Тео́рія ковале́нтного зв'язку́ (теорія атомного зв'язку) — теорія, яка базується на припущенні, що найстійкішою будовою зовнішнього електронного шару атома є восьмиелектронне угруповання. На відміну від іонної теорії за теорією атомного зв'язку набуття атомами стійких восьмиелектронних зовнішніх шарів досягається не переходом електронів від атомів одних елементів до атомів інших елементів, а шляхом утворення двома атомами одної або кількох спільних пар електронів, які рухаються навколо атомів і тим зв'язують їх у молекулу. Так, наприклад, при об'єднанні двох атомів водню в молекулу Н2 електрони одного і другого атома стають спільними для обох атомів і починають рухатись навколо них, утворюючи стійкий двоелектронний шар за типом двоелектронного шару інертного елементу гелію.
Перше квантово-механічне тлумачення ковалентного зв'язку, зокрема для молекулярного водню, було наведено Гайтлером та Лондоном у 1927 році, . Їхня праця базувалась на моделі валентного зв'язку, у якій припускається, що хімічний зв'язок формується у випадках, коли накладаються зовнішні електронні орбіталі задіяних атомів.
Для спрощеного позначення ковалентного зв'язку навколо символів кожного атома крапками або невеличкими кружками позначають, скільки електронів у зовнішньому шарі цього атома. Спільні пари електронів одночасно входять до складу електронів зовнішнього шару обох атомів, і при їх позначенні кружки або крапки ставлять посередині між символами відповідних атомів. Інколи для більшої наочності символи атомів і крапки, якими позначаються електрони зовнішнього шару цих атомів, обводять пунктирними колами.
Хімічний зв'язок, що обумовлюється наявністю спільних електронних пар, називається атомним, або ковалентним, а сполуки з атомним зв'язком — атомними сполуками.
Примітки
Джерела