки голови Другої Аудіенції Луїс де Гранада (1504—1588) — богослов і один з великих містиків Іспанії Гашпар да Круш (бл. 1520—1570) — місіонер, автор першої європейської книги про Китай Луїс де Леон (1528—1591) — поет-містик, релігійний письменник, перекладач священних текстів і літературних творів Джордано Бруно (1548—1600) — вчений і поет, пізніше пішов з ордену Жак Клеман (1565—1589) — вбивця французького короля Генріха III Валуа Томазо Кампанелла (1568—1639) — філософ, письменник-утопіст Бенедикт XIII (1649—1730) — Папа Римський Жан Батист Лаба (1663—1738) — місіонер та мандрівник Жан-Батист Анрі Лакордер (1802—1861) — письменник і богослов, багато зробив для відродження ордену в 19 столітті Лагранж Марі-Жозе (1855—1938) — богослов Ів Конґар (Yves Congar) (1904—1995), французький католицький теолог, представник «нової теології» (Nouvelle theologie), один з експертів II Ватиканського собору. Жорж-Домінік Бенкет (1910—1969) — лауреат Нобелівської премії (1958) Бруно Хуссар (1911—1996) — засновник Неві Шалом (Оаза Миру) Бернардо де Луго — лінгвіст, укладач першої граматики мови чибча-муісків. Марсель Дюбуа (1920—2006) — богослов, викладач Єврейського Університету (м. Єрусалим), настоятель івритомовних католицької громади. Жорж-Марі-Мартен Котте (нар. 1922) — кардинал, теолог та філософ Крістоф Шенборн (нар. 1945) — кардинал, архієпископ Віденський, теолог Жорж Пір, лауреат Нобелівської премії миру (1958)Cf. The Nobel Foundation, The Nobel Peace Prize 1958, Georges Pire, The Nobel Peace Prize 1958: Biography Ґруневеґ Мартін

Примітки

Див. також Видавництво «Кайрос»

Джерела Домініканці // Українська Релігієзнавча Енциклопедія Домінікани //

Домініканці, Массімо Карло Джанніні, Кайрос 2023

Посилання

Провінційний Вікаріат України Ордену домініканів св. Михаїла Архангела Інформаційний сервіс домініканців в Українії Офіційна сторінка Ордену домініканів