Олексі́й Семе́нович Ше́їн (серпень 1652 — 12 лютого 1700) — московський полководець, воєвода, боярин (з 1682 р.), ближній боярин (з 1695 р.), перший московський генералісимус (з 1696 р.).
Останній представник боярського роду Шеїних. Єдиний син стольника Семена Івановича Шеїна і князівни Євдокії, доньки боярина князя Івана Петровича Пронського-Рибіна, правнук боярина Михайла Шеїна, страченого за звинуваченням у зраді в 1634 році.
У 1680–1681 рр. — воєвода у Тобольську, у 1683–1684 рр. — в Курську.
Брав участь у Кримських походах 1687 і 1689 рр. Був головнокомандувачем під час другого спільного походу московських і українських військ на Азов, а потім керував укріпленням міста і відбив напади кримських татар і ногайців на Азов (1697).
Під час першої подорожі Петра І за кордон був призначений головним командувачем московської армії та очолював воєнні прикази — Пушкарський, Іноземний, Рейтарський.
1698 — придушив повстання стрільців у Москві.
Див. також Пам'ятник Олексію Шеїну
Примітки
Література
Советская историческая энциклопедия.1976.Т.16, с. 237.
Посилання ШЕИН А. С. Первый русский генералиссимус