Угорсько-українська війна — військовий конфлікт між Угорським королівством та Карпатською Україною в 1939 році. Під час війни між угорськими військами та воєнізованими формуваннями Карпатської Січі Карпатської України і чехословацькими військами відбулася черга кровопролитних зіткнень. Війна завершилася окупацією і подальшим приєднанням до Королівства Угорщина території Карпатської України.

Передумови

Після розпаду Австро-Угорської імперії Закарпаття увійшло до складу Чехо-Словаччини. Остаточно статус території був підтверджений Тріанонським договором 1920 року. Угорці без жодних підстав вважали своєю не тільки територію етнічної Угорщини, але й усієї габсбурзької Транслейтанії. Тому трактували, що Тріанонський договір ніби-то позбавив Угорщину 71,5 % її території до війни на користь сусідніх країн. Угорщині заборонялось мати на озброєнні авіацію, танки, важку артилерію. Максимальна чисельність угорської армії, яка могла формуватись лише з добровольців, мала не перевищувати 35 тис. осіб. Військово-морський флот, у тому числі кораблі Дунайської флотилії, передавався союзникам.

Політична ситуація в Закарпатті в Міжвоєнний період була складна. Українофіли на чолі з Августином Волошиним бажали автономії в рамках ЧСР, русофіли, представлені Автономно-землеробським союзом Андрія Бродія і Руською національно-автономною партією Степана Фенцика, яка орієнтувалася на італійських фашистів, виступали за автономію у складі Угорщини, Об'єднана Угорська партія (близько 10 % голосів) вимагала включення до складу Угорщини, комуністи (до 25 % голосів) хотіли приєднання до радянської України. Так, на виборах 1935 року лише 25 % голосів отримали прихильники Чехословаччини (63 % голосів отримали прихильники інших напрямків). Проти автономії виступали всі чеські партії на території Карпатської Русі.

У 30-их роках Угорщина почала відкрито ігнорувати умови Тріанонського договору і поставила економіку на військові рейки. На початку осені 1938 року, Угорщина, скориставшись Судетською кризою, також почала територіальні зазіхання на Чехо-Словаччину. Згідно з положеннями підписаної чотирма великими державами (Великою Британією, Третім Рейхом, Королівством Італія і Французькою республікою) 30 вересня 1938 року Мюнхенської угоди від чехословацького уряду вимагалося в тримісячний термін вирішити з Угорським королівством проблему належності територій історичної області Верхньої Угорщини, з переважно угорським населенням (південних районів Словаччини й Підкарпатської Русі), які увійшли до Чехословаччини в 1920 році відповідно до Тріанонського договору.

Двосторонні чехословацько-угорські переговори проходили з 9 по 13 жовтня в Комарно, але закінчилися безрезультатно. 11 жовтня влада чехословацької «автономної землі» Карпатської України нарешті отримала обіцяне договором самоврядуванняСубтельний, О. Історія України // Глава 22. Западная Украина между мировыми войнами. — К: Либідь, 1993. — ISBN 5-325-00451-4, а 20 жовтня резолюцією підтримала проведення плебісциту з питання входження цієї території до складу Угорського «королівства». Проте через п'ять днів підкарпатського прем'єр-міністра Андрія Бродія, який представляв промадярські колаКорниенко, М. Сечь, да не та. — From-UA, 17 марта 2010 года., заарештували у Празі, і прем'єр-міністром автономії став міністр закордонних справ Августин Волошин, який погодився розглядати лише питання про передачу Угорському королівству територій з переважно угорським населенням, та відкинув ідею плебісциту.

Віденський арбітраж

Голова угорської делегації на переговорах в Комарно — міністр закордонних справ Угорського королівства Калман Канья попросив підписантів Мюнхенської угоди виступити суддями з проблеми розмежування. Позаяк Велика Британія і Французька республіка самоусунулися, арбітрами стали німецький міністр закордонних справ Йоахім фон Ріббентроп та італійський міністр закордонних справ Галеаццо Чано. 29 жовтня Чехословацька республіка й Угорське королівство офіційно виступили з пропозицією до Італії і Німеччини провести арбітраж, наперед погоджуючись з його результатами.

На арбітражі, який відбувся 2 листопада 1938 року у Відні, у складі чехословацької делегації, серед інших, готувалися викласти свої точки зору і представники Карпатської України — Августин Волошин і Словаччини — Йозеф Тисо, проте за ініціативою Ріббентропа їм не дали слова, бо автономії, які вони представляли, не могли розглядатися як третя сторона. За підсумками Першого віденського арбітражу Угорському королівству передали території площею 11 927 км², зокрема карпатоукраїнські 1537 км². Від 57 до 84 % їхнього населення були угорцями — за чехословацькою та угорською статистикою відповідно.

Карпатська Україна втратила тоді два свої головні міста — Ужгород і Мукачеве, а також усі родючі землі. 12 листопада вони були офіційно включені до складу Угорського королівства ухвалою парламенту цієї країни. Проте рішення Першого віденського арбітражу не задовольнили і країну-набувальницю, вона хотіла більшого: отримати контроль над всією Словаччиною і всією Карпатською УкраїноюКонтлер, Л. История Венгрии . — Изд: «Весь мир», 2002. — C. 485..

Підготовка

Угорський уряд активізував переговори з Польською республікою, яка давно підбурювала Угорське королівство до силового захоплення Карпатської України. Також продовжилися переговори з Італійським королівством, проте Галеаццо Чано рекомендував відмовитися від планів з окупації Підкарпаття; крім того, Гітлер, незадоволений зближенням Угорського королівства і Польської республіки, також застеріг угорський уряд від подібних дій.

Проте, всупереч усім цим застереженням, підготовка до вторгнення продовжувалася. На кордоні зосередили напередодні мобілізований 6-й угорський корпус. Одночасно Угорське королівство і Польська республіка ізолювали Карпатську Україну від зовнішнього світу, обмеживши телефонний, телеграфний і поштовий зв'язок, а також почали економічну блокаду. Через кордон перекинули угорських та польських диверсантів. Між частинами чеської армії і диверсантами почалися бойові зіткнення, причому чеським розвідникам вдалося розкрити належність польських загонів.

9 листопада 1938 року, у зв'язку з випадками угорсько-польських диверсій, що почастішали, уряд Карпатської України на основі політичної партії «Українське національне об'єднання» (УНО) створив організацію народної оборони «Карпатська січ» (ОНОКС), хоча перші січові загони з'явилися ще на початку 1930-х років як звичайні протипожежні і культурно-просвітницькі товариства, аналогічні сформованим в сусідній Східній Галичині. Провідну роль в ОНОКС грали члени ОУН, які прийшли до Закарпаття з інших регіонів України, а також з еміграції.

Головним комендантом Січі призначили колишнього офіцера австро-угорської армії Дмитра Климпуша, заступником — колишнього офіцера чехословацької армії Івана Романа. У грудні автономний уряд Волошина і чехословацький генштаб досягли домовленості про проведення військового навчання «січовиків», вони отримали зброю місцевої національної гвардії — «домобранства». На той момент навчених «січовиків», або так званих дійсних членів Карпатської Січі, було близько 2 тис. бійців. В цілому ж Січ налічувала близько 2—3 тис. бійців і приблизно стількох же резервістівГогун, А. Деятельность вооружённых националистических формирований на территории западных областей УССР (1943—1949) // Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук. Научный руководитель: доктор исторических наук, профессор С. Н. Полторак. — Северо-Западная академия государственной службы, Санкт-Петербург, 2005..

Бойовим хрещеням вояків Карпатської Січі стала участь у захисті кордонів Чехословаччини від нападів німецьких, угорських та польських диверсійно-терористичних груп. Їхня спільна диверсійна акція на території країни у жовтні 1938 — лютому 1939 р. мала на меті дестабілізувати суспільно-політичне та військове становище у краї, послабити владу і тим самим підготувати ґрунт для перерозподілу територій та остаточної ліквідації Чехословаччини, як держави. Відділи польського та угорського генштабів координували між собою засилання на територію Підкарпатської Русі терористичних та диверсійних груп для здійснення актів саботажу, пошкодження ліній сполучення (мостів, пошти, телеграфу, залізниці, автошляхів), вбивства представників місцевих органів влади, чеських жандармів, прикордонників, військових, поширення антиукраїнської пропаганди та підготовки ґрунту для приєднання території краю до Угорщини. Нерідко проводилися спільні бойові операції чеських прикордонників та відділів Карпатської Січі зі знешкодження терористів та диверсантів. Одна з них завершилася розгромом угорської групи Йозефа Према. Така сама частка спіткала угорське угрупування Ернеста Берзевітці. Було взято в полон 24 старшини, 62 підстаршин і понад 200 рядових терористівО. Пагіря. Карпатська Січ: військове формування Карпатської України: науково-популярне видання. — К.: Темпора, 2010. — с. 71.

18 листопада 1938 року угорці підготовку до вторгнення завершили, його призначили на 20 листопада. Проте в хід подій втрутився Третій Рейх. Німці вважали, що Чехословацька республіка зможе чинити опір, а Вермахт, що перебуває у стадії демобілізації, не зможе надати допомоги угорцям, і тому угорцям «порадили» не робити жодних акцій через непередбачуваність їхніх результатів. Військову інтервенцію скасували, проте від своїх планів відносно Підкарпаття Угорське королівство не відмовилося.

6 січня 1939 року підготовка до вторгнення поновилася, командувачем операції призначили генерала Бідци. 19 січня 1939 року в Хуст, на той момент столицю карпатської автономії, у супроводі загону бронемашин прибув новий міністр внутрішніх справ Карпатської України генерал Лев Прхала, призначений президентом Чехословацької республіки Емілем Гахою без узгодження з керівництвом автономії.

Прем'єр-міністр Карпатської України Августин Волошин прийняв Льва Прхалу лише як генерала федеральної армії. Генералові було відмовлено у співпраці і передано ноту на ім'я уряду Чехословацької республіки, при цьому сам Прхала заявив Волошину, що не чекав зустрічі з такими труднощами й пообіцяв особисто звернутися до уряду з проханням звільнити його з посади міністра.

У відповідь на ці дії карпатоукраїнського уряду зі складу чехословацького уряду вивели представника Карпатської України Юліяна Ревая і підтвердили повноваження генерала Прхали як командувача чехословацькою армією в Карпатській Україні; крім того, в його руках зосередили управління за лінією міністерства внутрішніх справ, фінансів і зв'язку Карпатської України«Карпатская Украина» 1938—1939 гг.. Хронос..

Незабаром Угорське королівство приєдналося до антикомінтернівського пакту, й Гітлер ухвалив рішення про можливість угорської окупації Карпатської України за умови дотримання інтересів Третього Рейху. Той факт, що делімітація нового чехословацько-угорського кордону, яка відбувалася на виконання рішень арбітражу, до березня 1939 року визначила тільки її словацьку ділянку, дав Угорському королівству підстави розпочати окупацію частини Підкарпатської України, яка залишилася, відразу після проголошення 14 березня 1939 року незалежності Словацької республіки (і, таким чином, ліквідації федеральної Чехословацької республіки як сторони, перед якою у Угорського королівства були зобов'язання).

Бойові дії

12—14 березня

Захопити Карпатську Україну угорські війська спочатку планували 12 березня 1939 року, в день проведення виборів в місцевий Сейм, але німецький уряд відкинув цю ідею, повідомивши, що своєчасно повідомить про час початку окупаціїГай-Ныжнык, П. Карпатская Украина в 1939 г. как одна из «разменных монет» Мюнхенского договора // Западная Белоруссия и Западная Украина в 1939—1941 гг.: люди, события, документы: Сборник статей. — М.: Институт славяноведения РАН, 2011..