А́рмія Крайо́ва (АК) () — збройні сили польського підпілля під час Другої світової війни (1939—1945), які були однією з найчисельніших і найорганізованіших «партизанських армій» частини Європи, що була окупована Нацистською Німеччиною. Підпорядковувалися польському еміграційному урядові в Лондоні.
Формування підпільних збройних сил на теренах окупованої німцями Польщі почалося ще в кінці вересня 1939 року; їх об'єднання під назвою «АК» відбулося у лютому 1942 року. За складом Армія Крайова була неоднорідною, охоплювала як лібералів та прорадянських соціалістів, так і польських націоналістів і представників крайніх правих сил.
Діяла переважно в кордонах довоєнної Польщі і вороже ставилися до інших національних антинімецьких підпільних рухів на цих теренах, насамперед українських, білоруських, литовських, єврейських.
Головне завдання АК — збройний опір гітлерівським військам у вигляді диверсій та саботування, а також підготовка загальнопольського повстання, так звана операція «Буря» (), яке мало вибухнути у сприятливий для того час. Відносно СРСР командир AK генерал дивізії Стефан Ровецький виходив з концепції двох ворогів, відповідно до якої знекровлені тривалим протистоянням Німеччина і СРСР повинні були втратити можливість до подальших військових дій, що дозволило б АК за підтримки Великої Британії та США підняти переможне загальнонаціональне повстання.
Здійснювала етнічні чистки українського та литовськогоPolska Armia Krajowa na Litwie. Collaboration between Nazis and Polish AK. Mass killings by AK . населення. Її напади разом із батальйонами хлопськими на українські села Холмщини та Підляшшя, які підбурювалися СРСР та Нацистською Німеччиною, стали однією з основних причин Волинської трагедії, як продовження політики міжвоєнної Польщі. Такі самі напади відбувалися й в Галичині.
Окрім німців, АК боролася проти Української повстанської армії (УПА), а також білоруських (Білоруська визвольна армія) і литовських партизанських збройних формувань. Бійці Армії Крайової знищували єврейські партизанські загони в Західній Білорусі і Литві (наприклад, у листопаді 1943 року загін Шломо Зоріна в теперішньому Воложинському районі Білорусі). Від рук членів Армії Крайової часто гинули і радянські військовослужбовці, які зуміли втекти з німецького полонуІльюшин І. І. Протистояння УПА і АК (Армії Крайової) в роки Другої Світової війни на тлі діяльності польського підпілля в Західній Україні / відп. ред. С. В. Кульчицький. — : Інститут історії України НАН України, 2001. — 289 с..
Історія створення, завдання і структура
Хроніка АК 27 вересня 1939 року була утворена Служба перемоги Польщі (), яка 13 листопада 1939 була перетворена на Союз збройної боротьби (СЗБ — ).
14 лютого 1942 року наказом головнокомандувача збройних сил Польщі генерала Владислава Сікорського було перейменовано на Армію Крайову.
19 січня 1945 року генерал Леопольд Окулицький своїм наказом розпустив очолювану ним організацію.
Структура та склад АК
Склад АК був неоднорідний. Крім двох головних, найчисельніших організацій, що утворили АК — СЗБ та Польського повстанського союзу, до складу входили й менші підпільні патріотичні структури: Національна військова організація, Конфедерація нації, частково — Національні збройні сили, частково — Селянські батальйони, а також Народна гвардія Польської соціалістичної партії та ін.
Керівництво АК комплектувалося з кадрових офіцерів колишнього Війська польського та випускників таємних підпільних військових навчальних закладів.
На озброєнні АК була переважно стрілецька зброя, захоплена в окупантів, скинута на парашутах з англійських літаків, вироблена в підпільних майстернях.
Організаційно АК складалася за територіальним принципом з п'яти так званих «обшарів» (Львівського, Білостоцького, Західного та двох Варшавських — Правого й Лівобережного), котрі поділялися на округи, частина яких організаційно не була підпорядкована командуванню обшарів. Округи складалися з дивізій, до складу яких входили стрілецькі та уланські полки. Командування здійснювалося управлінням, яке складалося з семи відділів (організаційного, інформаційно-розвідувального, інтендантського, операційно-навчального, зв'язкового, інформаційно-пропагандистського та фінансового), до яких згодом долучився восьмий — диверсійний. У середині 1944 року чисельність АК сягала близько 380 тис. осіб.
Територіальна структура
Округ АК Волинь
Округ АК Львів
Округ АК Станіславів
Округ АК Тернопіль
Бойові дії
АК та німецькі війська У період з 1 січня 1941 року по 30 червня 1944 року в рамках поточної збройної боротьби частині АК і підлеглі їм загони, за власними даними АК, пустили під укіс 732 поїзди, підпалили 443 транспорти, знищили близько 4,3 тис. транспортних засобів, спалили 130 складів зі зброєю та спорядженням, пошкодили 19 тис. вагонів і близько 6,9 тис. локомотивів, підпалили 1,2 тис. бензоцистерн, підірвали 40 залізничних мостів, знищили 5 нафтових свердловин, заморозили 3 великі доменні печі, провели близько 25 тис. диверсійних акцій на військових заводах, здійснили близько 5,7 тис. замахів на німців і співпрацювавших з ними поляків, звільнили ув'язнених з 16 в'язниць["Советский Союз и польское военно-политическое подполье. Апрель 1943 г. — декабрь 1945 г." В 3 т. Т. 1: «Апрель 1943 г. — август 1944 г.» Ч. 1: «Апрель 1943 г. — март 1944 г.» под редакцией А Н. Артизова. — М.: Международный фонд «Демократия», 2018 г.]. Серед найвідоміших операцій АК були:
7–8 жовтня 1942 року — диверсія на залізничному вузлі в Варшаві; 18 січня 1943 року — звільнення в'язнів в ПінськуЗамковец В. Пинская история Армии Крайова (Armia Krajowa) // «Брестский курьер», июнь 2004 — № 25 (694). — цит. по Сайт «История Пинска» (www.pinsk-history.ru); 15 лютого 1943 року — вибух на вокзалі в Берліні; 26 березня 1943 року — звільнення в'язнів в центрі Варшави («акція під Арсеналом»); 1 лютого 1944 року — замах на Франца Кучеру — начальника СС і поліції Варшавського округу.
30 липня 1943 року гестапо заарештувало командувача Армією Крайовою полковника Стефана Ровецького, який був ув'язнений у концтаборі Заксенхаузен і страчений 1 серпня 1944 року.
АК у Литві На території Литви (територія райхскомісаріату «Остланд») був створений окремий Віленський округ — загальною чисельністю 9000 чоловік, які воювали проти місцевих литовських колабораціоністів. Армія Крайова в Литві епізодично співпрацювала з нацистами і іноді отримувала допомогу зброєю в обмін на відносну нейтральність і рішучі дії проти радянських партизан.
14 серпня 1943 року загін Армії Крайової захопив місто Жоджісткі й перебив литовсько-німецький гарнізон (130 осіб). 17 січня 1944 року загін Армії Крайової захопив місто Рудоміно, взявши в полон 15 литовських поліцейських.
За наказом Тадеуша Коморовського від 12 червня 1944 року був підготовлений план звільнення Вільнюса до підходу радянських частин (Операція «Гостра брама»). Важкі вуличні бої 5 500 солдатів Армії Крайової з частинами німецького гарнізону тривали з 7 липня по 13 липня 1944 року. Армія Крайова взаємодіяла з наступаючими частинами 3-го Білоруського фронту. Звільнені райони міста 13–15 липня патрулювалися спільними патрулями солдатів АК і Червоної Армії. Після того, як німецькі війська були вигнані з Вільна, органи НКВС почали репресивні заходи щодо членів АК.
Частина членів Віленського округу АК перейшла до збройної боротьби проти радянської влади. У 1944—1945 рр. у Віленському окрузі відбувалися численні напади на військовослужбовців, радянських активістів, місцевих жителів, які підтримали радянську владу. Окремі акції зафіксовані аж до 1948 року.
В середині 1990-х рр. стали відомі документи, які свідчили про намір Армії Крайової окупувати Литву, створити тут польський апарат управління і провести репресії щодо «нелояльних» жителів. Був складений список нелояльних осіб, яких слід було заарештувати або стратити.
АК в Білорусі Після приєднання Західної Білорусі до СРСР у вересні 1939 року органи державної безпеки СРСР і БРСР вели активну боротьбу з польським підпіллям. Одночасно проводилися масові депортації тамтешнього польського населення до Сибіру, Казахстану та інших віддалених районів країни. Внаслідок репресивної діяльності органів безпеки та зовнішньої розвідки СРСР польському підпіллю на території БРСР, в основному активної його частини, було завдано значної шкодиЗачем в Беларуси объявлена атака на память о польской «Армии Крайовой». 12:44 | 03.06.2021.
Після початку німецько-радянської війни та окупації Білорусі влітку 1941 року уряд Сікорського та командування ZWZ-AK у Варшаві використали умови для зміцнення своїх позицій на східних територіях колишньої Польщі. На території Білорусії було створено три округи АК: Новогрудський, Поліський та Віленський, а також інспекторат Гродно, який підпорядковувався округу АК Білосток.
На території Західної Білорусії радянське та польське підпілля певний час співіснували досить мирно, іноді підтримували союзницькі відносини: обмінювалися інформацією про обстановку на фронтах, про стан у своїх районах дії, домовлялися про спільні дії під час каральних експедицій гітлерівців. Однак, швидко відносини між АК і радянськими партизанами починають псуватися — полякам стали відомі плани радянського керівництва, які передбачали роззброєння польських загонів після заняття території Західної Білорусі радянською армією«Kmicic» — ofiara sowieckiej partyzantki. 2024-08-26, 05:35.
Приблизно з середини 1943 року Армія Крайова розпочала операції проти радянських партизанів та регулярних військових з'єднань Червоної армії. Траплялися навіть сутички з іншими польськими воєнізованими формуваннями, наприклад, Народною Гвардією, яка підкорялася соціалістичній Польській робітничій партії. Наприкінці того ж року було зафіксовано кілька фактів співпраці АК із німцями — зокрема щодо постачання зброї. Однак відомо, що це було зроблено у розріз із наказами командування, яке забороняло будь-які контакти з нацистами.
У другій половині 1944 року АК остаточно перейшла до збройної боротьби проти радянської влади. У 1944—1945 роках у Західній Білорусі відбувалися численні напади на військовослужбовців, радянських активістів, місцевих жителів, які підтримали радянську владу. Окремі акції зафіксовано аж до початку 1950-х років. За 1944—1947 роки бійцями АК було скоєно 575 терористичних актів, 39 диверсій, 252 напади на державні установи і підприємства.
Від рук польських підпільників загинуло 96 працівників МВС-МДБ, 25 офіцерів і 82 сержанта, рядових військ МВС і Радянської армії, 290 людей партійно-радянського активу, 1031 громадянин, 166 осіб отримали поранення, 37 осіб були викрадені підпільниками та пропали безвісти. До складу бойовиків входили не тільки АКівці, але й дезертири, карні злочинці і колишні поліцейськіСямашка Я. Армія Краёва на Беларусі / Я. Сямашка. Мінск, 1948. С. 236−238.. Саме польські повстанці вбили Героя Радянського Союзу майора Олександра Канарчика, якого АКівці після вбивства облили бензином і спалили.
АК в Україні У західних областях України АК створила чотири округи: Львівський, Волинський, Станіславський та Тернопільський. Як і в Західній Білорусі, напередодні німецько-радянської війни в результаті протидії радянських органів держбезпеки діяльність польського військового підпілля була практично паралізована. Західноукраїнська мережа найчисленнішої польської військової організації, Союзу збройної боротьби () знищена, основні функціонери заарештовані. Поступове відновлення польського організованого підпілля сталося після захоплення Західної України Німеччиною. Діяльність польських підпільників з їх збройними формуваннями була однією з причин створення загонів УПАСергійчук В. Український здвиг т. ІІ: Волинь 1939—1955. К., 2005.
Вважаючи Західну Україну своєю територією, під час нацистської окупації підрозділи АК неодноразово вступали там у сутички з УПА, крім того, вони нерідко вели військові дії проти українців спільно з радянськими партизанами.