Бертольд Конрад Герман Альберт Шпеер (; ; 19 березня 1905 — 1 вересня 1981) — німецький архітектор, який обіймав посаду міністра озброєнь та військового виробництва в нацистській Німеччині протягом більшої частини Другої світової війни. Близький друг і соратник Адольфа Гітлера, він був засуджений на Нюрнберзькому процесі та відбув 20 років ув'язнення.
Архітектор за освітою, Шпеер вступив до НСДАП у 1931 році. Його архітектурні здібності зробили його дедалі помітнішим у партії, і він увійшов до найближчого оточення Гітлера. Гітлер доручав йому проєктувати та будувати споруди, зокрема Рейхсканцелярію та з'їздові майданчики НСДАП у Нюрнбергу. У 1937 році Гітлер призначив Шпеера генеральним будівельним інспектором Берліна. На цій посаді він відповідав за Центральний відділ переселення, який виселяв єврейських мешканців з їхніх будинків у Берліні. У лютому 1942 року Шпеера було призначено імперським міністром озброєнь та військового виробництва. Використовуючи оманливу статистику, він створив собі репутацію творця «дива озброєнь», якому широко приписували те, що Німеччина продовжувала війну. У 1944 році Шпеер створив оперативну групу для збільшення виробництва винищувачів. Вона стала важливим інструментом експлуатації рабської праці на користь німецьких воєнних зусиль.
Після війни Шпеер був серед 24 головних воєнних злочинців, яким Міжнародний військовий трибунал висунув звинувачення за нацистські звірства. Його визнали винним у воєнних злочинах і злочинах проти людяності, головним чином за використання рабської праці, і він ледь уникнув смертного вироку. Відбувши повний термін, Шпеер вийшов на волю у 1966 році. Свої тюремні записи він використав як основу для двох автобіографічних книг: «Спогади» (Inside the Third Reich) та «Шпандау: Таємні щоденники» (Spandau: The Secret Diaries). Книги Шпеера мали успіх; публіку захоплював погляд зсередини на Третій Рейх. Він помер від інсульту в 1981 році.
За допомогою своїх автобіографій та інтерв'ю Шпеер ретельно сконструював образ людини, яка глибоко шкодує, що не змогла розпізнати злочини Третього Рейху. Він продовжував заперечувати безпосереднє знання Голокосту та відповідальність за нього. Цей образ домінував в історіографії протягом десятиліть після війни, породивши «міф Шпеера»: сприйняття його як аполітичного технократа, відповідального за революцію в німецькій воєнній машині. Міф почав руйнуватися у 1980-х роках, коли «диво озброєнь» було приписане нацистській пропаганді. Через 25 років після смерті Шпеера Адам Туз у книзі The Wages of Destruction («Ціна руйнування») написав, що уявлення про Шпеера як аполітичного технократа було «абсурдним». Мартін Кітчен у праці Speer: Hitler's Architect («Шпеер: Архітектор Гітлера») зазначив, що значне зростання виробництва озброєнь у Німеччині насправді було зумовлене системами, запровадженими попередником Шпеера Фріцем Тодтом, і що Шпеер був глибоко обізнаний і причетний до «остаточного вирішення єврейського питання», докази чого були переконливо представлені в десятиліття після Нюрнберзького процесу.
Ранні роки та особисте життя Шпеєр народився в Мангаймі в сім'ї вищого середнього класу. Він був другим із трьох синів Луїзи Матільди Вільгельміни (Гоммель) та Альберта Фрідріха Шпеєра. У 1918 році сім'я здала в оренду свій будинок у Мангаймі та переїхала до помешкання, яке вони мали в Гайдельберзі. Генрі Т. Кінг, заступник обвинувача на Нюрнберзькому процесі, який пізніше написав книгу про Шпеєра, сказав: «У домі юного Шпеєра бракувало любові та тепла». Його брати, Ернст і Герман, знущалися з нього протягом усього дитинства. Шпеєр активно займався спортом, захоплювався лижами та альпінізмом. Він пішов стопами батька та діда й вивчав архітектуру.
Шпеєр розпочав вивчення архітектури в Університеті Карлсруе замість більш престижного закладу, оскільки гіперінфляційна криза 1923 року обмежила доходи його батьків. У 1924 році, коли криза вщухла, він перевівся до «набагато престижнішої» Technische Hochschule München (нині Мюнхенський технічний університет). У 1925 році він знову перевівся, цього разу до Technische Hochschule Berlin-Charlottenburg (нині Берлінський технічний університет), де навчався під керівництвом Генріха Тессенова, яким Шпеєр дуже захоплювався. Після складання іспитів у 1927 році Шпеєр став асистентом Тессенова — великою честю для 22-річного юнака. У цій ролі Шпеєр проводив деякі заняття, продовжуючи власне післядипломне навчання. У Мюнхені Шпеєр започаткував тісну дружбу, яка зрештою тривала понад 50 років, із Рудольфом Вольтерсом, який також навчався під керівництвом Тессенова.
У середині 1922 року Шпеєр почав залицятися до Маргарете (Маргрет) Вебер (1905–1987), доньки успішного ремісника, який наймав 50 робітників. Ці стосунки не схвалювала мати Шпеєра, яка зважала на соціальний статус і вважала Веберів нижчими за походженням. Незважаючи на цю протидію, вони одружилися в Берліні 28 серпня 1928 року; минуло сім років, перш ніж Маргарете запросили погостювати в домі свекрів. У подружжя згодом народилося шестеро дітей, але після 1933 року Альберт Шпеєр дедалі більше віддалявся від сім'ї. Він залишався таким навіть після звільнення з ув'язнення у 1966 році, попри їхні намагання налагодити тісніші стосунки.
Партійний архітектор і державний функціонер Вступ до нацистів (1931–1934)
У січні 1931 року Шпеєр подав заявку на членство в НСДАП і 1 березня 1931 року став членом партії під номером 474 481. Того ж року, коли стипендії скорочувалися через Депресію, Шпеєр залишив посаду асистента Тессенова і переїхав до Мангейма, сподіваючись заробляти на життя як архітектор. Коли це йому не вдалося, батько дав йому неповну зайнятість управителя своєю нерухомістю. У липні 1932 року Шпеєри відвідали Берлін, щоб допомогти партії напередодні виборів до Рейхстагу. Під час їхнього перебування там його друг, партійний функціонер Карл Ганке, порекомендував молодого архітектора Йозефу Геббельсу для допомоги в ремонті берлінської штаб-квартири партії. Коли це завдання було виконано, Шпеєр повернувся до Мангейма і залишався там, коли Гітлер обійняв посаду в січні 1933 року.
Організатори Нюрнберзького з'їзду 1933 року попросили Шпеєра подати проєкти оформлення з'їзду, що вперше привело його до контакту з Гітлером. Ні організатори, ні Рудольф Гесс не наважувалися самостійно схвалити плани, і Гесс відправив Шпеєра до мюнхенської квартири Гітлера по схвалення. Ця робота принесла Шпеєру його першу загальнодержавну посаду — «Уповноважений з художньо-технічного оформлення партійних з’їздів та демонстрацій».
Невдовзі після приходу до влади Гітлер почав планувати перебудову рейхсканцелярії. Наприкінці 1933 року він уклав контракт із Паулем Троостом на реконструкцію всієї будівлі. Гітлер призначив Шпеєра, чия робота для Геббельса справила на нього враження, керувати будівельним майданчиком для Трооста. Як канцлер, Гітлер мав резиденцію в цій будівлі і щодня приходив, щоб отримувати від Шпеєра та керівника будівництва звіт про хід реконструкції. Після одного з таких звітів Гітлер запросив Шпеєра на обід, що викликало у архітектора велике хвилювання. Шпеєр швидко увійшов до найближчого оточення Гітлера; від нього очікували, що він приходитиме до нього вранці на прогулянку чи розмову, консультуватиме з архітектурних питань та обговорюватиме ідеї Гітлера. Більшість днів його запрошували на вечерю.
В англійській версії своїх мемуарів Шпеєр говорить, що його політичні зобов’язання полягали лише у сплаті «щомісячних внесків». Він припускав, що німецькі читачі не будуть такими довірливими, і сказав їм, що НСДАП пропонувала «нову місію». Відвертішим він був в інтерв’ю з Вільямом Гамшером, у якому сказав, що вступив до партії, щоб врятувати «Німеччину від комунізму». Після війни він стверджував, що політика його взагалі мало цікавила і що він вступив до партії майже випадково. Як і багато хто з тих, хто був при владі в Третьому Рейху, він не був ідеологом, «і не був чимось більшим, ніж інстинктивний антисеміт». Історик Магнус Брехткен, обговорюючи Шпеєра, зазначав, що той не виголошував антиєврейських публічних промов і що його антисемітизм найкраще можна зрозуміти через його дії — які були антисемітськими. Брехткен додав, що впродовж усього життя Шпеєра його головними мотивами були здобуття влади, панування та накопичення багатства.
Нацистський архітектор (1934–1937)
Коли Троост помер 21 січня 1934 року, Шпеер фактично замінив його на посаді головного архітектора партії. Гітлер призначив Шпеера керівником Головного будівельного управління, що номінально включило його до штабу Гесса.
Одним із перших замовлень Шпеера після смерті Трооста став стадіон Цепелінфельд у Нюрнбергу. Він використовувався для нацистських пропагандистських мітингів і його можна побачити у пропагандистському фільмі Лені Ріфеншталь Тріумф волі. Будівля могла вмістити 340 000 осіб. Шпеер наполягав на проведенні якомога більшої кількості заходів уночі, щоб як підкреслити свої світлові ефекти, так і приховати надмірну вагу нацистів. Нюрнберг був місцем розташування багатьох офіційних нацистських будівель. Планувалося звести ще багато споруд. Якби було збудовано Німецький стадіон у Нюрнберзі, він вміщав би 400 000 глядачів. Шпеер змінив проєкт Вернера Марха для Олімпійського стадіону, що будувався до Літніх Олімпійських ігор 1936 року. Він додав кам'яне оздоблення, яке сподобалося Гітлеру. Шпеер спроєктував Німецький павільйон для Міжнародної виставки 1937 року в Парижі.
Генеральний будівельний інспектор Берліна (1937–1942)
30 січня 1937 року Гітлер призначив Шпеера генеральним будівельним інспектором імперської столиці. Це давало йому ранг державного секретаря в імперському уряді та надавало надзвичайні повноваження над міською владою Берліна. Він мав звітувати безпосередньо перед Гітлером і був незалежним як від обер-бургомістра, так і від гауляйтера Берліна. Гітлер наказав Шпееру розробити плани перебудови Берліна. В основі планів лежав тримильний грандіозний бульвар, що проходив із півночі на південь, який Шпеер називав Prachtstrasse, або Вулицею пишноти; він також називав його «Вісь Північ–Південь». На північному кінці бульвару Шпеер планував побудувати Фольксгалле — величезну купольну залу заввишки понад із площею підлоги, що вміщала 180 000 осіб. На південному кінці проспекту планувалася велика тріумфальна арка заввишки майже , здатна вмістити Тріумфальну арку всередині свого отвору. Наявні берлінські залізничні вокзали мали бути розібрані, а замість них збудовані два великі нові вокзали. Шпеер залучив Вольтерса до своєї проєктної команди, поклавши на нього особливу відповідальність за Prachtstrasse. Початок Другої світової війни у 1939 році призвів до відкладення, а згодом і до відмови від цих планів, які після капітуляції нацистів сам Шпеер вважав «жахливими».