Рукопис Войнича () — ілюстрований рукопис (кодекс), написаний невідомим письмом. Таку назву книга отримала через американського книготорговця польського походження, вихідця з території сучасної Литви Вілфріда Войнича (чоловіка відомої письменниці Етель Ліліан Войнич), який придбав її в 1912 році.
Рукопис Войнича намагалися розшифрувати безліч разів, ця книга протягом XX ст. вважалась «святим Граалем» криптографії. Тепер вона зберігається в Бібліотеці рідкісних книг Байнеке () Єльського університету.
Опис У книзі близько 240 сторінок тонкого пергаменту. На обкладинці немає ніяких написів або малюнків. Розміри сторінки — 15 на 23 см, товщина книги — менше 3 см. Пропуски в нумерації сторінок (яка, мабуть, молодша за саму книгу) вказують на те, що деякі сторінки були загублені. Текст написаний пташиним пером, ним же виконані ілюстрації. Ілюстрації грубувато розфарбовані, можливо, вже після написання книги.
Ілюстрації
За винятком останньої частини книги, на всіх сторінках є картинки. Судячи з них, у книзі є декілька розділів. Найчастіше прийнято розрізняти: «Ботанічний». На кожній сторінці є зображення однієї рослини (іноді двох) і декілька абзаців тексту — манера, звичайна для книг європейських травників того часу. Деякі частини цих малюнків — збільшені й чіткіші копії начерків із «фармацевтичного» розділу. «Астрономічний». Містить круглі діаграми, деякі з них із Місяцем, Сонцем і зірками, імовірно астрономічного або астрологічного змісту. Одна серія з 12 діаграм зображає традиційні символи зодіакальних сузір'їв (дві риби для Риб, бик для Тельця, воїн з арбалетом для Стрільця тощо). Кожен символ оточений тридцятьма мініатюрними жіночими фігурами, більшість з яких голі, кожна з них тримає підписану зірку. Останні дві сторінки цього розділу (Водолій і Козеріг, або, умовно кажучи, — січень і лютий), були загублені, а Овен і Телець розділені на чотири парні діаграми з п'ятнадцятьма зірками в кожній. Деякі з цих діаграм розташовані на вкладених сторінках. «Біологічний». Щільний нерозривний текст, який оточує зображення тіл, переважно голих жінок, що купаються у ставках або протоках, з'єднаних скрупульозно продуманим трубопроводом, деякі «труби» чітко набувають форми органів тіла. У деяких жінок на головах корони або віночки. «Космологічний». Інші кругові діаграми, але незрозумілого сенсу. Цей розділ також має вкладені сторінки. Одне з таких вкладень, обсягом у шість сторінок, містить якусь подібність карти або діаграми з шістьма «островами», сполученими «дамбами», із за́мками і, можливо, вулканом. «Фармацевтичний». Безліч підписаних малюнків часток рослин із зображеннями аптекарських посудин на берегах сторінок. У цьому розділі також є декілька абзаців тексту, можливо, з рецептами. «Рецептурний». Розділ складається з коротких абзаців, розділених квіткоподібними (або зіркоподібними) позначками.
Текст Текст ясно написаний зліва направо, із злегка «уривчастим» правим полем. Довгі секції розділені на абзаци, іноді з відміткою початку абзацу на лівому полі. У рукописі немає звичайної пунктуації. Почерк стійкий і чіткий, начебто абетка була звична писареві, і той розумів, що пише.
У книзі більш 170 000 знаків, зазвичай відокремлених один від одного вузькими пробілами. При цьому певні групи графем (літери) у рядку відокремлені між собою більшими пробілами, складаючи деякі «блоки». Більшість знаків написані одним або двома простими рухами пера. За гіпотезою Джона Стойко про україномовне походження тексту (детальніше див. розділ: Українська мова) рукопис написаний абеткою з приголосних — за допомогою 21 літери. Ширші пробіли ділять текст на приблизно 35 тисяч «блоків» різної довжини.
Найчастіше, ці «блоки» трактують як «слова». Вони підкоряються певним фонетичним або орфографічним правилам. За припущенням згідно з гіпотезою україномовного походження це не «слова», а певні смисл-блоки, що складають деякі вислови. За Європейською абеткою Войнича розрізняють до 30 графем. Виняток становлять декілька десятків особливих знаків, кожен з яких з'являється в книзі 1–2 рази.
Статистичний аналіз тексту виявив його структуру, характерну для природних мов. Наприклад, повторюваність слів відповідає закону Ципфа«Слишком много совпадений», а словникова ентропія (близько десяти бітів на блок) така ж, як у латинській чи англійській мовах. Деякі «блоки» з'являються тільки в окремих розділах книги, або тільки на декількох сторінках; деякі «блоки» повторюються в усьому тексті. Повторів дуже мало серед приблизно сотні підписів до ілюстрацій. У «ботанічному» розділі перший «блок» кожної сторінки зустрічається тільки на цій сторінці і, можливо, є назвою рослини.
У книзі майже немає «блоків» завдовжки більше десяти літер і майже немає одно- чи дволітерних «блоків». Всередині «блоку» літери розподілені також своєрідно: деякі знаки з'являються тільки на початку слова, інші тільки в кінці, а деякі завжди в середині. Є окремі приклади, коли один і той же «блок» повторюється три рази підряд. «Блоки», що розрізняються лише однією літерою, також зустрічаються досить часто.
Історія Абетка манускрипту не має візуальної схожості ні з однією відомою системою письма. Оскільки розшифровані лише фрагменти тексту, найчастіше, єдиною «зачіпкою» для визначення віку книги та її походження вважають ілюстрації. Зокрема, одяг і убрання жінок, а також пара за́мків на діаграмах. Усі деталі характерні для Європи періоду між 1450 і 1520 роками. Рукопис найчастіше датується саме цим періодом.
Найпершим точно відомим власником книги був Георг Бареш (Georg Baresch), алхімік, що жив у Празі на початку XVII ст.. Бареш, мабуть, був також спантеличений таємницею цієї книги з його бібліотеки. Дізнавшись, що Атанасій Кірхер (Athanasius Kircher), відомий єзуїтський учений з Римської колегії (Collegio Romano), опублікував коптський словник і розшифрував (як тоді вважалося) єгипетські ієрогліфи, він скопіював частину рукопису і послав цей зразок Кірхеру до Рима (двічі), просячи допомогти розшифрувати його. Лист Бареша 1639 року Кірхеру, виявлений вже в наш час Рене Цандбергеном (Rene Zandbergen) — найперша відома згадка про рукопис.
Залишилося нез'ясованим, чи відповів Кірхер на прохання Бареша, але відомо, що він хотів купити книгу, проте Бареш, ймовірно, відмовився її продати. Після смерті Бареша книга перейшла його другу — Йоганну Маркусу Марці (Johannes Marcus Marci), ректорові Празького університету. Марці імовірно відіслав її Кірхеру, своєму давньому другу. Його супровідний лист 1666 року досі прикріплено до Рукопису. Серед іншого, в листі стверджується, що її спочатку купив за 600 дукатів імператор Священної Римської імперії Рудольф II, який вважав книгу за твір Роджера Бекона.
Подальші 200 років долі Рукопису невідомі, але найімовірніше, що він зберігався разом з рештою листування Кірхера в бібліотеці Римської колегії (нині Григоріанський університет). Книга, ймовірно, там і залишалася, поки війська Віктора Еммануїла II не захопили місто в 1870 році і не приєднали Папську державу до Італійського королівства. Нова італійська влада вирішила конфіскувати у церкви велику кількість майна, у тому числі й бібліотеку. Згідно з дослідженнями Ксав'єра Чеккальді (Xavier Ceccaldi) й інших, перед цим безліч книг з університетської бібліотеки були спішно перенесені в бібліотеки співробітників університету, майно яких не конфісковувалося. Листування Кірхера було серед цих книг, а також, очевидно, там був «рукопис Войнича», оскільки з цих пір книга несе на собі екслібрис Петруса Бекса (Petrus Beckx), у той час голови єзуїтського ордену і ректора університету.
Бібліотека Бекса була перенесена на віллу Мондрагоне в Фраскаті (villa Borghese di Mondragone а Frascati) — великий палац поблизу Рима, придбаний спілкою єзуїтів в 1866 році.
У 1912 році Римська колегія потребувала коштів і вирішила в суворій таємниці продати частину своєї власності. Вілфрід Войнич придбав 30 рукописів, серед іншого й той, який зараз пов'язується з його ім'ям. Після придбання книги Войнич розіслав її копії декільком фахівцям для розшифровки. У 1961 році, після смерті Войнича, книга була продана його вдовою Етель Ліліан Войнич (авторкою «Овода») іншому книготорговцю Хенсу Краусу (Hanse P. Kraus). Не знайшовши покупця, в 1969 році Краус подарував манускрипт Єльському університету.
Відомі різні спроби розшифрувати рукопис. Серед них лише декілька можна вважати такими, що досягли певного результату щодо прочитання тексту. Одна з найранніших спроб розкрити секрет рукопису (і, поза сумнівом, перша серед передчасних заяв про розшифровку) була зроблена в 1921 році Вільямом Ньюболдом (). На підставі власного методу Ньюболд стверджував, що зумів розшифрувати цілий параграф рукопису. Але зважаючи на ті «маніпуляції», які здійснював з текстом Ньюболд, версію його прочитання фактично не можна розглядати як результат розшифровки рукопису.
У 1978 році була опублікована спроба розшифрувати рукопис за авторством Джона Стойко (John Stojko). Його книга називалася «Листи до Ока Божого».
У 2013 році у науково-популярному журналі HerbalGram — The Journal of the American Botanical Council були опубліковані дослідження, що були проведені ботаніком Артуром Такером (Arthur O. Tucker) з Делаверського університету та IT-спеціалістом Рексфордом Толбертом (Rexford H. Talbert). Вони змогли ідентифікувати 37 рослин з 303х, що знаходяться в рукопису, 6 тварин та один мінерал.
У 2017 році «Times Literary Supplement» опублікував чергову спробу розшифровки тексту за авторством Ніколаса Гіббса. Розшифровка мала всього два рядки, і викликала скепсис у спільноти, що цікавиться рукописом.
Припущення про авторство За результатами радіовуглецевого аналізу чотирьох зразків манускрипту в 2011 році групою вчених Університету Аризони (США) на чолі з Грегом Годжинсом було встановлено, що пергамент рукопису був створений між 1404 і 1438 рокамиhttp://uanews.org/node/37825. У рукописі присутнє тільки одне реалістичне зображення міста, на якому видно замкову стіну з зубцями типу «ластівчин хвіст». На початку XV ст. такі зубці траплялися тільки в Північній Італії (пізніше вони стали поширенішими)«Код Войнича. Самый загадочный манускрипт в мире»..
Учений з Брістольського університету Джерард Чешир у 2019 році представив своє розшифрування рукопису, зокрема заявивши, що його склали домініканські черниці в якості довідника для Марії Кастильської, королеви Арагонуhttps://www.unn.com.ua/uk/news/1800557-britanskiy-akademik-rozshifruvav-odin-z-nayzagadkovishikh-tekstiv-v-sviti-manuskript-voynichahttps://ling.auf.net/lingbuzz/004381.
Пізніше ці заяви були спростовані авторитетними вченими, хоча автор залишається впевненим в своїй правоті .
У праці «Повторне запровадження романської мови»Gerard Cheshire Reintroducing a vanished Romance language., датованої груднем 2020, на думку Чешира, ймовірно, мова рукопису VMS зводилась до своєрідної форми середньовічної розмовної мови, що поєднувала риси іберо-латинської мови арагонських прибульців (галісійсько-португальська), греко-латинської мови тубільців (латинізовані грецька мова регіону Magna_Graecia) у співвідношенні приблизно 3:15,6, та кількох класичних латинських абревіатур і одного латинізованого арабського слова.
Термін галісійсько-португальська мова використовується для опису істориками мовознавства середньовічної версії галісійської та португальської мов, які переважали в Іберії протягом тривалого часу і були практично однакові. У наш час вони виживають на заході Іберії, Португалії та Галісії, значною мірою замінені в центральній та східній Іберії кастильською (іспанською) та валенсійською (каталонською) через політичну, культурну, комерційну і релігійно-мовну ситуацію.