Кире́я, (, від ker- — «розтягати»), заст. ко́рзноГрушевський М. Ілюстрована історія України / М. Грушевський. — Київ-Відень: Дніпросоюз, 1921. — С. 38.Одежа // Історія Підкарпатської Руси / написав: проф. Василь Пачовській. — Ужгород: Книгопечатня Акціонер. Т-ва «Уніо», 1920. — С. 17. — верхній одяг до п'ят, зроблений зі шкіри, сукна чи вовни, без рукавів, з хутряним коміром або з відлогою. Кирея нагадує плащ, але виготовлялася переважно із сукна, тому намокала. Її носили не так «на ногах», як вдягали, сідаючи на коня чи на віз.
Кирея в історії
Кирея була ознакою заможності, певного соціального стану. У козацьку добу її носила старшина, зокрема й гетьман, накидаючи на жупан.
Кирея міщанина була з гранатового чи попелястого сукна. Киреї — одяг без стану, інколи з рукавами, були кармазинові, підбиті вовчим хутром. Теж саме вбрання означала і опонча тієї ж самої барви. Шляхта носила опончі підшиті адамаском та блакитним атласом з відлогою для накривання голови від дощу чи куряви в подорожі.
Міщани малих містечок носили опончу також в подорожі та до срою. Кирея чи опонча була одягом міщан та шляхти. Шляхтичів розрізняли по шаблі, а міщани носили палицю. Киреї дрібної шляхти та міщан не були підшиті вовчим хутром, а червоною чи зеленою байкою і зверху їх покривали гранатовим чи попелястим сукном.
Делія нічим не відрізнялась від киреї, тільки була втята в стані. Тоді ж і змінився крій опончі, її також почали втинати в стані. В опончі без стану не заходили в приміщення, а в опончі зі станом годилося заходити також і в приміщення.
У літературі
(Тарас Шевченко, Гайдамаки )
(Пантелеймон Куліш)
(Вільям Батлер Єйтс, «Кирея») Перекладач: В.Коптілов.
Примітки
Джерела кире́я = кере́я // Знаки української етнокультури: Словник-довідник / Жайворонок В. В. — К.: Довіра, 2006. — С. 284
Посилання Делія // Керея // Керея или Сірякъ // Чубинський П. П., «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский Край» — Т. 7. — СПб., — С. 421—422.