Генріх Вільгельм Маттеус Ольберс () — німецький астроном. Народився в м. Арберген (поблизу Бремена). Вивчав медицину в Геттінгенському університеті. Був практикуючим лікарем у Берліні. Побудував у Берліні власну обсерваторію.
Наукова спадщина + Астероїдів вікрито: 2 2 Паллада 28 березня 1802 4 Веста 29 березня 1807
Основні наукові праці присвячені спостереженням комет і обчисленню кометних орбіт. Відкрив сім комет, одну з яких, виявлену ним у 1815 році, названо його ім'ям. У 1797 році розробив спосіб визначення параболічної орбіти комети за трьома спостереженнями.
У 1802 році на підставі обчислень Карла Гаусса виявив першу малу планету Цереру, втрачену незабаром після того, як у 1801 році її відкрив Джузеппе Піацці. У 1802 році відкрив другу малу планету (Палладу), а в 1807-му — четверту (Веста).
Запропонував гіпотезу про походження астероїдів унаслідок руйнування гіпотетичної планети Фаетон, яка оберталася між орбітами Марса та Юпітера. У 1811 році висловив припущення про відштовхувальну силу Сонця як причину появи хвостів у комет. У 1837 році встановив періодичність метеорного потоку Леонід.
У 1826 році сформулював фотометричний парадокс, який отримав назву парадокса Шезо — Ольберса (Жан Філіп де Шезо — швейцарський астроном, який висловив аналогічну ідею ще в 1744 році). Цей парадокс полягає в тому, що якщо вважати Всесвіт нескінченним, то погляд в будь-якому напрямку має «впиратися» в яку-небудь зорю, — а отже, уся поверхня неба має бути сліпуче-яскравою, як зоря, подібно до поверхні Сонця. Для пояснення цього парадоксу припустив, що світло, випромінюване зорями, поглинається в міжзоряному просторі. Фотометричний парадокс знайшов своє вирішення в теорії архічної будови Всесвіту, розробленій Карлом Шарльє.
Член Лондонського королівського товариства (1804), Паризької АН (1810),
Вшанування Об'єкти, названі на його Генріха Ольберса: періодична комета 13P/Olbers; астероїд 1002 Ольберсія; місячний кратер ; темна ділянка Ольберс діаметром 200 км на поверхні Вести.
Джерела
Примітки