Мико́ла Васи́льович Плав'ю́к (; 5 червня 1925Керівні органи Організації українських націоналістів, Микола Плав'юк народився 5 червня 1925 року (за іншими даними 1927)за іншими даними, 1927, див. Енциклопедія історії України, 8-й том. — С. 265—266., с. Русів, Снятинський повіт, Станиславівське воєводство, Польща, нині Снятинська міська громада, Коломийський район, Івано-Франківська область, Україна — 10 березня 2012, Гамільтон, Онтаріо, Канада) — український політичний і громадський діяч в еміграції, останній Президент УНР в екзилі (1989—1992), п'ятий Голова Організації українських націоналістів (1979—2012), визначний публіцист, співорганізатор та один з президентів СКВУ. Борець за незалежність України у ХХ столітті.

Життєпис

Раннє життя Народився 5 червня 1925 року в селі Русів, Снятинського повіту, Станиславівського воєводства, Польської Республіки (нині Коломийський район, Івано-Франківська область, Україна). Навчався в Русівській публічній загальній, Снятинській гімназії імені Францішека Карпінського та в Снятинській середній школах. З 1941 року — у лавах юнацтва Організації українських націоналістів. У 1943 році закінчив Снятинську державну торговельну школу. У 1944 році емігрував через Австрію до Німеччини.

Друга світова війна

В 1941— 1943 році — учасник мельниківського підпілля у Снятині, куди також входи Осип Зінкевич та Євген Грицяк. Звеновим групи був Осип Зінкевич. Створена Зінкевичем група спершу зосереджувалася на опануванні конспіративних навичок, а також навчанні друку листівок на друкарській машинці, що її учасники засвоїли на уроках машинопису у торговій школі. Після ретельної підготовки й обережного пересування східною частиною району юнаки-мельниківці розповсюджували свою патріотичну продукцію серед мешканців сіл Русів, Стецева, Потічок, Микулинці, Малі Микулинці, Устя та інших.

За дорученням ОУН в березні 1945 року став у ряди 2-ї дивізії Української національної армії, яка формувалася в Берліні під командуванням полковника Андрія Долуда, аби перейти фронт і діяти в запіллі Червоної армії. Кінець війни застав в Західній Чехії, де дивізія потрапила до американців. Завдяки цьому знову опинився в Німеччині.

В еміграції

У ФРН У 1946 році закінчив українську гімназію в Мюнхені, де викладав його майбутній тесть професор Володимир Бойко. З 1948 року — член «Пласту», з 1949 — член студентського ідеологічного товариства національного солідаризму «Зарево». Товариство «Зарево» діяло серед української еміграції у Західній Німеччині та мала націоналістичне спрямування. Об'єднання виникло після ліквідації Центрального союзу українського студентства й стало осередком ідеологічної та культурної роботи української молоді за кордоном. Основною його метою було згуртування студентів у національно-політичній та культурній сферах. «Зарево» поєднувало громадську діяльність, культурно-просвітницьку роботу, виховання молодшого покоління на національно-патріотичних засадах і видавничу діяльність.

В Канаді У 1949 році закінчив Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана, отримавши кваліфікацію економіста. У 1950 році переїжджає до Монреалю, Канада, де стає активним членом української діаспори. У 1954 році закінчує Університет Конкордія. У 1956 році на з'їзді Українського національного об'єднання Канади Миколу Плав'юка було обрано заступником Голови Президії УНО, а в 1959 — Головою цього товариства. Висунув ідею створення громадського об'єднання під назвою Ідеологічно споріднені націоналістичні організації (ІСНО). У 1964 році на установчому з'їзді ІСНО був обраний першим Головою Проводу цього об'єднання.

З 1964 року — член Проводу українських націоналістів. У 1967 році був одним з організаторів першого Світового Конґресу Вільних Українців у Нью-Йорку. У 1973, на другому Світовому конгресі, обраний його першим віце-президентом, у 1978, на третьому з'їзді, став президентом СКВУ. Після смерті Олега Штуля-Ждановича в 1977 році, коли ОУН очолив Денис Квітковський, обійняв посаду заступника Голови ПУН. З 1979 — Голова ОУН. У період з 1979 по 2010 обирався Головою ПУН ще 10 разів.

17—19 червня 1989, на X Сесії Української Національної Ради, що пройшла у місті Баунд-Брук (штат Нью-Джерсі, США), був обраний віце-президентом УНР в екзилі, а згодом після смерті Миколи Лівицького, президентом УНР в екзилі. 14]—15 березня 1992 Надзвичайна Сесія Української Народної Ради схвалила постанови, про передачу 24 серпня 1992 грамоти, заяви, президентської Відзнаки (клейнода-хрест гетьмана Івана Мазепи), президентських печатки і прапора останнім президентом УНР в екзилі Плав'юком Миколою Васильовичем першому всенародно обраному Президентові України Кравчуку Леоніду Макаровичу. Таким чином, незалежна Україна є прямою правонаступницею Української Народної Республіки .

У «Пласті» займав посади Крайового Коменданта Уладу пластунів-юнаків Канади, заступника Голови Головної Пластової Булави і Головного Булавного Уладу пластунів-сеньйорів. Належав до куреня Лісові Чорти.

18 травня 1993 року Миколі Плав'юку було надано українське громадянство. Також був удостоєний ордена князя Ярослава Мудрого I (2007) і II (2002) ступенів, та ордена «За заслуги» III ступеня (1996).

Проживав в Києві та Канаді. Помер 10 березня 2012 року у місті Гамільтон, Онтаріо, Канада. Похований на Цвинтарі святого Володимира у Оквіллі.

Сім'я Дружина: Бойко Ярослава Володимирівна Син: Плав'юк Орест Миколайович Син: Плав'юк Нестор Миколайович Дочка: Плав'юк Уляна Миколаївна Дочка: Плав'юк Оксана Миколаївна

Також має 9 онуків та 4 правнуків.

Нагороди Шевченківська медаль (Канада)

Україна Орден «За заслуги» III ступеня (№ 1140/96 від 29 листопада 1996) — за особистий внесок у розвиток української державності, активну громадську та гуманістичну діяльність Орден князя Ярослава Мудрого II ступеня (№ 754/2002 від 22 серпня 2002) — за визначні особисті заслуги перед Україною у становленні її незалежності, збереженні та розвитку традицій державотворення Орден князя Ярослава Мудрого I ступеня (№ 498/2007 від 5 червня 2007) — за самовіддане служіння українському народові, визначні особисті заслуги у відродженні незалежності України

УПЦ КП Орден Святого рівноапостольного князя Володимира Великого

Пам'ять

Вулиця Миколи Плав'юка існує в деяких населених пунктах України. Постановою № 184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року 90 років з дня народження Миколи Плав'юка відзначалося на державному рівні. У січні 2017 року на фасаді ратуші міста Снятин було відкрито меморіальну дошку. У Снятині відкрили меморіальну дошку останньому Президенту Української Народної Республіки в екзилі

Примітки

Джерела Плав'юк Микола Васильович //

Література

Кучерук О. С., Черченко Ю. А. Плав'юк Микола Васильович // Крушинський В. Плав'юк Микола Васильович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — Київ: Парламентське видавництво, 2011. — С.558 ISBN 978-966-611-818-2 Ляхоцький В. Життя в боротьбі й любові : публіцистика / В. Ляхоцький // Дніпро. – 2004. – № 11-12. – С. 125-138. Ляхоцький В. Президент розчленованої нації : Штрихи до портрета Миколи Плав'юка / В. Ляхоцький // Пам'ять століть. – 2002. – № 3. – С. 34-50 Микола Плав'юк: Україна - життя моє. -- Київ: Видавництво ім. Олени Теліги, 2002. -- ISBN 966-7018-60-1.-- Т.1: Терен В.Від селянського сина -- до державника/ В. Терен, Ю. Хорунжий. -- 352 с.; іл. -- ISBN 966-7018-66-0. Павлюк І. Ці три томи — то ми…: [Рецензія на книгу Президента Української Народної Республіки в екзилі М. Плав'юка — «Україна — життя моє. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2002» // Українське слово. — 2003. — 30 жов. — 5 лист.

Посилання Плав'юк Микола Васильович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.114-116 Плав'юк //

Обличчя Незалежності де жила українська незалежність під час окупації СРСР