Т-28 — трибаштовий радянський середній танк міжвоєнного періоду. Розроблений у 1930—1932 роках інженерами танко-тракторного конструкторського бюро ВОАО під загальним керівництвом С. А. Гінзбурга. Т-28 є першим в СРСР середнім танком, запущеним у масове виробництво. У період з 1933 по 1940 рік ленінградським Кіровським заводом було випущено 503 екземпляра Т-28.
Загальний опис Т-28 був трибаштовий середній танк класичної компоновки, з гарматно-кулеметним озброєнням і противопульним бронюванням, і призначався для підтримки піхоти і якісного посилення стрілецьких і танкових з'єднань при прориві укріплених позицій противника. На момент своєї появи Т-28 був найсильнішим середнім танком у світі. З 1933 року танки Т-28 надходили на озброєння важких танкових бригад (втбр) РККА, виділених з 1936 року до складу резерву Головного Командування.
У складі втбр РГК танки Т-28 використовувалися в Польському поході РСЧА і Зимовій війні, де показали досить високі бойові якості. Однак броня танків за підсумками боїв на Карельському перешийку була визнана недостатньою, внаслідок чого частина танків була додатково екранована. До середини 1941 року Т-28 морально застарів, проте за своїми тактико-технічними характеристиками все ще перевершував практично всі зразки танків, що були у розпорядженні вермахту . У складі танкових бригад механізованих корпусів РСЧА Т-28 брали участь у боях початкового періоду Радянсько-німецької війни, проте у більшості своїй були втрачені за перші її місяці, головним чином через технічні несправності. Останнє бойове застосування Т-28 частинами РСЧА зафіксовано у 1944 році.
Трофейні Т-28 використовувалися військами Фінляндії, на озброєнні яких ці танки залишалися до 1951 року.
Історія створення
Історія Т-28 почалася в 1930 році з візиту у Велику Британію радянської закупівельної комісії на чолі з С. Гінзбургом, у чиє завдання входило придбання найбільш сучасних зразків бронетехніки та відправлення їх в СРСР для вивчення та використання при організації власного бронетанкового виробництва. Одним з танків, особливо зацікавили комісію, став новітній у той час середній танк A6 фірми «Віккерс», більш знаний як «Віккерс 16-тонний». Однак фірма «Віккерс» відмовилася продати готовий зразок танка зважаючи на його секретність та висунула радянській стороні такі умови для придбання машини: Одноразовий платіж у розмірі 20 000 фунтів стерлінгів (порядку 200 000 рублів золотом) за ознайомлення з конструкцією та розвитком танків цього типу. Замовлення у фірми «Віккерс» 10 танків цього типу за ціною 16 тис. фунтів стерлінгів (160 тис. рублів золотом) за танк без озброєння. Подальше замовлення у фірми танкеток Карден-Лойд Mk VI і легких танків Віккерс Mk E. Такі умови радянською делегацією були полічені неприйнятними, і було ухвалено рішення від придбання A6 відмовитися і натомість створити танк такого класу власними силами з використанням досвіду, отриманого при вивченні у Великої Британії зразка A6.
Ескізне проєктування нового танка було доручено факультету моторизації та механізації Військово-технічної академії ім. Ф. Дзержинського, а також створеному 28 січня 1931 р. танко-тракторному конструкторському бюро . Обидва проєкти були готові до липня того ж року. За результатами їх порівняння керівництвом Управління моторизації та механізації був обраний танк що мав індекс Т-28 проєкту конструкторського бюро ВГАО, основними розробниками якого були начальник бюро С. Гінзбург, його заступник В. Заславський та інженери-конструктори О. Іванов та А. Гаккель. У конструкції танка були використані як дані, отримані при вивченні A6, так і досвід, накопичений конструкторами під час радянсько-німецького співробітництва початку 1930-х років (зокрема, розробки танка ТГ та випробувань німецьких танків на полігоні під Казанню). За первинним проєктом танк повинен був зберігати загальну компоновку A6, мати вагу близько 16 тонн і нести озброєння з 45-мм гармати та кулемета в головній башті і ще двох кулеметів — в малих. Бронювання танка мало становити 20 мм у лобовій частині корпусу і 16 — 17 мм на інших вертикальних поверхнях, товщина бронелистів даху — 10 мм, днища — 8 мм. Як силова установка був обраний авіаційний двигун М-5 потужністю 400 к. с., який вже встановлювався на танках БТ-2. У конструкції передбачалося широко використовувати також інші вузли та конструктивні рішення вже перебуваючих у виробництві БТ-2 і Т-26.
28 вересня 1931 Управління моторизації та механізації уклало з ВГАО договір на виготовлення робочих креслень та складання двох дослідних зразків Т-28 до 1 травня 1932 року. Перший прототип танка, який отримав найменування Т-28-1, з неброньової сталі був закінчений у травні та зробив перший випробувальний пробіг 29 травня 1932 року. Від початкового проєкту прототип відрізнявся установкою більш потужного двигуна М-17, а також установкою 37-мм гармати ПС-2 замість 45-мм, оскільки остання все ще не була готова до того часу. 11 червня 1932 Т-28 був продемонстрований командуванню Управління моторизації та механізації РСЧА. Танк у цілому отримав позитивну оцінку, проте військові зажадали установки на нього, починаючи вже з другого дослідного зразка, дизельного двигуна ПГЕ, що знаходився в той час у розробці, і 76-мм гармати ПС-3. З урахуванням цих зауважень, а також результатів випробувань першого прототипу, проєкт Т-28 був у серпні — вересні 1932 року кардинально перероблений — більшою чи меншою мірою змінені були майже всі вузли та системи танка, за винятком лише рухової установки, оскільки зазначений дизель так і не був доведений до прийнятного рівня. Після цього наприкінці жовтня 1932 року, навіть не чекаючи виготовлення дослідного зразка, Радою праці та оборони СРСР було ухвалено рішення про серійне виробництво танка.
Серійне виробництво Для організації серійного виробництва Т-28 був обраний ленінградський завод «Червоний путилівець» (колишній Путилівський, згодом — Кіровський). Це пояснювалося насамперед тим, що на ті часи Т-28 був дуже складною машиною а «Червоний путилівець» не мав достатніх для освоєння його виробництва виробничих потужностей та кваліфікованих кадрів. Крім того, у заводу вже був досвід спорудження високоскладних механізмів, таких як артилерійські гармати, паровози, портові крани, тощо. Важливим був також той факт, що з 1931 року завод випускав деталі підвіски танків Т-26 (елементи коробки передач, бортові редуктори, тощо.). Наприкінці листопада 1932 р. на завод надійшли робочі креслення танка, і було розпочато розгортання виробництва.
Однак майже одразу почалися проблеми. Обладнання цеху МХ-2, виділеного під виробництво Т-28, було сильно зношене та погано пристосоване для виготовлення деталей танків, які вимагали високої культури виробництва. Щоб подолати цю проблему, були розконсервовані, модернізовані та пущені в роботу верстати часів Першої світової війни. Крім того, за особистим розпорядженням С. М. Кірова на завод був доставлений ряд верстатів з інших підприємств Ленінграда.
Перша партія з 12 танків була готова до квітня 1933 р., і вже 1 травня 10 з них пройшли у складі параду з московської Красній площі. Правда, ці танки були прийняті умовно, оскільки потребували доробки, не мали оптичних прицілів, пристроїв зовнішнього та внутрішнього зв'язку, тощо. Після параду танки вирушили назад на завод.
Але, попри перші успіхи, освоєння Т-28 у виробництві йшло повільно та стикалося з великою кількістю труднощів. Перше держзамовлення Управління механізації та моторизації РСЧА, видане 1933 року, передбачало випуск 90 танків Т-28. Завод же до кінця року з великими труднощами зміг зібрати 41 машину. Для виправлення ситуації була проведена капітальна модернізація цеху МХ-2, у якому збиралися Т-28, необхідні верстати та обладнання були замовлені за кордоном. Крім того, восени 1933 року на заводі було організовано спеціалізоване танкове КБ, що отримало назву СКБ-2, першим завданням якого стала доробка Т-28 для прискорення його виробництва. Керівником СКБ-2 в той період був О. М. Іванов.
Розгорнути стабільне серійне виробництво вдалося лише в 1934 р., коли закінчилася реконструкція цеху і були налагоджені міцні зв'язки з усіма постачальниками комплектуючих для танка. Проте остаточно креслення та технологія виробництва танків були відпрацьовані лише до початку 1936 р.. До цього часу в конструкцію танка вже було внесено понад 700 дрібних змін. Саме тривалим освоєнням у виробництві пояснюється той факт, що Т-28 випуску 1933—1935 страждали багатьма «дитячим хворобами» бронетехніки, через що танки затримувалися військовим прийманням, а у військові частини, які вже отримали танки Т-28, доводилося направляти заводські ремонтні бригади.
Позитивну роль у розгортанні серійного виробництва відіграв також той факт, що 1936 року цех МХ-2 нарешті звільнили від сторонніх замовлень — до цього він, паралельно з Т-28, виробляв збірку 15- і 75-тонних кранів та пресів, що відволікало і без того нечисленні робочі кадри.
Виробництво комплектуючих для Т-28, починаючи з 1934 року, здійснювали такі заводи: Бронекорпуса та башти — Іжорський завод (м. Колпіно) Двигуни М-17 — завод № 26 (м. Рибінськ) КПП — завод «Червоний Жовтень» (м. Ленінград) Паливні баки, повітряні фільтри, боєукладки — завод № 7 (м. Ленінград) Підшипники — Державний підшипниковий завод (м. Москва) Прилади (манометри, термометри, спідометри, тахометри) — завод № 213 (м. Москва) Радіостанції — завод № 203 (м. Москва) На Кіровському заводі здійснювалося виготовлення інших деталей та збірка танка.
Серійний випуск танка здійснювався протягом восьми років, з 1933 по 1940. Загальне виробництво танків Т-28 по рокахРік19331934193519361937193819391940УсьогоРічний план, шт.905030100?90135 — —Фактична випуск, шт.415032101399613113503Заводський ремонт танків, шт. — ???14502496Вказаний тільки ремонт, без врахування екранування танків —Випуск запасних частин до танків, тис. рублів.Виходячи з середньої вартості одного танка Т-28 (248—250 тис. руб.), випуск запчастин за витратами еквівалентний випуску приблизно 89 танків. Враховуючи загальне число виготовлених танків, можна зробити висновок, що виробництво запчастин на Кіровському заводі було достатньо низьким і не забезпечувало повною мірою потреб армії. — 50010002172400082006530 — 22 402
З наведеної таблиці видно, що, починаючи з 1934 року, Кіровський завод у більшості випадків не лише дотримувався графіку виробництва Т-28, а й трохи перевиконував його. Різке зниження обсягів випуску танків 1937 року пояснюється запланованим прийняттям на озброєння танка Т-29 — колісно-гусеничного варіанту Т-28, проте проєкт Т-29 так і не вийшов зі стадії дослідних зразків і 1938 року виробництво Т-28 було відновлено в колишньому обсязі.
Ряд джерел містять вказівку на 523 машини як на загальне число виготовлених танків Т-28, проте більшість джерел сходяться на 503 танках.
Крім різних змін конструкції базової моделі, у процесі серійного виробництва робилися неодноразові спроби модернізації танка. Зокрема, проводилися роботи з поліпшення трансмісії та бортових редукторів, що вилилися у створення танків Т-28А і Т-28А-2 (див. нижче).
Конструкція Т-28 являв собою середній танк класичного трибаштового компонування з двоярусним розташуванням озброєння. Моторно-трансмісійне відділення знаходилося в кормовій частині танка, а відділення управління, поєднане з бойовим — у лобовій. Танк мав протикулеве бронювання. Екіпаж танка складався з шести осіб: механіка-водія; командира, що виконував також функції стрільця з баштового кулемета та заряджаючого гармати; радиста, що виконував також функції другого заряджаючого; навідника і двох стрільців кулеметних башт.
Броньовий корпус