Григо́рій Григо́рович Маразлі́ (; , Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія — 1 травня 1907, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія) — громадський діяч Російської імперії грецького походження, колекціонер, мільйонер, таємний радник, філантроп, почесний опікун безлічі товариств. 17 років обіймав посаду одеського міського голови — більше ніж будь-хто з його попередників та наступників. За часи його управління в Одесі було побудовано численну кількість притулків та богаділень, почала працювати перша конка й паровий трамвай, а також побудовано ряд визначних пам'яток, що збереглися дотепер. Окрім того, за роки життя Маразлі пожертвував сотні тисяч російських рублів на освіту та культуру.

Кавалер низки орденів Російської імперії. Зокрема, ордену Святого Олександра Невського, Імператорського ордену Святого Володимира II-го ступеня, ордену Білого Орла, ордену Святого Станіслава I ступеня та ордену Святої Анни I-го, II-го та III-го ступенів, а також кавалер грецького Великого, Великого командорського та Офіцерського хрестів ордену Спасителя. Окрім того, Григорій Маразлі кавалер Великих хрестів орденів Почесного легіону, Корони Італії, Фрідріха, ордену Меджида I та III ступенів, ордену Лева і Сонця II-го ступеня, ордену князя Данила I II ступеня, ордену Корони Сіаму та ордену Корони Румунії.

Життєпис

Походження Григорій Григорович Маразлі народився (6 серпня) 1831 року в українському місті Одеса, що тоді входило до складу Херсонської губернії Російської імперії. Його батьки за національністю греки: купець першої гільдії Григорій Іванович Маразлі та дочка купця Зоя Федорівна Феодоріді. У 1803 році вони переїхали з міста Філіппополя (нині Пловдив) до Одеси. Батько займався експортуванням хліба спочатку з Херсона, згодом з Таганрога, а з переїздом до Одеси почав і там підприємницьку діяльність , за що згодом отримав звання почесного громадянина міста. Маразлі-старший заробив великий статок, який згодом успадкував його син. Основною причиною легкого заробітку купця стала велика потреба у хлібі в Європі через спустошувальні Наполеонівські війни. Згодом він завершив торгову діяльність і зайнявся фінансуванням водопостачання в Одесі, зокрема, молодицями та фонтанами . У сім'ї було лише 3 дитини — сини, Григорій та Іраклій (Перікл) (помер у віці 4 місяців), та донька Евридика. Можливо, це був другий шлюб Григорія Івановича, позаяк у 1821 році при хрещенні дочки одеського купця Афродіти Іоанівни Білої у грецькій Свято-Троїцькій церкві в Одесі записана Фотина Григоріївна Маразлі як хресщена мати. Крім того, вона позначена також у метриці як дочка одеського купця. Зважаючи на велику різницю у віці Григорія Івановича та Зої Федорівни, це цілком можливо.

Початок діяльності державного службовця Початкову освіту здобув у приватному пансіоні Кнарі. Згодом він поступив на юридичне відділення Рішельєвського ліцею. По закінченні навчального закладу у 1850 призначений чиновником у штат канцелярії кавказького намісника князя Михайла Воронцова на посаду губернського секретаря, де працював кілька років.

У 1851 призначений чиновником до штату канцелярії в IX класі без платні, в 1852 отримав чин колезького секретаря, у 1853 — чиновник VIII класу без платні, потім — титулярний радник, у 1856 — колезький асесор, в 1858, згідно з проханням, звільнений у чині надвірного радника.

У 1858-1863 перебував у відставці.

У 1863 призначений чиновником для особливих доручень VI класу канцелярії кавказького намісника поза штату з прирахуванням до «власної, його імператорської величності, канцелярії», з 1864 — колезький радник, а у 1866 звільнений за домашніми обставинами, в тому ж році призначений з відрядження до міністерства внутрішніх справ у розпорядження Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора Пауля Коцебу, у 1868 — статський радник, у 1869 обраний в почесні світові судді Яського судового округу.

Після служби в канцелярії намісника деякий час проживав у Парижі. Повернувшись, у 1867 присвячує себе громадській діяльності: спочатку, як гласний одеської міської думи, член міської управи (1873), старшина розряду домовласників, виконувач обов'язки міського голови (у 1871—1872, 1873 та 1875). Він продовжував просвітницьку діяльність свого батька: фінансував відкриття нових шкіл і училищ, а також видання підручників.

Міський голова 21 жовтня 1878 (за іншими даними 20 вересня ) обійняв посаду міського голови, змінивши Миколу Новосельського, який пішов у відставку. Його обирали на цю посаду чотири рази поспіль, у 1881, 1885, 1889 та 1893 відповідно. Але у березні 1895, відпрацювавши половину строку, він вимушений був покинути посаду, у зв'язку із хворобою .

Уперше в Російській імперії в Одесі за управління Маразлі побудовано кінну залізницю (1881), закладено та споруджено будівлі Міського театру та Павлівської будівлі дешевих квартир (на кошти, пожертвувані П. З. Ямчитським), новий нічліжний притулок та дві їдальні біля Старого християнського цвинтаря (для будівництва яких було надано 30 000 карбованців), ​​відкрито погруддя Олександру Пушкіну і пам'ятник-колона імператору Олександру II, споруджено комплекс лікувального закладу на Куяльницькому лимані (де на його кошти, 12 000 карбованців, у 1886 побудований барак для бідних хворих і церкву), будинок притулку відбулим покарання, відкритий притулок для дітей-сиріт, психіатричне відділення міської лікарні, лінія парового трамваю на Хаджибейський лиман, міські різниці, поля зрошування, дитячий міський сад із безкоштовними іграми і гімнастикою, хімічну лабораторію для дослідження продуктів харчування під керівництвом професора О. Веріга, відкрито так звані «криті ринки» (нині ринок «Новий Базар»), введено електроосвітлення тощо.

У січні 1895, вже у похилому віці, міський голова, у зв'язку із хворобою, покинув свою посаду, однак продовжував цікавитися міським господарством і постійно відвідував засідання думи як гласний, і надалі, аж до своєї смерті, продовжував обиратися на цю посаду. Також після відставки Маразлі залишився на державній службі як чиновник міністерства внутрішніх справ, який працює при одеському градоначальнику.

Діяльність Маразлі і його найближчих соратників спочатку була спрямована на зовнішні прикраси міста, за що міський голова та гласні думи піддавалися жорстокій критиці. Наприклад, за легендою, тодішній Одеський генерал-губернатор Христофор Рооп, зібравши гласних у себе вдома, заявив, маючи на увазі нещодавно зведений Олександрівський парк:

Меценатство

У 1874 році Григорій Маразлі звернувся до канцелярії піклувальника Одеського навчального округу з проханням розглянути програму пожертв для студентів Одеського університету. Вона була спрямована на створення більш сприятливих умов для учнів шляхом надання фінансової підтримки, найбільш потребуючим. З цією метою чиновник надав університету 10 тис. рублів. Для того, щоб цей капітал не зменшувався, мільйонер вклав гроші до банку під 6 % щорічно. Кількість бажаючих отримати допомогу не обмежувалась, а залежала від стану капіталу. Він також запропонував ввести спеціальні стипендії свого імені (першу — в 300 рублів для студентів університету, другу — в 150 рублів для студентів реального училища). Завдяки цьому у 1877 році Григорія Григоровича було обрано почесним опікуном Одеського реального училища, а в 1878 році — Сімферопольської гімназії. Але цим покровительство освіти Маразлі не обмежувалось. За роки перебування на посаді міського голови він побудував близько 40 громадських та навчальних закладів, підприємств, культурно-освітніх закладів тощо.

У 1880-ті роки одеську школу садівництва було переведено до Умані, через що постало питання про заснування нового подібного освітнього закладу. Чиновник виділив 5 з 29 десятин землі свого власного маєтку нової школи садівництва. Це дало змогу у 1886—1889 роках дві двоповерхові будівлі (в одні з яких знаходилася домова церква) та одну одноповерхову будівлю для потреб школи. Результатом стало те, що кожного року тут навчалося по 40 учнів, а під час канікул на території школи проводилася практика для вчителів сільських шкіл .

У 1865 році в Одесі було засновано Товариство образотворчих мистецтв. Однією з основних цілей цієї організації стало відкриття міської картинної галереї. У 1890 році одеського багатія було обрано віце-президентом товаристваОтчет правления Одесского общества изящных искувств за 1897 год — Одесса, 1898 — С. 13. Цього ж року мільйонер запропонував Міській Думі взяти у власність палац Потоцьких задля устрою там галереї, викупивши перед цим палац за 100 тис. рублів. 24 жовтня 1899 року, після переобладнання будівлі та зібрання експонатів, музей було відкрито. У цьому будинку розміщувалися громадські музеї та картинна галерея Товариства образотворчих мистецтв. Нині у цій будівлі знаходиться Одеський художній музей).

Григорій Маразлі зробив великий внесок у розвиток міської бібліотеки (нині Одеська національна наукова бібліотека). Протягом першого півстоліття існування міська публічна бібліотека не мала свого приміщення й неодноразово переїжджала з місця на місце. У 1882 році Григорій Григорович запропонував побудувати на свої кошти будинок, в якому розмістився би музей Одеського товариства історії та старожитностей (нині Одеський археологічний музей) і міська публічна бібліотека. Для цього у 1883 році їм було виділено 30 тисяч рублів, але цих коштів виявилося мало. Відсутня сума була виділена міською Думою (18 тисяч рублів). Проте, бажаючи відзначити внесок міського голови, Дума ухвалила рішення: на фронтоні побудованого будинку зробити напис: «Одеська міська публічна бібліотека. Будівля споруджена на пожертви Г. Г. Маразлі» і поставити його портрет у читальному залі. Однак рішення було виконано тільки по другому пунктуПізніше (у 1907 році) Бібліотека переїхала в нове приміщення на вул. Херсонській (нині Пастера), де знаходиться й сьогодні. У старому ж будинку залишився музей..

І надалі міський голова продовжував приділяти увагу бібліотеці. У 1891 році на його кошти було куплено театральну бібліотеку (близько 3000 п'єс) одеського збирача Д. В. Ширяєва, яка мала майже всю драматичну літературу з кінця XVIII і початку XIX ст.Отчет Одесской гродской публичной библиотеки за 1891 год. — Одесса, 1892, с. 9 , а в 1892 році — зведено триповерхову будівлю книгосховища , що дозволило повністю зберегти книжковий фонд до того часу, коли його переведено до нової більш просторої та обладнаної для зберігання книг будівлі. У 1893 році Маразлі виділив кошти на 79, а у 1895 році — на 244 рідкісних видань XVII—XVIII століть. Після смерті мецената його племінник, Олександр Сафонов, подарував особисту бібліотеку дядька міській публічній бібліотеці. На жаль, вона не була згрупована в окремий фонд та не зберігалася. На приналежність цих книг до міського голови свідчать лише екслібриси, суперекслібриси, записи власника, а також його каталоги. Приватне зібрання грека привертало увагу не тільки одеситів, але й являло собою наукову цінність. Так у 1911 колекція була включена до каталогу приватних бібліотек Російської імперії . Особиста бібліотека Маразлі налічувала близько 10 тисяч томів, в основному, іноземних видань другої половини XIX століття, передусім французькою мовою. В колекції, між іншим, були твори Оноре де Бальзака, Генріха Гейне, Віктора Гюго, Альфонса Доде, Дюма (батька та сина), Еміля Золя, Гі де Мопассана тощо. Згідно каталогам, зробленим власником, колекція була вельми широка та ділилася на безліч категорій (філософія, право, наука, сучасна література, медицина, комерція тощо). Одним з найбільших розділів був «Історія та географія», він містив у собі дослідження, описи мандрівок, карти та понад 40 книжок про Російську імперію.