«Ди́во» — перший історичний роман українського письменника Павла Загребельного 1968 року. В ньому йдеться про Київську Русь доби Ярослава Мудрого, за часів якого сталося об'єднання земель руських та було зведено Софійський собор у Києві. Центральна сюжетна лінія відведена зодчому Сивооку, життя якого розкривають сучасники автора: історик Гордій Отава, а згодом його син Борис. Роман порушує проблематику свободи творчості, фальсифікацій історії та відновлення історичної правди.

Композиція Дія в далекому минулому відбувається з 992 по 1037 роки, в Києві, Новгороді, Константинополі, а також у Болгарському царстві. Головний герой роману в ту епоху — зодчий Сивоок, який пройшов шлях від гончара до головного будівельника Софійського собору. Його особа лишилася забутою, проте, справа його життя вистояла впродовж віків.

Другий часовий пласт — 1941—1942 роки. Головний герой тут — історик Гордій Отава, якого німці намагаються використати для пограбування собору. Він знаходить рукопис про Сивоока.

Третій — 1965—1966 роки, місця — Радянська Україна та Західна Німеччина. Син Гордія, Борис, продовжує батькову справу, шукає його вбивць і розкриває історію Сивоока завдяки старовинному пергаменту.

Об'єднавчим образом епох і персонажів слугує Софійський собор у Києві.

Сюжет Події подано в хронологічному порядку. В романі епохи стародавньої Русі, німецької окупації та повоєнної Радянської України чергуються.

Сивоок (названий так за блакитні очі) з дитинства живе у діда-гончара Родима. Дід виготовляє фігурки богів, за які отримує хорошу платню, але гине в суперечці про релігію. Після блукання лісом Сивоок натрапляє на медовара Ситника і закохується в його дочку Величку. Але, не приймаючи деспотизму Ситника, тікає і знайомиться з однолітком, лучником Лучуком. Удвох вони подорожують до Києва, де їх вражає краса християнських храмів. Юнаків помічає купець Какора й бере їх до себе охоронцями. Вони дізнаються про змову проти Какори та намагаються попередити купця. Але той випадково вбиває Лучука. Караван Какори зупиняється у древлянськму місті Радогость. Він закохується в місцеву жительку Ягоду та вчиться малювати в язичницької жриці Звенислави. Військо Володимира Великого спалює Радогость за відмову прийняти християнство, а Сивоок потрапляє в полон, однак, князь повертає його Какорі. Юний митець після кількох спроб утечі дістається до християнського монастиря в Болгарії, де охрещується та приймає ім'я Божидар. Там Сивоок вчиться писати. Війська візантійського імператора Василія перемагають болгар і Сивоок потрапляє в число полонених, яких готуються осліпити в Константинополі. Та коли надходить черга Сивоока, кат раптово помирає. Натовп вимагає помилувати полоненого і імператор погоджується. Сивоока відправляють працювати до стайні як раба. Славетний майстер Агапіт, дізнавшись про його хист до малювання, викупляє Сивоока. Не приймаючи особливого творчого бачення свого учня, Агапіт потім посилає його на віддалений острів споруджувати церкву. Там Сивоок знайомиться з дівчиною Іссою, вони одружуються і вирушають до Києва за завданням Агапіта.

Князь Ярослав заздрить Володимиру й мріє посісти київський престол замість нього. Він покидає коханку Забаву та одружується з Унгігердою, щоб отримати довіру варягів. Ярослав добре освічений, ефективний правитель, який прагне процвітання для Русі. Водночас він вдається до обманів, здатен на жорстокі рішення. Ситник став боярином і єдиною особою, кому довіряє Ярослав. Покинута князем Забава започатковує монастир. Зодчий Міщило, з яким Сивоок познайомився у Константинополі, пропонує князю збудувати в Києві церкву у візантійському стилі. Але Ярослав мріє про грандіозний храм, який звеличує руські традиції. Сивоок стає головним будівничим, а його помічинком — грузинський майстер Гюргій. Митрополит Феопемпт звинувачує Сивоока в захопленні язичницькими зображеннями. Попри суперечки, головний будівничий відстоює свій задум, але йому не вдається розписати собор зовні, адже це зовсім порушує канони християнського мистецтва. Сивоок зображає на розписах і в мозаїці те, що побачив і пережив особисто. Він також сторює мозаїку Оранту. Після років праці собор, Софія Київська, завершений і стає тріумфом руського мистецтва, як і хотів князь. Міщило мстить Сивоокові, призвівши до смерті Ісси. Собор відвідує дівчина Ярослава, з якою Сивоок починає зустрічатися, але їхні стосунки недовгі. Сивоок гине від рук убивць, підісланих Ситником та Міщилом, а його тіло таємно ховають у соборі, який він спорудив. Ярослав привласнює собі заслуги в створенні святині. Юний писар Пентелій веде записи про події, що сталися за правління Ярослава. Порушивши наказ князя, Пантелій не знищує пергамент, де розповідається про Сивоока, а передає його Гюргію. Той ховає записи в таємному місці. Вивляється, Ярослава — це дочка князя, що втекла від батька. Вона встигла завагітніти від Сивоока і таким чином рід митця продовжиться.

Через понад тисячу років, у 1941, у Києві мешкає професор-історик Гордій Отава, фахівець з мистецтва Київської Русі. Під час німецького наступу він не встигає покинути місто, прагнучи врятувати цінності з Софійського собору: залізничник бажає врятувати людей, а не архівні документи та ікони. Поведінка Гордія контрастує з вчинками його колеги на прізвище Бузина, котрий лише формально отримав посаду евакуатора, щоб отримати «бронь» від призову до війська. Історик потрапляє до Сирецького концтабору біля столиці. Його розшукує німецький штурмбанфюрер СС Адальберт Шнурре, щоб знайти в Софійському соборі скарби та привласнити їх. Інші в'язні не виказують Гордія, та він бачить свого сина Бориса і називає себе. Гордій, розуміючи задум Адальберта, свідомо затягує час. Але він змушений піти на співпрацю, щоб розшукати і врятувати сина. Йому вдається зустрітися з Борисом і розповісти про пергамент, у якому написана історія Сивоока. Згодом Гордій погоджується допомогти вивезти фрески Софійського собору до Німеччини. Асистент Шнурре, Оссендорфер, грабує київські музеї. Зрештою просто в соборі він убиває Гордія. Син Гордія, Борис, стає свідком цього.

Ставши дорослим, у 1965, Борис теж досліджує історію та шукає вбивцю батька. Він знайомиться з художницею-москвичкою Таїсою в санаторії. Картину Таїси знімають з виставки, бо вона не відповідає баченню оргкомітету. Борис і Таїса взаємно закохуються, та молодий історик мусить їхати до Західної Німеччини, щоб спробувати забрати пергамент, який раніше знайшов його батько. Він добивається від державного радника Вассеркампфа зустрічі з Оссендорфером, тепер — професором Марбурзького університету. Борис переконується, що це він убив його батька, але втрачає шанс отримати пергамент. Повернувшись із Німеччини, Борис шукає Таїсу в Москви. Вона відповідає йому, що Бориса не цікавить нічого, крім собору, тому їхні стосунки не мають перспектив. Борис вирішує усе ж продовжити справу, почату батьком, і видати правдиву історію собору, в якій Сивоок отримає заслужене визнання.

Історія написання Задум написати роман про історію Київської Русі виник у Павла Загребельного в 1961 році, ще під час роботи над «Днем для прийдешнього». Як зазначав сам автор:

Роман вийшов у світ 1968 року. Загалом, як згадував автор, роман був сприйнятий прихильно. Загребельний про свій роман писав так:

При роботі над створенням роману Павло Загребельний використовував літописні свідчення про епоху, але як автор художнього образу, синтезував історичний прототип і власне бачення персонажа. У Павла Загребельного зримі сліди традицій, а ще більш очевидне художнє, людинознавче новаторство у висвітленні культурного життя, мирної праці та побуту часів Київської Русі. Київська Русь привертала до себе пильну увагу багатьох поколінь дослідників, поетів, оповідачів.

Твір «Диво» написано за науковими джерелами, як завжди у Загребельного, докладно дослідженими. Але це передусім художня творчість бо найдавніші державні, соціальні, культурні події відображені в загальних картинах і в індивідуальних долях та характерах людей, в їх прагненнях і пристрастях. Є багато достовірних і художніх описів міст, передмість, споруд, картин природи. Павло Загребельний відверто й докладно розповідає про свої професійні секрети:

Інші твори серії

«Диво» — це перший роман Павла Загребельного з його серії книжок про Київську Русь, до яких також належать романи «Смерть у Києві», «Первоміст», «Євпраксія».

Посилання Бондаренко Ю. Феномен історичності в романі Павла Загребельного «Диво» (до проблеми формування історичної свідомості школярів засобами літератури) // Дивослово. — 2006. — № 2. — С. 2—8.http://lib.ndu.edu.ua/dspace/handle/123456789/664 Роман «Диво» Павла Загребельного: історична правда й художній вимисел Золота нить історії: ми — з Київської Русі в газеті «День»