Формула-1 1994 року — сезон чемпіонату світу з автоперегонів у класі Формула-1, який проводився під егідою FIA. Чемпіонат відбувся у період з березня по листопад та складався з 16 Гран-прі. Сезон розпочався на Гран-прі Бразилії 27 березня та закінчився на Гран-прі Австралії 13 листопада. Міхаель Шумахер здобув свій перший титул із семи. Кубок конструкторів виборола команда Williams-Renault.

1994 рік став одним із найтрагічніших сезонів в історії Формули-1. На Гран-прі Сан-Марино загинули австрійський новачок Роланд Ратценбергер і бразильський триразовий чемпіон світу Айртон Сенна, тоді як у ряді інших інцидентів протягом сезону отримали травми пілоти, механіки, глядачі, а також один із маршалів на трасі. Згодом FIA внесла радикальні зміни до правил і положень Формули-1, намагаючись покращити безпеку. Команди та пілоти Наступні команди та пілоти брали участь у Чемпіонаті світу 1994 року. Постачальник шин для всіх команд — Goodyear. Команда Конструктор Шасі Двигун Пілот Гран-прі Rothmans Williams Renault Williams-Renault FW16FW16B Renault RS6 3.5 V10 0 Деймон Гілл Всі 2 Айртон Сенна 1–3 Девід Култгард 5–6, 8–13 Найджел Менселл 7, 14–16 Tyrrell Racing Organisation Tyrrell-Yamaha 022 Yamaha OX10B 3.5 V10 3 Укіо Катаяма Всі 4 Марк Бланделл Всі Mild Seven Benetton Ford Benetton-Ford B194 Ford EC Zetec-R 3.5 V8 5 Міхаель Шумахер 1–11, 14–16 Юркі Ярвілехто 12–13 6 Йос Ферстаппен 1–2, 7–14 Юркі Ярвілехто 3–6 Джонні Герберт 15–16 Marlboro McLaren Peugeot McLaren-Peugeot MP4/9 Peugeot A6 3.5 V10 7 Міка Гаккінен 1–9, 11–16 Філіпп Алліо 10 8 Мартін Брандл Всі Footwork Ford Footwork-Ford FA15 Ford HBE7/8 3.5 V8 9 Крістіан Фіттіпальді Всі 10 Джанні Морбіделлі Всі Team Lotus Lotus-Mugen-Honda 107C109 Mugen Honda MF-351 HC 3.5 V10Mugen Honda MF-351 HD 3.5 V10 11 Педро Ламі 1–4 Алессандро Дзанарді 5–10, 12 Філіпп Адамс 11, 13 Ерік Бернар 14 Міка Сало 15–1612 Джонні Герберт 1–13 Алессандро Дзанарді 14–16 Sasol Jordan Jordan-Hart 194 Hart 1035 3.5 V10 14 Рубенс Баррікелло Всі 15 Едді Ірвайн 1, 5–16 Аґурі Судзукі 2 Андреа де Чезаріс 3–4 Larrousse F1 Larrousse-Ford LH94 Ford HBF7/8 3.5 V8 19 Олів'є Беретта 1–10 Філіпп Алліо 11 Яннік Дальма 12–13 Хідекі Нода 14–16 20 Ерік Кома 1–15 Жан-Дені Делетраз 16 Minardi Scuderia Italia Minardi-Ford M193BM194 Ford HBC7/8 3.5 V8 23 П'єрлуїджі Мартіні Всі 24 Мікеле Альборето Всі Ligier Gitanes Blondes Ligier-Renault JS39B Renault RS6 3.5 V10 25 Ерік Бернар 1–13 Джонні Герберт 14 Франк Лаґорс 15–16 26 Олів'є Паніс Всі Scuderia Ferrari Ferrari 412T1412T1B Ferrari 041 3.5 V12Ferrari 043 3.5 V12 27 Жан Алезі 1, 4–16 Нікола Ларіні 2–3 28 Герхард Бергер Всі Broker Sauber Mercedes Sauber Mercedes Sauber-Mercedes C13 Mercedes-Benz 2175B 3.5 V10 29 Карл Вендлінгер 1–4 Андреа де Чезаріс 6–14 Юркі Ярвілехто 15–16 30 Гайнц-Гаральд Френтцен Всі MTV Simtek Ford Simtek-Ford S941 Ford HBD6 3.5 V8 31 Девід Бребем Всі 32 Роланд Ратценбергер 1–3 Андреа Монтерміні 5 Жан-Марк Гунон 7–13 Доменіко Ск'ятарелла 14, 16 Такі Іноуе 15 Pacific Grand Prix Pacific-Ilmor PR01 Ilmor 2175A 3.5 V10 33 Поль Бельмондо Всі 34 Бертран Гашо ВсіДжерело:

Календар № Гран-прі Траса Дата 1 Гран-прі Бразилії Інтерлагус, Сан-Паулу 27 березня 2 Гран-прі Тихого океану Міжнародна траса Окаями, Мімасака 17 квітня 3 Гран-прі Сан-Марино Автодром Енцо та Діно Феррарі, Імола 1 травня 4 Гран-прі Монако Міська траса Монте-Карло, Монте-Карло 15 травня 5 Гран-прі Іспанії Каталунья, Монмало 29 травня 6 Гран-прі Канади Автодром імені Жиля Вільнева, Монреаль 12 червня 7 Гран-прі Франції Невер Маньї-Кур, Маньї-Кур 3 липня 8 Гран-прі Великої Британії Автодром Сільверстоун, Сільверстоун 10 липня 9 Гран-прі Німеччини Гоккенгаймринг, Гоккенгайм 31 липня 10 Гран-прі Угорщини Хунгароринг, Модьород 14 серпня 11 Гран-прі Бельгії Спа-Франкоршам, Спа 28 серпня 12 Гран-прі Італії Автодром Монца, Монца 11 вересня 13 Гран-прі Португалії Ешторільський автодром, Ешторіл 25 вересня 14 Гран-прі Європи Херес, Херес-де-ла-Фронтера 16 жовтня 15 Гран-прі Японії Міжнародний автодром Судзуки, Судзука 6 листопада 16 Гран-прі Австралії Вулична траса Аделаїди, Аделаїда 13 листопадаДжерело:

Зміни в календарі Гран-прі Південної Африки було скасовано через кілька місяців після того, як траса К'яламі була продана Південноафриканській автомобільній асоціації в липні 1993 рок. В організації вирішили, що проведення перегонів Формули-1 є надто дорогим.

Гран-прі Європи, що було заплановане на 17 квітня на трасі Донінгтон Парку було скасоване та замінене на Гран-прі Тихого океану. Гонка була проведена на Міжнародній трасі Окаями в Японії.

Гран-прі Іспанії та Гран-прі Монако помінялися місцями в календарі.

Гран-прі Аргентини спочатку було заплановане на 16 жовтня, але було скасоване 1 червня через те, що на автодромі Буенос-Айреса, який проходив модернізацію з 1991 року, ще тривали роботи.

Гран-прі Європи повернулося до календаря як заміна скасованого Гран-прі Аргентини. Гонка була проведена 16 жовтня на трасі Хереса.

Напередодні чемпіонату З 1994 року в історії Формули-1 практично почалася нова епоха. Першою причиною цього став поступовий відхід старих фаворитів (Нельсона Піке, Найджела Менселла, Алена Проста, Ріккардо Патрезе) і подальше висування на перші ролі тих, хто раніше був у їх тіні: Деймон Гілла, Міхаеля Шумахера, Мікі Гаккінена, Жана Алезі. Другим чинником була кардинальна зміна технічного регламенту. Ще на Гран-Прі Канади 1993 «FIA» видала бюлетень, в якому вказувала, що автомобілі всіх команд, окрім BMS (безпросвітного аутсайдера) не відповідають технічним вимогам, так як оснащені різними електронними системами, що допомагають гонщикові при управлінні автомобілем: traction control, ABS, електронною коробкою передач, активною підвіскою. Починаючи з сезону 1994 року, використання цих систем заборонялося. Одночасно була дозволена дозаправка паливом в ході гонки.

При зміні правил «FIA» оголосила, що переслідує цим благородну мету: зрівняти шанси малих команд, у яких не вистачало грошей для розробки електроніки, і визнаних лідерів. Але до того часу, майже всі команди обзавелися електронікою, і після зміни правил їм знову довелося витрачати великі кошти для розробки шасі, що відповідають новим правилам. Шасі ці порівняно з попередніми моделями були практично некеровані. Це і призвело до трагічних аварій у ході сезону. «FIA», що так ґрунтовно скомпрометувала себе необачною зміною правил, продовжувала викликати шквал критики на свою адресу, вводячи під час сезону все нові і нові заборони й обмеження, покликані знизити швидкість, і, таким чином, підвищити безпеку змагань, хоча достатньо було знову реабілітувати електронні системи.

Гран-прі чемпіонату Гран-прі Бразилії

Чемпіонат відкрився гонкою в Бразилії 27 березня. Айртон Сенна, що перейшов у цьому сезоні у «Вільямс», стартував з поул-позиції (1:15.962) і якийсь час лідирував, але після піт-стопа опинився позаду Шумахера. Переслідуючи його, на п'ятдесят п'ятому колі Сенна зробив помилку і зійшов. В результаті Шумахер перетнув фінішну лінію, випередивши другого Гілла на одне коло. Алезі також відстав на коло, а Рубенс Барікелло, Укіо Катаяма і Карл Вендлінгер, що зайняли місця з четвертого по шосте — на два.

Гран-прі Тихого океану

Другий етап чемпіонату пройшов 17 квітня на новій для Формули-1 трасі Танака в Японії. Офіційно гонка називалася Гран-прі Тихого океану і була введена в календар через величезну популярність Формули-1 в Японії. Поул-позицію знову зайняв Сенна, але вже на старті, отримавши відчутний поштовх від Гаккінена, опинився на узбіччі і остаточно вибув з боротьби, коли в його «Вільямс» в'їхала «Феррарі» Ніколи Ларіні. Гілл також зійшов після інциденту з Гаккіненом, коли спробував обігнати фіна в боротьбі за друге місце. Перешкодити Шумахеру, здобути перемогу, не зміг більше ніхто: Герхард Бергер, єдиний, хто залишився в тому ж колі, відстав на 1:15.300. Барікелло фінішував третім і після двох етапів займав сенсаційне друге місце в чемпіонаті. Крістіан Фіттіпальді став четвертим, Гайнц-Гаральд Френтцен — п'ятим, Ерік Кома — шостим.

Гран-прі Сан-Марино

Під час кваліфікації перед третім етапом — Гран-Прі Сан-Марино — під час першої кваліфікаційної сесії для визначення порядку старту гонки, Рубенс Барікелло, пілот команди «Джордан», зачепив край узбіччя повороту «Варіанте Басса» () — і на швидкості 225 км/год злетів у повітря. У суботу, на останній двадцятихвилинній кваліфікаційній сесії сталася ще одна аварія Роланда Ратценбергера. Гонщик помер, причому, за офіційною версією, смерть настала в лікарні.

На початку гонки заглох «Бенеттон» Юркі Ярвілехто. Більшість гонщиків зуміли уникнути зіткнення з фіном, проте Педро Ламі занадто пізно побачив Ярвілехто, що залишився стояти на стартовій решітці, і врізався у нього. Внаслідок аварії дев'ятеро осіб отримали незначні травми від частини уламків болідів, що перелетіли через дорожнє огородження призначене для захисту глядачів на стартовій прямій. Після рестарту, болід команди «Вільямс» під управлінням Айртона Сенни, який був на той момент серед лідерів у гонці, проходячи поворот «Тамбурелло» () зірвалася з траси і на величезній швидкості врізався у бетонну стіну. Згідно з показаннями телеметрії, у момент зриву швидкість боліду була близько 306 км/год, після цього Сенна встиг загальмувати і уповільнити болід, але швидкість на момент удару в стіну склала 211 км/год. Незабаром він помер у госпіталі. Після його аварії гонка була продовжена, і Шумахер знову виборов перемогу. Другим перетнув фінішну лінію Ларіні, третім — Гаккінен.

Гран-прі Монако

Після загибелі Сенни проведення Гран-прі Монако було під загрозою. Етап все ж таки відбувся, і у вільних заїздах в четвер у важку аварію потрапив Вендлінгер, після цього знаходився в комі дев'ятнадцять днів. Команда «Sauber» була знята з цього Гран-прі, «Williams» і «Simtek» виставили по одному учаснику. Шумахер знову здобув перемогу, другим перетнув фінішну лінію Мартін Брандл, третім — Бергер.

Гран-прі Іспанії

Після подій, в результаті яких сталося шість важких аварій і було втрачено два людські життя, «FIA» вжила заходів щодо збільшення безпеки перегонів. До Гран-прі Іспанії були зменшені розміри передніх антикрил, змінено профіль днища, що різко зменшило притискуючу силу. Результат — ще дві аварії: на тестах — Педро Ламі, в кваліфікації — Андреа Монтерміні. На Гран-прі Іспанії 1994 року Шумахеру не вдалося здобути чергову перемогу, через проблеми з коробкою передач, які дали про себе знати незадовго до фінішу. Переміг Гілл, випередивши німця на 24,166 с; Марк Бланделл фінішував третім.

Після перших п'яти етапів Шумахер мав 46 очок, Гілл — 17. За ними йшли два гонщика «Ferrari»: Бергер з 10 очками і Алезі з 9. Барікелло, що чудово почав сезон, не отримав жодного очка з Гран-прі Тихого Океану і був відтиснутий вже на п'яте місце (7 очок). Ларіні і Брандл ділили між собою шосте й сьоме місця з 6 очками кожен. Команда «Benetton» мала в заліку Кубка конструкторів 46 очок, «Ferrari» — 25, «Williams» — 17. На четверте місце вибралася команда «Jordan» з 11 очками, на одне випереджаючи «McLaren». 8 очок було на рахунку «Tyrrell».

Гран-прі Канади

Напередодні Гран-прі Канади були зроблені чергові заходи щодо зниження швидкості: у верхніх повітрозаборниках були зроблені прорізи, що різко знижувало кількість повітря, що надходило до двигунів, і, відповідно, їх потужність. Шумахер приписав до свого рахунку ще один «score parfait» (Поул-позиція, найкраще коло в гонці і перемога). Гілл фінішував другим, відставши на 39,660 с. Пара «Ferrari» — Алезі і Бергер — фінішувала з часом 1 хв 13,338 с і 1 хв 15,609 відповідно, а Девід Култгард, що замінив Сенну з минулого етапу, прийшов п'ятим. Ярвілехто на шостому місці отримав єдине очко в сезоні.

Результати та положення в заліках

Гран-прі