Атхарва-веда () — священний текст індуїзму, одна з Вед, зазвичай під час нумерації розташовується на четвертому місці.

За індуїстською традицією, «Атхарва-веда» була переважно складена двома групами ріші, відомими як Бхрігу і Ангіраса. Частина «Атхарва-веди» приписується іншим ріші, таким як Каушік, Васіштха і Каш'япа. Збереглися дві редакції (шакхи) «Атхарва-веди», знані як Шаунакія і Пайппалада.

Етимологія «Атхарва-веда» (, ) — складне слово:  — «стародавній ріші»), і  — «знання».

Значення Належачи до раннього, ведичного, періоду староіндійської літератури, ця памʼятка займає особливе місце серед інших Вед, відрізняючись від них і за своїм змістом, і по тому ритуалу, який з нею пов'язаний. «Атхарва-веда» унікальна бо відображає ті сторони життя найдавніших індійців, памʼять про які зникла б назавжди, якби його не було зафіксована в цій Веді.

Інші Веди звернені до богів, подвиги яких вони вихваляють. Вони представляють високу, ієратичну поезію і можуть лише побічно відобразити інтереси і потреби людей того часу. «Атхарва-веда» набагато більш безпосередньо виражає потреби і бажання ведичних аріїв. У її заговорах і заклинаннях людина постає в інтимних аспектах свого існування. Саме з «Атхарва-веди» ми дізнаємося про нього такі побутові подробиці, які за своєю дрібʼязковістю не могли знайти місця в ієратичних гімнах. У Атхарваведі йдеться звичайно не про богів і міфи, а про людину у її суспільному й особистому житті, її хвороби і страхи і тощо. Це свого роду енциклопедія побуту ведійських племен, з якої можна почерпнути відомості і про помазання царя на царство, і про весілля або похорон, і про будівництво хатини, і про лікування хворих.

Безсумнівно належачи до ядра ведичних писань, Атхарваведа в деякому роді також є незалежною традицією, паралельною Рігведі і Яджурведі.

Тексти джайнізму і буддизму ворожіші до Атхарваведи, ніж до інших індуїстським текстів (називаючи її Аггавана ()-Ведою або Ахавана ()-Ведою). Вони навіть називають її не арійської Ведою, яку в Пайппаладі () придумали для людських жертвоприношень. Індуїстські тексти також беруть жорстку позицію, зустрічаються заборони на згадування текстів атхарванів () в контексті ведичної літератури, хоча деякі вважають, що причина цього — те, що Атхарваведа за часом йде останньою. Самі по собі атхарван-парішіштхас ( — доповнення) стверджують, що спеціальних жерців шкіл Мауда () і Джалада () слід уникати. Стверджують навіть, що жінки, повʼязані з атхарванов, можуть постраждати від абортів.

Редакції «Чаранавьюха», автором якої заведено вважати Шаунаку, перераховує дев'ять шакх, або шкіл,«Атхарва-веди»: Пайппалада () Стауда () Мауда () Шаунакія () Джаджала () Джалада () Брахмавада () Девадарша () Чаранавідья ()

З них збереглися тільки редакції Шаунакія (АВШ) і Пайппалада (АВП). Головний текст Пайппалади вважається давнішим, ніж головний текст Шаунакіі, але обидва вони містять ще й пізні додатки та зміни. Часто порядок віршів у відповідних гімнах різниться, іноді в гімнах зустрічаються вірші, яких немає в іншій редакції. Ті місця, де обидві сходяться, найімовірніше, походять від превісної версії.

Також на «Вішну-пурані» і «Ваю-пурані» можна знайти кілька давніших шкіл, не перелічених у«Чаранавьюсі»: Суманту () Кабандха () Кумуда () Шаулкаяна () Бабхравья () Мунджакеша () Сайндхаваяна () Накшатракальпа () Шантікальпа () Самхітавідхі ()

Принаймні деякі з них розвинулися в інші школи, згадані в списку Чаранавьюхі. Самхітавідхі, Шантікальпа і Накшатракальпа — це п'ять текстів «кальпа», додані до традиції Шаунакіі і не утворили власних окремих шкіл.

Ґрунтуючись на тексті Пуран, ми можемо припустити наступну історію розвитку редакцій Атхарваведи:

+----

| +---- | | | (?) | | +---- | +---- | +----

| +----

| +---- | | (?) | +---- +----

+---- +---- | | (?) | +---- +---- +---- | (?) +----

Вьяса — титул вищого гуру, Парасара — ведичний ріші, автор Вішну Пурани.

Існують два головних загальноведичних тексти поєднувані з Атхарваведою: Вайтана-сутра () і Каушик-сутра (). Вони служать тій же меті, що і Відхана () Рігведи і цінніші для вивчення зв'язку Пуран і Вед, ніж сам текст Атхарваведи.

З Атхарваведою повʼязані декілька Упанішад, але вони, найімовірніше, є пізнішими доповненнями до традиції. Найважливіші серед них — Мундака ( і Прашна (). Перша містить важливі відсилання до Шаунака Шаунаки (), засновника Шаунакія Шакхі, друга повʼязана з Пайппалада Шакхою.

Важливі моменти

Атхарваведа — перший індійський текст, пов'язаний з медициною. Він визначає як причини хвороби живих істот: наприклад, ятудханья (), крімі () і дурнама (). Атхарвани () відшукують їх і вбивають за допомогою ліків, щоб перемогти хворобу. Цей підхід до хвороби несподівано просунутий порівняно з тригуморальною (trihumor) теорією, розробленої в пуранічних () періоді. Залишки оригінальних атхарванічних думок все ще траплялися в пуранічному періоді, як ми можемо бачити в медичному трактаті Сушрута () (Гаруда Пурана, карма Канді () — глава 164). Тут, слідуючи атхарванскій теорії, пуранічний текст вважає мікробів причиною прокази. У тій же главі Сушрута також розширює роль гельмінтів у викликанні захворювань. Ці два висловлювання можна простежити аж до Атхарваведа-Самгіти. Гімн АВ I.23—24 описує захворювання проказою і рекомендує застосовувати для лікування раджані аушадхі (). З опису аушадхі () як рослини з чорними стеблами і темними плямами можна зробити висновок, що мається на увазі, найімовірніше, лишайник з антибіотичними властивостями. Таким чином, Атхарваведа може вважатися першим текстом, що містить записи про використання антибіотиків.

Атхарваведа також інформує нас про війну. Своє місце в самгіті () Атхарваведи знаходять такі пристосування як, наприклад, стріла з каналом для отрути () і отрута з касторової бобів (castor bean poison), отруєна сітка і пастки з гаками, використання жуків які поширюють хвороби і димових завіс (наприклад, гімни IX.9, IX.10, гімни трішамді () і ньярбуді ()). Ці відсилання до військових практик та пов'язаних з ними ритуалів шатріїв () і послужили причиною формування страшної репутації Атхарваведа. Під час ери Махабхарати, що настала відразу після періоду атхарван () частими були порівняння зброї і мантр героїв. Можливо, це порівняння спочатку означало застосування смертельної зброї згідно з традицією атхарванів.

Деякі звичайні та спеціальні ритуали арійців складають основний зміст Атхарваведи, так само, як і трьох інших вед. Головні ритуали, які розкриваються Атхарваведою, — весілля в Канді () XIV і поховання в Канді XVIII. Є також гімни, специфічні для ритуалів бхрігу-агнірасас (), врьятьяс () і кшатріяс (). Один з найважливіших серед них — Вішасахі Врата (), що виконується для закликання ндри () і Вішну () з мантрами XVII канди (). Ритуали врьятья () виконувалися тими, хто обрав кочовий аскетичний спосіб життя і зазвичай посилався в сусідні держави главою країни. Схоже, вони відіграли певну роль у повідомленні і торгівлі з сусідніми державами (наприклад, можна порівняти зі схожим на врьятью подорожжю Арджуни в князівство Яда, щоб домовитися з Субхадрою). Нарешті, деякі ритуали спрямовані на подолання ворогів (ритуали і гімни Абхічаріка (), особливо часто використовують завершальні мантри XVI-й канди (). Підтримуючи традиційні негативні думки про Атхарваведу, по суті вони відображають деякі інші гімни з Рігведи, так само, як і Яджурведа (). Більш того, ритуали Абхічарікі () були складовою частиною ведизму, про це широко свідчать Брахмани () (див. історію Явакради () в Джайміні Брахмані (). Так що Атхарваведа повністю вкладається у ведичну традицію, в той же час концентруючись на деяких кланах жерців вогню. Розвиток ритуалів Абхічарікі () до своєї сучасної форми видно тільки в літературі відхани () і, по суті, почалося в рігведіческой традиції у формі Рігвідхани (). Автор Рігвідхани () дає відсилання до розвитку схожих ритуалів у традиції Атхарваведи (посилання на Агніраса Кріт (). Ці ритуали досягли кульмінації в Каушик () і Вайтана-сутрах () і в деяких Парішіштхах () (доповненнях) до літератури атхарванів. Однак вони дуже сильно віддалилися від актуальних гімнів, які проголошували, що вони представляють швидше оформлення атхарванской практики, ніж її початкову форму. Попри те, що у своїй крайній формі атхарванічна Абхічаріка () згасла, вона справила великий вплив на індійську культуру, що виразилося в походженні пуранічних форми вогняного ритуалу (яги (yaga)). Вона також надала стартову точку для поклоніння пізніше популярними божествам — таких, як Кумара (Картікея) і Ганапаті, які встали в центр індуїстського ритуалу.

Посилання Атхарва-веда (вибране з книг I—VII) в російському перекладі Т. Я. Єлізаренкової Примітки