«Союз-5»'', «Союз 7К-ОК № 13» (пасивний) ' — пілотований космічний корабель серії «Союз». У польоті здійснено стикування двох космічних кораблів — активного «Союзу-4» і пасивного «Союзу-5». Орбітальні відсіки «Союзів» використовувалися як шлюзові камери, бо ще не мали перехідних люків. Космонавти Єлісеєв і Хрунов перейшли з «Союзу-5» в «Союз-4» під час виходу у відкритий космос. Вперше у відкритому космосі перебувало одночасно двоє осіб. Перехід здійснено як елемент підготовки до планованого польоту на Місяць. Кораблі були зістиковані 4 години 35 хвилин. Єлісєєв і Хрунов провели 1 добу 23 години в космосі, ставши першими космонавтами, які літали на двох різних космічних кораблях в одній місії.
Волинов провів 3 доби 54 хвилини в космосі і вижив при балістичному спуску.
Екіпаж
Стартовий Основний:Командир Волинов Борис ВалентиновичБортінженер Єлісеєв Олексій СтаніславовичІнженер-дослідник Хрунов Євген Васильович Дублерний:Командир Філіпченко Анатолій ВасильовичБортінженер Кубасов Валерій МиколайовичІнженер-дослідник Горбатко Віктор Васильович Резервний:Командир Куклін Анатолій ПетровичБортінженер Волков Владислав МиколайовичІнженер-дослідник Колодін Петро Іванович
Посадковий Командир''' Волинов Борис Валентинович
Опис Корабель складався з трьох модулів: приладо-агрегатного відсіку (ПАВ), спускного апарата (СА), побутового відсіку (ПВ).
Приладо-агрегатний відсік У відсіку розташована комбінована рушійна установка, паливо для неї, службові системи. Довжина відсіку 2,26 м, основний діаметр 2,15 м, максимальний діаметр 2,72 м. Рушійна установка складалася з 28 ДПО (двигуни причалювання і орієнтації) по 14 на кожному колекторі, з яких частина мали тягу 13,3 кгс, частина (12 штук) — 2,7 кгс, а також зближувально-коригувальний двигун (ЗКД) тягою 300 кгс для орбітального маневрування і сходу з орбіти. ДПО працювали на перекисі водню і не мали достатніх швидкісних характеристик для сходу з орбіти без коригувально-гальмівної рушійної установки (КГРУ). ЗКД працював на азотному тетраксиді і несиметричному диметилгідразині. Корабель мав дві незалежні КГРУ — основну і резервну.
У ПАВ також розміщені баки з 500 кг палива і балони високого тиску (~ 300 атм) з гелієм для наддуву баків.
Система енергопостачання з сонячних батарей (СБ) розмахом 9,80 м і площею 14 м² та акумуляторів. Система забезпечувала середню потужність 500 Вт.
Спускний апарат У відсіку розташовані місця для космонавтів, системи життєзабезпечення, керування, парашутна система. Довжина відсіку 2,24 м, діаметр 2,2 м, житловий об'єм 3,5 кубометра. Під теплозахисним екраном розташовані двигуни м'якої посадки, на зовнішній поверхні — перекисні двигуни управління спуском, які керують орієнтацією під час польоту в атмосфері. Це дозволяє використовувати аеродинамічну якість СА і знизити перевантаження. СА покритий теплозахистом на основі абляційних матеріалів.
Побутовий відсік Відсік мав довжину 3,4 м, діаметр 2,25 м, об'єм — 5 кубометрів. Він оснащений стикувальним вузлом і системою зближення «Ігла». У герметичному обсязі розташовувалося корисне навантаження і системи життєзабезпечення, зокрема туалет. Через посадковий люк на бічній поверхні відсіку космонавти входять в корабель на стартовій позиції космодрому.
Історія Наприкінці 1968 року спільний політ «Союзів» вважався тренуванням для місячного проєкту Л3, оскільки за його сценарієм польоту відбувалися два переходи пілота з Місячного орбітального корабля на Місячний посадковий модуль.
1969-го року за планом, не втіленим 1967-го року, запустять один «Союз» із одним пілотом, а через 24 години — другий космічний корабель з трьома космонавтами на борту. Перший космічний апарат № 12 або «Союз-4», оснащений активним механізмом стикування, виконуватиме усі маневри при зближенні. Другий космічний апарат № 13 або «Союз-5» нестиме пасивну частину стикувальної системи і підтримуватиме належну орієнтацію при стикуванні. Після стикування на орбіті два космонавти з корабля № 13 одягнуть скафандри і перейдуть на корабель № 12, який доправить їх на Землю. Другий «Союз» (№ 13) приземлиться з одним пілотом на борту.
Врахувавши помилки польоту «Союзу-3», планувальники місії хотіли уникнути стикування в перший день польоту, щоб дати обом екіпажам час адаптуватися до невагомості. Активні операції заплановано на третій день місії для активного корабля № 12 і на другий день для екіпажу корабля № 13.
Найважливіші маневри зближення відбудуться на освітленому Сонцем боці Землі над радянською територією в межах досяжності наземних станцій, щоб управління польотом могло консультувати екіпаж у режимі реального часу. Пілоти звернуть увагу на положення основної антени на цільовому транспортному засобі під час зближення та повідомлять на землю своє положення як «парасолька вгору» або «парасолька вниз», що дасть управлінню польотом негайне розуміння взаємної орієнтації двох кораблів.
Після початкового автоматизованого зближення перехід на ручні маневри дозволений на відстані 100 метрів, коли кораблі повністю вирівняються відносно один одного автоматизованою системою, а не на 200 метрів, як при зближенні «Союзу-2» і «Союзу-3».
23 грудня 1968-го року Військово-промислова комісія Ради Міністрів СРСР офіційно призначила Володимира Шаталова пілотувати активний корабель № 12 («Союз-4»). Борис Волинов, Олексій Єлісєєв та Євген Хрунов полетять на борту пасивного корабля № 13, («Союз-5»). Єлісєєв і Хрунов готувалися до виходу у відкритий космос для переходу з корабля № 13 на корабель № 12.
Команда дублерів складалася з Георгія Шоніна, Анатолія Філіпченка, Віктора Горбатка та Віктора Кубасова.
Оскільки в попередніх випробувальних польотах диспетчери польоту ідентифікували активні та пасивні кораблі як «А» та «Б», пілотам майбутніх місій призначили позивні, що починалися з відповідних літер. Пілоту корабля № 12 надано позивний «Амур», корабель № 13 мав би позивний «Байкал».
Запуски кораблів заплановано 12 і 13 січня 1969-го року.
Підготовка кораблів Завершення складання космічних апараті 7К-ОК № 12 і № 13 планувалося до кінця 1967-го року. Зі зміщенням строків програми «Союз» запланована спільна місія відкладалася протягом 1968-го року, у червні запуск пранувався в листопаді-грудні. В липні кораблі були готові для відправки на стартовий майданчик у вересні та жовтні.
27 листопада 1968-го року засідання Державної комісії, що здійснює нагляд за запусками космічних кораблів № 12 і № 13, відклало подвійний запуск на 1969-ий рік. В останніх записах 1968-го року Мішин зазначає заплановані запуски космічних апаратів «Союз-4» і «Союз-5» у проміжку з 7 по 29 січня 1969-го року.
Прибуття космонавтів 3 січня 1969-го року група медиків та інженерів ВПС вирушила до Тюратама на борту літака Іл-14, наступного дня — пара транспортів Ан-24 з основним та резервним екіпажами. На борту одного літака керівник підготовки космонавтів Микола Каманін та ветерани попередніх польотів Береговий та Єгоров супроводжували основну групу космонавтів: Шаталов, Волинов, Хрунов та Єлісєєв. Усього на стартовий майданчик вирушило 50 військовослужбовців ВПС для підтримки екіпажу.
Місячні перегони Кораблі «Союз 7К-ОК» проходили останні випробування на 31-му майданчику, ракета 8K78M («Молнія») готувалася до старту на майданчику 1 зі зондом В-69 № 330 до Венери. Велетенська ракета Н1 була на завершальній стадії підготовки для першого випробувального запуску. Одночасно на західному фланзі Тюратаму на майданчику 81 готували чергову спробу запустити безпілотний корабель Л1 з випробувальною місією навколо Місяця.
5 січня 1969-го року о 09:26 за московським часом зонд «Венера-5» злетів без затримок, звільнивши майданчик 1 для установки космічного корабля «Союз-5». Того ж дня вісім членів основних та дублерних екіпажів провели заключне навчання на борту готових кораблів № 12 та № 13 всередині монтажно-випробного комплексу на майданчику 31.
Зі США надійшла новина про призначений на 28 лютого 1969-го року запуск космічного корабля «Аполлон-9» для випробування всіх компонентів місячної експедиції на орбіті Землі. Виконувач обов'язків керівника НАСА Томас О'Пейн пообіцяв протягом того ж року перші дві експедиції на поверхню Місяця і одну посадку на Місяць у 1970-му році.
Підготовка пошуково-рятувальної операції 7 січня Каманін і генерал Кутасін, відповідальний за пошуково-рятувальні операції, обговорювали варіант затримки повернення космічного корабля «Союз» з першого оберту за денного світла у день посадки на другий оберт, оскільки на першому оберті траєкторія спуску перетинала Аральське море незадовго до приземлення. У третьому випробному польоті «Союзу» спускний модуль затонув у Аральському морі. Вірогіжність приземлитися там цього разу становила 0,003, впродовж зими більша частина Аралу вкрита льодом. Решта незамороженої поверхні «покривалася» п'ятьма доступними вертольотами та літаком-амфібією Бе-12. Зміщення посадки зменшить зручний короткий 7,5-годинний період денного світла взимку.
8 січня Каманін обговорював це питання з генерал-лейтенантом Рибалко, командувачем 73-ї Повітряної армії та його заступником генералом Долгушиним. Обидва запевнили Каманіна, що у них достатньо літаків і персоналу для проведення безпечних рятувальних операцій в Аральському морі. Однак вони визнали, що підняти капсулу з води 60-метровим тросом може бути важко, оскільки ротор важкого вертольота Мі-6 збиватиме метрові хвилі.
Долгушин, який особисто обстежував очікуваний шлях посадки з літака Іл-14, розповів Каманіну, що вся територія, де наземна ділянка посадкової орбіти перетинала Аральське море вкрита льодом товщиною від 12 до 50 сантиметрів. Каманін попросив Рибалко підготувати літаки, вертольоти та моторні човни до роботи в Аралі та порадив Долгушину проводити щоденне спостереження за льодовими умовами в морі.
Каманін провів додаткову зустріч з екіпажами щодо виживання у лютий холод і дозволив космонавтам взяти додатковий шолом, спіднє, рукавички та захисні окуляри. Екіпажі обговорили використання доступного спорядження, зокрема зимове взуття, водолазні костюми та одяг.
За словами Каманіна, всі космонавти надали перевагу поверненню на Землю під час першої денної орбіти у день посадки.
8 січня На Тюратам прибула чергова хвиля промислових і військових посадовців, зокрема дев'ять генералів ВПС і півдесятка заступників міністрів. Багато високопосадовців поїхали в Тюратам не тільки спостерігати за запуском, а й для участі у вирішальному засіданні Державної комісії щодо корабля Н1-Л3 9 січня 1969-го року на майданчику 112.
Грип продовжував поширюватися в Тюратамі й 9 і 10 січня заступника міністра оборонної промисловості Мордасова терміново відправили до Москви, а генерала Кузнєцова помістили на карантин. Каманін наказав генералу Карпову підготувати лист до ЦК для дозволу на перенесення післяпольотних медичних оглядів космонавтів з Тюратаму до Москви. Це також означатиме, що диспетчери головної наземної станції управління в Криму під час місії «Союзів» вирушать безпосередньо до Москви після посадки, оминувши Тюратам. Лист потребував підписів від міністра загального машинобудівання Афанасьєва, міністра охорони здоров'я Петровського та міністр оборони Гречка, але не був схвалений.
10 січня
10 січня о 08:51 за московським часом зонд «Венера-6» успішно злетів з Тюратаму до Венери.
Того ж дня Каманін провів дві телефонні розмови з маршалом Вершиніним, командувачем ВПС, попросивши його дозволити оснащення вертольотів Мі-4 лижами для пошуково-рятувальних операцій під час посадки «Союзу». Каманін також попросив, щоб кожен з чотирьох вертольотів задіяних у пошуку, мав на борту зміну одягу для всіх трьох членів екіпажу, загалом 12 комплектів льотного одягу. Вершинін схвалив обидва запити.
О 17:00 Державна комісія з проєкту «Союз» зібралася на 31-му майданчику і затвердила запуск «Союзу-4» на 13 січня, а приблизно через 24 години стартує «Союз-5».
Під час зустрічі Устінов і Афанасьєв вимагали на повністю автоматизованому стикуванні, але Мішин успішно відхилив ідею.