Оле́г Святосла́вич (; сер. XI ст. — 1 серпня 1115) — руський князь з династії Рюриковичів. Князь володимирський (1074 /1077—1077), тмутороканський (1083—1094), чернігівський (1094—1096) і новгород-сіверський (1097—1115). Син київського князя Святослава II Ярославича, онук Ярослава I Мудрого. Засновник роду Ольговичів. Хрещене ім'я — Михайло. У «Слові о полку Ігоревім» прозваний Горесла́вичем / Гориславичем ()Слово о плъку ИгоревЂ, Игоря сына Святъславля, внука Ольгова // Слово о плъку Игоре†та його поетичні переклади і переспіви. Київ, 1967. за розпалювання міжусобиць.

Після смерті батька був вигнаний дядьком Ізяславом Київським зі свого волинського уділу. Потому у 1078 намагався за допомогою половців захопити Чернігів, зазнав поразки і був засланий до Візантійської імперії на острів Родос. Через 2 роки здобув довіру імператора Никифора III Воніата і був одружений з візантійською аристократкою Феофанією Музалоніссою. У 1082 або у 1083 за підтримки Києва й Константинополя здобув Тмуторокань, де правив 10 років й титулував себе «архонтом Матрахи, Зіхії і всієї Хозарії», карбував власну монету, підкреслюючи свою суверенність. У 1094 повернувся на Русь і в союзі з половцями вдруге захопив Чернігів, який був змушений полишити через 2 роки, після чого розпочав ще одну усобицю, в якій зазнав поразки. Зрештою, на Любецькому з'їзді князів (1097) отримав Новгород-Сіверський, після чого проводив більш спокійну політику.

Ранні роки за правління батька Батько Олега, Святослав II Ярославич, за підтримки брата Всеволода I, у 1073 вигнав з Києва свого старшого брата Ізяслава I і сам сів у столиці Русі. За новим перерозподілом земель Всеволод перейшов до Чернігова, а Святослав своєму синові Олегу в 1074 дав в управління Волинь. В 1075—1076 Олег за дорученням батька разом з Володимиром II Мономахом здійснив успішний похід у Чехію, допомагаючи польському королю Болеславу II Сміливому.

Після смерті батька Святослава II Ярославича (†1076) до Києва повернувся Ізяслав I і вигнав свого племінника з Волині (1077). Олег став князем-ізгоєм і деякий час жив при дворі дядька Всеволода у Чернігові. Однак у квітні 1078 року, не дочекавшись нових земель, він утік у Тмуторокань до свого брата Романа Святославича.

Війна з дядьками за Чернігів У 1078 році Олег разом з Борисом В'ячеславичем прийшов з половцями на Руську землю аби здобути Чернігів. 25 серпня русько-половецька армія розбила на Сожиці Всеволода Ярославича, після чого князі-ізгої змогли ненадовго захопити Чернігів. Супротив бунтівних князів вийшли з військами Всеволод Ярославич з сином Володимиром Мономахом та Ізяслав Ярославич з сином Ярополком.

Чернігівці зачинилися в місті і військо Ярославичів взяло місто штурмом через Східні ворота. Після цього Олег Святославич хотів розпочати переговори, але Борис настояв на битві. 3 жовтня 1078 року Ярославичі з синами здобули перемогу на Нежатиній ниві; в битві загинули князі Борис В'ячеславич та Ізяслав Ярославич.

Після поразки Олег був змушений повернутися до Тмутаракані, де у 1079 був по-зрадницьки схоплений хозарами і виданий візантійцям, а ті заслали його на острів Родос — це була реалізація домовленості Всеволода Ярославича з Візантією.

Під зверхністю Візантії На Родосі Олег провів 2 роки, а потім здобув довіру імператора Никифора III Воніата (1078—1081) і одружився з аристократкою Феофано Музалон. Новий імператор Олексій I Комнін вирішив використати Олега для забезпечення захисту від кочовиків своїх південнокримських володінь і в 1082 або в 1083, за згодою Києва, Олег Святославич з візантійською допомогою здобув Тмутороканське князівство, прогнавши звідти інших ізгоїв Володаря Ростиславича та Давида Ігоревича.

У 1083—1094 роках Олег правив у Тмуторокані. Деякі історики вважають, що він був намісником візантійського імператора, інші звертають увагу на прийнятий ним титул «Архонт Матрахи, Зіхії і всієї Хазарії» () та карбування власної монети, що вказують на його суверенітет.

Леонтій Войтович вважав, що з Олегом пов'язані походи русів на південно-західне узбережжя Каспійського моря у др. пол. XI ст., хоча у мусульманських джерелах згадок імені князя немає.

Повернення на Русь. Нові усобиці

По смерті Феофано Музалон, Олег бл. 1090 уклав новий союз з половцями і одружився з дочкою половецького хана Осолука.

Прагнучи здобути собі княжий стіл на Русі і знаючи, що в кияни його не підтримують, Олег Святославич у 1094 за допомогою половців раптовим наскоком захопив Чернігів (за іншими даними, Володимир Мономах добровільно віддав йому Чернігівське князівство і пішов у Переяслав). Повість временних літ про це розповідає так: «Прийшов Олег із половцями з Тмуторакані, і підійшов до Чернігова. Володимир же уклав мир з Олегом і пішов до міста батька свого (Переяслава)».

У 1095—1096 Володимир Мономах і Святополк II Ізяславич Київський разом розпочали боротьбу проти половців і закликали приєднатися до них Олега, який відмовився від участі в походах проти своїх союзників. У відповідь в 1096 Володимир та Ізяслав рушили з військом на Чернігів і 3 травня зайняли місто. Олег відступив до Стародуба, де в кінці травня був взятий в облогу, але потім був змушений здатися під зобов'язання з'явитися на княжий з'їзд у Києві. Втім, він не покорився і втік до Смоленська у володіння брата Давида Святославича, але той його не прийняв, побоюючись за свою долю.

Тоді Олег рушив на Муром (1096) і здобув його. 6 вересня в бою під стінами міста загинув його похресник і син Володимира Мономаха муромський князь Ізяслав. Подальша війна розгорнулася в Ростово-Суздальській землі, де Олег посадив своїх намісників. Йому протидіяли Володимир Мономах та його сини Мстислав Новгородський і В'ячеслав, які кілька разів пропонували Олегу замирення та пропозицію приїхати на княжий з'їзд до Києва. Зрештою, Олег зазнав поразки від об'єднаного війська Мстислава та В'ячеслава і був змушений залишити Ростовську землю і відійти до Рязані, де намагався боронитися, але потім втік у степ до половців.

Підсумки міжусобиць. Любецький з'їзд 1097

Після поразки Олег прибув на Любецький з'їзд князів (1097), на якому руські землі як «вотчини» були закріплені за різними гілками Рюриковичів. Святославичі отримали батьківський уділ — Чернігово-Сіверську землю з Муромом, Рязанню і Тмутараканню. Старший брат Давид поступався Смоленськом, але натомість займав княжий стіл у Чернігові, Олег отримав Новгород-Сіверський і Курськ (Леонтій Войтович вважає, що за ним ще й лишалася Тмутаракань), а Ярослав дістав Муром та Рязань (згідно Іпатіївського літопису він отримав в'ятичів). На думку Леонтія Войтовича, саме міжусобні війни Олега дозволили Святославичам отримати перелічені уділи і залишитися однією з головних гілок династії Рюриковичів.

В тому ж 1097 році князь волинський Давид Ігорович порушив угоду укладену в Любечі, схопив і осліпив Володаря Ростиславича. Олег Святославич підтримав коаліцію князів, які виступили проти Давида. Надалі Олег проводив більш спокійну політику, більше не починав міжусобиць і підтримував союзні відносини з половцями, ухиляючись від участі у походах проти них.

За укладення союзу з половцями та розпалювання князівських міжусобиць автор «Слова о полку Ігоревім» назвав Олега Святославича Гориславичем.

У Лаврентіївському літописі зберігся лист Володимира Мономаха до Олега Святославича.

«Лист Володимира Мономаха до Олега Святославича було написано наприкінці 1096 або на початку 1097 року за таких обставин. У 1094 році Олег утретє навів половців на Руську землю і захопив (законно) отчину свого батька — Чернігів, де тоді сидів (незаконно) Володимир. 1096 року Святополк Ізяславич та Володимир Мономах вигнали Олега з Чернігова, потім перемогли в битві під Стародубом, і він пішов до Мурома, де засів син Мономаха Ізяслав. У битві під Муромом 6 вересня 1096 року Ізяслав загинув і перемогу здобув Олег, захопивши також Ростов і Суздаль. Мстислав, син Володимира, який сидів у Новгороді, пішов на Олега, вигнав його з Ростова і Суздаля, запропонувавши йому помиритися з Володимиром. У зв'язку з цим Мстислав написав лист своєму батькові, а батько написав оцього листа до Олега»

Родина Був одружений двічі:

бл. 1081 з візантійською аристократкою Феофанією Музалон, бл. 1090 з дочкою половецького хана Осолука.

Діти

Всеволод II (? — 1146) — князь сіверський (1115—1127), чернігівський (1127—1139), Великий князь Київський (1139—1146). Ігор (? — 1147) — князь путивльський (1127—1142), берестейсько-дорогичинський (1142—1146), Великий князь Київський (1146), святий. Гліб (? — 1138) — князь курський (1136—1138). Святослав (? — 1164) — князь новгородський (1136—1138, 1139—1141, 1142—1144), стародубський і білгородський (1141—1146), сіверський (1146—1157), чернігівський (1157—1164). Марія (? — 1146) дружина Петра Властовича, палатина польського князя Болеслава III Кривоустого.

Вшанування пам'яті У 1997 році в місті Любеч був відкритий Пам'ятник Любецькому з'їзду князів. Серед інших князів на пам'ятнику зображений Олег Святославич.

У місті Володимир є вулиця Князя Олега.

Вулиця Ольговичів у місті Чернігів, названа на честь роду до якого також належав Олег Гореславич.

У місті Олевськ Житомирської області вулицю Пушкіна перейменували на вулицю Князя Олега.

Зауваження

Примітки

Джерела та література

Літопис Сіверський, 2003 р, № 3. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989.

Довідники (автор статті Микола Котляр)

Посилання ПопередникРостислав Володимирович Князь володимирський1074-1077 НаступникЯрополк Ізяславич ПопередникВсеволод Ярославич Князь чернігівський1078 НаступникВолодимир Мономах ПопередникиДавид ІгоревичВолодар Ростиславич Князь тмутороканський1083-1094 НаступникНе було ПопередникВолодимир Мономах Князь чернігівський1094-1097вдруге НаступникДавид Святославич ПопередникЗемля входила до складу Чернігівського князівства Князь сіверський1097-1115 НаступникВсеволод Ольгович