Жид (з Жид // , з — від гебр. імені Юда, що означає «славетний», «хвалений»; заст. жидови́н — від Дьяченко Г. Полный церковно-словѧнскій словаръ (со внесеніемъ въ него важнѣйшихъ древне-руссихъ словъ и выраженій). — Москва, 1900 (1993). — С. 185. — ISBN 5-87301-068-4.) — застаріла та діалектнаЗиновій Книш. «Євреї» чи «Жиди»? [Перероблений розділ книги «Українсько-жидівські взаємини упродовж історії»]. — Торонто: Срібна Сурма, 1984. — 58 с.Олександр Пономарів. Підстав вважати слово «жид» антисемітським немає // 28 листопада 2012, 12:32 glavcom.ua назва євреїв в українській мові. Традиційний слов'янський етнонім для позначення євреївЖид, жидовин // Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона. Р. М. [редакційний матеріял]. Жиди // — Т. 2. — С. 670—680.Яременко В. і Сліпушко О.. Новий тлумачний словник української мови. — К. : Аконіт, 2000. — Т. 2 (Ж—О). — С. 26. — ISBN 966-7173-02-X.Уніят В. Євреї на Тернопільщині // . Загальновживаним і політично коректним вважається етнонім «єврей»Гриневич Л. В., Гриневич В. А. Євреї в Україні // .
Вживання цього етноніма в радянський час стало вважатися образливим, головним чином через тривалий вплив російської мови і перебування України у складі Російської імперії та СРСР. У регіонах України, які були під меншим впливом російської мови через тривале перебування у складі Речі Посполитої, Австро-Угорської імперії, Польської Республіки (1918—1939) та інших країн, збереглося традиційне українське необразливе використання цього етноніма для означення євреїв. Вживалося також у творах класиків української літератури та народних прислів'ях «Над жида нема крепчаго в вере» — говорят малороссы. «Побожні, як жид подорожні» // Пословица // Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона. .
Термін «жид» також вживається у працях істориків, зокрема російських, коли термін «єврей» є анахронізмом.Даниил, желая населить города свои, наполнил их, подобно соседям своим, князьям польским, чужестранцами: немцами, поляками, армянами, жидами // С. Н. Соловьёв. Учебная книга Русской истории . XVI. Судьба Юго-Западной России после татарского нашествия , стр.42
Етнонім жид в українській мові, українській культурі та українській історії іноді також вживається щодо кримчаків та караїмівКараїми // — Т. 3. — С. 958.Кримчаки // — Т. 3. — С. 1189..
Походження
Згідно з дослідженнями учених, слово «жид» прийшло на територію Київської Русі ще в дописемний період (перші писемні згадки слова Остромирове Євангеліє (1056—1057): жидовинъ, Галицьке Євангеліє (1114): жидомъ). Слово пішло від латинського «judaeus», яке своєю чергою походить від гебрейського відповідника «юда», що мало загальне значення «славетний» чи «хвалений». Староєврейською «Yehudi» (звідси — Юдея) в грецькій вимові звучало «Judaios» (жид), звідси походить латинська версія . Початкове j у латинській версії в деяких давніх романських діалектах вимовляли як ж — наприклад на території Галії (нинішня Франція) почали вимовляти як (жюїф), а на території давньої Британії — як (Джю). Вплив цієї старої старороманської вимови поширився й на слов'янські землі.
З часів Київської Русі відомі Жидівські ворота, ділянка Києва «Жидове» тощо.
У Остромировому Євангелії, Галицько-Волинському та Київському літописах вживається тільки слово «жид», без жодних конотаційСергій Гірік. Історія слова «жид» в Україні: від масового використання і до маргіналізації. У церковних книгах XV століття поряд зі словом жид вживалося слово єврей, що було запозичене з російської мови, куди потрапив через церковнослов'янську із середньогрецької у формі гебре́й (від староєврейського ibrt — той хто прийшов до Палестини з «тієї сторони»), але в світській мові з давніх-давен прийнялося тільки слово жид, слово ж єврей уживалося виключно в церковному середовищі. Тільки у «Житії Феодосія Печерського» слово «жид» має негативну конотацію.
Перехід давнього запозичення «жидъ» до зневажливого відбувалося в російській мові під впливом декількох факторів. Зокрема, згідно з однією з теорій, негативне забарвлення для євреїв це слово набуло після того, як Російська православна церква під кінець 15-го століття проголосила єретиків «жидовствующими»Брик С. Олександер. Назви «єврей» і «жид» // Діялоги. — [Єрусалим], 1985. — Ч. 7—8. — С. 8.. Через те, що вірні юдаїзму були в приниженні, слово «жид» набуло зневажливого забарвлення. Слово «єврей» залишалося нормативним, оскільки пішло від мови святого письма «гебрей».
Починаючи з середини XIX століття, часів царювання Олександра ІІ, російська прогресивна преса перестала вживати світське слово жид на перевагу церковному єврей. Слово жид стало табу і його перестали вживати на підставі нібито «лайливості». Відтак в світському сенсі слово єврей є російським словом, в українській мові в світському вжитку такого слова ніколи не булоОгієнко І. Етимологічно-семантичний словник української мови. — Т. 2. — Вінніпеґ, 1982. — С. 42—44..
Історія вживання
Вживання в підпольській, підавстрійській Україні
Галичина тривалий час перебувала у складі Королівства Польського (або Корони), з 1772 року — Монархії Габсбургів (з 1804 року Австрійської імперії, з 1867 — Австро-Угорської). Значною мірою через літературні норми польської () та німецької () мов українці Галичини традиційно називали представників етносу словом «жиди» (це слово використовували й самі прихильниками юдаїзму, хоча за переписом 1900 року тільки 5 % євреїв назвали рідною українську мовуІз кривдою на самоті. Українсько-єврейські взаємини на західноукраїнських землях у складі Польщі (1935–1939). Монографія. / Максим Гон – Рівне: Волинські обереги, 2005. – 192 с.). Слово, як нейтральне та нормативне, зафіксоване у працях українських письменників-класиків — Пантелеймона КулішаПантелеймон Куліш і «Єврейське питання» в середині ХІХ ст. / В. Доценко // Українознавчий альманах. 2019. Вип. 25. С. 60-66., Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стефаника, Михайла КоцюбинськогоКоцюбинський Михайло. Ціпов'яз, Панаса Мирного, Степана Руданського та іншихГригорій Грабович. До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. — К., 1997. — С. 238—258..
1907 року був створений «Українсько-жидівський виборчий блок», для участі у виборах до Австрійського парламенту від Східної Галичини. Тоді були обраними сіоністи Генрик Ґабль, Артур Малєр та Адольф Штанд.
Під час визвольних змагань 1919 року в Тернополі сформовано «Жидівський курінь» — самостійний оперативний військовий підрозділ 1-го корпусу Української Галицької Армії, який складався переважно з євреїв. Багато євреїв воювали в Дієвій Армії УНР та УГА. Так про поручника 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР Генрика Дубельського, уродженця Дрогобича, Іван Зубенко, сотник в Армії УНР, писав — «Жид, але душею й серцем почував себе українцем... Своєю смертю він доказав, що і жидівський народ здатний до самопожертви на користь Батьківщини...» Зубенко І. Наші Лицарі і мученики. – Каліш, 1922. – С. 3.. До відомих євреїв, борців за Незалежність України, належали — учасник II Всеукраїнського військового з'їзду і Лицар залізного хреста підполковник Борис Хословський та сотник Семен Якерсон, про яких згадував український журналіст Антін КоршнівськийКоршнівський А. Жиди на Вкраїні // Залізний стрілець. – 1922. Ч. 4 (81). – 29 січня. – С. 1.
Слово вживалось: у періодичних виданнях: «Діло»Виборчі зловживання // Діло. — 1927. — Ч. № 177 (11 серп.). — С. 3.
«Новий час» у народній творчості, зокрема, у батярських піснях (пісня «То було так давно», виконавець Віктор Морозов).
У Галичині 1920—1930-х років, анексованій Польщею, під час розгляду судового позову ізраеліта у випадку вживання щодо нього слова «єврей» замість «жид», які задовільнив суд, позивач заявив:
28 грудня 1938 року прем'єр-міністр Карпатської України Августин Волошин, після зустрічі з делегацією єврейських релігійних громад та сіоністських організацій, висловився за створення жидівської центральної канцелярії Карпатської України. Зокрема він сказав: «Погоджуюся з думкою заснування жидівської центральної канцелярії, яка могла б бути зв'язком між владою та жидівським населенням»«Нова свобода» від 1 січня 1939 року.
Микита Хрущов 1940 року приїхав до нещодавно включеного в УРСР Львова, і у своїх спогадах описав один епізод:
У сучасному Львові працює заклад «Галицька жидівська кнайпа „Під Золотою Розою“».Ліщенко, Ю. Блукаючі зірки Клезфесту / Юлія Ліщенко // Високий замок. — 2015. — № 93 (5349, 28—30 серп.). — С. 5.
Вживання у підросійській Україні
З давнини і до кінця XVIII століття слово «жид» було єдиним, яке вживалося як у мові, так і в офіційних документах. Так, відома т. зв. єресь «жидівствуючих» (Новгород, біля 1470).
У Рішительних пунктах (1728) частина пункту 14 присвячена жидам: … а Жидамъ в Малую Россію на ярманки для купеческаго промыслу въѣзжать позволяется; только продавать им свои товары обтомъ, а въ рознь, на локти и фунты не продавать, а на вырученныя изъ товаровъ деньги покупать товары жъ, а денегъ, золота и серебра, из Малой Россіи за границу отнюдь не вывозить и чтобъ оные Жиды в Малую Россію копѣек и другой монеты подъ Россійскимъ гербом не ввозили, и того накрѣпко смотрѣть приказать, а жить Жидамъ в Малой Россіи, и чтобъ никто ихъ не принималъ, запрещается, и имѣетъ то быть по силѣ указа прошлаго 1727 году.Решительные пункты, учиненные по Его Императорского Величества указу, в Верховном Тайном Совете на поданное прошение Войска Запорожского обоих сторон Днепра Гетмана, господина Апостола // Чтенія в Императорскомъ обществѣ исторіи и древностей россійскихъ …, Выпуск 13, с. 130; Глава 30. Рігельман О. І. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі / Вст. ст., упор. та примітки П. М. Саса, В. О. Щербака. — К.: «Либідь», 1994. — 768 с.; іл. («Пам'ятки історичної думки України»). — ISBN 5-325-00163-9 // Лѣтописное повѣствованіе о Малой Россіи и ея народѣ и козакахъ вообще / Университетская тип., М., 1847. — 819 с.
Починаючи з 1787 року Катерина ІІ на прохання шкловських юдеїв, яке від їхнього імені подав рабин Іошуа Цейтлін, довірена особа князя Потемкіна, заборонила вживати слово «жид» в офіційних документах Російської Імперії. Однак слово продовжувало вживатись в побуті та в літературі, оскільки інший біблійний відповідник «єврей» (чи гебрей) були занадто книжними і маловідомими широкому загалу.
Наприклад, Григорій Квітка-Основ'яненко в першій частині сатиричного роману «Пан Халявський» (1839) вкладає в уста головного героя — поміщика Трушка Халявського — такий текст: