Пирятин

Пиря́тин — місто в Україні, адміністративний центр Пирятинської міської громади Лубенського району Полтавської області. Населення за переписом 2001 року становило 16 560 осіб. Площа території під управлінням міської ради до 2016 року 7228 га (72,28 км²). Фактична площа самого міста становить 1800 га або 18 км². Історичне населене місце.Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Списку історичних населених місць України» № 878 від 26.07.2001 р.

Географія

Місто Пирятин розташоване на правому березі річки Удай. Вище за течією на відстані ~ 1 км розташовані села Верхоярівка, Ївженки та Замостище, нижче за течією на відстані 3 км — село Мала Круча, на протилежному березі — село Заріччя. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці та заболочені озера. Поруч проходять автомобільні дороги (), та , залізниця, станція Пирятин.

Назва Довкола походження назви Пирятина існує декілька гіпотез. Найвірогіднішою вважалася версія філолога Олексія Соболевського, згідно з якою вона походить від слова «Пирят», скороченого варіанту імені київського боярина Пирогоста, який володів поселенням у районі сучасного Пирятина у XI — XII століттяхСоболевский А. И. Лекции по истории русского языка. — Киев, 1888; 2-е изд. СПб., 1891; 4-е изд. СПб., 1907..

Але історія будівництва Пирятина, як укріплення ще раніше у X столітті здійснена від нападу степовиків більш за все вождем сіверян Русом, який згаданий візантійським письменником Симеоном Метафрастом, а також у «Великій хроніці про Польщу, Русь та їх сусідів», дає виділити ще одну найбільш вирогідну гіпотезу назви Пирятина. Так, городок Русотин на Трубежі збудував Рус і, одночасно з'явився Яготин на Супої та Пирятин на річці Удай. Сиверяни додавали до назви оборонних міст слово ТИН, адже на той час укріплення обносились високим гостроколом і тодішні оборонні городки-укріплення Пирятин і Яготин у назві розкривають своє призначення: ПИРЯ (гостріє) і ЯГО (височінь), а ТИН – огорожа, укріплення: гострий тин - Пирятин і відповідно високий тин - ЯготинПроценко В.М.Домени Згурівської провінції. — Киев, "Просвіта", 2019, стор. 19..

Історія

Від першої згадки до кінця XVIII століття Пирятин вперше згадується у Лаврентіївському літописі під 1154 роком. Це було руське укріплене місто, що належало Переяславському князівству, за яке точилася боротьба між Мстиславом Ізяславичем, князем переяславським і волинським, та Глібом Юрійовичем, претедентом на преяславський стіл.

Ймовірно, 1239 року знищений військами монголів, але незабаром відновлений — згадується під 1261 рік як великий населений пункт у складі об'єднаної Сарайської єпархії, під контролем Золотої ОрдиПротягом 1269—1291 року єпархія іменувалася Переяславська і Сарайська єпархія. Крутицька єпархія // Єпархії .

Після битви на Синіх Водах (1362) підпав у складі Посульського краю під вплив Великого князівства Литовського.

З кінця XIV до початку XVI століття роками значна територія Лівобережжя, включно з Пирятином, належала до володінь княжого роду Глинських, вихідців із половців, які прийняли православ'я і обороняли кордони Литви від нападів татар і московитів. За урядування Глинських на території Полтавщини, і, вочевидь, у Пирятині з'являються козаки.

Із входженням Полтавщини після Люблінської унії (1568) до Корони Польської, Пирятин 1578 року на прохання князя Михайла Вишневецького був переданий королем Стефаном Баторієм шляхтичу Михайлу Грибуновичу-Байбузі.

1592 року Пирятин перейшов до рук черкаського старости, окатоличеного українського магната князя Олександра Вишневецького, якому за указом польського короля Сигізмунда III було надано привілей на запровадження в Пирятині Магдебурзького права і герба (стріла на міській печатці), тоді ж була зроблена невдала спроба перейменувати місто на Михайлів, але назва не прижилася. Пирятин був значним козацьким центром. Ще у 1619 р. до московського полону потрапило 10 козаків полку Яцька Люберського з Пирятина. Відомо також, що у 1632 р. князь Ярема Вишневецький приїздив до Пирятина, щоб організувати козацький похід проти татар, але «черкесы ево не послушали, с ним не пошли»В.В.Кривошея Козацька еліта Гетьманщини. У 1-й половині XVII століття Пирятином володів князь Ярема ВишневецькийІсторія Полтавського краю // Князі Вишневецькі . За свідченням єврейського хроніста Натана Ганновера, різанина, що її вчинили у місті повстанці 1648 року, була, поряд з різаниною у Лубнах, найбільшою в ті часи.

З 1648 р. — сотенне місто Кропивненського полку, а 1658 року віднесене до Лубенського. 1683 року пожежа знищила значну частину міста.

У листопаді 1708 року козаки під керівництвом старшини Свічки (одного з синів колишнього лубенського полковника Леонтія Свічки) не здали місто шведським військам.

У Російській імперії, визвольні змагання, встановлення влади рад 1781 року Пирятин згідно з указом Катерини II став центром новоствореного Пирятинського повіту Київського намісництва. Того ж року коштом полкового осавула Андрія Ільченка зведено мурований Собор Різдва Пресвятої Богородиці. У наступному (1782) затверджено герб Пирятина (відновлений у 2004) і складено перший план забудови.

1796 року Пирятин із повітом віднесено до Малоросійської губернії, а 1802 року ввійшов до Полтавської губернії.

На початку XIX століття у Пирятині щопонеділка і щоп'ятниці відбувалися базари, влаштовувалося 4 ярмарки на рік. 1814 року було засноване повітове училище.

Протягом 1843–1859 років Пирятин декілька разів відвідував український поет і мислитель Тарас Шевченко.

1864 року засновано Пирятинське земство, виконавчим органом якого була повітова управа, за 10 років (1874) створено Пирятинську виборну Думу з виконавчим органом — міською управою (обидва ліквідовані у лютому 1918 року).

1885 року в місті почала діяти поштово-телеграфна контора, а 1894 року через Пирятин пролягла гілка Києво-Воронезької залізниці. Розвивався дрібний капіталізм — станом на 1895 рік у місті налічувалось 19 дрібних фабрик і заводів (по повіту в цілому 43).

На початку XX століття у Пирятині відкрилась і діяла низка навчальних закладів — сільська реміснича майстерня (1903), жіноча гімназія (1907), чоловіча гімназія (1912), вище початкове училище (1914).

1906 року була заснована Пирятинська організація РСДРП.

У березні 1917 року утворено Пирятинську Раду робітничих депутатів, у липні — Пирятинську повітову Раду робітничих, селянських і солдатських депутатів, яка на своєму пленарному засіданні III Універсал Центральної Ради.

Січень 1918 року — у Пирятині (і повіті) вперше встановлено радянську владу, проте вже у березні повіт зайняли українсько-німецькі війська, викинувши звідти більшовиків.

Наприкінці квітня 1918, внаслідок Гетьманського перевороту Пирятин опиняється в складі Української Держави гетьмана Павла Скоропадського.

Незабаром після початку антигетьманського повстання Пирятин знову окупують більшовицькі війська.

У березні 1919 року відбувається повстання караульної роти в Пирятині проти радянської окупації.

У серпні 1919 року Пирятин перебував у руках денікінців.

5 грудня 1919 року місто остаточно захопили більшовики. Хоча й1920 року в місті діяв український підпільний комітет з підготовки збройного виступу проти совєтів.

Перший радянський період З березня 1923 року Пирятин — районний центр Прилуцької округи.

1926 року утворено Пирятинську міську раду.

У 1929—1931 роках у районі здійснюється суцільна колективізація сільського господарства.

1930 року Пирятинський район віднесено до Лубенської округи Харківської області.

На початку 1930-х років у Пирятині — засновані і працюють сирзавод, меблева фабрика, МТС.

Пирятинщина потерпала від Голодомору 1932—1933 років, її населення зазнало політичних репресій (від 1937 року). Під час проведеного радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 189 жителів міста.

Друга світова війна У Другу світову війну Пирятин перебував у складі Райхскомісаріату Україна рівно 2 роки — від 18 вересня 1941 року до 18 вересня 1943 року. За цей час, у період з 1 вересня 1942 до 18 вересня 1943 року, місто було адміністративним центром Пирятинського ґебіту. 19 вересня 1943 року 309-й і 237-й стрілецьким дивізіям Червоної Армії генерал-майора Д. Ф. Дрьоміна і полковника П. М. Мароля, які відзначилися при визволенні Пирятина, наказом Сталіна було присвоєно найменування «Пирятинських». У 1944 році Пирятинський аеродром став одним з кінцевих пунктів операції «Френтік».

Другий радянський період 1946 року свою роботу відновили практично всі підприємства Пирятина, що працювали до війни.

1952 року на автостанції «Пирятин» збудовано водонапірну башту оригінальної конструкції, яка уславилась завдяки зйомкам тут 1963 року Київською кіностудією кінокомедії «Королева бензоколонки».

4 листопада 1967 року в Пирятині відкрито новобудову — районний Будинок культури, а 1971 року почалась газифікація міста.

За незалежності України У серпні-вересні 1991 року у Пирятині і ряді сіл району відбулися мітинги і збори на підтримку Акту проголошення Незалежності України, 13 жовтня того ж року на зібранні інтелігенції району утворено блок демократичних сил на його підтримку, і нарешті 19 листопада 1991 року сесія Пирятинської райради ухвалила власне рішення про його схвалення.

На Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року 95,7 % виборців Пирятинщини висловились за незалежність України.

25 червня 1994 року в Пирятині відбулася зустріч з Президентом України Л. М. Кравчуком.

Рік вступу до Асоціації міст України (АМУ) — 1996.

2003 року На околиці Пирятина на автомагістралі Київ-Харків через залізницю здано в експлуатацію шляхопровід з транспортною розв'язкою.

У вересні 2004 року відбулися урочисті, святково-мистецькі дійства і спортивні змагання з нагоди 850-річного ювілею Пирятина.

17 вересня 2016 року Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет в Пирятині освятив храм на честь Святителя Миколая архієпископа Мир Лікійських чудотворця.

Населення 1805 — 2 627 мешканців; 1810 — 3 720 мешканців; 1859 — 4 355 мешканців; 1897 — 8 022 мешканців; з них 3938 чоловіків і 4084 жінокПервая Всеобщая перепись населения населения Российской империи 1897 года.(Губернские итоги). Т. Т.1-89. СПб.: 1903—1905. Процитовано за Полтавська губернія ; 1926 — 12 212 мешканців; 1939 — 13 918 мешканців; 1989 — 18 100 мешканців; 2001 — 16 600 мешканцівВсеукраїнський перепис населення 2001. 2010 — 17 900 мешканців; 2019 — 15 391 мешканців; 2023 — 16 650 мешканців.

Національний склад Національний склад населення за даними перепису 2001 року: НаціональністьВідсотокукраїнці93,23 %росіяни5,85 %білоруси0,31 %вірмени0,11 %молдовани0,11 %інші/не вказали0,39 %

Мова За даними перепису населення 2001 року у місті проживали 16 560 мешканців, в той час, як в Пирятинському районі — 36,5 тис. осібПро кількість та склад населення Полтавської області за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року.

Рідною мовою назвали:

Мова Кількість осіб Відсоток українська 15469 93,41 % російська 1038 6,27 % білоруська 18 0,11 % вірменська 12 0,07 % молдовська 7 0,04 % інші 16 0,10 %

Економіка Пирятин є важливим промисловим і транспортним осередком Полтавської області. Тут розташовані численні підприємства харчової промисловості (продукція сирзаводу є широко відомою в країні), аграрні фірми, низка обробних, геологорозвідувальних і ремонтних підприємств. Вдале географічне розташування міста, зокрема і на трасі «Київ — Харків» робить місто транспортним вузлом.

Промисловість Головні підприємства ПирятинаСписок керівників підприємств, організацій та установ району на 01.01.2011 рокуна :

Приватне акціонерне товариство «Пирятинський сирзавод»; ДП ДАК «Хліб України» «Пирятинський комбінат хлібопродуктів»; Публічне акціонерне товариство «Пирятинський м'ясокомбінат» (занедбаний); ВАТ «Пирятинський ливарно-механічний завод»; ТОВ «Пирятиндрев»; Пирятинська філія ВАТ «Полтаваобленерго»; Пирятинська філія ПАТ «Укрнафта» (нафтобаза «Пирятинська»);