Американські індіа́нські ві́йни () — використовувана у військово-історичній літературі назва серії збройних конфліктів, що відбувалися на території Північної Америки протягом XVII-XX століть в період колонізації Америки.

Війни американських індіанців, також знані як Американські прикордонні війни, війни Першої нації у Канаді () та Індіанські війни — це серія війн, що велися європейськими урядами та колоністами, а пізніше урядами США та Канади, а також американськими та канадськими поселенцями проти різних племен американських індіанців та Першої нації. Ці конфлікти відбувалися в Північній Америці з часів перших колоніальних поселень у XVII столітті до початку XX століття. Індіанські війни були наслідком найрізноманітніших факторів. Під час протиборства із супротивниками європейські держави та їхні колонії залучали до ведення бойових дій союзні індіанські племена, які допомагали їм вести війну проти колоніальних поселень протилежної сторони. Після Американської революції багато конфліктів перетворилися на локальні і відбувалися в межах окремих штатів або регіонів і часто причиною були суперечки щодо використання земель; деякі конфлікти супроводжувалися масовими репресіями проти мирного населення.

Після 1780 року, в міру поступового просування поселенців на захід по Північній Америці, збройні конфлікти збільшувались у розмірах, тривалості та інтенсивності протистояння між поселенцями та різними племенами індіанців та першої нації. Кульмінація настала у війні 1812 року, коли великі індіанські коаліції на Середньому Заході та Півдні виступили єдиним фронтом проти США, але зазнали поразки. Конфлікти з поселенцями ставали набагато рідше і зазвичай вирішувались за договором, часто шляхом продажу або обміну територією між федеральним урядом та певними племенами. Закон про переселення індіанців 1830 року дозволив американському уряду забезпечити вивезення індіанців зі сходу від річки Міссісіпі до Індіанської території на захід від американських кордонів, зокрема багато було переселено до території Оклахоми.

Історія

Колоніальний період

З початку колонізації Нового світу представниками європейських націй індіанці вкрай агресивно реагували на появу на своїх землях «білих прибульців». Однак наприкінці XVI — початку XVII століть біле населення було нечисленним і мешкало переважно в низці ізольованих поселень-фортець. Індіанці ж часто самі ініціювали напади на ці поселення-фортеці, намагаючись у такий агресивний спосіб вигнати чужинців зі своїх земель або взагалі знищити їх на своїх територіях. Під час колонізації Північної Америки, яку проводили англійські, французькі, іспанські, голландські, данські та шведські поселенці, європейцям протистояли чисельні індіанські племена, тому бойові дії велися не лише європейцями проти власно індіанців, а за їхнім сприянням індіанцями проти інших індіанських племен. Білі нападали на індіанців переважно, щоб убезпечити себе від постійних набігів, одночасно захоплюючи нові земельні території, та розширюючи свій життєвий простір. Унаслідок таких подій спалахнула безліч конфліктів, найвідоміші з яких Джеймстаунська різанина (1622), Пекотська війна (1637), боброві війни (1640—1701), англо-похатанські війни (1610—1614, 1622—1632, 1644—1646), війна Короля Філіпа (1675—1676), Війна короля Вільгельма (1688-1697), а XVIII століття ознаменувалося Тускарорською війною (1711—1715), Ямашинською війною (1715—1717), франко-індіанською війною (1754—1763), повстанням Понтіака (1763—1766) і іншими локальними битвами і конфліктівами за участю корінного населення Північної Америки.

Загалом у XVII—XVIII століттях у Північній Америці відбувалися наступні війни за участю індіанців: Боброві війни (1609—1701) між ірокезами та французами, які вступили в союз з алгонкінами Англо-похатанські війни (1610–14, 1622–32, 1644–46), включаючи різанину в Джеймстауні 1622 р., між англійськими колоністами та Конфедерацією Похатан у колонії Вірджинія Пекотська війна (1636–38) між племенем пекоти та колоністами із колонії Массачусетської затоки та колонії Коннектикут і союзними племенами Війна Кіфта (1643–45) на голландській території Нових Нідерландів (Нью-Джерсі та Нью-Йорк) між колоністами та народом Ленапе Війна персикового дерева (1655), масштабна атака сускеханок та союзних племен на кілька поселень Нових Нідерландів на берегах річки Гудзон Війна Есопів (1659–63), конфлікти між племенем есопів індіанців ленапе та колоністами у Нових Нідерландах у графстві Ольстер, Нью-Йорк Війна Короля Філіпа (Повстання Метакома) (1675–78) у Новій Англії між колоністами та місцевими племенами, включаючи, але не обмежуючись ними, Ніпмук, Вампаноаги та Наррагансетт Війна короля Вільгельма (1688-97) між Францією та Великою Британією за колонії в Північній Америці. Обидві сторони були підтримані індіанськими племенами Війна Тускарори (1711–15) у провінції Північна Кароліна Війна Ямаши (1715–17) у провінції Південна Кароліна Війна Даммера (1722–25) у північній Новій Англії та французькій Акадії (Нью-Брансвік та Нова Шотландія) Війна Понтіака (1763–66) у районі Великих озер Війна лорда Данмора (1774) у західній Вірджинії (Кентуккі та Західна Вірджинія).

У декількох випадках конфлікти стали віддзеркаленням протистояння європейських держав на континенті, коли індіанські племена вступали у воєнні дії, приєднуючись до однієї з ворогуючої сторін з міркувань захисту своїх власних, переважно торговельних інтересів. Різні племена воювали з кожної сторони у війні короля Вільгельма, війні королеви Анни, війні Даммера, війні короля Георга та французько-індіанській війнах, об'єднуючись з британськими або французькими колоністами, виходячи з власних міркувань.

Війни східніше Міссісіпі (1775—1842)

Після перемоги Американської революції британські торговці та урядові агенти потай почали регулярні поставки зброї індіанцям, що мешкали на території щойно створених США. Головною метою цих намагань, були сподівання, що в разі нової війни між Великою Британією та США, корінні народи битимуться на британському боці. Британці також планували створити індіанську державу в районі Огайо-Вісконсин, щоб блокувати подальшу експансію Сполучених Штатів на захід. Врешті-решт загострення стосунків між двома державами призвело до того, що США оголосили війну в 1812 році. Більшість індіанських племен підтримували англійців, особливо ті, що були в союзі з Текумсе, але вони в кінцевому підсумку зазнали поразки від генерала Вільяма Генрі Гаррісона.

Багато вцілілих індіанців з переможених племен вирушили на північ через кордони до Канади; ті, хто жив на півдні, вирушили до Флориди, тоді вона перебувала під контролем Іспанії.

На початку XIX століття федеральний уряд через наполегливий тиск поселенців у багатьох регіонах на заході країни постав під проблемою. Поселенці в ультимативній формі вимагали вигнання індіанців зі своїх районів. 1830 року на федеральному рівні був прийнятий Закон про переселення індіанців, за яким індіанцям пропонувалося або асимілюватися та відмовитися від членства в племенах, з переселенням до індіанських резервацій з обміном або компенсацією за землі або переїхати далі на захід. Цей закон спричинив неабиякий опір, багато племен чинили озброєний спротив, особливо семіноли, що призвело до серії воєн у Флориді. Вони не зазнали жодної поразки, хоча деякі семіноли таки виїхали на Індіанську територію. Сполучені Штати відмовилися від тиску на решту, що продовжувала відстоювати свої землі й жили далеко в глибині боліт та Еверглейдсі. Інші були перевезені в резервації на захід від річки Міссісіпі, найвідоміше — черокі, переселення цього народу здобуло назву «Дорога сліз».

Війна за незалежність США

Війна за незалежність США була, по суті, двома паралельними війнами для американських патріотів. Війна на сході була боротьбою проти британського панування, тоді як війна на заході була «індіанською війною». Нещодавно проголошені США конкурували з англійцями за контроль над територією на схід від річки Міссісіпі. Деякі індіанці стали на бік британської корони, сподіваючись таким чином експансію європейських переселенців на захід континенту та розширення життєвого простору американців. На думку одного письменника, Війна за незалежність стала «наймасштабнішою та найруйнівнішою» індіанською війною в історії Сполучених Штатів.

Деякі індіанські племена розділилися щодо того, яку сторону підтримати у війні. Наприклад, Конфедерація ірокезів, розташована у Нью-Йорку та Пенсильванії, розкололася: Онайда та Тускарора стали на бік американських патріотів, а Могавки, Сенека, Каюга та Онондага — британський. Ірокези намагалися уникнути боротьби безпосередньо один проти одного, але Революція врешті-решт призвела до бойових дій між ірокезькими племенами, і обидві сторони втратили територію після війни. Британська Корона допомагала безземельним ірокезам, виділивши їм землі під резервації в Онтаріо та деяких інших землях.

На південному сході Черокі розкололися на про-патріотичну та про-британську фракції, яку американці називали Чикамунга Черокі; їх очолив вождь . Багато інших племен поділялися подібним чином.

Коли британці уклали мир з американцями за Паризьким договором у 1783 році, вони поступилися значною частиною індіанської території Сполученим Штатам. Індіанські племена, які билися у війні на боці англійців і брали учать у бойових діях проти американців, тому розглядалися як ворожі комбатанти й зазнали потужних гонінь та переслідувань з боку переможців.

Війна американців проти черокі

Прикордонні конфлікти були майже безперервними, починаючи з участі черокі в американській війні за незалежність, і тривали до кінця 1794 року. Так звані Чикамунга Черокі, пізніше названі «нижніми черокі», які походили з верхніх поселень, а пізніше з нижніх поселень, поселень долини та середніх поселень. Головним воєначальником груп черокі був вождь . Спочатку він привів своє військо до району Чикамунга-Крік поблизу сучасного міста Чаттануги, штат Теннессі, потім до П'яти нижніх поселень, де до нього приєдналися групи Маскогі, білі торі, раби-втікачі та відступники Чикасо, а також понад сто воїнів шауні.

Основними об'єктами нападу були колонії в окрузі Вашингтон, розкидані уздовж річок , і , а також у долині Картера у верхній частині східного Теннессі та поселення вздовж річки Камберленд. Рейди Того, що тягне каное, почалися з 1789 року на Форт-Нашборо, потім у Кентуккі, плюс проти поселень у штаті Франкліна, а пізніше у штатах Вірджинія, Північна Кароліна, Південна Кароліна та Джорджія. Масштаби нападів Чикамунга та їхніх союзників коливався від швидких набігів невеликих військових груп до великих походів 400—500 воїнів, а одного разу — понад тисячі. Верхні Маскогі під керівництвом найближчого союзника Того, що тягне каное часто приєднувався до їхніх походів, а також діяли окремо. Водночас поселення в Камберленді зазнавали нападу з боку чикасо, шауні з півночі та Делаверів. Кампанії Того, що тягне каное та його наступника Джона Уотса часто проводилися разом із кампаніями на Північно-західній території. Колоністи, як правило, відповідали контратаками, в ході яких поселення черокі були повністю зруйновані, хоча зазвичай без великих людських втрат з обох сторін. Війни тривали до підписання між американцями та черокі в листопаді 1794 року миру у Телліко блокхаузі.

Північно-західна індіанська війна