Вели́ка Мора́вія (, ) — ранньосередньовічна держава західних слов'ян у басейні Середнього Дунаю, що сягала верхів'їв річок Лаби й Одри. Виникла наприкінці VIII — початку IX ст. на території сучасних Словаччини й Моравії та досягла найбільшого піднесення у 860—880 роках.

Територія

На думку більшості істориків, основні території Великої Моравії були розташовані в долині річки Морави в сучасній Чехії та в землях Словаччини. Припускають, що великі ранні середньовічні фортеці та значна скупченість поселень виросли навколо них, що важливі центри влади з'явилися в цьому краї в 9-му столітті.

Король Альфред — Англо-саксонська версія ОрозіяKing Alfred's Anglo-Saxon Version of Orosius (ch. 1.1.12), pp. 35-37.

Межі Моравії не можуть бути точно визначені через брак точних одночасних джерел. Наприклад, монахи, що пишуть у Фульдських анналах у IX ст., очевидно, були обмежені знанням про географію віддалених районах Центральної Європи. Крім того, велико-моравські князі почали вести експансіоністську політику в 830-ті роки, таким чином межі свого князівства часто змінювали.

Велика Моравія досягла піку свого територіального розширення за Святополка I (870—894 р.). Паннонія, терени, знані нині як Малопольща та інші регіони були змушені підкоритися, принаймні формально, часто тільки протягом короткого періоду, визнати його сюзеренітет. Утім, ані археологічні знахідки, ані письмові джерела не підтверджують традиційне уявлення про постійну анексію величезних територій за його правління.

Міста і поселення Осередками великоморавської поселеної структури були добре захищені укріплені поселення, побудовані місцевими слов'янами як на височині, так і в низинах, зокрема, на болотах та річкових островах. Великоморавські міста, особливо в Моравії, але також і в низовинах Словаччини, часто знаходилися далеко від місця, де видобували камінь і транспортували матеріал на десятки кілометрів.

Великоморавські поселення можна розділити на чотири основні категорії. Найважливішими були місцевості з центральними функціями, такі як Мікульчіце-Вали, Старе Місто — Угерське Градіште та Нітра, де кілька замків та поселень утворювали великі укріплені (перед)міські агломерації. Поряд з основними центрами, система укріплених поселень включала укріплені регіональні адміністративні центри, форти, основною функцією яких була оборона, та форти-притулки, які не були заселені постійно, але використовувалися у разі небезпеки. Найбільші форти, зазвичай, були захищені ланцюгом менших фортів. Менші форти також будувалися для захисту торгових шляхів та забезпечення притулку для селян у разі нападу. Існування дворянських дворів, як-от у Дуковому та в інших місцях, також задокументовано. Їхня форма, ймовірно, була натхненна каролінгськими маєтками, що називалися «курті»Štefanovičová, Tatiana (1989). Osudy starých Slovanov [=Fate of the Ancient Slavs]. Osveta, p. 96, 100.

У IX ст. центральна укріплена зона , або Акрополь, розташовувалася на острові в Моравії та була оточена кам'яним валом, що охоплював площу 6 гаGoldberg, Eric J. (2006). Struggle for Empire: Kingship and Conflict under Louis the German, 817—876. Ithaca, NY: Cornell University Press, p. 245 (велике позамурове поселення площею 200 га залишалося неукріпленим)Galuška, Luděk (1991). Great Moravia. Brno: Moravian Museum, p. 72. Хоча місце розташування столиці Великої Моравії, «Веліграда», не було визначено, Мікульчиці з його палацом та 12 церквами є найбільш широко визнаним кандидатомBruce-Mitford, Rupert Leo Scott; Poulík, Josef; Holmqvist, Wilhelm (1975). Recent Archaeological Excavations in Europe. London: Routledge & Kegan Paul. ISBN 978-0-7100-7963-3. Важливим поселенням була велика агломерація в Поганську поблизу Бржецлава. Нітра, центр східної частини імперії, автономно управлялася спадкоємцем династії як уділMarsina, Richard (1997). «Ethnogenesis of Slovaks». Human Affairs. 7 (1), pp. 15–23. Нітра складалася з кількох великих укріплених поселень з різними функціями.

Братиславський Град мав кам'яний двоповерховий палац та простору тринефну базиліку, зведену в середині IX ст. Назва замку вперше згадується в 907 році, під час падіння Великої Моравії, як BrezalauspurcŠtefanovičová, Tatiana (1989). Osudy starých Slovanov [=Fate of the Ancient Slavs]. Osveta, p. 89-90. Ця назва буквально означає або «Замок Предслава» на честь сина Святополука I, або «Замок Браслава» на честь Браслава, якого було призначено графом Арнульфом КаринтійськимKristó, Gyula (1993). A Kárpát-medence és a magyarság régmultja (1301-ig) (The ancient history of the Carpathian Basin and the Hungarians — till 1301). Szeged: Szegedi Középkorász Műhely. ISBN 978-963-04-2914-6Havlík, Lubomír E. (2013). Kronika o Velké Moravě [=Chronicle of Great Moravia]. Jota, p. 301. У словацькій Бойні було виявлено агломерацію кількох укріплених поселень, що сприяло виявленню важливих артефактів, пов'язаних з християнізацією території. Численні замки було побудовано на пагорбах навколо долин Вагу та річки Нітри.

Міцний замок Девін, поблизу Братислави, захищав Велику Моравію від нападів із Заходу.

Історія

Початки

На поч. IX ст. князівство на річці Північна Морава, лівій притоці Дунаю, у нинішній східній Чехії, приєднало або підкорило собі слов'янські землі, що лежали навколо нього, й домоглося фактичної незалежності від Франкської держави, створеної Карлом Великим. Великоморавське князівство об'єднувало в той час слов'янські землі на середньому Дунаю та його притоках — чехів, словаків, панонських слов'ян, східних словенів і східних (карпатських) хорватів і прагнуло звільнитися від верховенства й заступництва німецького імператора й баварських єпископів.

Вперше назва «Моравія» згадується в західних джерелах у 822 році, коли посли мораван, серед інших послів слов'ян, прибули до двору імператора Франкської держави Людовика I БлагочестивогоАннали королівства франків (822 рік)..

Першим історично достовірним правителем Моравського князівства є Моймир I — засновник династії Моймировичів.

Маючи мету охрестити Моравію, король Баварії Людовик II Німецький у 829 році передав землі Моравії під юрисдикцію єпископства Пассау. Моймир I підтримав християнських місіонерів і 831 року єпископ Регінар Пассауський охрестив його і всіх мораванSommer Petr. «Bohemia and Moravia» // Berend Nora. Christianization and the rise of Christian monarchy: Scandinavia, Central Europe and Rus' c. 900—1200, Cambridge, UK ; New York: Cambridge University Press, pp. 214—262. .

Боротьба за незалежність

Князь Моймир I (830—846), який у 833 році приєднав до своєї держави Нітранське князівство, і князь Ростислав (846—870) виступили проти агресивної політики німецьких феодалів. Боротьба із зовнішньою експансією, підпорядкована логіці внутрішньодержавного будівництва, змусила Велику Моравію прийняти християнство й створити власну церковну організацію. Термін Великоморавія став уживатися, починаючи з візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного в його праці De Administrando Imperio, написаної близько 950 року.

Князь Моймир I визнав над собою сюзеренітет (номінальне верховенство) франкських імператорів, але зберігши повну політичну автономію. 833 року завоював Князівство Нітра на території сучасної західної частини Словаччини, яким правив князь Прібіна, а 846-го — поширив свою владу на територію Чехії. Так утворилася Велика Моравія, яка згодом перетворилася на королівство Велика Моравія.

У 846 році між Моймиром I і Людовиком II Німецьким стався конфлікт: король Східнофранкського королівства звинуватив мораван у намірі відколотися, вторгся в Моравію, повалив Моймира й поставив новим князем його племінника РостиславаФульдські аннали (846 год).. Відомостей про подальшу долю Моймира I немає.

Ростислав Моравський

Приблизно в 861 році Ростислав вирішив, що остаточно покінчить із впливом східних франків у Великій Моравії. Тому звернувся до папи Римського з проханням надати вчителів, які б могли вишколити місцевих священиків (згідно з декотрими джерелами хотів єпископа). Однак папа не відгукнувся. Візантійські священики, які вже давно діяли у Великоморавії запропонували звернутися з цим самим проханням до візантійського імператора Михаїла III. Ростислав разом із Святополком так вчинили 861 або 862 року. Михаїл III, який у переддень схизми радо використав такий шанс і приблизно 863 року прислав Константина і Методія (Кирила і Мефодія), слов'ян за походженням. Ці ченці, що діяли у Великій Моравії, долучилися до створення слов'янської писемності. Папа Адріан II висвятив Мефодія на єпископа Моравії та Паннонії, давши йому, як своєму легатові, всі місіонерські повноваження. Константин і Методій склали в Моравії «Судовий закон для мирян». Перший пункт цього закону стосувався людей, які не прийняли християнство, накладаючи суворі покарання на тих, хто здійснює язичницькі обряди, жертви або молитви. Покарання полягало в тому, що: «Кожне село, в якому робляться жертви або молитва поганська, має бути віддане Божому храму з усім майном, що належить господарям у цьому селі. Ті, хто приносять жертви та молитви, будуть продані з усією своєю власністю, а отриманий прибуток буде передано бідним».

Як Ростислав, так і Святополк були змушені у 868—869 роках відбивати чергові напади східних франків. 870 року Святополк перейшов на сторону ворога і визнав суверенітет східних франків над його Нітранським князівством. Після того, як Ростислав намагався полонити Святополка, Святополк у свою чергу дав полонити Ростислава і віддав його в листопаді 870 до рук східних франків. Крім того, франки вислали власних графів Вільяма та Енгельшалька як регентів у Моравське князівство Ростислава. Святополк у Нітранському князівстві, який тоді надіявся, що стане володарем і в тій частині Великоморавії, яка належала Ростиславові, відмовився визнати східно-франкську окупацію, за що його разом з Мефодієм ув'язнили. Влітку 871 року під проводом Славомира виникло великоморавське повстання проти східнофранкських регентів. Франки звільнили Святополка за умови, що їм допоможе придушити повстання. Однак звільнений Святополк обернувся проти франків, переміг, і став новим володарем Великоморавії. Його перемога означала остаточний кінець будь-якої надвлади східних франків у Великоморавії.

Правління Святополка I

По смерті князя Ростислава в країні правив князь Святополк (Святоплук, Svatopluk, 870—894), який провадив пролатинську політику. При ньому латинський обряд, поширюваний західними місіонерами, взяв гору над візантійським. У 871 і 872 роках Святополк знову був змушений оборонятися від нападів франків. У 874 році між послами Святополка і Людовика Німецького був укладений Форхгаймський мир. Святополк зобов'язувався виплачувати Східнофранкському королівству данину і формально визнавав його верховенство. Натомість він отримував перепочинок у боротьбі проти свого найбільш сильного супротивника, можливість завойовувати нові землі і перетворити Велику Моравію на потужну державу. Експансії Великої Моравії сприяла її культурна перевага над сусідами. Вже в 874 році Святополк опанував землями у верхній течії Вісли. Далі він зайняв північ сучасної Моравії в околицях міста Опава. У 880 році до володінь Великої Моравії додалися Сілезія і схід сьогоднішньої Угорщини в середній течії Тиси, що належав тоді болгарам. З 890 року частиною держави Святополка стали також Богемія (князівство Пржемисловичів) і Лужиця.