Національний історико-культурний заповідник «Гетьма́нська столи́ця» — культурно-освітній та науково-дослідний заклад, створений на базі комплексу пам'яток історії, культури та природи, пов'язаних з історією українського козацтва доби Гетьманщини.
Розташований у місті Батурині Ніжинського районуПостанова Верховної Ради України про утворення та ліквідацію районів від 17 липня 2020 р. № 807-IX. Чернігівської області.
Пам'ятки У складі заповідника перебуває 39 пам'яток культурної спадщини (серед яких 5 — національного значення): це пам'ятки археології, архітектури, садово-паркового і монументального мистецтва, історії. Ще 14 об'єктів культурної спадщини заповідника занесені до переліку щойно виявлених.
Пам'ятки національного значення: Палац гетьмана Кирила Розумовського — єдиний збережений в Україні гетьманський палац, зведений в 1799—1803 рр. за проектом видатного архітектора Чарлза Камерона. Будинок Генерального суду (будинок В. Кочубея) кінця XVII століття — рідкісний зразок цивільної архітектури доби українського бароко.
Воскресенська церква — усипальниця гетьмана К. Розумовського, 1803 р. — храм зі збереженим похованням гетьмана Лівого й Правого берегів Дніпра та Війська Запорозького Кирила Григоровича Розумовського. Дзвіниця Батуринського Миколо-Крупицького монастиря, 1823—1825 рр. — домінанта Миколо-Крупицького монастирського ансамблю. Пам'ятник жертвам Батуринської трагедії 1708 р. (2004 р.) на території Цитаделі Батуринської фортеці.
Пам'ятки садово-паркового мистецтва: Парк «Кочубеївський», створений представником козацької старшини — генеральним суддею В. Кочубеєм на базі природної діброви. На сьогодні має площу 10 га. Парк поєднує регулярне і нерегулярне (пейзажне) розпланування. Парк біля палацу Кирила Розумовського — відтворений в 2009 р. згідно схеми генерального плану палацово-паркового ансамблю К. Розумовського.
Пам'ятки архітектури місцевого значення: Будинок пошти, зведений на місці старого приміщення пошти при облаштуванні Києво-Московського поштового тракту у 1840-х рр. Училище імені М. Ф. Затворницького, збудоване в 1904—1907 рр. на кошти мецената — лікаря М. Ф. Затворницького (згідно його заповіту), та мешканців Батурина. Училище мало перші в Російській імперії однорічні професійні сільськогосподарські класи, де навчали основам землеробства та агрономії. Покровська церковно-парафіяльна школа, збудована в 1899—1901 рр. в комплексі з Покровською церквою. Воскресенська церковно-парафіяльна школа, 1904 р. Споруджена в комплексі з Воскресенською церквою. Двоповерхова будівля готелю, збудована місцевою заможною родиною Стокозів у середині XIX ст. в центральній частині Батурина. Торгові ряди — побудовані на початку XIX ст. в центральній частині Батурина приміщення для торгівлі. Досі використовуються за первинним призначенням. Спасо-Преображенська тепла церква Батуринського Миколо-Крупицького монастиря, 1803 р. — одноповерхова, безапсидна, Т-подібна в плані церква зальної розпланувально-просторової структури. Келії з трапезною Батуринського Миколо-Крупицького монастиря, 1834 р. — одноповерхова з підвалом житлова будівля, зведена у стилі пізнього провінційного класицизму.
Створення і розвиток заповідника
Заповідник створено постановою Кабінету Міністрів України № 445 від 14 червня 1993 року «Про Державний історико-культурний заповідник „Гетьманська столиця“» на базі комплексу пам'яток культурної спадщини та природи, пов'язаних з історією українського козацтва доби Гетьманщини, з метою здійснення їх комплексного наукового дослідження та охорони, та підпорядковано Чернігівській обласній державній адміністрації.
Базою експозиційної, фондової, памяткоохороної, природоохоронної, кадрової діяльності заповідника став реорганізований і включений до його складу Батуринський історико-краєзнавчий музей, що знаходився у пам'ятці архітектури — Будинку генерального суду (Будинок Василя Кочубея).
1996 року було затверджено План охоронних зон заповідника. Загальна їх площа склала 57 га. В межах охоронних зон знаходяться археологічні, архітектурні, історичні об'єкти культурної спадщини, пам'ятки монументального і садово-паркового мистецтва. У постійному користуванні заповідника перебуває 17 земельних ділянок загальною площею 34,4 га.
Переважна більшість пам'яток та об'єктів культурної спадщини, що формують НІКЗ «Гетьманська столиця», складають чотири компактні групи, які розташовані в межах історичного центру міста та його південно-східної околиці. Зокрема, територія в межах земляних укріплень XVII ст., де знаходяться Пам'ятник жертвам Батуринської трагедії 1708 р., Воскресенська церква-усипальниця К. Розумовського, а також Будинок генерального суду Лівобережної України в парку «Кочубеївському» та палац гетьмана Кирила Розумовського у південно-східній частині.
До складу заповідника увійшли окремі пам'ятки, розташовані за межами Батурина: могила основоположника всеєвропейської школи бджільництва Петра Прокоповича в с. Пальчики, Батуринський Миколо-Крупицький монастир в с. Вербівка, територія колишньої садиби І. Мазепи на острові Поросючка (с. Халимонове).
29 березня 2006 р. розпорядженням Кабінету Міністрів України № 173-р цілісний майновий комплекс Батуринського державного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» було передано зі спільної власності територіальних громад Чернігівської області у державну власність з віднесенням його до сфери управління Міністерства культури і туризму України.
16 листопада 2007 року Президент України Віктор Ющенко Указом № 1102/2007, ураховуючи значення державного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» у справі збереження об'єктів, що становлять особливу історичну, наукову і культурну цінність, його роль у формуванні історичної свідомості Українського народу, вихованні у молодого покоління шанобливого ставлення до історії українського державотворення, державному історико-культурному заповіднику «Гетьманська столиця» надав статус національного і заповідник отримав назву Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця».
2012 року наказом Міністерства культури України затверджено «План організації території Національного історико-культурного заповідника „Гетьманська столиця“ у м. Батурин Чернігівської області (з визначенням меж та режимів використання зон охорони пам'яток)». У результаті цілеспрямованої пам'яткоохоронної діяльності по виявленню, дослідженню і підготовці охоронної документації, перелік пам'яток культурної спадщини, розташованих на території заповідника, розширився. 1998 року до нього включено 2 пам'ятки археології, а 2012 року — 9 пам'яток археології і архітектури місцевого значення.
На момент створення штат закладу складався із 7 співробітників. На початок 2020 року структура заповідника складалася з 11 відділів і одного сектора, штат налічував 105 працівників.
Директори заповідника: Алла Павлівна Олещинська (1994—2002), Наталія Борисівна Реброва (2002—2024), Тетяна Володимирівна Кербут (з 2024).
Роль Віктора Ющенка
Прем'єр-міністр України Віктор Андрійович Ющенко став першим можновладцем, який реально перейнявся питанням відродження Батурина — 2002 року під його керівництвом було розроблено й 17 серпня 2002 р. постановою Кабінету Міністрів України N 1123 затверджено Комплексну програму збереження пам'яток Державного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури смт Батурина.. Її реалізація розпочалася 2003 року. Наступного ж року роботи за Програмою фактично призупинились — кошти з держбюджету не було виділено, і знову Батурин став заручником політичної ситуації.
Після візиту до Батурина 11 березня 2005 року Президента України Віктора Андрійовича Ющенка, який вже послідовно відроджував історію та пам'ятки Гетьманської столиці, розпочалися масштабні реставраційні роботи на пам'ятках Батуринського історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця».
На виконання Указу Президента України Віктора Ющенка N 1131/2007 від 21 листопада 2007 року «Про деякі питання розвитку Національного історико-культурного заповідника „Гетьманська столиця“ та селища Батурин» 2008 року було здійснено:
укріплення та благоустрій схилів Цитаделі Батуринської фортеці; відбудову об'єктів Цитаделі Батуринської фортеці, зокрема, гетьманського будинку, гетьманської скарбниці, дерев'яної церкви Воскресіння Господнього, фрагменту оборонної стіни фортеці із вежами та ровом; при Чернігівському державному педагогічному університеті імені Т. Г. Шевченка створено Батуринську постійно діючу археологічну експедицію та міжнародну літню школу молодих археологів; упорядкування парку палацового комплексу К. Розумовського.
Діяльність
Археологічні дослідження
У серпні 1995 р. в Батурині розпочала роботу археологічна експедиція Інституту археології НАН України й Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка, яку очолив Володимир Коваленко.
У перший рік розкопок в експедиції взяло участь 30 дослідників, а у пікові роки (2007—2009 рр.) їх число коливалося від 120 до 200 осіб.
В перші роки розкопок основні сили були зосереджені на території Цитаделі Батуринської фортеці. Роботи на Цитаделі викликали значний резонанс і незаперечним підтвердженням злочину московського війська 1708 р. — останки жертв зі слідами насильницької смерті, потужний шар попелу від знищеної вогнем забудови столиці засвідчили масштаби трагедії, уособленням якої стала обпалена «Батуринська Богоматір» — ікона на металі кінця XVII ст., віднайдена археологами в 1995 р. на кістяку вбитої жінки на Цитаделі. Паралельно обстежувалися заміська резиденція Івана Мазепи на Гончарівці, територія Батурина і його округи.
Головним результатом першого року досліджень став план охоронних зон заповідника, затверджений розпорядженням Чернігівської обласної держадміністрації № 161 від 6 березня 1996 р.
Проте, на жаль, так успішно розпочаті роботи в 1998—1999 р. були призупинені через фінансові труднощі.
Сезон 2000 р. ознаменував собою відновлення археологічних досліджень Батурина і околиць (досліджувалася територія Батуринського Миколо-Крупицького монастиря), одначе повністю позбавитись проблем з фінансовим забезпеченням не вдалося.
Від 2001 р., коли до дослідження Батурина долучилися канадські спеціалісти з археології, історії і архітектури середньовічної та модерної України на чолі з Зеноном Когутом та Володимиром МезенцевимВолодимир Мезенцев — український історик з Канади — експедиція стала міжнародною. Два десятиліття дослідження в Батурині фінансують: Канадський Інститут Українських Студій (КІУС) Альбертського університету в м. Едмонтоні, Торонтського університету та Дослідний Інститут «Україніка» у м. Торонто.Когут З. Мезенцев В. Україно-канадський проєкт археологічних досліджень у Батурині в 2001—2008 рр. // Батуринська старовина. Вип. 2. Чернігів, 2011. С.82-89.
У 2018 р. КІУС надав ґрант на історико-археологічні дослідження Батурина XVII—XVIII ст. з Вічного Фонду ім. Анни та Нікандера Буковських.
Найщедрішими благодійниками вивчення батуринської старовини є поетеса Володимира Василишин (літературні псевдоніми Міра Гармаш та Ї. Жак) і її чоловік, мистець Роман Василишин з Філадельфії, США.