«Союз-7», «Союз 7К-ОК № 15» (пасивний) — пілотований космічний корабель серії «Союз». Виконував груповий політ з кораблями «Союз-6» і «Союз-8» з маневруванням і зближенням на орбіті. Кораблі «Союз-7» і «Союз-8» мали систему автоматичного стикування. Через збій електроніки автоматичної системи стикування «Ігла» стикування не відбулось (здійснено чотири спроби). «Союз-6» не мав стикувального вузла. «Союз-6» підійшов на 800 метрів до «Союзу-7».
Екіпаж Основний Командир Філіпченко Анатолій ВасильовичБортінженер Волков Владислав МиколайовичІнженер-дослідник Горбатко Віктор Васильович Дублерний Командир Шаталов Володимир ОлександровичБортінженер Єлісеєв Олексій СтаніславовичІнженер-дослідник Колодін Петро Іванович Резервний Бортінженер Гречко Георгій Михайлович
Опис Корабель складався з трьох модулів: приладо-агрегатного відсіку (ПАВ), спускного апарата (СА), побутового відсіку (ПВ).
Приладо-агрегатний відсік У відсіку розташована комбінована рушійна установка, паливо для неї, службові системи. Довжина відсіку 2,26 м, основний діаметр 2,15 м, максимальний діаметр 2,72 м. Рушійна установка складалася з 28 ДПО (двигуни причалювання і орієнтації) по 14 на кожному колекторі, з яких частина мали тягу 13,3 кгс, частина (12 штук) — 2,7 кгс, а також зближувально-коригувальний двигун (ЗКД) тягою 300 кгс для орбітального маневрування і сходу з орбіти. ДПО працювали на перекисі водню і не мали достатніх швидкісних характеристик для сходу з орбіти без коригувально-гальмівної рушійної установки (КГРУ). ЗКД працював на азотному тетраоксиді і несиметричному диметилгідразині. Корабель мав дві незалежні КГРУ — основну і резервну.
У ПАВ також розміщені баки з 500 кг палива і балони високого тиску (~ 300 атм) з гелієм для наддуву баків.
Система енергопостачання з сонячних батарей (СБ) розмахом 9,80 м і площею 14 м² та акумуляторів. Система забезпечувала середню потужність 500 Вт.
Спускний апарат У відсіку розташовані місця для космонавтів, системи життєзабезпечення, керування, парашутна система. Довжина відсіку 2,24 м, діаметр 2,2 м, житловий об'єм 3,5 кубометра. Під теплозахисним екраном розташовані двигуни м'якої посадки, на зовнішній поверхні — перекисні двигуни управління спуском, які керують орієнтацією під час польоту в атмосфері. Це дозволяє використовувати аеродинамічну якість СА і знизити перевантаження. СА покритий теплозахистом на основі абляційних матеріалів.
Побутовий відсік Відсік мав довжину 3,4 м, діаметр 2,25 м, об'єм — 5 кубометрів. Він оснащений стикувальним вузлом і системою зближення «Ігла». У герметичному обсязі розташовувалося корисне навантаження і системи життєзабезпечення, зокрема туалет. Через посадковий люк на бічній поверхні відсіку космонавти входять в корабель на стартовій позиції космодрому.
Історія У лютому 1969-го року, за місяць після успішного повернення «Союзу-4» і «Союзу-5», керівництво конструкторського бюро ЦСКБЕМ і Центру підготовки космонавтів ВПС розробило попередній план польотів трьох космічних апаратів 7K-OK до кінця року. У квітні запустять корабель № 14 з екіпажем із двох осіб для польоту навколо Землі впродовж тижня, встановивши рекорд тривалості радянського польоту. На той час світовий рекорд тривалості польоту, досягнутий 1965-го року в польоті «Джеміні-7», становив 14 діб. У серпні або вересні запустять кораблі № 15 і № 16, кожен літатиме тиждень, кораблі зістикуються і літатимуть разом приблизно три доби.
Однак секретар ЦК КПРС Дмитро Устинов, який курирував радянську космічну програму, визнав запропоновану програму польотів недостатньо амбітною. Щоб врівноважити досягнення програми «Аполлон», посадовці відкинули проєкт орієнтовно 1961-го року з одночасного польоту трьох космічних апаратів «Восток», який згодом спростили до подвійного польоту. У потрійній місії «Союзів» запропоновано стикування «активного» корабля № 16 з пасивним кораблем № 15, а корабель № 14 наближався б до пари на відстань від 300 до 50 м і документував стикування та відстикування.
Перехід членів екіпажу з одного космічного корабля на інший під час цієї місії вважався недоцільним, замість цього програму польотів наповнили різними експериментами та випробуваннями, зокрема першою спробою зварювання на орбіті апаратом «Вулкан», розробленим в Інституті електрозварювання у Києві під керівництвом Бориса Патона. Автоматизований зварювальний апарат розроблено для розміщення всередині побутового відсіку космічного корабля № 14 (майбутній «Союз-6»), який міг нести додаткове корисне навантаження, бо не мав стикувального вузла.
Екіпажу «Союзу-6» також доручено відстежувати запуски балістичних ракет в рамках експерименту протиракетної оборони «Свинець», спочатку призначеного для скасованої місії «Восход-3».
Усю програму експериментів для потрійної місії «Союзів» поділили на три категорії: група А — інженерні завдання, група Б — наукові експерименти, група В — військові дослідження. Також планувалися телевізійні трансляції з орбіти.
Тривалість польоту кожної окремої місії становитиме від чотирьох до п'яти діб, кораблі № 15 і № 16 («Союз-7» і «Союз-8»), залишаться зістикованими дві-три доби.
Початково місія планувалася в серпні 1969-го року.
Генерал Ніколай Каманін, керівник ВПС з підготовки космонавтів, вимагав випробний політ космічного корабля «Союз» без екіпажу, щоб підтвердити модернізацію після майже смертельної посадки космічного корабля «Союз-5» 18 січня 1969-го року. ЦКБЕМ, яке розробляло «Союзи», випустило коротку заяву, що серія наземних випробувань у поєднанні з успішним польотом космічного корабля «Зонд-7» у серпні 1969-го року усувають необхідність випробного запуску.
Тренування екіпажів У кінці лютого 1969-го року поспіхом сформовані екіпажі почали підготовку до спільної потрійної місії у серпні 1969-го року: корабель № 14 («Союз-6»): Георгій Шонін, Валерій Кубасов корабель № 15 («Союз-7»): Анатолій Філіпченко, Владислав Волков, Віктор Горбатко корабель № 16 («Союз-8»): Андріян Ніколаєв, Віталій Севастьянов
Оскільки Центр підготовки космонавтів мав один тренажер «Союзу», визнано недоцільним паралельно готувати дублерні екіпажі для трьох місій. Замість цього сформований єдиний дублерний екіпаж для трьох основних екіпажів, готовий до польотів трьох льотних програм: Анатолій Куклін, Георгій Гречко і Петро Колодін.
На початку липня 1969-го року, менш ніж за місяць до завершення навчання лікарі виявили блокаду серця в Анатолія Кукліна через розрив невеликої артерії після випробування на центрифузі. Кукліна терміново відправили в лікарню і вилучили з підготовки космонавтів. Його замінив Євген Хрунов, ветеран місії «Союзу-5», але через три тижні Хрунов потрапив у автомобільну аварію, тому його звільнено з проєкту. Керівники програми звернулися до іншого ветерана Володимира Шаталова, який, посилаючись на обмаль часу для тренувань, попросив додати товариша по екіпажу з попередньої місії Олексія Єлисєєва. До складу нового дублерного екіпажу, сформованого 9 серпня 1969-го року, увійшли Шаталов, Єлисєєв і Колодін. Георгій Гречко з початкового дублерного екіпажу продовжив тренування як резервний член екіпажу.
У кінці липня основні екіпажі почали проходити комплексні іспити. Шонін і Філіпченко пройшли відмінно, Ніколаєв і Севастьянов отримали задовільно. Їм призначено вісім додаткових тренувань, але пара продовжувала допускати значні помилки, які вважалися досить суттєвими, щоб загрожувати стикуванню і безпеці польоту.
Мішин вирішив, що Севастьянов недостатньо підготовлений до польоту і пообіцяв заблокувати його призначення до екіпажу. 20 серпня Шаталов і Єлісєєв почали активну підготовку разом з Ніколаєвим і Севастьяновим для запуску на борту корабля № 16. Колодін і Гречко продовжували тренування як резервні для всіх екіпажів.
26 серпня Державна комісія відклала запуск потрійної місії на початок жовтня 1969-го року, щоб дати Шаталову і Єлісєєву додатковий час наздогнати навчання і замінити початковий екіпаж космічного корабля «Союз-8».
Ніколаєв спробував використати зв'язки, щоб скасувати рішення про виключення з польоту, але зрештою змирився, хоча був пригнічений кілька тижнів після цього.
17 вересня офіційно завершено підготовку команди космонавтів для потрійної місії «Союзів», екіпаж Шаталова офіційно оголошений краще підготовленим, ніж екіпаж Ніколаєва. 18 вересня на засіданні Військово-промислової комісії в Овальній залі Кремля затверджено рішення про заміну екіпажу. Крім того, Шаталова призначено командиром всієї групи з семи космонавтів і командиром «орбітальної станції», яку створять стикуванням «Союзу-7» і «Союзу-8». Потрійна місія планувалася з 5 жовтня по 15 жовтня 1969-го року.
Підготовка кораблів 22 вересня 1969-го року о 15:00 за московським часом два літаки «Ту-124» приземлилися на аеродромі «Тюратам» з трьома екіпажами «Союзів», дублерами та допоміжним персоналом. Групу очолював генерал Микола Каманін, відповідальний за навчання космонавтів. На злітно-посадковій смузі провідний інженер «Союзу» Євген Фролов повідомив новоприбулим, що до 10:00 наступного дня три кораблі будуть готові прийняти космонавтів для ознайомлення. Черговий спалах дизентерії на космодромі кількома тижнями раніше зачепив деяких працівників переповненого центру. Побоюючись за екіпажі, Каманін обмежив контакти космонавтів з іншим персоналом.
23 вересня з 10:00 до 13:00 космонавти тренувалися всередині космічних кораблів. Технічна зустріч виявила 24 проблеми в майбутнього «Союзу-6», 52 проблеми в «Союзу-7» і 26 проблем в «Союзу-8». 90 відсотків проблем вирішувалися, а інші визнані незначними.
25 вересня потрійна місія не була схвалена урядом. Керім Керімов, голова Державної комісії, яка наглядає за підготовкою, зателефонував Каманіну ввечері і розповів про зустріч з Устиновим, Міністром загальної машинобудівної промисловості Сергієм Афанасьєвим та Генеральним дизайнером ЦКБЕМ Василем Мішиним. Останній крок залишався за зборами Політбюро, планованими 26 вересня. Можливо, політичне керівництво бажало, щоб місія збіглася з річницею більшовицького перевороту 7 листопада.
26 вересня Керімов зателефонував Каманіну і розповів, що Устинов неофіційно погодився, але збори Політбюро очікувались не раніше понеділка, 29 вересня. 27 вересня плановано заправку космічного корабля «Союз-6», що почне незворотні операції, запуск відбудеться не раніше 9 жовтня або на чотири дні пізніше від попереднього плану. Останню підготовку екіпажу всередині «Союзу-6» призначили на ранок 1 жовтня.
30 вересня Політбюро офіційно схвалило потрійну місію, Державна комісія зібралася о 16:00 на майданчику № 31 в Тюратамі, щоб затвердити графік підготовки кораблів 7K-OK. Безпрецедентний запуск трьох пілотованих космічних апаратів плановано у період з 11 жовтня по 13 жовтня з 24-годинним інтервалом.
2 жовтня в Тюратамі приземлилися Мішин і його інженери, наступного дня на майданчику № 31 відбулася технічна нарада проєкту «Союз 7К-ОК», на якій затвердили дати і час запуску.
Плановано 8 жовтня доправити на стартовий майданчик № 31 першу ракету з космічним кораблем 7K-OK № 14. 9 жовтня ракету з кораблем 7K-OK№ 15 доправлять на стартовий майданчик № 1. О 17:00 за місцевим часом, наприкінці робочого дня, екіпажі та посадовці проведуть традиційну зустріч на майданчику № 31, щоб подякувати військовослужбовцям, які готують місії. Ракету з кораблем 7K-OK № 16 доправлять на майданчик № 31 після зльоту корабля № 14.
Вранці 8 жовтня ракета-носій з космічним апаратом 7К-ОК № 14 («Союз-6») виведена на стартовий комплекс майданчика № 31 і до 17:00 успішно завершено заплановані випробування. Державна комісія зібралася о 19:00 і офіційно затвердила всі екіпажі місії. «Союз-7» готовий до установки вранці 9 жовтня, а «Союз-8» готовий до інтеграції з ракетою. Внаслідок сильного вітру на стартовому майданчику утворилася подряпина на паливному баку одного з прискорювачів першого ступеня ракети-носія для місії «Союз-6».
Вранці 9 жовтня за планом ракета-носій з кораблем № 15 доправлена на стартовий комплекс майданчика № 1.