Сер Вільям Петті (26 травня 1623 — 16 грудня 1687) — англійський економіст, лікар, учений та філософ. Він уперше став видатним службовцем Олівера Кромвеля та Співдружності в Ірландії, розробив ефективні методи обстеження землі, яка мала бути конфіскована і передана солдатам Кромвеля. Він також залишався значною фігурою за часів короля Карла II та короля Якова II, як і багато інших, які служили Кромвелю.

Короткий час Петті був членом парламенту Англії, а також був ученим, винахідником і торговцем, статутним членом Королівського товариства. Однак найбільший внесок він зробив саме до економічної теорії та методів політичної арифметики (економічної статистики), і саме йому приписують філософію невтручання уряду в економіку — «laissez-faire». Він був посвячений у лицарі 1661 року. Був прадідом 1-го маркіза Ленсдауна (більш відомого в історії як 2-го графа Шелберна), який був прем'єр-міністром Королівства Великої Британії, 1782—1783.

Життя та вплив Петті народився та похований у Рамсі, був другом Семюеля Пепіса. Петті став одним із засновників Королівського товариства.

Найменш відомий економічною історією та статистичними працями до Адама Сміта. Особливий інтерес викликали його спроби статистичного аналізу. Роботи Петті з політичної арифметики разом із працями Джона Граунта заклали основу сучасних методів перепису населення. Ця робота зі статистичного аналізу, розвинена такими авторами, як Джосія Чайлд, задокументувала деякі з перших викладів сучасного страхування. Вернон Луїс Перрінгтон відзначає його як першого представника трудової теорії вартості, обговорюваної в Трактаті про податки 1692 р.

1858 року Генрі Петті-Фіцморіс, 3-й маркіз Ленсдауна, один із нащадків Петті, встановив меморіал із портретом Петті в абатстві Рамсі. Його текст містить такі слова: «Справжній патріот і здоровий філософ, який своїм потужним інтелектом, своїми науковими працями та невтомною працьовитістю став благодійником своєї сім'ї та окрасою для своєї країни». На монументальній плиті на підлозі південного хорового проходу абатства написано «ТУТ ЛЕЖИТЬ СІР ВІЛЬЯМ ПЕТІ». Він також встановив пам'ятник Ленсдауне (англ. Lansdowne Monument) на Черхіллі-Даун у Уілтширі.

Петті був професором музики, перш ніж навчатися у блискучого Томаса Гоббса з Оксфордського та Кембриджського університету. Петті прийшов до конкурентного погляду на економіку «Laissez-faire» у часи великих можливостей, які відкривалися завдяки тогочасному зростанню Британської імперії. Політика «Laissez-faire» прямо контрастувала з соціальним договором його керівника Гоббса, розробленим на основі досвіду Гоббса під час найбільшої депресії в історії Великої Британії — «Загальної кризи» (, фр. Crise générale).

Раннє життя Батько й дід Петті торгували тканиною. Він був розвинутим і розумним хлопцем і 1637 року став юнгою, але був списаний на берег у Нормандії після того, як зламав ногу на борту. Після цієї невдачі він подав документи латинською мовою для навчання в єзуїтів у Кані, підтримуючи себе викладанням англійської мови. Через рік він повернувся до Англії з глибокими знаннями латини, грецької, французької, математики та астрономії.

Після безцінного періоду у флоті Петті поїхав навчатися в Голландію 1643 року, де він зацікавився анатомією. Через професора англійської мови в Амстердамі він став особистим секретарем Гоббса, що дало йому змогу спілкуватися з Декартом, Гассенді та Мерсенном. 1646 року він повернувся до Англії й, розробивши інструмент з подвійним письмом, з невеликим успіхом у продажах, вивчав медицину в Оксфордському університеті. Він подружився з Хартлібом і Бойлем і став членом Оксфордського філософського клубу.

Академік та геодезист До 1651 року Петті був інструктором з анатомії в коледжі Бразнозе, Оксфорд, заступником Томаса Клейтона молодшого. Він був одним із лікарів, які брали участь у лікуванні Анни Грін (), жінки, яка пережила власне повішення і була помилувана, оскільки її виживання вважали актом божественного втручання. Про подію тоді писали широко, і вона допомогла побудувати кар'єру та репутацію Петті. Він також був професором музики Грешама в Лондоні.list of professors of Gresham College (via archive.org).

1652 року він виїхав у відпустку і поїхав з армією Олівера Кромвеля в Ірландію, як генеральний лікар. Його протидія звичайним університетам, відданість «новій науці», натхненній Френсісом Беконом і передана його вищезгаданими знайомими, можливо, відштовхнула його від Оксфорда. Можливо, його притягнуло до Ірландії почуття амбіцій та бажання багатства та влади. Його широта інтересів була такою, що він успішно уклав контракт на землеустрій Ірландії 1654 року, щоб ті, хто позичив кошти армії Кромвеля, могли бути погашені землею-засіб забезпечення самофінансування армії. Це величезне завдання він виконав 1656 року і став відомий як опитування Дауна, пізніше опубліковане (1685) як Hiberniae Delineatio. Як винагороду він придбав приблизно у Кенмаре, на південному заході Ірландії, та £ 9000. Ця особиста вигода для Петті призвела до тривалих судових справ за звинуваченням у хабарництві та порушенні довіри, аж до його смерті.

Повернувшись до Англії, як прихильник Кромвеля, він успішно балотувався до парламенту 1659 року від Західного Лу.

Натурфілософ Незважаючи на свої політичні погляди, Петті був прихильником Реставрації 1660 року, хоча він втратив частину своїх ірландських земель. Під час їхньої першої зустрічі Чарльз II відкинув вибачення Петті за його попередню підтримку Кромвеля, «здавалось, вважав їх непотрібними», і замість цього обговорив свої експерименти щодо механіки судноплавства.Fraser, Antonia King Charles II Mandarin edition 1993 p.189

1661 року він був обраний депутатом від Inistioge в парламенті Ірландії. 1662 року він був прийнятий в статут члена Королівського товариства того ж року. Цього року він написав свою першу працю з економіки — «Трактат про податки та внески». Петті зарахував до своїх численних наукових інтересів морську архітектуру: він переконався у перевазі човнів з двома корпусами, хоча вони не завжди були успішними; експериментальне судно досягло Порту 1664 р., але затонуло на зворотному шляху.

Ірландія та подальше життя Петті був посвячений у лицарі 1661 року Карлом II і повернувся до Ірландії 1666 року, де він прожив більшу частину наступних двадцяти років.

Події, які перенесли його з Оксфорда в Ірландію, ознаменували зміну його інтересів від медицини та фізичних наук до суспільних наук, і Петті залишив усі свої посади в Оксфорді. Суспільні науки стали тією сферою, яку він вивчав до кінця свого життя. Його головним інтересом стало процвітання Ірландії, його роботи описують цю країну і пропонують багато засобів для подолання її тодішнього відсталого стану. Він допоміг заснувати Дублінське товариство 1682 року. Повернувшись зрештою до Лондона 1685 року, він помер 1687 року. Похований у абатстві Рамсі.

Він оцінив своє життя з гіркотою. Він піднявся зі скромного походження, щоб змішатися з інтелектуальною елітою, і в 35 був дуже багатою людиною та провідним представником «прогресивних наук». Та все ж він був невпевнений у своїх земельних володіннях, і його амбіції отримати важливі політичні посади залишалися розчарованими. Можливо, він очікував, що астрономічний підйом, який він відчув у перші роки, продовжиться протягом усього його життя. Сучасники описували його, однак, як гумористичного, добродушного та раціонального.

Петті заволодів трьома бароніями Івераг, Гленароуд і Данкеррон у графстві Керрі. Незабаром він став проєктантом, розробляючи масштабні плани щодо металургії та рибальства на своїх значних маєтках у Керрі. Хоча він мав великі очікування від застосування своїх наукових методів для вдосконалення, практичних наслідків це мало. Він розпочав із застосування своєї політичної арифметики до власних маєтків: обстежив населення та худобу, щоб розвинути розуміння потенціалу земель. Залізобудівний завод був створений 1660 р.

Сім'я Вільям Петті одружився з Елізабет Воллер 1667 року, дочкою царевбивці сера Гардресса Воллера (чиє життя було врятоване після реставрації) і Елізабет Dowdall. Раніше вона була одружена з сером Морісом Фентоном, який помер 1664 року. Вона отримала титул баронеси Шелберн довічно. У них було троє дітей:

Чарльз Петті, 1 -й барон Шелберн Генрі Петті, 1 -й граф Шелберн Енн, дружина Томаса Фіцморіса, першого графа Керрі.

Ні Чарльз, ні Генрі не мали чоловічих проблем, і титул Шелберн перейшов до сина Анни Джона Петті, 1 -го графа Шелбернського, який узяв прізвище своєї матері і нащадки якого мають титул маркіза Ленсдаунського. Її онук Вільям Петті, 2-й граф Шелберн, похвалив її як жінку з сильним характером та розумом, єдину людину, яка могла б керувати її злим і тиранічним чоловіком.

Економічні праці та теорії: огляд

Двоє людей вирішально вплинули на економічні теорії Петті. Першим був Томас Гоббс, для якого Петті був особистим секретарем. На думку Гоббса, теорія повинна викладати раціональні вимоги до «громадянського миру та матеріального достатку». Оскільки Гоббс зосередився на мирі, Петті вибрав процвітання. 

Вплив Френсіса Бекона також був глибоким. Бекон, і справді Гоббс, дотримувався переконання, що математика та почуття повинні бути основою всіх раціональних наук. Ця пристрасть до точності спонукала Петті до того, що він проголосив, що його наукова форма буде використовувати лише вимірювані явища і буде прагнути кількісної точності, а не спиратися на порівняння чи суперлативи, давши новий предмет, який він назвав «політичною арифметикою». Таким чином, Петті посів нішу як перший відданий економічний учений серед таких торговців-памфлетів, як Томас Мун або Джосія Чайлд, та вчених-філософів, які час від часу обговорювали економіку, як Джон Локк.

Він справді писав перед справжнім розвитком політичної економії. Таким чином, багато його претензій на точність мають недосконалу якість. Та все ж Петті написав три основні праці з економіки: «Трактат про податки та внески» (1662 р.), «Verbum Sapienti» (1665 р.) Та «Quantulumcunque щодо грошей» (1682 р.). Ці роботи, які отримали велику увагу в 1690-х роках, показують його теорії про основні сфери того, що згодом стане економікою. Далі йде аналіз його найважливіших теорій щодо фіскальних внесків, національного багатства, грошової маси та швидкості обігу, вартості, процентної ставки, міжнародної торгівлі та державних інвестицій.

Багато його економічних праць було зібрано Чарльзом Генрі Халлом 1899 року в «Економічних писаннях сера Вільяма Петті».

Халл у своїй науковій статті «Місце Петті в історії економічної теорії» (1900) запропонував розділити економічні твори Петті на три (або чотири) групи:

Перша група, написана після того, як Петті повернувся до Лондона після завершення свого «опитування вниз» в Ірландії, складається переважно з «Трактату про податки та внески» (написаний і вперше опублікований 1662 р.) та «Verbum Sapienti» (написаний 1665 р., надрукований 1691 р.). Ці тексти стосуються дискусій щодо фіскальних питань, що виникли після відновлення та витрат першої голландської війни. друга група — «Політична анатомія Ірландії» та «Політична арифметика». Ці тексти були написані приблизно через десять років в Ірландії. Як пише Халл, «прямий імпульс до їх написання прийшов з „Нинішнього штату Англії“ доктора Едварда Чемберлейна, опублікованого 1669 року». Знову через десять років була написана третя група памфлетів, які були внесками в суперечку про те, чи є Лондон більшим містом, ніж Париж, і названі Халлом «Очерки політичної арифметики». Ця група памфлетів мала тісний зв'язок зі «Спостереженнями Джона Граунта над законопроєктами про смертність» у Лондоні. Quantulumcunque щодо грошей (написаний у 1682 р., надрукований 1695 р., а можливо, і 1682 р.), ймовірно, можна вважати належним до власної групи.

Наведений тут поділ використовувався вченими наприкінці ХХ століття.See for instance for instance and . One may wonder why Hull does not mention A Treatise of Ireland in this list. He was the first to have this manuscript, dated 1687, printed. ().

Фіскальні внески