Радя́нсько-ф́інська, або Зимо́ва війна́ (, ) — збройний конфлікт між СРСР і Фінляндією у період від 30 листопада 1939 року до 13 березня 1940 року (104 доби та 4 години). Війна стала наслідком узгодження розподілу сфер впливу у Східній Європі згідно з таємними протоколами до пакту про ненапад між Німеччиною та СРСР 23 серпня 1939 року та Договір про дружбу та кордон між СРСР та Німеччиною від 28 вересня 1939 р.).

СРСР неодноразово пропонував (з 1938 р.) відсунути кордон від Ленінграда, який пролягав за 32 км від центру міста, з міркувань безпеки, заявляючи, що Німеччина могла б використати територію північної країни для ймовірного вторгненняJakobsson, 2002: с. 28. Москва пропонувала компенсувати територіальні втрати в Східній Карелії. Після відмови фінського уряду від радянських пропозицій про зміну кордонів у Карелії і передачу військово-морської бази Ханко, 28 листопада 1939 року СРСР розірвав дипломатичні стосунки з Фінляндією. 30 листопада чотири армії СРСР чисельністю 540 тисяч вояків напали на сусідню державу на фронті від Балтійського до Баренцового моря. Війна мала агресивний характер.

Більшість джерел приходять до висновку, що Радянський Союз мав намір завоювати всю Фінляндію і використав встановлення маріонеткового фінського комуністичного уряду та секретні протоколи пакту Молотова — Ріббентропа для цьогоManninen, Ohto (2008). Miten Suomi valloitetaan: Puna-armeijan operaatiosuunnitelmat 1939—1944 [Як підкорити Фінляндію: оперативні плани Червоної Армії 1939—1944]. Edita. ISBN 978-951-37-5278-1. Manninen, Ohto (1994). Talvisodan salatut taustat (Прихований фон Зимової війни). Kirjaneuvos. ISBN 952-90-5251-0. Rentola, Kimmo (2003). Holtsmark, Sven G.; Pharo, Helge Ø.; Tamnes, Rolf (eds.). Motstrøms: Olav Riste og norsk internasjonal historieskrivning [Протитечія: Олав Рісте та норвезька міжнародна історіографія.] Cappelen Akademisk Forlag. ISBN 8202218284. Ravasz, István (2003). Finnország függetlenségi harca 1917—1945, Magyar önkéntesek Finnországban [Боротьба Фінляндії за незалежність з 1917 по 1945 рік, угорські добровольці у Фінляндії]. Wysocki Légió Hagyományőrző Egyesületnek. Archived from the original on 20 October 2017. Retrieved 26 January 2015. Clemmesen and Faulkner (2013) p. 76Zeiler and DuBois (2012) p. 210Reiter (2009), p. 124. Тоді як інші джерела вважають, що СРСР хотів тільки відсунути кордон у Карелії задля безпеки Ленінграда, і заперечують прагнення насадити в Фінляндії прокомуністичний режим. Військове вторгнення Червоної армії стало причиною визнання Лігою Націй Радянського Союзу агресором і виключення його зі свого складу. Розглядається як частина Другої світової війни.

У радянській пропаганді та офіційній радянській історіографії війна називалася «збройним конфліктом на кордоні з Фінляндією» або «оборонною війною СРСР проти агресії буржуазної Фінляндії». У пізнішій радянській та частині сучасної російської історіографії ця війна розглядається як окремий двосторонній локальний конфлікт, який не є частиною Другої світової війни; так само як, наприклад, і бої на річці Халхин-Гол у Монголії.

Війна завершилася підписанням Московського мирного договору, який зафіксував відторгнення від Фінляндії значної частини її території.

Передумови Колишня шведська провінція Фінляндія була захоплена у Швеції і включена до складу Російській імперії внаслідок загарбницької Російсько-шведської війни (1808—1809). Щоб запобігти прошведським настроям у фінському суспільстві, Росія охоче надала Фінляндії статус автономії та навіть певною мірою сприяла національному зростанню фінського народу, доки це віддаляло фінів від Швеції.

Коли ж 1917 року в Петрограді стався Жовтневий переворот та владу здобули більшовики, Фінляндія проголосила державну незалежність та, організувавши (не без допомоги з боку Німеччини) власні збройні сили, спромоглася звільнити свою територію від військових частин Червоної гвардії, що перебували там як на землях Російської імперії. У 1919 році у Фінляндії утверджено першу Конституцію, обрано президента.

Перша радянсько-фінська війна, що почалася у травні 1918 року, завершилась у жовтні 1920 року укладенням Тартуського договору, за яким більшовицька Росія серед іншого визнала кордоном з Фінляндією давній митний рубіж часів Російської імперії з Великим князівством Фінляндським, втратила незамерзаючий порт Ліїнахамарі в Петсамо у Заполяр'ї, і вихід у міжнародні води Фінською затокою. Попри мирну угоду відносини між державами залишились напруженими — більшовики всіляко підтримували фінських комуністів у спробах реваншу, зокрема під час т. зв. «Свинячого заколоту» 1922 року на півночі Фінляндії.

У 1930-х роках Фінляндія разом зі Швецією, Норвегією та Данією проголосили курс на нейтралітет та позаблоковість. У 1932 році СРСР і Фінляндія уклали трирічний «Договір про ненапад і про мирне врегулювання конфліктів», який згодом подовжили до 31 грудня 1945 року.

Тим часом керівництво Радянського Союзу не бажало сприймати Фінляндію як суверенну державу. Йосип Сталін неодноразово наголошував, що незалежність Фінляндії «надали» та що Радянський Союз «терпить» незалежну фінську державу «поки що». 1934 року між Фінляндією та СРСР укладено угоду про мирне співіснування терміном на десять років і значна частина фінів розглядали її як вагому гарантію миру. Втім, Сталін, як завжди, так не важав.

Ще до початку Другої світової війни Скандинавський півострів набув важливого стратегічного значення для супротивних сторін, що обумовлювалося його геополітичним положенням між ворогуючими сторонами: Великою Британією, Німеччиною та Радянським Союзом. Усі вони намагалися використати півострів як плацдарм у своїх інтересах. Велика Британія та Франція, як союзники, могли використати його для створення загрози німецьким ВМС, економічним центрам Північної Німеччини, транзиту сировини зі Швеції та Фінляндії, а також створити загрозу для північно-західної частини СРСР та контролювати вихід його ВМФ із Баренцового та Балтійського морів до Атлантичного океану. Для Німеччини півострів був важливим для постачання залізної руди зі Швеції, для військово-морської блокади західних супротивників, а також для контролю торгового шляху з північних портів СРСР до Англії і як плацдарм для наступу на північно-західні райони СРСР. Для Радянського Союзу цей плацдарм надавав можливості загрожувати Німеччині з півночі, порушити традиційні шляхи постачання їй сировини зі скандинавських країн та для дій на морі проти Англії і Франції.

На одному з етапів підготовки просування СРСР до Скандинавії Й. Сталін направив до Фінляндії відкликаного з Італії повпреда СРСР Б. Ю. Штейна з таємною місією. Після особистого прийому Б. Штейна та М. Литвинова у Й. Сталіна, 10 березня 1939 року Б. Штейн прибув до Гельсінкі, де провів близько півтора місяця. Кілька разів зустрічався з міністром закордонних справ Фінляндії Юго ЕрккоАрхивы раскрывают тайны…: Междунар. вопросы: события и люди / Сост. Н. В. Попов. — М: Политиздат, 1991. — С. 302—304.. Після повернення був прийнятий Й. Сталіним 19 квітня(журналы) записей лиц, принятых И. В. Сталиным в 1939 году // РГАСПИ. Ф. 558. Оп. 11. Д. 408—411.

Після укладення пакту Молотова — Ріббентропа, за яким Фінляндія була віднесена до радянської «сфери впливу», стосунки між СРСР та Фінляндією загострились. Ще більш напруженими вони стали, коли СРСР разом із Німеччиною 1939 року знищили Польську державу та на вимогу СРСР були підписані угоди «про взаємодопомогу» з країнами Балтії, СРСР розмістив свої військові контингенти на їхній території.

У вересні — жовтні 1939 року радянські війська почали зосереджуватися на радянсько-фінському кордоні. Генеральний штаб Червоної армії розпочав планування війни з Фінляндією. За цими планами Червона армія одним потужним ударом мала розгромити фінські війська та зайняти всю територію країни за кілька днів. За словами головного маршала артилерії Воронова, на нараді у наркома оборони СРСР йому доручили вести розрахунки потрібних обсягів набоїв та обладнання виходячи з того, що війна триватиме дванадцять діб.

Переговори

Таємні переговори Вперше переговори, що мали безпосереднє відношення до майбутніх подій, розпочалися 14 квітня 1938 року, коли другий секретар радянського посольства у Фінляндії Борис Ярцев приватним порядком звернувся до кількох офіційних осіб із фінського уряду з проханням про таємні переговори. Ярцев (справжнє прізвище — Ривкін Борух АроновичСправочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза 1898—1991), що офіційно займав невисоку посаду у посольстві, насправді був агентом НКВС, Сталін йому надав усі необхідні повноваження для переговорів з керівниками Фінляндії.

Переговори точилися навколо потенційної можливості нападу гітлерівської Німеччини на Фінляндію. Радянський представник давав фінам зрозуміти, що у цьому випадку Радянський Союз також оголосить Фінляндії війну та введе свої війська на її територію, аби забезпечити свій північний кордон біля Ленінграда. Щоб запобігти такому перебігу подій, радянська сторона, турбуючись про безпеку своїх кордонів, пропонувала терміново укласти між країнами угоду про військову взаємодопомогу. Фінляндію перспектива такої угоди не тішила, бо, по-перше, Фінляндія сподівалася зберегти нейтралітет, а угода явно ставила під сумнів позаблоковий статус Фінляндії; а по-друге, маючи угоду, у разі війни Радянський Союз вже на законних підставах вводив до Фінляндії свої війська, тож отримував ще більшу нагоду її окупувати.

Після двох місяців таємних переговорів, уряд Фінляндії визнав їх безперспективними та почав грати у відкриту: уряд Радянського Союзу отримав від уряду Фінляндії офіційну ноту, в якій зазначено, що Фінляндія є нейтральною позаблоковою державою та не надасть дозволу на розташування на своїй території іноземних військ, хоч би до якої держави ті належали.

У відповідь СРСР вже офіційно оголосив свої пропозиції. Окрім вже згадуваної військової угоди, Радянський союз хотів брати участь у озброєнні Аландських островів (що їх раніше було демілітаризовано за Тартуською угодою). Також було запропоновано, щоб Фінляндія дозволила створити радянські військові та морські бази на фінському острові Суурсаарі.

У березні 1939 року у Москву прибула фінська делегація для проведення перемовин з питань торгівлі, що було використане керівництвом СРСР для висунення пропозиції про оренду Радянським Союзом островів у Балтійському морі, які належали Фінляндії. Фінська сторона 8 березня відхилила цю пропозицію. Тоді Й. Сталін вдався до другої спроби таємних перемовин. Після розмови зі Й. Сталіном у присутності М. Литвинова до Гельсінкі був направлений колишній (1933—1934) повноважний представник СРСР у Фінляндії Борис Юхимович Штейн. Від 10 березня Б. Штейн протягом півтора місяця вів перемовини з міністром закордонних справ Фінляндії Ю. ЕрккоАрхивы раскрывают тайны…: Междунар. вопросы: события и люди / Сост. Н. В. Попов. — М: Политиздат, 1991. — С.&nbsp303—304..

Коли у керівництві зовнішніми справами СРСР відбулися значні зміни і головою комісаріату замість М. Литвинова став В. Молотов, він запросив фінську сторону провести у Москві переговори «щодо конкретних питань» у радянсько-фінських відносинах.

Перший раунд переговорів Фінську делегацію очолював авторитетний фінський політик Юго Паасіківі, з радянської сторони переговори вів безпосередньо Сталін. Переговори почалися у Москві, 12 жовтня 1939 року.