Ґалвестонський ураган 1900 року () — руйнівний ураган, що вийшов на сушу біля міста Ґалвестон, Техас, 8 вересня 1900 рокуChristine Gibson "Our 10 Greatest Natural Disasters, " American Heritage, Aug./Sept. 2006.. Швидкість вітру на момент виходу на сушу оцінюється у 60 м/с, що робить його тропічним циклоном 4 категорії за шкалою Саффіра-СімпсонаStorms of the Century, #4 – 1900 Galveston Hurricane: Part 1. The Weather Channel. Retrieved on December 18, 2007.. Цей ураган привів до численних жертв, що оцінюються від 6000 до 12000 осібWeems, John Edward. Galveston Hurricane of 1900. Handbook of Texas Online. Retrieved on November 27, 2008.; число ж, що найчастіше цитується — 8000 — ставить ураган на третє місце серед усіх атлантичних ураганів (після Великого урагану 1780 року і урагану Мітч 1998 року). Ураган є першим серед всіх природних катастроф за числом жертв на території США, тоді як друге займає Окічобський ураган 1928 року з 2500 жертв, а третє — ураган Катріна з 1800 жертв.
Ураган відбувся до введення офіційної практики найменування тропічних циклонів людськими іменами, тому у нього існує багато описових назв. Найчастіше він згадується як «Ґалвестонський ураган 1900 року», «Великий ґалвестонський ураган» або, особливо в найстаріших джерелах, «Ґалвестонська повінь». Серед місцевих мешканців також існувала назва «Великий шторм» або «Шторм 1900 року».
Метеорологічна історія
Точне місце формування цього тропічного циклону залишається неясним, оскільки можливості спостереження за тропічними циклонами на той час були обмеженими. Повідомлення можна було отримати лише від океанських суден, і те лише після їх повернення до порту, оскільки радіотелеграф на той момент ще не набув поширення. Найбільш ймовірно, ураган 1900 року, як і багато з найсильніших атлантичних ураганів, почався як ураган кабовердійського типу — з тропічної хвилі, що рухалася на захід від африканського узбережжя. Перше офіційне спостереження тропічного циклону було здійснене 27 серпня, приблизно за 1600 км на схід від Навітряних островів, коли судно пройшло через район «неспокійної погоди». Тропічний циклон перетнув Підвітряні острови 30 серпня, ймовірно лише з силою тропічної депресії, як можна судити за зареєстрованим атмосферним тиском на острові Антигуа.
Через три дні на Антигуа була зареєстрована сильна гроза, за якою настав період спокійної теплої і вологої погоди, характерної для проходження тропічного циклону. 1 вересня Погодне бюро США повідомило про «шторм середньої сили» (ще не ураган) на південний схід від Куби. 3 вересня шторм вийшов на сушу на південному заході Куби, викликавши зливові дощі. 5 вересня він пройшов Флоридською протокою із силою тропічного шторму або слабого урагану .
До 6 вересня шторм опинився на північ від міста Кі-Вест, а уранці 7 вересня Погодне бюро в Новому Орлеані випустило повідомлення про значні руйнування на узбережжі Луїзіани і Міссісіпі, однак через пошкодження телеграфних ліній деталі не було поширено. Погодне бюро у Вашингтоні випустило штормове попередження по всьому узбережжю від Флориди до Ґалвестона. Увечері 7 вересня свідоцтва наближення урагану були отримані в самому Ґалвестоні, о 1 дня того є дня до урагану потрапило судно «Луїзіана» після виходу з порту Нового Орлеану, капітан якого оцінив швидкість вітру у 45 м/с, що відповідає урагану 2 категорії.
У другій половині дня в суботу 8 вересня у місті почався сильний північно-східний вітер, що до 5 годин вечора досяг ураганної сили. Тієї ж ночі вітер змінив напрямок на східний, коли око урагану досягло західних околиць міста. О 11 вечора вітер змінив напрямок на південний та почав знижати силу, а уранці наступного дня мешканців міста, які вижили, зустріло чисте небо і бриз швидкістю 9 м/с з Мексиканської затоки. Ураган продовжив рух далі, перетнув Оклахому, Великі озера (із вітрами у 18 м/с) і 12 вересня досяг Галіфакса. Далі залишки урагану вийшли в Атлантичний океан і зникли від спостеригачів.
Ґалвестон перед ураганом Наприкінці 19 століття Ґалвестон був містом, що швидко розвивалося, а його населення досягло 42 тис. мешканців. Місто знаходилося на березі зручної природної гавані — Ґалвестонської затоки на узбережжі Мексиканської затоки — що зробило його квітучим торговим центром і найбільшим містом штату Техас.
Місто Індіанола, розташоване неподалік на узбережжі затоки Матаґорда, почало швидкий розвиток раніше та на початку 1870-тих років було другим за значенням портовим містом Техасу. Але в 1875 році воно було практично зруйноване сильним ураганом. Місто було відновлене, але знов зруйноване ураганом 1886 року, унаслідок чого мешканці цілком залишили його. Багато мешканців Ґалвестна розглядали трагедію Індіаноли як урок для Ґалвестона про загрозу ураганів. Оскільки Ґалвестон був збудований на низькому острові, від узбережжя його відділяв лише невисокий пісковий бар. Для захисту від можливих штормових припливів і штормових хвиль було запропоновано збудувати захисну дамбу уздовж узбережжя, але через опозицію більшості населення і уряду міста ця пропозиція була відхилена. З офіційного моменту заснування у 1839 році на місто обрушувалися численні шторми, жодний з яких не наніс йому значної шкоди. Мешканці не вірили, що майбутній шторм може опинитися гіршим (хоча і не всі поділяли таку думку). З метою офіційної оцінки загрози ураганів, директор ґалвестонського відділення Погодного бюро Айзек Кляйн написав у 1891 році статтю в газеті Galveston Daily News, в якій намагався довести що не тільки не було потреби у захисній дамбі, але й що ураган значної сили ніколи не досягне містаKeith C. Heidorn Weather people and history: Dr Isaac M. Cline: A Man of Storm and Floods — Part 2. The Weather Doctor (September 1, 2000). Retrieved on December 18, 2007.. Захисна дамба так і не була споруджена, тоді як розвиток міста збільшував його уразливість до штормів. Зокрема, були знесені природні дюни, які до того існували уздовж берега, що усунуло єдиний невеликий бар'єр між містом та затокою.
Підготовка
4 вересня ґалвестонське відділення Погодного бюро почало отримувати попередження з штаб-квартири бюро у Вашингтоні про наближення «тропічного шторму», що у той час знаходився над Кубою. Погодне бюро не могло спрогнозувати майбутній шлях урагану, щобільше, термін «ураган» не використовувався у попередженнях для уникнення зайвої паніки серед населення перед кожним штормом. Однак умови над Мексиканською затокою були сприятливі для розвитку урагану, зокрема поверхня океану була дуже теплою, тому ураган продовжив посилюватися. Фахівці Погодного бюро вважали, що ураган зверне на північ та вразить атлантичне узбережжя США, хоча з ними не погоджувалися кубинські метеорологи, які вважали, що ураган продовжить шлях на захід. Зокрема, у одному кубинському прогнозі вказувалося на ймовірність доходження урагану до Сан-Антоніо.
Наступного дня мешканці все ще не сприймали серйозно повідомлення про наближення урагану, зокрема через досить звичайну погоду. Невелика кількість мешканців евакуювалася до континенту, але переважна більшість залишилася у місті. За словами директора місцевого відділення Погодного бюро Айзека Кляйна, він особисто об'їхав прибережні райони міста і попередив їх мешканців про небезпеку, попри відсутність офіційного попередження з ВашингтонуThe 1900 Storm: An Island Washed Away. Galveston Newspapers Inc. Retrieved on December 18, 2007., однак жоден з мешканців міста, які вижили, не пригадав про це, що робить роль цієї людини спірноюWashington bureaucrats of the U.S. Weather Bureau prevented Isaac Cline, a weather forecaster on duty in Galveston at the time, from issuing a hurricane warning. Altoona Mirror, також і через його запевнення про непотрібність захисної дамби.
Ефект на Ґалвестон
На момент урагану, найвища точка Ґалвестона знаходилася на висоті лише 2,7 м над рівнем моря. Ураган же викликав штормовий приплив заввишки понад 4,6 мCline, Isaac M. Galveston Storm of 1900: Introduction. National Oceanic and Atmospheric Administration. Retrieved on December 18, 2007., що накрив увесь острів. Штормовий приплив змивав будинки з фундаментів, а хвилі розламували їх на частини. Понад 3600 домів було зруйновано, а від міста залишилися лише руїниThe 1900 Storm: Mother Nature's Wrath. Galveston Newspapers Inc. Retrieved on December 18, 2007.. Невелика кількість будівель, що витримали ураган, переважно капітальних особняків, зараз зберігаються як туристичні пам'ятки.
Найбільша виміряна швидкість вітру склала 45 м/с та була зареєстрована після 6 вечора, але анемометр Погодного бюро був здутий з будівлі одразу після вимірювання. Око урагану пройшло містом о 8 вечора, а максимальні вітри до його приходу оцінили на той час у 54 м/с, хоча пізніше оцінка була збільшена і ураган рекласифікований до 4 категоріїThe Galveston storm of 1900—The deadliest disaster in American history. National Oceanic and Atmospheric Administration. Retrieved from February 13, 2007, version at archive.org on December 18, 2007.. Найнижчий виміряний атмосферний тиск склав 964 гПа — це було настільки низьким значенням, що на той час вважалося помилковим. Пізніші оцінки тиску у центрі склали 931 гПа, але були знов переглянуті й збільшені до 936 гПа .
Руйнування були значними, а людські жертви рекордними. Через руйнування мостів та телеграфних ліній, що зв'язували місто з континентом, інформація про масштаби катастрофи довго не могла досягти решти країни. О 11 ранку 9 вересня «Pherabe», одне з кількох суден з Ґалвестона, що пережило ураган, прибуло до Тексас-Сіті на західному узбережжі Ґалвестонської затоки та перевезло шість пасажирів. Один з них був першим, хто відправив телеграму губернатору штату і президенту країни: «Мені доручено мером і громадським комітетом Ґалвестона проінформувати вас, що місто лежить в руїнах». При цьому число загиблих оцінювалося у 500 осіб, що було сприйнято як перебільшення.
Мешканці Х'юстона знали про інтенсивний шторм, що пройшов цим районом, і приготувалися надати допомогу. Рятувальники майже одразу вирушили до Ґалвестона поїздом і морем, та знайшли місто повністю зруйнованим. Зараз вважається, що там загинуло близько 8 тис. осіб або 20% його населення, хоча оцінки варіюють від 6 тис. до 12 тис.. Більшість з них втонули або були вбити уламками зруйнованих будівель, які кидали на них хвилі. Деякі пережили ураган, але загинули наступними днями, нездатні вибратися з-під уламків, а рятівники не мали можливості швидко дістатися до них. Рятівники часто чули стогони серед зруйнованих домів і рятували тих, кого могли. Решта мешканців міста, приблизно 30 тис., залишилися без даху над головою.
Трупи були настільки численними, що поховання не було можливим. Спочатку їх просто скидували у море, але оскільки течії виносили багато трупів на берег, цю практику припинилиStorms of the century: 1900 Galveston Hurricane: Part 2 – Disaster Waiting to Happen. The Weather Channel. Retrieved on December 18, 2007.. В результаті трупи почали спалювати, що тривало кілька тижнів після урагану. Для підтримки робітників, що займалися збором та перевезенням трупів, їм безкоштовно видавали віскі. Загальна кількість жертв цього урагану на території США перевищила клькість жертв від наступних понад 300 тропічних циклонів взятих разом, станом на 2009 рікLarson, Erik. (1999) Isaac's Storm: A Man, A Time, and the Deadliest Hurricane in History (1st ed.). New York: Crown Publishers. ISBN 0-609-60233-0.
Ефект на інші райони Циклон продовжив рух із тропічними характеристиками та вітрами швидкістю 18-22 м/с ще довго після виходу на сушу і досяг півночі Середнього Заходу, де на великій території викликав понад 100 мм опадів. Тропічні циклони штормової сили інколи досягають Вісконсину та навколишніх районів, але це трапляється приблизно раз на 50 років, хоча з тропічними депресіями це відбувається набагато частіше.